— Я знаю, — відповів Генрі.
В кільце її рук він відчув чуже тепло, і в глибині душі, незважаючи на звичайне холодне обчислення, шевельнувалось легке, незвично хвилювання.
— Ухожу, — на останок помахала Ліліан рукою і поспішила догнати професора Ніну. Невдовзі ці дві жіночі фігури повністю розчинилися в густому білому тумані.
— Нам сюди, — подав голос Ларрі. Схрестивши руки на грудях і нехтуючи плечима про край кам’яної клумби, він терпеливо чекав завершення сцени прощання. Відірвавшись від опори, провідник замахав по мощеній дорозі на північ.
Генрі швидко озирнувся і зрозумів, що на площі залишилися тільки вони — Діно зник так само непомітно, як і з’явився. Помітивши, що Силает Ларрі починає блювати в туманній димці, хлопець прискорив крок і не відставав.
Незважаючи на те, що оточення було зовсім інакшим від колишнього, важкою завісою туману стояла суцільна стіна і створювала відчуття тривалої бездіяльності. Лері йшов мовчки, занурений у свої думки; Генрі уважно сканував атмосферу і теж не поспішав порушувати тишу.
Раптом з найближчого дерева донісся виразний шум. Генрі викинув голову і помітив на викривленій гілці три великих ворон. Птахи, наче по команді, синхронно схилили голови набік і втупилися на нього немисними намистинками очей.
— Новачок! Дивіться, це новачок! — Раптом одна з них прокачала, страшно виговорюючи людські слова.
— І правда, прийшов новий, — підхопила друга й розправляла крила. — Чи не впіймати для нього жирну мишу?
— Глупоты! Люди не їдять польових мишей! — Роздратовано відповіла третя ворона. — Вони смакують соковиті зелені гусениці, що живуть на квітній капустині!
— Ні, я говорю: миші!
— Гусеницы! Скрізні і солодкі!
Суперечка спалахнула миттєво. Пернаті створіння впали у нестямність і почали люто клювати одне одного, видираючи на шматки чорних пір’я, які повільно кружляли в повітрі. Він не міг відступити на певні кроки, як - от шум безформної суперечки за спиною — густий туман всмоктував будь - які звуки.
Через 20 хвилин дорога обірвалася. Перед ними простягався первісний густий ліс, в якому ґрунт був усолене килимом з прісної листя. Посередині стежки стояло старе залізне відро з глибокою вм’ятиною на боці.
Ларрі підійшов до нього, присів на кортички і затиснув палець до іржавого краю. Він обернувся і коротко кинув:
- Підійди. Поклади руку зверху, як я.
Генрі не повністю розумів цей ритуал, але слухняно присів поруч і повторив жест провідника. Усередині відра було темно мокре листя, яке плавало у мутній дощовій воді.
Упевнившись, що контакт встановлено, Ларрі негромко, але владно вимовив формулу активації:
— Ментос!
У ту ж мить Генрі відчув жахливий потяг, наче палець намертво приголомшував до металевого краю.
У той же час в районі сонячного сплетення з’явився потужний імпульс, який міг би виштовхнути його вперед із неодолілою силою.
Прохолодне коло виблискувало, перетворюючись на шалений калейдоскоп фарби; швидкість зростала так швидко, що краєвид злилася в єдиний вихрі, змусивши Генрі запалитися від запаморочення.
Він втратив рахунок часу. Коли дезорієнтація пройшла і Генрі відкрив очі, він знайшов себе стоячим на широкому майдані.
У центрі вона стояла величною монументальною скульптурою: чоловік з в’язким волоссям стискав у лівій руці масивний фоліант, правою — вічно перевертав невидальну сторінку і зосередився на нескінченності.
— Це Карлос Торен, засновник « Леса-Лузера », — сказав Ларрі, дивлячись на вираз із щирою пошаною. — Три тисячі років тому саме він заклав основи нашої організації. Справді великий чарівник.
Помітивши зацікавлення супутника, він додав:
— Це місце так і називають Площа Карлоса.
На південь від площі знову з’явився густий туман, а на півночі розкинувся величний кам’яний міст завдовжки щонайменше сімсот метрів. Під його прольотами зяла чорна паща ущелини, глибина якої здавалась бездонною. Через кожних десять метрів він застирався, а горгульські схили чергувалися з запаленими в латуцарями, які стискали мечі та щити.
Ларрі впевнено заходив через міст, і він сказав:
— Для початку я повинен відвести тебе в відділ реєстрації.
Генрі слідував за ним, слухаючи, як у безодні під ногами завіває лютий холодний вітер.
✔ Ознайомлені джерела високої енергії!
✔ Ознайомлені джерела високої енергії!
...
У повідомленні від « Синеви » посипалися безперервним потоком. Генрі проаналізував дані: кожна статуя на цьому мості була потужним магічним концентератором. Поки він йшов, йому здавалося, що його важкі й оцінюючі погляди проводили кам’яні охоронці.
- Це одна з ключових ліній оборони нашої оселі. Кожна з цих статуей має руйнівну силу, — кинув Ларрі через плече і помітивши пильність новачка.
На протилежному кінці моста з’явився готичний архітектурний анамбль, коронований гострими шпілями. Ларрі підвів Генрі до масивного п'ятиповерхового будинку.
— Головний Зал Дел. Тут відбувається все: від реєстрації новачків до видачі і публікації контрактів. Тобі доведеться дивитися сюди досить часто.
Генри зафіксували орієнтири у пам'яті. Усередині залу був м’який, обволокуючий світло магічних ламп, наповнений блискучим кришталевим люстром під стелею. Величезний простір було розбито на сектора з вікнами відділів, перед якими вишикувалися черги. Будівельні роботи за допомогою методики робили чарівники, перевіряючи документи і підписи.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu