У цій хмарі Генрі дуже відрізнявся від мага, а не від коли - небудь лицаря.
Це було свідоме рішення, адже в землях звичайних людей характерна мантія чаклунів. Генрі ж волів залишатися тінню.
— Готов? — Ларрі обережно окинув його поглядом.
— Так, — відповів Генрі короткою скупою кивкою.
Тоді йди за мною.
Лері розвернувся і попрямував до сходів. Раніше Генрі не піднімався вище четвертого поверху, і він не мав жодного уявлення про те, що приховує верхні рівні вежі. Піднімаючись слідом, він автоматично вів відлік сходинок і рівнів. На 11 - му поверсі вони зупинилися.
Поміщення виявилося просторною гостевою залою: вздовж стін тягнулися м'які дивани, а в далекому кінці висався монументальний камін, підлі якого була акуратно складена ціла стіни дров.
— Навіщо підніматися так високо, щоб просто піти? — Генри скинув брови, озираючись залу. Чи не занадто складний ритуал, щоб покинути Місячне світло Леса?
Ларрі лише поблажливо посміхнувся.
— Ти серйозно думав, що вийдеш через ворота і неспокійно підеш на схід чи південь? Я не буду тебе утримувати, якщо хочеш випробувати удачу, але будь готовий до того, що кожен кущ на тракті може призвести засідкою.
Обличчя Генрі скам'яніло. Намек був надзвичайно ясний, бо кордони місячного світла Леза вже давно стали зоною полювання і на головному тракті його напевно чекали ловці з Хіжини Грін.
— Саме тому ми скористаємося іншим шляхом - камінною сіткою. Це куди безпечніше, — Ларрі підійшов до масивного вогнища.
— Каминна сітка? — Генрі нахмурився, в його пам’яті не було записів про подібний спосіб переміщення.
« У цьому немає нічого дивного, — пояснив Ларі з дерев’яним шматком шкатулку Леса. — Лише три каміни мають подібний зв’язок у всьому Місяному світлі ». Усередині виявилася коробка з дрібнодісперсним зеленим порошком. — Якщо ви активуєте його і чітко проголосите назву цілі, то відразу опинитесь на місці.
Генрі на мить задумався, оцінюючи ризики.
— І це не небезпечно?
У його свідомості відразу виникла тактична загроза: можливість несподіваного появи чужака в самому серці власного будинку через змію каміна виглядала страшною брухту у безпеці.
« Магі, які вирішили підключити свої володіння до мережі, зазвичай мають достатньо сили, щоб захистити себе », — відповів Ларрі. — Мій вихід офіційно зареєстрований, і це переміщення санкціоновано заздалегідь. Але будь обережним: якщо ти не зовсім там, де чекав, покладайся на свої почуття.
Він зачерпнув жменю порошку і жестом запросив Генрі підійти ближче.
— Механіка просто: заходиш в нішу, називаєш ціль і кидаєш порошок собі під ноги. Твоя точка прибуття - Фіалкова Хижина. Це покинута дерев'яна будівля в лісах Королівству Конакані, далеко на півдні. Звідти тримайте шлях строго на південь. Через два дні вийдеш до міста Фіалок, а потім повертай на захід, до кордону Королівства Доріс.
Ларрі міцно поплескав Генрі по плечу, штовхаючи до каміна.
- Все пройде гладко. Іди.
Генрі ступив у холодну глибину ніші, в останній раз перевірив фіксацію спорядження і прийняв коробку. Порошок на дотик був сухим і зернистим, як звичайний річковий пісок.
- Пам'ятай, Фіалкова Гіжина знову нагадала Ларрі.
Генрі мовчки кивнув, зробив глибокий вдих, концентруючись, і твердо сказав:
— Фіалковая Хижина!
Він різко кинув порошок вниз. У ту ж мить простір вибухнув сліпучо зеленим полум’ям. Вогонь не палив, а щільно обкутав тіло, і наступної миті реальність навколо Генрі схопилася.
Зір на мить відмовлено, у вухах зашуміло. Генрі відчув нудотовий коник, наче верх і низ помінялися місцями, а його саму з дикою швидкістю потягло до нескінченного чорного тунеля. Незабаром перед нами з’явилася біла лампа виходного отвору.
Бум!
Приземлення вийшло жорстким. Генрі з гуркотом впав у купу старого мотлоху. Хліпкі дерев’яні перекривання не витримали удару і з тріском обвалилися. Він ледве розмкнувши повіки, знайшов себе в руїнах старого будинку. Підлога була вкрита залишками згнилих меблів, обломами стільців і щепами, а густий завісу висіла століттями. За спиною він, наче паща стародавнього звіра, затонув камін.
Кх... Кх...
Генрі зігнувся в приступі кашлю, вдихаючи їдку дзвониться.
- Темний щит!
Навколо нього негайно розгорнулося мерехтіння поля захисту. Тільки після цього він почав прокладати собі шлях назовні, працюючи лактами і розсуваючи уламки. Магічна сфера вивільнювала від небезпеки дрібні травми або занози. Оглянувшись, Генрі зрозумів, що на першому поверсі є сходи, які ведуть вище.
Прийшовши до вхідних дверей, він схопився за ручку, але та з дзвіном залишилася в його руці.
- І як давно тут ніхто не живе? — Нехотливо пробурмотів він під ніс.
Замок безнадійно заржавів, намертво з'єднавши стулки. Не гаючи часу, Генрі різко вдарив чоботом по дереву. Бах! Двері вилетіла з петель, піднявши чергові хмари пилу, і Генрі швидко вискочив на відкрите повітря.
Ззовні він побачив холодну вологу: небо, затягнені важкими свинцевими хмарами, вкрите дрібною колючкою. Перед ним розкинулась сумна порожнеча, в центрі якої сиротам панував Фіалкова Хіжина з усіх боків затиснута муром похмурого лісу.
Генрі взяв карту і відтворив орієнтири — ландшафт повністю відповідав опису Ларрі.
- Розташування зірок...
Здійснувшись із тьмяними світилами, які ледве просуваються крізь пелюшку, він вирішив прямувати на південь і рушив у дорогу. Два дні — термін неважливий, і треба було підтримувати високий темп.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu