Він провів їх по метушливій центральній магістралі міста до масивного будинку. Над входом похитала важка вивіска з назвою: « Бар розбитіх Котлів».
Коли вони перейшли, приміщення наповнилось гулом голосів.
це Діно!
- Нарешті з поповненням!
- Цього разу багато нових людей доносилися з різних кутів залу. - Ласкаво просимо на Караг, молодь!
Діно тут явно був своєю людиною. Генрі уважно сканував середовище: кожен відвідувач у барі мав активний магічний фон. В основному це були учні різних рівнів. « На вулицях магів вони майже не видно, а тут на кожному кроці. Можливо, заведення захищене чарами відводу очей для несвятих" - зробив він це і зайшов всередину.
Ліліан, чия зовнішність завжди привертала увагу, викликала схвальні свисти, але вона пройшла повз крижаний спокій. Діно проминув загальний зал і вивів групу на внутрішній двір, що впивався у глухому цеглу. Він швидко натиснув на певну послідовність каміння і негромко сказав:
— Мелинда!
Роздався стручковий скрегіт, і стіна почала трансформуватися: цеглини плавно розійшлися в сторони, обкриваючи прихований прохід. За ним, незважаючи на закони логіки, розкинувся стародавній ліс.
Звивини, викладені зеленим каменем, виходили в густу чащу. Хоча на подвір’ї було яскраво світить сонце, за проходом він панував вічний напівмарк і сповнений тривожного співу птахів.
Учні замерли, вражені цим проявом просторової магії. А Діно, для якого це видовище було чимось звичайним, просто махав рукою:
— Пошли.
Останній чоловік перетнув кордон, як мур за спинами безшумно зв’язався і залишив позаду лише нескінченні дерева. Діно обернувся до групи, і в його голосі прозвучали навмисні нотки:
- Далі вас займуть представники ваших майбутніх магічних організацій. Дотримуйтесь їх вказівок. На цьому наша спільна подорож скінчилася. Удачі кожному з вас.
Він приклав долоню до серця і церемоніально вклонився.
— Дякуємо за вашу охорону й турботу, пане Діно, — відповіла Ліліан і обережно дотримувалася свого одягу в глибокому реверансі.
Решта поспішили наслідувати її приклад. Незважаючи на суворість позички, Діно виконав свій обов’язок і поставив їх до цілі в доброму стані.
Ліс бачив новачків важким, липким туманом. Сонячні промені безнадійно вв’язалися у густій білій пелена, яка нависала над кронами дерев. Десь далеко істону закричали ворони, а цей звук неодноразово відобразений від стовбурів, просто підкреслюючи похмуру велич цього покинутого місця.
У сумарних глибинах лісу Генрі та інші учні мовчки йшли за Діно.
Невдовзі тишу порушив холодний порив вітру, який приніс з собою пронизуючу до кісток стелю.
Під ногами Генрі висіла кам’яна доріжка з неприродною охайністю: жодної тріщини на плитах.
Через десять хвилин лісовий ліс розхитався, відкривши перед очима великий круглий сад. Від центру міста, наче спиці колеса, до протилежних боків розбігалися стежки і зникали в лісовій кількості.
У самому серці цього місця здіймався фонтан, мерехтячи густі струмені води, чиє булькання здавалося єдиним живим звуком в цій тиші.
В саду Генрі зустріли вісьмох чоловіків, які замерли маленькими групами. Як тільки з'явилася фігура Діно, всі погляди негайно сфокусувалися на прибульцях.
Старша жінка з гострокінцевим капелюхом та мантією мишного кольору не встигла приєднатися до групи. На вигляд їй можна було дати років сімдесят, але в її розкішних очах горів гострий і ланцюговий розум. Оглянувши новобранців, вона звернулася до провідника:
- Діно, до мене дійшло чутки, що цього разу ряди Академії Августа поповнять справді видатну леді. Яка з них?
Діно стримано посміхнувся, його голос звучав м'яко:
— Професор Ніна, не будьте надмірно нетерплячими. Як тільки формальності будуть залагоджені, ви зможете забрати її під своє крило.
Він обернувся до Ліліан і коротким жестом покликав її до себе:
- Ліліан, підійди. Дозволь представити тобі професора Ніну з Академії Августа.
- Професор Ніна! — Ліліан відвісила бездоганний поклон.
У її рухах аристократичне вишукання тісно переплелося з напускною боязкою і сором’язливістю. Коли Генрі побачив це поняття, то мало посміяв його: жінка була явно зайшла в образ і вміло маніпулювала враженням. Ніна, але залишилася в повному захваті. Вона притягнула Ліліан до себе і, відчувши її плечі, досить пробурмотіла:
— Ммм, дуже недурно!
До них підтягнулися й інші маги — чоловіки та жінки, від яких походить щільна і майже фізично відчутна аура сили. Діно окинув своїх учнів суворим поглядом і сказав:
« Ті, хто має знак віри, — станьте ліворуч від мене. Ті, хто не має його по праву.
Одинадцять чоловік швидко прищепили в рух. Генрі та Ліліан опинилися в шерензі з семи чоловік. На превелике здивування Генрі, Фейґал залишився з чотирьох « братів » по правій стороні.
Діно витяг з складок мантії кришталеву кулю і встромив її на долоню. Його голос став офіційним і холодним:
- Зараз почнеться тест на магічну схильність. Шкала обмежена 100 балів. Звичайно, чим більша кількість людей, тим ширшим стає ваш потенціал. Але пам’ятайте, що талант — це лише основа. У світі магії справжня вага має лише знання і саможертовну працю. Задачі лише визначають швидкість вашого бігу, але вони не замінять саму дорогу.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu