Кірн рішуче зупинив його шлях, вставши між ними.
- Молодий пан руки, це обов'язок я.
Обличчя руки на мить спотворила гримаса тривалої ввічливості.
- Якщо вже дядько Кіра наполягає, я не буду сперечатися.
Він знову повернувся до мага з вибаченням:
- Вибачте за цю незручну сцену. Мій молодший брат з самого дитинства був надзвичайно ревнивий - вічно боїться, що я відніму його улюблені іграшки, ха-ха!
Кірн, пропустивши свій вовкощі повз вух, звернувся до господині:
- Пане Генрі, ходімо за мною.
Проходячи повз старшого брата, Генрі побачив його застиглу і безмощу посмішку, яка приховувала щось набагато складніше.
— Пан Генри залишиться у нас на ніч? Клан Бенкс хотів би висловити вам свою найглибшу вдячність, запитав Кіра, коли вони попрямували в коридори.
— Мабуть, Генрі не бачив причини поспішати.
Його шлях лежав у Королівство Доріс за рідкісним Міхом Луним кам'яним мумком, і суворого часівних рамок він не мав. Крім того, подорож дала чудову нагоду вивчити культуру і побути на цих теренах. А завдання Ларрі дало можливість повернутися в будь - який зручний час.
Кірн привів його в одне з палацових крил, де розкіш була найвищою. Біля входу в галерею перед очима з’явилася велетенська картина масляної скульптури заввишки майже 50 метрів. З полотном, що входили до нього, дивився тучний чоловік середніх років з видатним животом і владним поглядом.
« Це граф Хуен, батько молодих панів Джоші і руки », — пояснив Кірн.
— Брати від різних матерів? — з професійним інтересом запитав Генрі.
— Так, — лаконічно відрізав учасників.
Генрі добре зрозумів, що таке кивнув і не розвивав слизької теми. Він ще раз ковзнув поглядом по портрету і пішов далі. Багатство тут було не просто виставлене напоказ, воно пригнічувало. Настінні скульптури були інкрустовані чистим золотом та гірляндами дорогоцінних каменів, кожен з яких коштував неабиякого багатства.
« Не дивно, що брати ведуть боротьбу на поразку: активи клана Бенкс перевершують найбільш сміливі сподівання», — холоднокровно закінчив про себе Генрі.
— Ви оселитесь тут. Кірн підштовхнув масивні дубові двері, щоб захистити себе і слуг у будь - який час.
З важким гулом вона відчинилася, відкривши очі просторні покої, гідні королів.
Генрі окинув очі відкриту простір, прикинувши, що площа спокою становить щонайменше п'ятсот-шістьсот квадратних метрів. У глибині кімнати в алькові стояло масивне ліжко, на якому легко було розмістити лише десяток людей.
Тишину перервали важкі, великі кроки зовні: двоє охоронців, напрягавши спини, внесли до кімнати кованого золотом скриню. Вони з глухим стуком поклали ношу перед Генрі та Кірном.
— Вільні, — коротко кинув Кір.
Охоронці, не сміючи підняти очей на Генрі і низько схиливши голови, поспішно ретирувалися.
— Тут рівно десять тисяч золотих монет, це воля молодого пана Джоші. Будь ласка, пане Генрі особисто переконаєтеся, — сказав Кірн.
Золото, яке наповнилось скругою до самого краю, спалахнуло у світлі сліпучого світила. Генрі лише трохи посміхнувся, поглянувши на монети.
— Дуже недурно.
Легким, майже неушкодженим рухом руки він відправив весь ящик у сховище. Вміст, очевидно, перевищував обговорену суму і сам кванський ящик був дуже цінним, але Генрі прийняв це як належне.
— Ви можете мати цей час для відпочинку, — продовжував Кірн і зберігав бездоганну ввічливість. — Якщо ви захочете оглянути замок, просто покличте слуг біля дверей. Вечорами ми чекатимемо вас на урочистому бенкеті.
Генрі не марнував своїх слів на церемонії, він розвернувся і впав на м’яке ліжко.
— Идет.
Кірн шанобливо вклонився і вийшов, безшумно придаючи за собою важкі двері. Знаручі почули його слова, які він отримав від двох служниць біля входу в караулі.
« Краролевство Фіалок не є марним титулом найбільшого на півдні, — думав Генрі в стелі. - Стан простого графа тут може вразити уяву."
На карті Тасоні була крихітна плямка, і Генрі не здогадувався, що місцевий лорд має такий великий ресурс. Однак, пусті роздуми швидко наздогнали йому. Він зосередився, структуруючи план подальшого маршруту в пам'яті чіпа, після чого занурився у глибоку медитацію. Час пролетів непомітно, аж поки у двері не пролунав обережний і вкрадливий стукіт.
— Пане Генрі, — почувся дівичий голос. Дозвольте провести вас на банкет?
У коридорі його чекали молоді служителі, а їхні вбрання були дуже відвертими. На мить на обличчі з’явилися величезні голі шкіри та тонкий аромат масел.
— Хм. Ведіть, - негремно відповів Генрі. Проходячи повз дівчат, він по-гезяйски торкнувся їхніх тіл, вивчаючи реакцію.
Вони лише покірно схилили голову, а на їхніх губах заграли усмішки. Не опинившись під опозицією, вони рушили вперед, вказуючи шлях через анфілад залів і переходи.
« У великому маєтку є свої недоліки, — зауважив Генрі. - Шлях до обіднього столу займає добрих півгодини."
Замок здавався напівпустеним. Незважаючи на величезні розміри, у коридорах зустрічались лише кілька патрулів і були безшумні тіні слуг.
Крім того, банкет був організований у всесвітньому палаці. Генрі швидко підрахував, що в залі було трохи більше ніж 60 чоловік — досить скромно для аристократичного прийому.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu