Через десять хвилин він залишив відкритий простір позаду і заглибився в чащу. Дощ посилювався, краплі погано сходили за шиворот, і невдовзі одяг почала сильно боліти. Генрі хотів знову активувати щити — витрачати ману на таку дрібницю, як негода, в незнайомому і потенційно ворожому лісі. Ресурси слід було оберігати.
Кожні кілька сотень метрів він скинувся з картою, методично відзначаючи свій прогрес і внось корегування на курс.
« Потрібно знайти місце для ночівлі, — сказав він. — Коли вони бачать, як сутінки починають скиглити і перетворювати ліс у тенета тіней.
Вибір упав на підніжок невисокої гори. У цій місцевості з’явилися навіси, які майже не пропускали дощу. Генрі витягнув з кільцевої намету і кинув її на землю, артефакти швидко розгорнулися.
— Я вже давно не полював, — сказав він із захопленням до звуку лісу.
Його почуття фіксували безліч живих іскри: це були звичайні звірі, позбавлені магічного дару, але цілком придатні для вечері. Генрі дістав зі сховища сталеву цибулю.
Ця зброя довго лежав без діла, очікуючи свого години, і тепер його холодна тягар була як можна до речі.
Генрі взяв цибулю, звичайним рухом перевірив натягнення тетів і, схопивши колчан зі стрілами, безшумно ковзнув у чащу.
Ліс дихав вологістю, але незабаром серед папоротників заглушив силует дикого кролика. Генрі застиг, плавно прицілився і спустив стрілу — у мить сталевий наконечник пробив голову тваринки наскрізь.
Тепер, відточувавши вміння до автоматизму, він впевнено вражав таку дрібну дитсадку, навіть не використовуючи підказки « Голубокою Сіневи».
Він знайшов у руках лісову струмку. У критки води Генрі коротко, точними рухами кинджала стирав шкуру і випорожнював тварюку за лічені хвилини підготувавши чисте м’ясо.
Тим часом на ліс опустилися сутінки, принісши з собою густий білий туман, а моросячий дощ перетворився на впевнений зливи. Генрі взяв з обручки щільний немоканий одяг і спорудив під розлогим деревом надійний навіс.
Зібравши сухі поля, лісові овочі та гриби, він скинув дрова акуратною купою і висушив пальцями. Миттєвий запалав у полум’ї. Це було найпростіше заклинання — маніпуляція енергетичними частинками вогняної стихії.
Коли Генрі досяг рівня учня, котрий був у другому рангу, то навчився керувати своїми частками різних властивостей для вирішення побутових завдань. Здебільшого він зосереджувався на вогняних елементах, які не мали жодного натяку на руйнівну силу — лише заради тепла і світла.
А от у лісі, що навколо нас, стали використовуватися частинки рослинної системи. Завдяки цій здатності швидко загоїти рани та відновити сили стало легше.
Генрі посадив кролика на вертел, закріпив його над костроєм і витягнув з запасів олію з приправами.
Тонкою кісточкою він наносив шар за шаром, терпеливо запікаючи м’ясо до золотистої корки.
Пряний аромат повільно поплив по лісі, змішуючись із запахом озону. Каплі дощу мерехтіли по натягнутому навісу, а в вогнищі тремтували іскри.
Генрі прикрив очі, ліниво перевертаючи тіло; ніч здавалася тихою і спокійною, а шелест дощового лісу баюкал, наливаючись сон.
Однак було зовсім не так, як раніше: співчутливий слух вловив далекі кроки. Двоє подорожніх наближалися до табору, і Генрі уважно стежив за тим, як звук кришталиків стає дедалі чіткішим.
Невдовзі нерівне жовте світло вихопило з темряви їхні обличчя. Першим йшов чоловік середніх років з густою бородою, одягненою в обладунки. У його руці був довгий меч, на лезі якого ще багровіли свіжі плями крові, а погляд був надзвичайно зібраний і серйозна.
За ним ішов молодий 16 - річний юнак, чиє золоте волосся прилипло до лоба.
- Привіт, пане мандрівнике. Я Кірн Бенкс з Тасоні, а це Джош Бейнсс, другий син будинку Бэнкс. Чи не дозволите ви нам зігрітися біля вашого вогню? Мій пан дуже продриг, — сказав лицар. Його голос звучав щиро, з ледь вигадкою смиренної молитви.
Генрі злегка прищурився, оцінюючи краще окинувши непрошених гостей поглядом.
- Місця вистачить. Сідайте.
✔Кіран Бенкс: Сила 4.2, Ловокість 3. 2; тіло 339, все тіло наповнене невідомою енергією.
« Є ще один великий лицар» — констатував Генрі. Коли він дивився на свого воїна, то відчув мімічний укол ностальгії з пам’ятником покійного барона Бака.
Пан і його вірний захисник були обережно настроєні, щоб не провокувати господаря табору. Коли Джош сів біля вогнища, то підійшов до полум’я — він був приголомшений.
Роздалося апетитне шипіння.
Кролик остаточно просмажився; краплі жиру зривалися з тушки в вогонь, народжуючи снопи іскру. Генрі підвівся, однією рукою притримав гарячу кролячу ніжку, а іншою за допомогою кинджала акуратно відтяв її.
Незважаючи на жар металу, він впевнено відірвав шматок м’яса і почав їсти.
М’ясо виявилося надзвичайно соковитим і ніжним, воно буквально тяло в роті. Воно залишило післясмажений дим — смак дикої природи, від якого неможливо відірватись. Генрі повільно проковтнув порцію, яка відчула, як по тілу розливається життєдайне тепло.
Поруч у невеличкому казанку був густий суп з овочів і грибів, базу даних « Снієві » завчасно загострила їх поживність та поживні цінності. Генрі покінчив з ніжкою в кілька укусів і підняв кришку, яка пошкодила його обличчя.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu