Генрі разом з іншими учнями піднявся на палубу, поставивши обличчя свіжому вітру. Діно, чий силует чітко вирізнявся на фоні щогл, вийшов вперед і звернувся до присутніх:
— Ми кинемо якір тут на одну ніч. Ви можете зійти на берег і перевести дух, але попереджаю відразу: завтра опівдні я відходжу точно за розкладом. Я не чекатиму ні хвилини, коли відстаю. І пам'ятайте - острів знаходиться під прямою юрисдикцією острова Міра Снів. Магі, а більшість населення - звичайні люди. Будьте поміркованими, інакше ваша проблема буде цілковито знищена.
Діно чудово розумів, що протягом довгого переходу його підпечені виснажені до межі. Коломбо славився своєю торговельною чергою, де на кожному кроці потрапляли затишні таверні, чисті готелі і розкішні містечка з танцюристами. Крім того, корабель потребував додаткової запаси прісної води. Завдяки цьому він став тактичним портом.
Леліан не встиг добратися до пристані, а прямувала до найближчого будинку з вивіскою двору. Генрі ледь поспішав за нею, гукнув до неї:
— До чого така поспіхка?
— Я не відчувала нормальної води на шкірі вже кілька місяців, — кинула вона через плече і не сповільнивши свого кроку.
Вона заплакала в кімнаті з такою самою швидкістю і сховалася на сходах.
На кораблі прісна вода цінувалася на вагу золота, і її використовували для гієну як незвучну розкіш, що стала справжньою спробою для чистоплятної Ліліан.
Але Генрі знав, що вона не була зовсім безпорадною: у неї було зачароване рушник, яке завжди залишалося вологим. Чіп аналізував структуру цього артефакту, коли Ліліан витягала його і Генрі дійшов висновку, що вплети манії у тканину дозволяють предметові ефективно конденсувати вологу прямо з навколишнього повітря.
Генрі також не міг спати, спустившись у хол. Місцеві ціни не давали грошей, тому що за одну ніч з поїжджика вимагали срібної монети.
Усередині кімнати було аскетичне, але охайне місце для кожного інтер’єру.
Після довгої подорожі він чекав на Ліліан, яка виглядала досить активною. Вони разом вирушили прогулятися вечірнім містом.
З приходом суморек Коломбо перетворювався, наповнившись дикою й первісною енергією: скрізь спалахували багаття, лунали ритмічні пісні і телефонних кубків.
Головна торгівля перетворилась на дикий килим. Торговці розстеляли щільні ковдри просто на мостівах, виставляючи свій непоганий товар: від плетених з сухої трави капелюхів і кошика до грубих глиняних глеків та сумнівного виду антикваріату.
Проходячи повз одного з розвалів, Генрі зачепився поглядом на незвичний предмет. Він присів на кісточки і, намагаючись зберігати вираз радісної цікавості, взяв у руки стару вазу.
— Яка ціна? - Він дізнався.
Власник лавки, лисий чоловік середніх років, ліниво погладжав чорну кішку на колінах. Він сміявся покупцям, що оцінюють поглядом.
— Двадцять срібних монет.
— Надто дорого для такого стану.
Генрі без тіні жалю повернув вазу на місце. Ліліан, яка стояла поруч, здивовано підняла брову:
— Це ж очевидна підробка, навіщо вона тобі взагалі здалася?
— Я просто придивляюсь до ринку, — різко відповів він.
Генрі вивчив ще кілька дрібних речей, продаючи необачних торгів і впоперек доти, доки зрештою не придбав пару речей за шістнадцять монет, зробивши це з видом людини, яка здійснює імпульсивну купівлю. Ліліан лише вигадувала його вчинки, щоб не мовчати.
Після ситої вечері в одній з таверн вони повернулися до готелю. Як тільки за ними зачинилися двері номера, Ліліан притулилася до косика і схрестила руки на грудях.
— Ну, досить таємниць. Що ти там винюхував на ринку? Ти ж не з тих, хто витрачає срібло на мотлох. Показуй, що знайшов.
Генрі мовчки витяг з сумки шестикутний піднос, вирізаний із темного майже чорного дерева. У самому центрі було зроблено різьблення високої вежі, а гравірування на циферблаті повторювала його кишенькові годинники. Ліліан взяла піднос, піднесла його до світла і через хвилину розчаровано похитала головою.
- І це все? Я не відчуваю в ньому ні краплі мани. Звичайна дерев'янка.
- Можливо, це і не магічний артефакт. Мене заінтригував сам символ - він здається мені підозріло знайомим.
Генрі не міг з упевненістю судити про цінність надбання, але його аналітичний розум зафіксував занадто чіткий збіг паттернів, щоб пройти повз.
Ліліан миттєво втратила інтерес до предмета.
- А я-то сподівалася на щось дійсно варте. Скукоти.
— Я вимочувався не менше за твою, тому волію спати подальшими дискусіями.
Генрі опустився на м'яке ліжко, і важка сонливість відразу ж надкрила його свідомість. Це був перший раз за довгий час, коли він дозволив собі повноцінного відпочинку; з того часу як навчився методи медитації, трансовий стан майже повністю витіснив звичайний сон із його розпорядку.
...
Провівши у Коломбо лише одну ніч, корабель знову поправив вітрила і взяв курс на Континент Караг. Минуло ще понад двадцять днів монотонного шляху, аж поки Генрі не зміг розпізнати тонку смугу берега в тумані. Коли корабель зрештою опустився до Порту Рубіна, учні зійшли на тверду землю і відчули забутий спокій.
Діно впевнено очолив колону.
— Не отставать. Ходімо за мною.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu