Незважаючи на похмурі сподівання, спокійна ніч проминула без пригод.
Коли перші промені сонця торкнулися крон, Трійця покинула лісову чащу і через дві години неквапливого шляху вийшла до найближчого поселення.
Коли Джоші опинився в цивілізації, він негайно виявив свою владну вдачу: знайшов голову міста і мав ультимативний вигляд.
Місцева влада, охоплена підземеллям, спалахнула снаряди на дорогу ще й десяток міцних ополченців для охорони, але їхня бойова цінність була настільки мізерною, що Джоші коротко жестом відкинув цю пропозицію.
— Перед нами лежить Маркфіл, перлина Тасоні та племінниця нашого клана.
Коли він став гідом, то детально описував місцеві звичаї і намагався поставити собі партнера на перше місце. Генрі, однак, не виказав до його розповіді жодного інтересу.
— Мене цікавить лише одне питання: чи обіцяні десять тисяч золотих, молодий пан Джоші? — Незважаючи на те, що він сказав, навіть не повертаючи голови.
— Пан Генри схвалить жарти. Сумма не зменшиться ні на монету, для мене це ніщо, — відповів юнак.
Почувши офіційне навернення « заручини пан», Джоші всупереч логіці відчув не гордість, а липку внутрішню тривогу: тон Генрі не стримав нічого хорошого у випадку затримки платні.
— Я сподіваюся, що він кинув Генрі і закрив очі в медитаційні розваги.
Маркфіл дійсно оправдував статус столиці регіону. Здалеку відкрилися масивні міські мури, а велич головних воріт могла б посперечатись з королівськими.
Під широким навісом, що захищався від сонця, копався людський мурашник; повози та каравани рухалися неперервним потоком.
Скрильники, одягнені в повне озброєння, несли на груди гравій орла — герб клану Тасоні. Заздрий екіпаж спочатку перешкоджав їм роздивитися обличчя Джоші, а потім почав лаятись.
- Молодий пане Джоші! Пан повернувся! — Рознеслося над площею.
Новина про прибуття спадкоємця спрацювала миттєво: охорона Маркфіла видала загін з декількох десятків вершників, щоб урочисто провести Трійцю до замку.
Сім’я Тасоні була розміщена на півночі міста і мала комплекс будівель, який легко можна було б прийняти за королівський палац.
Коли Генрі наближався до мети, його супутники переселилися в розкішнішу карету навколо щільного обручка гвардейців.
« Це мої особисті підлеглі, — з малою ноткою самовдоволеності обронив Джоші, кивнувши в сторону ескорту.
Процесія зупинилася біля парадного входу, де їх вже чекав чоловік 30 років з тонкими вусиків. Його обличчя виражало крайню турботу. Побачивши Джоші, який виходив з воза, він поспішив назустріч.
— Джоши! Слава богам, ти живий і неушкоджений! — Він вигукнув, простягаючи руки.
Джоші відповів на цей жест лише крижаною, зневажливою усмішкою.
— Руки, чому ж мені здається, що в глибині душі ти дуже розчарований моїм чудовим спасінням?
Незважаючи на сильне атлетичне тіло, руки відповів м'яко, зберігши приклеєну усмішку на губах:
— Любий молодший брате, до чого ці різкі слова? Дізнавшись про напад і твоє таємниче зникнення, я буквально не знаходив собі місця — шматок у горло не ліз, сон зник. Я підняв усі доступні сили на пошуки. Слава небу, ти повернувся, тепер і батько нарешті знайде спокій.
Джоші, безперечно, привернув до себе цей оливковий тон. Нахмурившись, він перебив брата:
— Как отец?
Руки миттєво осися і важко зітхнув, відвівши погляд.
— Погано. Тобі варто поспішати до нього.
Джоші коротко кивнув і, обернувшись до Кіра, наказав:
— Дядя Кіра, залагоджуй пана Генрі з максимальним комфортом і негайно постарайся передати десять тисяч золотих.
Потім він повернувся до мага і злегка вклонився, демонструючи рідкісні для його статусу повагу.
я щойно прибув і зобов'язаний першим з"явитися перед батьком. Прошу вибачення за вимушену відсутність.
— Нічого страшного, — сухо відповів Генрі.
Кірн виступив вперед, шанобливим жестом вказуючи напрямок.
— Пане Генрі, прошу слідувати за мною.
— А це хто? — Руки з неприкритим цікавістю втупився на мага, у його очах на мить мигнув небезпечний блиск.
Кірн відповів безсердечно, навіть не сповільнюючи кроку:
— Юначе пан руки, перед вами почесний гість пана Джоші. Не обов’язково знати більше.
- Не обов'язково? Дозволь нагадати, дядьку Кіра, що я - старший син сім'ї Тасоні! А гість мого брата - автоматично і мій гостя.
Чоловік проігнорував холодність провідника і підійшов до Генрі, ввічливо Представившись:
- Добрий день, пане Генрі. Я руки Бенкс. Якщо раптом до вас дійдуть якісь погані плітки про мою скромну персону, прошу, не вірте їм на слово, а судіть лише за моїми вчинками.
Привіт. Генрі Мелін, — маг відповів коротким майже голим кивком.
— Якщо ви не заперечуєте, дозвольте мені особисто провести вас і показати велич нашого замку? — З надією в голосі запропонував руки.
Генрі дозволив собі ледь помітну посмішку.
— Я не планую надовго затримуватися тут, а внутрішні справи сім’ї Тасоні мене зовсім не цікавлять. Не варто виснажувати себе зайвими церемоніями.
Руки весело, трохи розграно розісміявся:
« Пан Генрі — дуже відверта і цікава людина! » Але саме тому я, як господар дому, просто зобов'язаний надати вам гідний прийом.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu