Розділ 74 - Образ знято

Звичайний шлях до школи звичайного ранку: вони з Міюкі вийшли зі станції, зустрілися з друзями і попрямували до школи. Однієї з них не було з нового року, а іншого – з середини минулого тижня, але в іншому цей ранок виглядав точно так само, як і минулої весни.

Однак цього ранку на Тацую чекала дуже незвичайна подія. Перед тим, як вони зустрілися з друзями, коли вони ще стояли біля вхідних воріт, його окликнула старшокласниця. І він, і Міюкі помітили її ще до того, як вона щось сказала.

Цією станцією о цій порі дня користувалися переважно учні Першої старшої школи або їхні родичі. На відміну від колишніх поїздів великої місткості, зараз на станціях нечасто побачиш щільний натовп пасажирів, що сходять з платформ. Тим не менш, брат і сестра підійшли до місця, де біля стіни стояла Маюмі, щоб не заважати учням, які виходили з поїзда, коли наближався час занять.

Кілька учнів зиркали в їхній бік, але нікого з них це не хвилювало. Не було нічого дивного в тому, що колишня президентка учнівської ради стояла і розмовляла з теперішньою віцепрезиденткою, і в Першій школі широко розповсюдилася думка, що старший брат теперішньої віцепрезидентки був фаворитом колишньої президентки учнівської ради – в тому числі і в сенсі розпускання пліток.

Реальність, звісно, не відповідала їхнім очікуванням. Замість того, щоб піти з нею до школи, брат і сестра випередили її на турнікеті. Маюмі сказала лише одне: зустрітися з нею в другій кімнаті кросфілд‑клубу після уроків.

*

Кацуто був членом клубу з кросфілду (клуб, присвячений грі на виживання з використанням магічної тактики). У Першій старшій школі існувало негласне розуміння, що клубний комітет використовує другу клубну кімнату як неофіційне місце зустрічей, і багато хто знав, що Кацуто використовував її для особистих справ навіть після того, як пішов з клубу. Як і очікувалося, коли Тацуя прийшов, на нього чекали Маюмі та Кацуто.

— Сам?

Несподіванка застигла на обличчі не лише у Кацуто, який поставив це запитання, а й у Маюмі.

— Так, бо тільки мене покликали.

По правді кажучи, Міюкі твердо наполягала на тому, щоб піти з ним, але йому вдалося відмовити її, – піти з нею на тістечка за його кошти – це невелика ціна.

Якою б не була причина, Тацуя справді прийшов сам. Технічно, Маюмі покликала лише його, але вона не очікувала, що Міюкі може не прийти. Але, не гаючи часу на це, вона перейшла одразу до головної теми.

— Тацуя, ти кудись виходив минулої ночі?

Вона почала з одного з кількох запитань, які Тацуя уявляв собі.

— Так, гуляв, — ввічливо зізнався він, замість більш типового для людей його віку «Ну і що?».

— На мотоциклі?

— Так.

Люди ставали балакучими, коли хотіли когось обдурити. Зараз Тацуя не мав жодного мотиву обманювати балакучістю.

— …Розкажеш куди ти їздив?

Маюмі, з іншого боку, здавалося, не могла вирішити, куди вести розмову. Схоже, їй бракувало хитрощів і досвіду, щоб вивести людину на чисту воду. Кацуто, який тихо стояв поруч, теж не виглядав створеним для цієї роботи.

— Йошіда покликав мене під час бою з вампіром. Вони билися з ним, і ще з невідомим магом, який, певно, переслідував вампіра.

“Здається, це займе якийсь час”, — подумав Тацуя, вирішивши підштовхнути розмову вперед. Маюмі здивовано кліпнула, коли він спрямував на неї погляд, який не можна було прочитати. Навіть доросла людина з більшим досвідом – її батько, наприклад, – напевно, не змогла б прочитати його думки.

Вона не знала, про що він думав.

І ця думка викликала в ній тривогу, похитнула її психологічний захист.

— Як давно? — раптом запитав Кацуто, можливо, кидаючи Маюмі рятівний пліт, а можливо, ні.

— Я поїхав туди тільки тому, що мене викликали вчора. Я не брав участі в пошуках вампіра, — відповів Тацуя, додавши навіть те, що не було запитано, до питання, яке відсікало всілякі речі, такі як «хто» і «що». Неважливо, що думали Кацуто і Маюмі – Тацуя не бажав зараз грати в цю гру в розвідку один одного.

— Ви двоє знаєте, що на Сайджьо з першого E напали, так?

Не існувало всесвіту, в якому вони не знали би про це. Це було не запитання, а перевірка. Відповідь, яку він отримав, була, звісно, ствердною.

— Я не єдиний, хто хоче знати, що насправді відбувається. Ми не можемо почуватися в безпеці, поки не знайдемо злочинця, не затримаємо його і не покладемо цьому край. Впевнений, що ви не можете змиритися з тим, що завіси зачиняються, навіть не знаючи, чи це один злочинець, чи кілька, чи це заразна злочинність, так?

Він звертався до них обох, але тепер перевів погляд на Маюмі.

— Якщо ви не скажете мені, наскільки ви розумієте ситуацію і як ви плануєте її вирішити, я не зможу з вами працювати.

Хоча її ініціативу було вкрадено, вона, здавалося, зібралася з духом. Після зітхання її фальшива посмішка зникла.

— Якщо ти пообіцяєш, що допоможеш нам, Тацуя, я розкажу тобі все, що ми знаємо, — сказала вона. — Але нікому не кажи. Думаю, ти розумієш це.

— Домовились. Я поможу вам, — Тацуя кивнув без жодних вагань.

Це була відповідь, на яку вона сподівалася, але оскільки вона не могла зрозуміти його справжніх намірів, її очі допитливо примружилися.

— Це означає, що ти приєднаєшся до нашої пошукової команди?

— Якщо хочеш, можеш вважати, що так.

— З чого це раптом? Ти, певно, бачив повідомлення від Ради кланів.

Це були слова Кацуто. Після того, як Саеґуса та Джюмонджі створили спільну команду мисливців на вампірів, Рада кланів надіслала повідомлення з проханням про допомогу лідерам Десяти головних кланів, Вісімнадцяти допоміжних кланів та Сотні сімей. Жоден старшокласник не побачив би його, якби не був прямим нащадком одного з Номерів, але Кацуто говорив так, ніби Тацуя якимось чином прочитав повідомлення Ради кланів.

— Як той, хто навіть не є частиною Сотні, я не думаю, що для мене знайдеться місце.

Тацуя не приховував, що бачив повідомлення. Повідомлення від ради не були конфіденційними, тож їх було не так вже й важко дістати.

— Якби мене особисто попросили, все було б інакше.

Від його відповіді несло удаваною необізнаністю. Але як фасад, хоч і не ідеальний, він не залишав місця для нарікань, і нічого особливого не виділялося як дивне. Тож Маюмі та Кацуто, незалежно від того, про що вони насправді думали, не мали іншого вибору, окрім як погодитися за формальністю.

Бо, зрештою, ще до того, як сукупність їхнього досвіду вступила в гру, Тацуя вже був більш підлою особистістю, ніж будь‑хто з них.

— …Але ти впевнений? Хіба ти не казав, що твоєю умовою було, щоб я поділилась інформацією, перш ніж ти погодишся співпрацювати?

— Один з нас мусить поступитися, інакше розмова ні до чого не призведе. А що? Якщо я подумаю, що ви мене обдурили, я просто зміню своє ставлення до вас.

На надто чесні слова – або слова, які виглядали надто чесними, але насправді могли мати щось за собою, потім щось за цим, а потім знову за цим – Маюмі сухо розсміялася. Вона сама почала цю довірливу розмову, але вже відчувала, що хоче якнайшвидше покінчити з нею.

— Чудово. Я поясню все, що ми знаємо на цьому етапі. Але перед тим, чи можу я дещо сказати?

— І що ж?

— Ти і правда жахлива людина.

— …

*

В інформації, яку надала Маюмі, було три моменти, які були абсолютно новими для Тацуї.

Перше – це масштаби пошкоджень. Вони значно перевищили прогнози Тацуї, але це не здавалося настільки важливим.

Другим було те, що злочини не були справою рук одного злочинця. Тацуя теж думав про спільників, але можливість того, що вампірів може бути більше, ніж один, була несподіваною.

І третім фактором була присутність третьої фракції, яка перешкоджала пошукам Маюмі та Кацуто. Спершу, коли вона сказала про перешкоджаючу фракцію, Тацуя подумав про Еріку та Мікіхіко. Але після того, як він почув деталі, то зрозумів, що йдеться про цілком окрему групу.

Друга і третя частини інформації занепокоїли навіть його. Та магічка у масці, мабуть, належала до тієї групи, що перешкоджала їхнім пошукам. І він мав досить певні здогадки щодо її особи.

Але він не знав її мотивів. У нього було відчуття, що як тільки він дізнається, все стане дуже просто, але це тільки ще більше дратувало.

— Що ви плануєте робити, коли спіймаєте вампірів?

Уникаючи безглуздого акту блукання в темному провулку своїх думок, Тацуя повернув свій розум назад до цієї теми. Він пообіцяв співпрацювати, і навіть якщо це була лише поверхнева обіцянка, він не міг знехтувати з'ясуванням їхніх кінцевих цілей.

— Ми допитаємо їх, дізнаємося хто вони і які їхні цілі. Після цього…

— З ними, скоріш за все, розберуться, — сказав Кацуто, доповнюючи те, що Маюмі не змогла вимовити.

“Тобто…”

Тацуя не хотів чути, як старшокласниця розкидається термінами на кшталт «розберуться», тож не вважав її наївною.

І їхнє рішення не вимагало гуманності, воно було таким, яке Тацуя міг зрозуміти, як практично, так і емоційно.

— …Зрозумів. Що я маю робити?

— Ти не проти піти з нами? Почнемо з цієї ночі, якщо можна…

— Ні, Шібо, ти діятимеш самостійно. Я хочу, щоб ти доповідав мені про всі зачіпки, які знайдеш.

Маюмі витріщилася на Кацуто, коли він обірвав її вказівки. У її погляді не було невдоволення, але було достатньо підозри, щоб компенсувати це.

— Я розумію.

Чесно кажучи, Тацуї було б легше зробити те, що сказала Маюмі. Звісно, він не мав наміру всерйоз дотримуватися своєї обіцянки співпрацювати з ними, і саме тому міг без вагань погодитися на пропозицію Кацуто.

Не розкриваючи карт на руках і почувши все, що хотів почути для себе, він залишив їх.

*

Щойно кроки Тацуї зникли з меж чутності (по всій кімнаті були встановлені приховані мікрофони для виявлення пересування шпигунів), Маюмі відкрила рота.

— Джюмонджі, чому ти сказав Тацуї діяти окремо? — її тон не був критичним, але вона не була переконана.

— Я подумав, що так буде ефективніше, — відповів Кацуто.

Вона не відчувала браку впевненості в його словах.

— Але це може означати віддати його Чібам.

Маюмі також знала, що група Еріки не послухалася повідомлення і діяла самостійно. Саеґуси хоч і були лідерами Десяти головних кланів, але вони не були правителями, тож не могли з легкістю змусити Чіб зупинитися, як і не могли покарати їх за це. Але в ситуації, коли іноземне угруповання визирало з тіні, дозволяти їм діяти самостійно було надто незручним клопотом. Її справжня позиція полягала в тому, що навіть якщо вони нічого не могли зробити з поєднанням Еріки Чіби та Мікіхіко Йошіди, вона принаймні хотіла залучити на свій бік брата і сестру Шібів.

— Якби ми не сказали йому правду, цілком можливо, що це могло б статися, — пробурмотів Кацуто. Він похитав головою, маючи на увазі, що це не було поточною проблемою.

— Але тепер, коли ми показали йому нашу щирість, він нас не зрадить. Така вже він людина.

— …Цілком взаємовигідні стосунки, так? Це дивна форма довіри.

— Навіть лояльність самураїв, в основі якої лежала добра воля і служіння – давати і брати. Я особисто вважаю, що ми можемо довіряти йому набагато більше, ніж тому, хто є сліпо слухняним.

— …В основі абсолютної лояльності лежить залежність, зрештою. Ми не можемо очікувати цього від Тацуї. Та й для нього це не мало б сенсу.

Кацуто кивнув. Маюмі кивнула у відповідь, переконана.

***

На даному етапі він мав би задовольнитися тим, що складав шматочки пазла докупи, навіть якщо знав, що бракує якогось важливого шматочка. Ще раз подумки перебираючи отриману інформацію, Тацуя поспішив до кімнати учнівської ради, де на нього чекала Міюкі.

Світла ніде не було. Воно й не дивно – сьогодні ж субота. Заняття в школі закінчилися, але полудень тільки‑но минув. Він поспішав не тому, що вони запізнювалися додому, а тому, що вони запізнювалися на обід.

Міюкі ніколи не їла, не дочекавшись його. Може б і їла, якби він ретельно проінструктував (наказав?) її, але він не думав, що сьогодні так запізниться, тож не зробив цього. Насправді він не змушував її чекати дуже довго, але усвідомлення того, що він змушує чекати свою молодшу сестру, було достатньо, щоб чинити тиск навіть на Тацую.

Можна сказати, що вони були птахами одного польоту.

Користуючись своїми фізичними здібностями, він побіг по сходах, через дві сходинки, вгору і направився до кімнати учнівської ради. Коли він туди потрапив, двері були відчинені, наче чекали на нього.

Перше, що привернуло його увагу, було золоте сяйво.

Майже одночасно Тацуя відійшов убік, а Ліна сховалася за дверима. Вони обоє чекали, а двері були між ними, поки хтось інший пройде повз них. Тацуя трохи скривився від того, як безглуздо він, мабуть, виглядав, а потім пройшов у двері, які перегороджували (?) йому шлях.

Він навмисно ігнорував концепцію «дами вперед», водночас намагаючись не ігнорувати саму даму.

— Привіт, Ліно. Як справи? — запитав він, обертаючись до неї, коли проходив повз, злегка торкнувшись її правого плеча.

— Привіт, Тацуя. Все класно. Дякую.

Незважаючи на раптовий фізичний контакт, вона не нарікала щодо сексуальних домагань. Її відповідь прозвучала без жодної зморшки на чолі, але з посмішкою, і, ніби на знак подяки, вона двічі поплескала Тацую по плечу і пішла.

*

Тацуя махнув рукою Міюкі та Хоноці – вони радісно підвелися, побачивши його, – і сів за стіл (точніше, на стілець біля столу), який він ніяк не міг вирішити, чи називати конференц‑столом, чи ні. Він, очевидно, не хотів багато думати про те, що його купили для того, щоб члени учнівської ради могли за ним обідати і робити чаювання.

Адзуси та Ісорі ніде не було. Він не міг би критикувати їх, навіть якби вони були тут, але все одно йому було комфортніше без них. Не тому, що старшокласники в одній кімнаті змушували його нервувати, а тому, що йому довелося би брати їх до уваги. Адзуса, зокрема, виглядала б переляканою, як тільки сталася б найменша подія (або так Тацуя вважав).

Виклик Маюмі був цілковитою несподіванкою, тож вони не встигли приготувати собі обіди. Звісно, якби хтось раптом сказав «Я знав, що таке може статися», він, безперечно, був би не так вражений, як наляканий. Знаючи, що багато місць у кафетерії вже розібрали, ажіотажу там не бракуватиме, вони вирішили вперше за деякий час скористатися обіднім автоматом, що стояв у кімнаті учнівської ради.

Хонока використовувала кухонну панель, щоб приготувати напій для Міюкі. Завдання Тацуї полягало в тому, щоб залишатися на місці й чекати… Якщо дивитися на нього об'єктивно, він міг би стати об'єктом заздрощів, але він відсік цю непродуктивну думку ще до того, як вона дійшла до його свідомості.

— А до речі, що тут робила Ліна? — запитав він, натомість продовжуючи думку, яка прийшла йому в голову.

— Школа запропонувала Ліні тимчасово стати членом учнівської ради на час її навчання за кордоном, — відповіла Міюкі, ставлячи перед ним чашку кави і нахилившись збоку, щоб подивитися на нього.

Її пряме чорне волосся водоспадом спадало перед його очима. Він дивився на те, як вона зачісує його назад, і намагався зібрати докупи інформацію, що надійшла до нього через вуха.

— О… Якщо подумати, ти казала, що вона ще не обрала клуб, і тобі запахло неприємностями.

— Так. Здається, у верхах розгортаються серйозні кадрові війни… Судячи з усього, голова Хатторі запропонував Ліні членство в раді.

Ця відповідь пролунала з вуст Хоноки, коли вона взяла тацю з гарячими блюдами. Вона обійшла стіл біля Тацуї, зробивши майже повне коло, і тоді вмостилась навпроти нього. Потім брат і сестра взяли свої таці й почали їсти.

— Її програма закінчується після одного шкільного семестру, тому вона явно не могла приєднатися до спортивного клубу, — погодився Тацуя.

— Здається, люди мають різні приховані мотиви, — припустила Міюкі, трохи зловтішно посміхаючись. — Мабуть, у когось народився абсурдний план зробити колекцію її фотографій і продати їх.

Хонока насупилася і зітхнула.

— У нас взагалі є фотоклуб?

Було б не дивно мати такий клуб, але Тацуя не міг пригадати, щоб він існував.

— Це команда фотографів з художнього клубу. Їхня ідея, яка б тупа вона не була, зводилася до того, щоб змусити її приєднатися до клубу легкої гімнастики і сфотографувати, як вона займається.

Легка гімнастика – це гімнастичні вправи, які виконували лише маги в умовах зниженої гравітації та інерції. У вільних програмах, в кінцевому підсумку, ви виконували стрибки на батуті, не використовуючи батут. Міражна битва, в якому змагалися Міюкі та Хонока, була одним з її різновидів.

— Ясно… — пробурмотів Тацуя. — Це, певно, намалювало б гарну картину.

— Ем, брате?

— Хоча я не впевнений, що вони їх продають.

— …

Міюкі подивилася на нього з сумнівом. Тацуя подивився в інший бік.

На нього теж подивилися з того боку.

— …Пробач. Я не так висловився, — сказав він, озираючись на сестру і піднімаючи вгору білий прапор. Якби справа дійшла до змагання поглядів з його пильним поглядом, обидві дівчини, швидше за все, першими зламалися б, але він вирішив, що використовувати їхні почуття для чогось такого дріб'язкового було би жахливо некруто.

Водночас Міюкі знала, що Тацуя не мав жодних грубих намірів, а це означало, що коли її отак смирили, вона не могла втриматися від того, щоб не відчути себе ніяково і не опустити погляд.

— У всякому разі, я чула подібні речі скрізь, і це не тільки про Ліну – вогонь може почати поширюватися на людей, які не мають нічого спільного з вербуванням, і, ем…

Хонока панічно злякалася такого дивного настрою. Незважаючи на те, що вона мала трохи запальну сторону, загалом вона була людиною з тонкими почуттями (її ще називали полохливою).

— І вони вирішили, що учнівська рада буде гарним рішенням, — зауважив Тацуя, одразу зрозумівши її міркування.

— Так, — без жодних вагань відповіла Міюкі. — Всі інші клуби мають відмовитись від неї, якщо вона не погодиться навіть на роботу в учнівській раді.

Побачивши, як дивна атмосфера між братом і сестрою розвіялася, Хонока зітхнула з полегшенням. На жаль (?) для неї, вона була далеко не з тих дівчат, які можуть скористатися їхньою суперечкою.

— А що про це сказала Ліна?

— Вона, здається, не дуже була в захваті від цієї ідеї, — відповіла Міюкі.

— Навряд чи вона хотіла відмовлятися від вільного часу після школи, — сказала Хонока. — Може, саме тому вона досі не визначилася з клубом, незважаючи на всі запрошення.

Тацуя кивнув, виглядаючи переконаним.

***

Після вечері на вихідних Тацуя сидів на дивані у вітальні і дивився на великий екран на стіні.

Міюкі сиділа так близько, що майже притулилася до нього.

Екран був розділений на три частини. Основна частина показувала в реальному часі відеозображення Токіо зі стратосферних камер спостереження, над яким рухалися три різні світлові точки. У верхній частині була карта доріг, що відповідала основній частині, і вогні, що рухалися на ній, а в нижній частині відображалися текстові дані, які прокручувалися кожні тридцять секунд.

Саме завдяки капітану Санаді він зміг скористатися камерами спостереження на стратосферній платформі. І саме завдяки хакерській роботі Кьоко Фуджібаяші він зміг відстежувати сигнали маячків федерації сімей Саеґуса‑Джюмонджі, а не тому, що він вичавив з Маюмі коди автентифікації. Фуджібаяші також підібрала сигнал пошукової групи Чіб.

Світлова точка, яка вважалася втручанням фракції, була згенерована за допомогою постійного аналізу суперкомп'ютером Окремого магічного батальйону електричних хвиль, виявлених радіостанціями перехоплення та моніторингу на борту стратосферної платформи.

Тацуя вже давно співпрацював з Окремим магічним батальйоном, і мав туманне уявлення про те, що експериментальний магічний підрозділ є також експериментальним передовим технологічним підрозділом (інакше вони не змогли б створити костюми MOVAL), але вкотре він відчув себе приголомшеним їхніми винятковими здібностями.

І з точки зору технологій…

— Схоже, що «Зірки» мають кращі технології, ніж ми, щоб шукати паразита, — пробурмотів Тацуя, вражено вирішивши, що фракція, яка заважає, ‒ це «Зірки», і спостерігаючи за їхнім пересуванням, Тацуя не міг точно визначити, де вони знаходяться.

Вони не могли точно визначити напрямок руху паразита, але могли приблизно визначити його, проаналізувавши маршрути трьох фракцій, які шукали вампіра. І рухоме світло, позначене як «Зірки», хоча вони не могли використовувати придорожні камери та їхні датчики або вимірювальні прилади на стратосферній платформі, здавалося, простежувало рухи паразита найшвидше. Тацуя не знав, чи це було заклинання, про яке вони не знали, чи більш досконала технологія. Він також не міг знати, чи був паразит єдиною річчю, яку могли відстежувати «Зірки», чи вони могли виокремлювати й інші магічні сигнали. Єдине, що він міг сказати напевно, це те, що СШПА випередила Японію в цій галузі.

Він ніколи не вірив, що японська магічна технологія була попереду світу. Він також не був настільки самовпевненим, щоб вважати, що вони володіють усіма видами технологій. Проте йому було важко придушити своє розчарування і щире бажання знайти відповіді.

— Але зараз не час для цього, — сказав він, відсікаючи ці непотрібні думки, і відірвався від спинки дивана.

— Ти йдеш, брате? — запитала Міюкі, дивлячись на Тацую, що вставав з дивана, з болем у серці.

— Будь чемною і зачекай на мене тут, — долоня Тацуї погладила Міюкі по щоці.

Вона поклала свою руку поверх його і притиснула його долоню до своєї щоки, ніби переконуючись, що він ще живий.

— Я чекатиму на твоє повернення цієї ночі.

— Так. Скоро мені знадобиться твоя сила. Коли прийде час…

— Так. Коли прийде час, ми зробимо це разом. Обіцяю, брате.

— …Ну, я не думаю, що це буде так само небезпечно, як в Йокогамі, — сказав він трохи жартома. Міюкі з посмішкою відпустив його руку.

*

Тацуя мав не лише свій улюблений ПАВ. Коли він вирушив на місце конфлікту з іншим обладнанням, сестра проводжала його біля вхідних дверей.

Вона дивилася на зачинені двері, поки не перестала відчувати присутність брата.

І коли ця присутність ставала все більш віддаленою, коли її органи чуття вже не могли чітко визначити його місцезнаходження, вона різко розвернулася.

На її обличчі не залишилося й сліду самотності. На її напруженому обличчі були великі очі, що випромінювали сильне світло.

Вона повернулася до вітальні та увімкнула вимикач на великому затемненому екрані. Вона не була зовсім некомпетентною, коли мова йшла про машини, але якби її можна було віднести до кваліфікованих чи некваліфікованих, то вона точно потрапила б до останньої категорії.

Але вона була обдарована гарною пам'яттю. Не такою гарною, як у Тацуї, який міг вільно контролювати свої функції пам'яті як побічний ефект зміни його свідомості, але відтворити процедуру, за якою вона спостерігала, не становило для неї жодних труднощів.

Вона викликала екрани, які щойно переглядала з братом. Швидкість прокрутки текстових даних була трохи зависокою для неї, але вона не була достатньо досвідченою, щоб змінити налаштування, тож змирилася з цим.

Спостерігаючи за рухом точок світла, вона відчайдушно намагалася визначити місцезнаходження брата. Він казав їй терпляче чекати, але сьогодні вона не мала наміру просто чекати. Навіть якщо в результаті вона порушить його наказ, навіть якщо згодом заробить на догану, це краще, ніж нічого не робити і дивитися, як він страждає.

І сьогодні не відбулося масштабного збройного зіткнення. У цьому сенсі можна сказати, що це було менш небезпечно, ніж Йокогама.

Але навіть якщо масштаб невеликий…

Навіть якщо будь‑яка збройна активність зіткнеться з жорсткими заходами…

Його ворогом, ймовірно, буде той член «Зірок».

Та все одно Міюкі мало що могла зробити.

На особистому рівні вона вже володіла одним з найвищих рівнів магічної сили в Японії, навіть у свої п'ятнадцять років. Більше того, можливо, її рівень сили був одним з найвищих у світі.

Але її сильні сторони не включали в себе передбачення або яснобачення.

Вона ще не мала права керувати військами Йоцубів.

У неї не було особисто побудованої мережі, як у Тацуї.

Вона не мала хакерських навичок, як Фуджібаяші.

Міюкі не мала ні особливої магії, ні організаторських здібностей, ні досвіду, необхідних для пошуку брата. Не відриваючи очей від екрана, вона приклала руку до грудей.

Це був несвідомий акт.

У центрі грудей, над серцем. Вона не могла намацати свій пульс через одяг, але натомість відчула щось інше.

Глибоко в грудях, біля серця…

…вона відчувала свій зв'язок з Тацуєю.

Мерзенні кайдани, що зв'язували її брата.

Обмежувач скидання.

Ланцюги і замок були з нею.

Як і ключ.

Схоже на прокляття таємне мистецтво, яке сковувало її так само, як сковувало її брата.

Але це була певна ланка, що зв'язувала її з ним.

“…Якби я теж могла бачити.”

Такими були її думки.

Як би далеко не був Тацуя, він завжди міг бачити її, розуміти її. «Зір» Тацуї міг аналізувати все, що стосується існування, і вона чула, що він може відчувати її місцезнаходження та стан.

Це означало, що вона не мала жодного особистого простору, але Міюкі це анітрохи не бентежило.

Зрештою, не було жодної речі, яку вона мала б тримати від нього в таємниці.

Навпаки, вона хотіла, щоб він використовував свою силу, щоб читати навіть її найпотаємніші почуття, ті, які вона не могла сказати сама. Навіть знаючи, що його зір не працює на рівні розуму, вона все одно хотіла цього.

З іншого боку, Міюкі не мала здатності «бачити» когось на відстані.

Натомість, оснащена вродженою магією ментального втручання, вона володіла особливим тактильним сприйняттям – відчуттям «дотику» – яке могло виявити місцезнаходження розуму. Якби вона зняла обмежувачі з Тацуї і таким чином вивільнила свою незвичайну здатність, вона могла б «доторкнутися» до розуму іншої людини. Вона могла б навіть доторкнутися до окремих душ, що дрейфують світом, якби захотіла.

Але вона не могла відчути «присутність» далекої людини. Вона не могла проникати крізь фізичну відстань – яка не існувала в інформаційному вимірі – як щось неіснуюче, як це міг робити її брат.

У цьому, власне, і полягала різниця між візуальним і тактильним сприйняттям. За допомогою дотику вона могла відчувати речі, про які знала, що вони існують, але не могла знайти речі, про місцезнаходження яких не знала.

Відчуваючи брата в грудях, що тільки більше дратувало її, вона щосили намагалася знайти відповідь.

Вражена зловісним, незрозумілим передчуттям, вона хотіла побігти до брата.

Скільки часу вона так дивилася на екран?

Раптом пролунав дзвінок у двері, сповіщаючи про відвідувача.

Вона прийшла до тями і подивилася на годинник.

“Гаразд, прожену їх”, — подумала вона. З іншого боку, якщо вона прикинеться, що її немає вдома, ніхто не зможе її звинуватити. Було вже надто пізно, щоб люди ходили по чужих домівках.

Вона подивилася на монітор домофона. Побачивши відвідувача, вона одразу ж змінила свої плани. Вибираючи в думках змінний одяг, вона підрахувала, скільки часу їй знадобиться.

— Можете почекати кілька хвилин, сенсею?

Відвідувачем був Якумо.

***

Тацуя спостерігав за битвою між паразитом і магічкою у масці з‑за дерев.

Він прийшов до цього парку за три хвилини до початку бою. Коли Маюмі підтвердила, що його припущення щодо місця сутички виявилося правильним, він посміхнувся, не замислюючись, але зараз він затамував подих, вичікуючи слушного моменту, щоб втрутитися.

За словами Маюмі, там було багато вампірів, і багато мисливців переслідували їх. Але зараз билися ті самі двоє, що й учора. Все, що він зробив, це подивився, як рухаються групи, і передбачив, де спалахне перша сутичка; він не з'ясував, де саме з'явиться особина.

“…Це збіг, так?”

Тремтіння пробігло по хребту, погрожуючи видати його. Однак йому вдалося придушити його прямо перед тим, як це сталося.

“Якщо це доля, то у неї жахливий смак.”

Він знову подивився на битву. Магічка у масці явно наступала. Людина в білій масці, яку вважали вампіркою, шукала можливості втекти. А оточення, яке мало перекрити їй шлях до втечі, все ще було неповним.

“Четверо людей. Як і передбачав. Але все одно небагато.”

Оскільки три фракції – чотири, якщо рахувати поліцейські підрозділи, які не співпрацювали з Саеґусами – грали між собою в хитромудру гру в шах і мат, четверо магів наближалися до цієї локації з чотирьох різних напрямків. Враховуючи, що вони були чужою командою і не мали доступу до придорожніх пристроїв спостереження, він був здивований, що вони змогли завести сюди чотирьох людей так, що інші фракції не помітили цього. Проте спостереження було недостатньо, щоб перекрити всі шляхи втечі в місті, які тягнулися і вгору.

Напевно, тому це була гра в квача, а не в хованки, але…

“Ворог мого ворога, зрештою, зовсім стороння людина. І не завжди це означає, що він мій друг.”

Якби всі угруповання, що переслідують паразита, об'єднали зусилля, з такою кількістю людей у кожній команді, зловити його було б простою справою. Але їхні різні погляди не дозволили б цьому статися. Особисто його власні цілі не зовсім збігалися з цілями Маюмі та Еріки.

Але поки що ворогом тут була вампірка.

“І взагалі, як мені це зробити?”

Передбачаючи кілька реакцій магічки у масці, Тацуя витягнув з‑за пояса не свій ПАВ, а пістолет. Звичайно, це було незаконне носіння зброї, але зараз він не збирався про це турбуватися. Коли вампірка ухилилась від удару ножем і зробила великий стрибок, він, цілком природно, прицілився їй у живіт і мимохіть натиснув на спусковий гачок.

Середня ефективна дальність стрільби з його пістолета становила сорок метрів, а ефективна дальність стрільби в реальному бою – п'ятнадцять метрів і ближче. Ці деталі не змінилися з минулого століття. Зрештою, зброя була створена для вирішення конкретних завдань.

Відстань між деревами, де ховався Тацуя, і таємничою жінкою в довгому пальті була близько десяти метрів. Хоча Тацуя провів більше часу, ніж необхідно для тренувань з пістолетом, він не тренувався щодня, тому йому було важко точно прицілитися на такій дистанції.

Пістолет, який він тримав у руці, був самозарядним через особливість кулі, а це означало, що постріли будуть здійснюватися по одному, без можливості перезарядки. Він волів би поцілити в те місце, де шкіра була відкритою, але не міг, тож довелося відмовитися від цієї ідеї.

На його противниці був капелюх, низько насунутий на обличчя, довге пальто, що спускалося до щиколоток, а її обличчя було закрите повністю білою маскою – вбрання, яке вже з самого початку практично не залишало відкритих ділянок шкіри. Втім, йому не варто було про це хвилюватись.

Глушник поглинув майже весь звук розряду важкої кулі, що летіла на низькій швидкості. Куля влучила в середину пальта, якраз туди, куди він цілився. Вдвічі більша за 9‑міліметрову кулю, компенсуючи її недостатню швидкість, повалила вампірку на спину.

Магічка у масці подивилася в бік Тацуї. В її золотих очах було люте, пронизливе світло.

Світло безпомилкової ворожості.

Вона відкинула ніж, і Тацуя одночасно випустив пістолет.

Її рука потягнулася за спину, а його рука потягнулася до свого одягу.

Тацуя закінчив першим.

Але коли його палець уже був готовий натиснути на спусковий гачок ПАВу, він зупинився на півдорозі.

Його суперниця тримала в руках автоматичний пістолет середнього розміру. Зір підказав йому, що на його стволі сформована магічна програма.

Швидкість її активації конкурувала зі швидкістю демонтажної магії Тацуї. Достатньо було просто затиснути в руці разовий збройовий пристрій, щоб розширити послідовність активації, і, оскільки їй не потрібно було натискати кнопку, вона випередила його.

Заклинання, яке спрацювало, було «Інформаційне підсилення», що посилювало характеристики кулі, коли вона проходила крізь ствол.

Тацуя скористався перемикачем свого ПАВу, щоб переключити послідовність активації з заклинання, що руйнує ейдос, на заклинання, що руйнує тіло.

Він прицілився в патронник пістолета, який тримала магічка у масці. Куля вилетіла з нього.

Їхнє темпоральне сприйняття прискорилося – побічний ефект обробки інформації високої щільності від використання магії. Спостерігаючи, як магічка у масці натискає на спусковий гачок, Тацуя натиснув на гачок свого ПАВу.

Їх розділяло близько десяти метрів. Вона теж використовувала глушник, що надавало її дозвуковій кулі малошумного ефекту, але навіть в такому випадку, їй знадобилося б менше 0,05 секунди, щоб вразити ціль.

Це було синонімом миттєвості.

Але час, за який «Інформаційне підсилення» впливало на кулю, був ще коротшим.

Інформація про характеристики кулі, включаючи її швидкість, була посилена за мить, але посеред польоту куля розлетілася на дрібні шматочки.

Відчуття шоку просочилося з‑за маски.

“Її впевненість у собі має підстави”, — подумав Тацуя. Зазвичай він не зміг би заблокувати цю кулю, зупинивши її або змінивши її вектор. Може, якби він мав рівень майстерності Кацуто, то й зміг би, але для звичайних магів це було би неможливо. Навіть активні бойові підрозділи Десяти головних кланів мали б з цим проблеми.

По суті, Тацуя зміг впоратися з ним лише тому, що заклинання демонтажу були ефективні проти «Інформаційного підсилення». Якби це було не так, у нього не було б рішення, і йому було би дуже важко заблокувати «Інформаційне підсилення» на льоту.

Але це була гіпотетична ситуація. Насправді ж магічка у масці надала Тацуї очевидну можливість.

Він вистрілив заклинанням у той самий момент, коли його розум визнав, що є отвір.

Заклинання, яким він намагався скористатися спочатку, цього разу вбило б магічку в масці.

Ейдоси, що описують колір, форму, звук, тепло і положення, відобразилися в його баченні. Антимагічне заклинання «Програмне розсіювання» націлилося не на тіло противниці, а на саме маскувальне заклинання.

Коли його заклинання демонтувало саму магічну програму, порожнє, схоже на костюм, зовнішнє покриття розлетілося в усі боки.

…За мить…

…демон переродився в ангела.

***

Нічний пейзаж перетворився на зірки і проплив повз них. У седані, що майже ковзав столичним шосе, вони розглядали навколишні краєвиди як тривимірне зображення, але до них не долинали ні звуки, ні вібрації.

З тихого заднього сидіння салону нерішуче заговорила Міюкі.

— …Сенсею?

Питання було адресоване користувачеві нінджюцу, що сидів поруч з нею: Якумо Коконое.

— Хм? Що таке? — сказав він, розплющивши очі та повернувшись до неї.

— Чому… ви допомагаєте мені саме зараз? Я ж пам'ятаю, що будь‑який контакт із зовнішнім світом не допускається.

Самодисципліна або суворе дотримання. Вони означали різні речі, але наслідки були однаковими. І обмеження, які Якумо наклав на себе, були і тими, і іншими.

— Насправді є кілька невеликих причин, — його тон був таким же відстороненим, як і завжди, тому Міюкі було важко зрозуміти його думки. — Я став жерцем і відрікся від світу, але не відрікся від мистецтва шінобі. Ця проблема виходить за межі мене.

Не те щоб він не міг зректися їх – але він цього не зробив. Міюкі не відчувала в цьому жодного напруження чи відчаю; це було цілком звичайною частиною Якумо… Принаймні, так їй здавалося.

— Існують також обов'язки, відповідальність тих, хто успадковує ці навички… Це також може бути вкрай мирською справою, але навіть жрецтво не може залишатися відірваним від авторитету і традиції. Я думаю, що це дозволено, а ти як вважаєш?

Міюкі не мала що відповісти. Ким би вона не була, це не те питання, яке можна поставити п'ятнадцятирічній дівчині.

— Мм… — промовила вона. Це було найбільше, що вона могла зробити, і це було доречно. Їй здалося, що вона відчула, як учень Якумо насупився на водійському сидінні, але, можливо, це була її уява.

— Я чув від Кадзами, що ворог Тацуї може використати заклинання Кудо – «Парад». Якщо це правда, я маю строго застерегти заклинателя – замість мого попередника, який навчив його «Кокону», заклинанню, що лежить в основі «Параду».

— Це така мука, — буркнув він. Але ці необачні слова не дійшли до вух Міюкі.

— Сенсею, ваш учитель навчив сім'ю Кудо оригінальній версії їхнього таємного заклинання «Парад»?

Якби це був Тацуя, він би, може, подумав: «Ясно, я припускав, що таке може статися», і проковтнув би все це, але це був факт, який Міюкі не могла не повторити вголос.

— Стривай, ти не знала цього? Місія дев'ятої лабораторії полягала в тому, щоб розвивати магів за допомогою раціоналізованої, ресистематизованої старої магії, запакованої як сучасна магія. Для цього вони зібрали разом багато заклинателів старої магії. Мій попередник був одним з них.

Міюкі, звісно, цього не знала.

Взагалі, думати, що старшокласниця може знати про лабораторії з розробки магічних технік, половина з яких була запечатана як частина темної сторони сучасної магії, було неправильно. Навіть якщо їй і вдалося успадкувати продукти найганебнішої з них, четвертої лабораторії, вона не знала б, що відбувається в інших.

Раптом вона затамувала подих і подивилася на нього з блідим здивуванням.

— Тоді, сенсею, ваше прізвище…

— Ні, ти забагато думаєш, — відповів він, махнувши рукою і хитро посміхаючись. Він, мабуть, точно знав, про що вона хотіла запитати. — Прізвище Коконое, «імператорського двору», а дослівно – «дев'ятикратний», я успадкував від свого попередника.

Атмосфера в машині трохи розрядилася. Але незабаром температура знову різко впала:

— Так чи інакше, саме так мій попередник передав «Кокон» Кудо, а вони вдосконалили його до «Параду». У ньому є таємниці, які ми взагалі не повинні були випускати за межі наших воріт. Якщо маг, пов'язаний з Тацуєю, використовує його, я мушу попередити його, щоб він не розповсюджував його далі. Якщо він не послухає, то, на жаль…

Тон і вираз обличчя Якумо були такими ж відстороненими, як і завжди, але Міюкі відчула, як у неї по спині пробіг мороз. І не тільки в неї – плечі його учня напружилися, коли він стиснув кермо.

***

Демон перетворився на ангела. Банальне поняття, але зміна була досить яскравою, щоб спливти в пам'яті Тацуї.

Її багряне волосся, що нагадувало темну безодню, перетворилося на золото, яке виблискувало навіть під найслабшими вуличними ліхтарями.

Її зловісні золотисті очі – колір змінився на чистий, лазурно‑блакитний.

Лінія підборіддя пом'якшилася, а риси обличчя стали більш витонченими.

Навіть зріст, здавалося, трохи зменшився. Чи вона просто здавалася вищою до цього часу?

Цю красу не могла приховати навіть маленька маска.

“Ясно”, — подумав Тацуя. Якщо вона могла навіть змінити свою статуру, то це мало б означати, що їй вдалося засліпити очі всьому світу. Якби не гори даних, які він накопичив, навіть він, мабуть, не знав би про це.

Сам того не усвідомлюючи, його руки і розум рухалися. П'ять куль послідовно вилетіли з руки блискучо‑світловолосої блакитноокої дівчини. Всі вони перетворилися на пил, не долетівши до нього.

Перед самим сьомим пострілом з пістолета злетів затвор, і ствол відірвався.

Дівчина в масці зупинилася. Атака її пістолета була зупинена. Що ще важливіше, пристрій, який вона використовувала, був знищений магічним чином. Це було неможливо.

— Ліно, зупинись! Я не хочу бути твоїм ворогом!

Скориставшись її шоком, Тацуя спробував змінити ситуацію. Його метою сьогодні було затримати паразита – жінку – і з'ясувати її особу. Саме тому він пройшов через усі труднощі, щоб роздобути анестетичну кулю зі спеціальним механізмом, що випускає голку, коли вона влучає в ціль, і цю однозарядну зброю, щоб вистрілити нею.

Битися з магічкою в масці – Ліною – не було необхідності. Фактично, це було безглуздо. Він сподівався, що його слова покладуть цьому край, але…

Це був поганий хід – він мав протилежний ефект. Блакитні очі за маскою засяяли пронизливим світлом.

Повернувши інтегрований збройовий ПАВ без затвора і ствола в поясну кобуру, вона витягла з правої руки замість пістолета невеликий метальний кинджал.

Прийнято вважати, що маги СШПА віддавали перевагу інтегрованим збройовим ПАВам. Цей кинджал, без сумніву, був не просто ножем – він міг бути навіть якимось збройовим пристроєм.

Її короткі чоботи відірвалися від м'якої землі. Швидкість, з якою вона це зробила, навряд чи була природною для неї, але, зрештою, вона не була й надзвичайною.

Тацуя дістав з кишені свинцеву кульку і підкинув її.

Кулька прорізала вітер, злетіла до правої руки Ліни – і проникла в неї.

Кров не бризнула.

Він не пробив плоть. Кулька пройшла крізь ілюзію.

Ліна не зупинилася, змахнувши рукою. Кинджал вилетів з точки, розташованої приблизно за метр від того місця, де його бачили очі Тацуї.

Стрибнувши вбік, щоб ухилитися, його очі простежили за траєкторією польоту. За тим місцем, куди він дивився, ілюзія приготувала другий кинджал.

Його фізичні очі бачили, де була дівчина в маленькій масці, а око його розуму знало, що це порожня проєкція.

“Ну і морока!” — нарікав він про себе. Знати теорію і відчути її на собі – це різні речі; він був не у своїй стихії.

Фактори, описані інформаційними тілами, що складають заклинання «Парад», – це колір, форма, звук, тепло і положення. Так само, як і в ілюзійному мистецтві Якумо, «Коконі».

У той час як «Кокон» проєктував колір, форму, звук і тепло, які були точно такими ж, як у реальної речі, але в іншому місці, заклинання «Парад» Ліни робило більший акцент на проєктуванні іншого кольору та іншої форми. Однак це не означало, що з нього було викреслено частину про маскування місця. Ця магічна програма, яку придумав Кудо і успадкувала Ліна, була оснащена тією ж функцією розмивання позиції.

Зараз Ліна перенаправляла обчислювальну потужність з маскування свого кольору та форми на маскування свого положення, намагаючись не дати Тацуї вловити координати її справжнього тіла. А якби він не зміг їх визначити, то не зміг би застосувати до неї магію. Це, по суті, відключило б магію, яка визначала координати на основі візуальних даних. Різниця між «Парадом» та ілюзійним мистецтвом полягала в тому, що перше могло фальсифікувати свої координати навіть в інформаційному вимірі.

Для того, щоб застосувати магію до чогось, слід було спроєктувати магічну програму на ейдоси цільового об'єкта. Наприклад, щоб використати файл на комп'ютері, треба вказати шлях до каталогу, в якому він зберігається, а потім запустити виконавчу команду. Але постійно перевіряти шлях було неприємно, тому широко використовувалися ярлики. Якщо ви замінювали ярлик фальшивим, шлях до якого вказував на фіктивний файл без вмісту, ви отримували помилку при спробі змінити файл, навіть якщо проходили через той самий процес.

Застосовуючи цю концепцію до магічного процесу активації, у більшості випадків візуальною інформацією була іконка ярлика, а слухова та теплова інформація вписувалася в неї. Якщо обдурити візуальну інформацію ілюзією, магія не активується, але якщо основне тіло та ілюзія перекриваються, ви все одно можете дійти до ейдосів основного тіла, використовуючи інформацію про координати. У цьому випадку, незважаючи на затримку в часі активації, його заклинання все одно працювали нормально.

Навіть якщо ви проєктуєте ілюзію кудись, окрім основного тіла, ви все одно можете шукати ейдос основного тіла, використовуючи взаємозв'язок між ілюзією та тілом як ключ до його знаходження. Але із замаскованими координатами та підготовленим в інформаційному вимірі манекеном основного тіла, будь‑яка магічна програма, яку він запускав, використовуючи свою сенсорну інформацію як ярлик, в кінцевому підсумку нічого не зробить.

Це була система, що стояла за антимагічним заклинанням «Парад».

А це означало, що для того, щоб зламати її, він мав або:

‒ знищити ілюзію, а потім знайти і атакувати основне тіло, поки не утворилася нова ілюзія…

‒ або визначити координати головного тіла, не покладаючись на органи чуття, а використовуючи Ідею, щоб атакувати.

Перший варіант наразі не дуже вдавався. Ліна вже вправно використовувала магію. Її швидкості активації було достатньо, щоб конкурувати з Міюкі. Напевно, вона спеціально практикувала це заклинання. Час її реактивації був монструозним.

Тацуя також міг використовувати другий метод. Але це була своєрідна гра, переведення більшої частини його свідомості з фізичного виміру в інформаційний під час фізичної атаки.

“…Іншого вибору немає.”

Ухилившись від п'ятого кинджала, він прийняв рішення. Він не буде намагатися знайти основне тіло і атакувати до того, як сформується нова ілюзія, і не буде безпосередньо шукати її ейдос в Ідеї. Був і третій варіант.

Він дістав з кишені циліндричну баночку, досить маленьку, щоб поміститися в руці.

І підкинув її вгору.

На якусь мить Ліна недовірливо подивилася на нього. Але коли вона зрозуміла, що це за «баночка», у неї розкрилися очі.

Маленька осколкова граната.

— Бо…

Може, вона хотіла сказати «Боже», але не змогла закінчити. Не витрачаючи часу на те, щоб закінчити навіть своє коротке слово, вона розширила фізичний бар'єр.

“Постійне уповільнення.”

Тим часом Тацуя наклав заклинання зони дії, яке сповільнювало швидкість руху об'єктів з фіксованою швидкістю. Слабкий бар'єр, створений віртуальною магічною областю, не міг повністю зупинити осколкову гранату, яку він кинув. Заклинання зупинки, яке зводило швидкість до нуля, могло зламатися під кінетичною енергією осколків, і його зміна подій не спрацювала б. Тому він використовував віртуальний бар'єр, що уповільнював рух.

Ось чому він використовував постійне уповільнення. Але навіть уповільнення об'єкта до невеликої частки його початкової швидкості, наприклад, до сотої або тисячної, було для нього надто складним завданням.

Зваживши характеристики зброї, яку він підготував для себе, проти перешкод, що виникали в його віртуальному магічному просторі, він наклав заклинання на рівні, де воно ледь спрацювало б.

Однак постійне уповільнення не зупинило б осколки повністю; це заклинання і не було призначене для цього взагалі. Він повернувся наполовину вбік, потім став на одне коліно, прикриваючи руками плече, бік, стегна і голову. У ту ж мить у нього врізалися дрібні осколки.

Небагато з них пробило штучну шкіряну тканину з простим куленепробивним покриттям, але більше десяти все ж таки злегка впилися в ногу і руку.

Заклинання самовідновлення: автозапуск.

“Вбити процес самовідновлення.”

Зупинивши автоматично активоване самовідновлення, він одразу ж кинувся до Ліни, яка повністю заблокувала осколкову гранату власним бар'єром. Коли вона спробувала створити ще один фізичний бар'єр, він обнулив його заклинанням демонтажу. Заскочена зненацька, навіть вона не змогла більше чинити опір.

— …Тацуя, ти здурів.

Ліна лежала на землі обличчям догори, а Тацуя був зверху, тримаючи її. Притиснута до землі, вона звучала жахливо. Але на її губах з'явилася посмішка, не прихована маскою. Це був невимушений жест, але не важко було зрозуміти, що він був удаваним.

— Я не знав, де ти. Стандартна тактика каже викурити тебе ненаправленою атакою, чи не так?

— Більшість назвала б це безладною атакою.

— Трактуй це так, якщо хочеш. На жаль, я не вмію маніпулювати магією області дії. Але я знав, що ти зможеш від неї захиститися, так що облиш це.

— Але ж ти поранився. Не думаю, що це того варте.

— Мені довелося, щоб схопити тебе.

— Ти хотів мене схопити? Якщо ти хотів прошепотіти мені солодкі слова на вухо, я б віддала перевагу романтичнішому підходу.

Тацуя подивився в блакитні очі під маскою і посміхнувся. Піднявши її руки над головою, одну на іншу, він однією рукою притиснув її відкриту долоню.

Коли він наблизив свою вільну руку до її маски, її плечі смикнулися. Палець на її лівій руці в товстій рукавичці спробував поворухнутися, але Тацуя силою відсунув його.

— …Тацуя, це боляче.

— На жаль для тебе, я знаю, як працює цей ПАВ. І взагалі…

Рука Тацуї потягнулася до маски.

Ліна заплющила очі й відвернулася. Її прикриття вже давно було розкрито – невже вона й досі не хотіла відкривати обличчя? Він не міг зрозуміти її мислення, але він же не зривав з неї одяг чи щось таке, тож не мав причин зупинятися.

— Активувати «Танцююче полум'я»!

Коли його рука торкнулася її маски, Ліна закричала, її обличчя все ще було повернуте.

П'ять кинджалів, які вона вже кинула, повернулися на її голос і атакували його.

“Збройовий пристрій з голосовою активацією… Воно підтримує напоготові заклинання з відкладеною активацією, а не послідовність активації? Цікаво”, — подумав він, відчуваючи, як кинджали швидко наближаються до нього.

Два з них попрямували до його правої руки, що тягнулася до маски, один – до правого плеча, один – до лівої руки, і один – до ноги.

Жоден з них не зачепив би життєво важливого органу.

“Якщо подумати, то всі атаки Ліни хотіли тільки знешкодити мене, а не вбити…”

Поки він думав про це, кинджали вже досягли його тіла.

І в ту ж мить, коли вони увійшли в контакт, всі вони перетворилися на дрібний пісок і розлетілися врізнобіч.

— Корозія… Ні, демонтаж…? — пробурмотіла Ліна, охоплена несподіванкою, повертаючи до нього відведені очі.

Не звертаючи на неї уваги, Тацуя повернувся до зняття маски.

Вона люто хитала головою, намагаючись чинити опір, але не могла звільнитися від його руки.

— Ти пошкодуєш про це, Тацуя!

— Я дозволив об'єкту, якого майже схопив, втекти. Я вже дуже про це шкодую.

Поки вони з Ліною сперечалися, паразиту вдалося втекти. Хоч він і застрахувався, але не міг позбутися відчуття, що його зусилля були марними. Ліна теж переслідувала вампірку, що змусило Тацую замислитися над тим, яку користь вона може отримати, допомагаючи їй втекти.

Ні її погляд заплаканих очей, ні відчайдушні застереження не змусили Тацую вагатися. Він відстебнув приймачі на її вухах, спочатку на лівому, а потім на правому. Як він і думав, маска була подвійною – ще й інформаційним терміналом.

Він обережно зняв напрочуд тверду маску. Навіть Тацуя, який звик до гарненьких дівчат, ледь не зітхнув, побачивши її неприкриту красу.

Ліна закусила губу і різко глянула на нього.

За мить з її вуст вирвався крик, здатний розірвати шовк.

Це було надто несподівано. Очі Тацуї перетворилися на цятки.

Він не послабив хватку її рук, незважаючи на шок, завдяки надзвичайно ретельній підготовці, яку пройшов у Кадзами, людини з поганим характером.

— Хто‑небудь! Хто‑небудь, рятуйте!

Це був саме той крик дівчини, яка шукала порятунку від ґвалтівника.

А злочинець – ну, Тацуя – дивився на її реалістичну гру похмурим поглядом.

Потім, ніби інші чекали на сигнал крику Ліни, він почув кроки, що наближалися до них. До них наближалися фігури у темно‑синіх бронежилетах з білими лініями зі світловідбиваючого матеріалу поверх такої ж темно‑синьої уніформи, по одній з кожного з чотирьох напрямків за компасом. На їхніх кашкетах виблискувала емблема – неформальний герб у вигляді вишневого цвіту.

Коли Тацуя схопив Ліну за ліву руку і потягнув її вгору, він зірвав рукавичку з її лівої руки. З відчуттям розриву і тріску ниток стало видно білу руку Ліни.

— Підніміть руки і поверніться! — крикнув поліцейський – ні, чоловік, одягнений як поліцейський, – який підбіг до них спереду, наставивши на нього пістолет.

Тацуя обійшов Ліну ззаду і штовхнув її в бік чоловіка.

Ліна зойкнула і полетіла йому в груди.

Щойно чоловік у формі підняв руки, щоб зупинити її…

…Тацуя перестрибнув через голову Ліни і приземлився на плече чоловіка.

Наче футбольний м'яч, він протаранив його ногою в обличчя.

Тацуя без жодного звуку скочив з його плеча і вирвався з фальшивого поліцейського оточення.

— …А якби це був справжній поліцейський? — не вірячи своїм очам, запитала Ліна.

Однак:

— Хочеться, щоб ти припинила ці ігри, Енджі Сіріус, — відповів він.

Атмосфера наче замерзла.

— Якщо вони працюють з тобою, то немає різниці, чи вони справжні, чи ні. Сто років тому, може, і так, але нинішнє японське кримінальне законодавство поширюється на злочини іноземної агресії, навіть якщо не було застосовано військової сили. Якщо ти думаєш, що люди, переодягнені в поліцейських, залякають мене, то ти дуже помиляєшся. Я хотів би, щоб ви перестали недооцінювати рішучість японських магів.

Три фальшивки, що залишилися, подивилися на вираз обличчя Ліни в пошуках інструкцій – від свого командира, Енджі Сіріус.

Зітхнувши, вона повернулася до Тацуї і ввічливо вклонилася.

— Прошу вибачення за свою грубість. Я справді недооцінила тебе. Слух і зір – це зовсім різні речі. Як інший маг, я прошу вибачення.

Потім вона поставила ноги разом, випрямила хребет і піднесла праву руку горизонтально до чола. Навіть без військового кашкета це було безпомилкове солдатське вітання.

Досі вона виступала як маг‑одинак – відтепер вона виступатиме як командувач магічних сил армії СШПА.

Саме так Тацуя зрозумів її демонстрацію намірів.

— Я майор Анджеліна Сіріус, командир підрозділу магів «Зірки», підпорядкованого безпосередньо Об'єднаному комітету начальників штабів армії СШПА. Енджі Сіріус – це ім'я, яке я використовую, коли перетворююся, як це було раніше, тому, будь ласка, надалі називай мене Ліною. А тепер…

Її жага крові, раніше прихована під цукровою глазур'ю, що називалася ввічливістю, тепер була на повен зріст, і вона захлиснула Тацую.

— Тепер, коли ти знаєш моє обличчя та ім'я, Тацуя, «Зірки» мусять позбутися тебе. Це прикро – було багато способів обійти факти, якби я все ще була в масці.

— То ось що ти мала на увазі, коли казала, що я пошкодую про це, — Тацуя, відчуваючи, як на нього налітає вбивчий намір, дозволив собі безстрашну посмішку.

— Якби ти принаймні дозволив себе обдурити і спіймати, ми могли би закінчити без необхідності вбивати тебе.

— Що ж, перепрошую. Здається, я дарма згаяв ту увагу, яку ти так люб'язно виявила до мене.

— Ні, тобі не треба просити пробачення. Ми маємо вбити тебе з власних егоїстичних міркувань. Можеш чинити опір.

Один із фальшивих поліцейських передав їй у праву руку бойовий ніж, а в ліву – пістолет середнього розміру.

Збройовий пристрій у формі меча та спеціалізований ПАВ у формі пістолета.

Тацуя витягнув свій власний з‑під одягу.

— Це дуже прикро, Тацуя. Знаєш, ти мені вже почав подобатися.

Ліна підняла ліву руку і направила свій ПАВ на Тацую.

Тацуя підняв праву руку і направив свій ПАВ на Ліну.

Підлеглі Ліни оточили Тацую ззаду і з обох боків.

— …Прощавай, Тацуя.

— Я не дозволю тобі це зробити, Ліно!

Раптом владний голос пролунав у морозному напівзимовому повітрі.

У блакитних очах Ліни з'явився шок, коли вона повернулася, щоб подивитися туди, звідки він пролунав.

Ніби намагаючись прикрити відкриту ділянку тіла свого командира, троє її підлеглих одразу ж накинулися на Тацую.

Вони розмахували великими бойовими ножами. Від їхніх лез по прямій лінії відходили віртуальні області – «Атомні розщеплювачі».

Тацуя натиснув на спусковий гачок свого ПАВу. Їхні віртуальні області, що мали змінити силу міжмолекулярного зв'язку, зникли всупереч бажанню самих користувачів.

Прослизнувши повз бойові ножі, що стали просто лезами, Тацуя вирвався з їхнього оточення. Підлеглий, якого він обминув по дорозі, впав, схопившись за живіт. Між його пальцями заструменіла кров.

Одним помахом закривавленої лівої руки Тацуя змахнув бризки крові, і вони полетіли в бік громил Ліни.

Один з них перестав рухатися, а інший накинувся на нього.

Тацуя направив свою праву руку на Ліну.

Її ліва рука була спрямована на людину, яка анонсувала своє втручання – Міюкі.

Послідовність активації, яку розгорнула Ліна, розлетілася на друзки під дією «Програмного розсіювання» Тацуї.

Перед Тацуєю виникла стіна холоду, яка заморозила би будь‑кого, хто вступив би з нею в контакт, і заблокувала чоловіка, що рвався до нього.

Його ноги різко зупинилися.

Позаду нього підкралася фігура.

Останній офіцер вже лежав на землі.

*

— Ого, Тацуя, а ти був не промах.

Якумо, який миттєво вивів з ладу двох членів «Зірок», наблизився обличчям до Тацуї, виглядаючи відсторонено, як завжди.

“Я не можу залишатись таким, як завжди”, — подумав Тацуя, розмірковуючи про власну недосвідченість.

— Така невинна брехня, майстре, — сказав він. Постійне замилування діяло йому на нерви, тому він відповів саркастично. — Я знаю, що ви ховалися, поки не настав ваш момент.

Очі Ліни розширилися.

Міюкі зайняла позицію перед нею, тримаючи ПАВ напоготові. Права рука Тацуї теж була спрямована прямо на Ліну. І хоча погляд Якумо був спрямований на Тацую, він все ще не спускав з Ліни ока.

Тепер Ліна була тією, кого оточили.

— Ну і ну. Здається, ти теж хотів щось спитати, — сказала вона.

— Га? Це правда, брате?

Міюкі обернулася, вираз її обличчя був стривожений. Це означало відвести очі від Ліни, але Тацуя і Якумо посилювали тиск на неї, і вона не могла зробити й кроку.

Міюкі одразу ж усвідомила власну помилку і поспіхом перевела погляд на Ліну.

— Ти навмисне залишився в оточенні, щоб ми могли дістати з неї інформацію… Я не знала про твій задум і вирішила діяти. Пробач мені, брате.

Не зводячи очей з Ліни, Міюкі попросила пробачення у Тацуї голосом, сповненим смутку.

— Ні, я дійсно був у небезпеці, тому ти правильно зробила. Тобі не треба вибачатися. Навпаки, я маю бути вдячним. Дякую, Міюкі.

— Брате… я не гідна таких слів… — пробурмотіла його сестра, її вираз обличчя став непритомним. Проте, щоразу, коли Міюкі просила пробачення у Тацуї, це було передбачуваним розвитком подій. А може, це був своєрідний ритуал, або ж краса образу. З огляду на те, що її очі все ще не відривалися від Ліни, схоже, у неї залишився бодай мінімум розсудливості.

— І ми можемо запитати про будь‑що, — сказав він і Міюкі, і Ліні, щоб та почула його. Він виразно вимовляв кожен звук, кожен склад, щоб Ліна була впевнена, що він звертається і до неї.

— …Ви будете допитувати мене силою? — запитала Ліна, її голос супроводжував звук скреготу зубів.

— Хіба допити зазвичай не проводяться із застосуванням сили? — відповів він – непряма відповідь «так».

— Але ж одна проти трьох! Це несправедливо! — вигукнула вона, повністю роздратовано критикуючи його.

— Несправедливо? — здивовано перебила Міюкі. — Скільки людей ти взяла, щоб оточити мого брата?

— Ну, не кажи так, — сказав Тацуя, намагаючись заспокоїти її, перш ніж її здивування переросло в гнів. — «Справедливо» – це поверхневий термін, який використовується для того, щоб зберегти свою перевагу, коли ти вже перебуваєш у вигідному становищі, а «несправедливо» – це зручне слово для того, щоб посадити опонента за стіл переговорів, коли ти перебуваєш у невигідному становищі. З тактичної точки зору, намагання уникнути бою, коли ти знаєш, що твоїх сил недостатньо, є правильним. Все закінчиться, якщо ти сприймеш її серйозно, Міюкі.

— Ясно. Я все розумію.

Те, що сказав Тацуя, було надто прямолінійно, але, здається, принаймні заспокоїло Міюкі.

— Поверхнево? Зручно?

Але водночас це, схоже, розлютило Ліну.

До речі, Якумо намагався приглушити сміх.

— Японці – це останні люди, від яких я хочу це чути! Ви не відчуваєте ніякого сорому, прикриваючись нещирими словами!

— Хіба ти не на чверть японка?

— …!

— «Парад», який ти використовуєш, був розроблений в Японії, і ти можеш його використовувати, тому що в тобі тече кров Кудо – кров японця, так? Крім того, подвійні стандарти – це специфіка білого світу. Я ніколи не чув про людей, які не користуються нещирістю.

Ліна дивилася на нього мовчки, її біла шкіра почервоніла. Але оскільки вона і дивилася, і мовчала, це, мабуть, означало, що вона не знала, що на це відповісти.

Коли він перехопив її погляд зі злісною посмішкою, він зрозумів, що кровожерливий настрій у повітрі розвіявся, і сухо розсміявся.

— …Що смішного? — запитала Ліна.

— Та нічого. Допитувати тебе таким чином, це як горохом об стіну.

— Можеш бодай назвати це впертістю!

“Вона справді вільно володіє японською, якщо знає, що означає ця метафора”, — подумав Тацуя, вражений – хоча насправді це не мало ніякого значення.

— Інші групи, певно, теж скоро будуть тут…

— Ей! Ти мене слухаєш?

Найкраще було ігнорувати те, що не мало значення.

— Ліно, давай укладемо чесну угоду. Якщо один проти трьох – це нечесно, то може влаштуємо двобій сам на сам? Якщо ти переможеш, я відпускаю тебе на сьогодні. А якщо виграю я, ти даси мені чесні відповіді на мої запитання. Як тобі така пропозиція?

Навіть якщо Ліна виграє, вони знають, хто вона така. Якщо виграє Тацуя, їй доведеться розповісти йому все. Сам поєдинок був сам на сам, але це, звісно, не була рівноправна угода.

— …Добре.

— Чекай!

Після того, як Ліна трохи поламала голову над цим, вона прийняла умови, і в цей самий час Міюкі втрутилася із запереченням.

Погляди Тацуї та Ліни перекинулися на Міюкі.

— Брате, ти не проти, якщо я проведу дуель з Ліною?

— Міюкі, чому ти…

— Запам'ятай це, Ліно. Я не пробачу нікому, хто спробує скривдити мого брата. Я бачу в тобі суперницю і подругу, але я ніколи не пробачу тобі замах на його життя, навіть якщо він не був щирим. Я особисто покараю тебе за твій гріх.

Очі Міюкі світилися світлом, яке було на 100 відсотків серйозним. Ліна хотіла розсміятися від її глибокої прихильності, але в підсумку вийшла лише гримаса.

— Будь певна, я не вб'ю тебе.

Слова Міюкі означали, що вона була впевнена у своїй перемозі.

— Хм… Міюкі, ти думаєш, що зможеш перемогти мене? Ту, що носить ім'я Сіріус?!

Почувши слова суперниці, у грудях Ліни спалахнув дух суперництва.

Дві приголомшливі красуні витріщилися одна на одну.

— Ну добре. Міюкі, я залишаю це тобі. Ти не проти, Ліно?

— Дуже дякую, брате.

— Я не проти. Якщо я програю, я все вам розкажу. Хоча, звісно, це неможливо!

Згода була досягнута. Завіса ось‑ось мала розсунутися на розкішному поєдинку між двома незрівнянними красунями.

***

Міюкі та інші знали, що вона спеціалізується на охолоджувальній та заморожувальній магії.

Але її справжніми здібностями були скасування вібрації та скасування руху; вона не використовувала жодних снігових фей чи крижаної магії. І, звісно, на відміну від клішованих молодіжних фентезійних романів, вона не була несприйнятливою до холоду через захист якихось духів.

Незважаючи на це, варто сказати ось що:

Холод є холод.

Сидіння мотоцикла не могло не бути холодним, коли вона сіла на нього посеред зимової ночі.

Тож…

“Буде логічно, якщо я притиснуся до нього… бо тут так холодно.”

Міцно обхопивши Тацую за талію, притиснувшись щокою до його спини, притулившись до нього грудьми, вона повторювала своє виправдання, як мантру.

…І ніхто не втрутився б і не запитав, чи потрібні їй зараз такі виправдання.

*

Озирнувшись на фари мотоцикла, що їхав позаду них, Якумо посміхнувся посмішкою, яку будь‑хто міг би назвати злісною.

Зі свого місця він не міг повністю бачити Міюкі що сиділа позаду Тацуї, але він міг досить чітко бачити її позу, стан і вираз обличчя. Емоції, які рідні брат і сестра відчували одне до одного, були надзвичайно цікавими для Якумо.

За мить після того, як його губи скривилися, він відчув посилення напруги поруч із собою. Хтось, схоже, неправильно витлумачив його посмішку як щось дивне.

— Тобі не треба ставати в оборону. Якщо ти дотримаєшся своєї обіцянки, ми не зашкодимо тобі.

— …Ви думаєте, що я повірю вам у моєму нинішньому становищі? — відповіла Ліна твердим голосом, дивлячись прямо перед собою. Ні, мабуть, він був менш твердим і більш відстороненим.

— Я не можу звинувачувати тебе в таких почуттях.

Вона сиділа глибоко відкинувшись на задньому сидінні, з Якумо з одного боку і його учнем з іншого, так, що будь‑хто, розуміючи її становище, сприйняв би їх за ескорт. Вона щойно дізналася про справжню силу чоловіків, що сиділи по обидва боки, і від цього її обурення стало ще сильнішим.

Якумо в одну мить вирубив двох елітних членів «Зірок».

Третій раптом опинився позаду неї, а вона навіть не помітила цього, одягнений у чорний одяг нінджя.

Чоловік, який тримав кермо, також не мав жодних видимих прогалин, якими вона могла б скористатися.

Вона не думала, що вони зможуть перемогти її, навіть троє на одного, але й не була впевнена, що вийде неушкодженою.

— Але все в порядку. Ти можеш нам довіряти.

Чи то він просто відчув її нервозність, чи то здогадався, що в основі цієї нервозності лежить ворожість і обережність, але тон Якумо був надзвичайно спокійним.

Це робило його ще більш моторошним для Ліни.

— Мене не цікавить конфлікт між тобою і Тацуєю. Мене цікавить лише правильна передача секретів. Як я вже казав раніше, все, що я хочу від тебе – це не розкривати мистецтво, яке тобі дав Кудо. Передавати його тому, хто не має на нього права, – це не передавати його належним чином.

— …І національні інтереси теж не стоять у тебе на першому плані?

— Нєа.

— Мир у всьому світі? Майбутнє людської цивілізації?

— Не цікавить. Я відлюдник.

— Але ж ти ще й маг!

Якумо пропонував те, що з точки зору світогляду Ліни здавалося неможливим – те, чого не можна було допустити. Це робило це ще більш незбагненним.

— Я шінобі. А не маг, — відповів Якумо лагідним голосом – рішуча відмова.

— …Користувачі нінджюцу – це свого роду маги, хіба ні?

— Те, що ти можеш використовувати магію, не означає, що ти зобов'язаний стати магом.

Вона знала значення його слів.

Вона розуміла їх.

Але нічого з того, що говорив Якумо, не мало для неї сенсу.

— Це все одно, що тільки тому, що ти маг, ти не зобов'язаний автоматично служити своїй країні.

Це не мало сенсу, але чомусь вона також не могла сперечатися.

***

Їхній седан припаркувався на пересохлому дні річки в глушині.

Для Ліни це місце не було знайоме, тож вона не знала, де це знаходиться. Зважаючи на те, як довго вони їхали, вони вже мали б бути в сусідній префектурі, але вона здивувалась, що в передмісті токійського мегаполіса є таке місце.

Вона зовсім не бачила світла.

Седан вимкнув фари, а коли мотоцикл, що їхав позаду, теж, це зробило їхнє оточення практично непроглядно чорним.

Місяця не було; лише зорі вказували шлях крізь темряву, коли Тацуя і Міюкі крокували повз них.

Раптом Ліну охопила невимовна тривога.

Вони не конфіскували її ПАВ, але вона не мала при собі ні передавача, ні комунікатора. Вони навіть не провели поверхневого огляду; вони чудово знали про всі її речі. Все, що вона могла зробити, це покірно віддати їх.

Їй сказали, що повернуть їх пізніше, але вона не мала жодної можливості повідомити своїх союзників вдома про цю ситуацію. Супутник спостереження відстежував її місцезнаходження, але її привезли сюди користувачі нінджюцу, відомі своєю ілюзорною магією. Вони можуть навіть обдурити камери високої роздільної здатності військового супутника спостереження.

“Тобто вони звільняють мене невідомо де? У гіршому випадку, мене можуть вбити.”

Її пальці міцно стиснулися на одязі, де ховався ПАВ.

“Якщо дійде до цього, мені прийдеться пустити в хід козир.”

— Я уявляю, про що ти думаєш, але ми виконаємо свою обіцянку, тому не хвилюйся.

Ліна ледве стрималася, щоб не скрикнути. Від такого несподіваного звернення вона не могла не відскочити. Обернувшись, вона побачила Тацую. Зоряного світла було достатньо, щоб розгледіти його вираз обличчя, коли він підійшов ближче. Він посміхався.

— Ми лише поставимо кілька запитань. Як тільки ми почуємо те, що хочемо знати, ми відвеземо тебе на станцію.

З її точки зору, це була надзвичайно дратівлива посмішка.

— Я скажу вам, тільки якщо ви мене переможете, — голос Ліни був природно різким.

— Ну звісно. Ми дотримаємось і цієї обіцянки.

Його залізна маска анітрохи не здригнулася, що діяло їй на нерви ще більше, але вона знала, що якщо зараз спалахне, то це тільки погіршить її становище.

Вона стиснула зуби, а потім спрямувала свій гострий погляд за спиною Тацуї – на Міюкі.

Очі, налаштовані на бій, подивилися на неї. Вона вже була готова.

— А тепер… Це може тобі не сподобатися, Ліно, але майстер буде рефері. Я кажу рефері, але він тільки визначить, хто виграв, а хто програв. Він не буде зупиняти бій і не втручатиметься посередині.

— Я з самого початку знала, що всі тут – вороги. Це мене влаштовує.

— Як по‑спортивному.

Тацуя пропустив її зауваження повз вуха.

Її розчарування посилилося, але вона раптом відчула, що заспокоїлася.

— Яким би негідним я не був, я, Якумо Коконое, буду головувати на цьому поєдинку. Перемога буде тоді, коли одна людина здасться або стане недієздатною. Ніяких вбивств. Це залишить по собі образу.

— Я зрозуміла. Цього буде достатньо.

— Я покінчу з цим до того, як це станеться.

Міюкі мовчки кивнула, а Ліна енергійно підтвердила.

Їхні погляди були протилежними, але кожна з них мала однакову непохитну впевненість у власній перемозі.

Ситуація могла щомиті вибухнути.

— Гаразд. Почнімо.

— Майстре, зачекайте, будь ласка, секунду.

Але була тут одна людина, яка не вміла читати настрої, яка навмисне накинула на них мокру ковдру. Ігноруючи напружені погляди Якумо та Ліни, Тацуя підійшов до сестри.

Він підійшов до неї на два кроки, але не зупинився.

— Брате?

Вона була збентежена і не змогла прочитати його наміри, але він не відповів.

Він зробив ще один крок до неї.

Наче це було природно, він все ще не зупинився.

Потім, коли він був на нульовій відстані від неї, досить близько, щоб простягнути руку і обійняти її, він зупинився…

…і зробив саме це.

— Я‑я‑я, ммм…

Він обхопив рукою її талію, коли вона пройшла стадію почервоніння і впала в паніку. І це при тому, що ще кілька хвилин тому вона просто обіймала його – але так могло здатися сторонньому спостерігачеві. Для неї обіймати когось і раптово бути обійнятою – дві абсолютно різні речі.

Друга рука Тацуї ковзнула їй за голову.

У цей момент Міюкі не могла видати ані звуку.

Його пальці зачесали волосся сестри…

…він наблизив її обличчя, яке ніби вже забуло про опір, до своїх вуст…

…і поцілував її в чоло.

Коли він випустив її з обіймів, то побачив, що очі Міюкі широко розплющені.

Не збентежені, а просто здивовані.

— Це… Чому…?

— Я вже бачив це раніше. Може, не ідеально, але я пам'ятаю, як це робиться. Це дасть тільки тимчасовий ефект, але я поверну тобі контроль. Бийся досхочу.

— …Добре!

Міюкі кивнула на слова брата і посміхнулася сильною посмішкою, яка вже не була сп'янілою.

— Вибачте, що змусив вас чекати, вчителю, — сказав Тацуя. Поруч з Якумо стояла Ліна з таким виглядом, ніби переїла і у неї почалася печія. — Я теж змусив тебе чекати, Ліно… Якщо ти погано почуваєшся, я дам тобі хвилинку.

— Це твоя вина… Зі мною все добре, — відповіла вона якомога зліше, поки Тацуя вдавав, що нічого не розуміє (принаймні, Ліна думала, що вдає), а потім повернулася до Міюкі.

Міюкі не пішла за Тацуєю по п'ятах. Схоже, вона не збиралася вступати в ближній бій.

Виходячи зі своїх спостережень, Ліна зробила висновок, що вона була типовою магічкою, яка не сильна в бойових мистецтвах. Найпростіший тип для Сіріус, ката віроломних магів, з якими найлегше впоратися.

“Я покінчу з нею однією атакою!”

Вони все ще не дали сигналу до початку, але вона не мала наміру чекати на щось таке банальне. Вони не домовлялися починати за сигналом.

Вона скоротить дистанцію за допомогою самоприскорення, знешкодить магію Міюкі за допомогою «Інформаційного підсилення», а саму дівчину виведе з ладу рукопашним боєм.

Потім, поки Тацуя та інші будуть заклопотані поразкою Міюкі, вона скористається заклинанням високошвидкісного переміщення, щоб втекти.

Таким був план Ліни.

Але все закінчилося німим зойком Ліни.

За мить до того, як вона змогла використати свою магію, на неї налетів град, схожий на порив вітру.

Вона одразу ж здійснила довгий стрибок по горизонталі, ухиляючись від холодного потоку щільно упакованого граду. Коли вона підняла голову, на неї налетіла хуртовина, цілячись у бік. Маніпулюючи щільністю повітря і створюючи стіну вакууму, щоб захистити себе, їй вдалося витримати атаку.

— Мабуть, знадобиться щось більше.

Чиєсь бурмотіння долетіло до неї з нічним вітром.

Ліна міцно стиснула кутні зуби.

За швидкістю активації магії Ліна перевершувала Міюкі.

Але якщо Міюкі лідирувала, то вона, мабуть, почала свою атаку раніше за Ліну.

І ці дві атаки, що йшли одна за одною, підкреслювали швидкість, зменшуючи свою силу.

У двох сенсах Ліна відчувала себе зганьбленою.

Її план скористатися наївністю Міюкі натомість призвів до того, що вона схибила.

Міюкі думала, що зможе перемогти Ліну навіть малопотужними атаками – і, власне, її перша атака ледь не влучила в неї.

“Але тепер моя черга!”

Виникла пауза, напевно, для того, щоб Міюкі точно змогла звалити її сильнішою атакою. Але Ліна вважала це фатальною помилкою, бо застосувала два заклинання паралельно: «Інформаційне підсилення» і заклинання самоприскорення.

Заклинання самоприскорення зменшило гравітацію та інерцію одночасно, і разом з ним Ліна кинулася в бік Міюкі. Її права долоня стискала декоративний ґудзик, який вона відірвала від куртки.

Пістолет у неї конфіскували, але цього було би достатньо, щоб вивести старшокласницю з ладу.

Коли вона подолала п'ять метрів, раптовий проблиск інстинкту зупинив її на місці.

Несподівано здійнявся сильний вітер і потягнув її за собою. Вона вгрузла ногами в землю, щоб чинити опір.

Вона боролася з затягуючою силою, використовуючи заклинання «Стазис». З цієї позиції вона одночасно активувала заклинання переміщення на своєму ґудзику. В обхід нормального фізичного прискорення він отримав швидкість триста кілометрів на годину. Але він втратив швидкість, не здолавши й метра, і впав на землю.

*

Міюкі вловила поглядом Ліну, що мчала вперед зі сліпучою швидкістю.

Вона не могла витягувати дані безпосередньо з Ідеї, як Тацуя, але вона могла сприймати сліди викликаних магією змін подій. Це міг робити будь‑який маг, хоча й різного рівня; і якщо це було те, що міг робити маг, то Міюкі могла робити це на рівні світового класу.

Магія самоприскорення застосовувала зміну події до самої людини. Тому, йдучи по слідах цієї зміни в реальному часі, вона могла визначити місцезнаходження заклинателя. Це вміння використовувало недолік магії самоприскорення; Тацуя навчив її цьому.

Поки що все йшло за планом. Її спроба спровокувати Ліну, навмисно пробурмотівши значущу фразу – «Мабуть, знадобиться щось більше» – принесла свої плоди.

Її справжньою атакою було наступне заклинання.

— «Зона уповільнення».

Саме заклинання було відносно поширеним. Широко використовуване як в Японії, так і за її межами, воно уповільнювало рух об'єкта в межах цільової зони.

Але коли Міюкі застосувала заклинання, уповільнення торкнулося і газоподібних молекул.

Швидкість руху молекул газу прямо корелювала з його тиском. Якщо бути точнішим (але все одно приблизно), то тиск газоподібного тіла в замкненому просторі був пропорційний квадрату швидкості руху частинок газу. Якщо рух частинок примусово сповільнити, тиск у зоні падатиме, і вона втягуватиме повітря з навколишнього простору згідно з градієнтом тиску.

Раптово і сильно.

Не лише повітря, а й людей та предмети.

Якщо той, кого засмоктувало, не мав достатнього опору, щоб здолати це заклинання, воно зменшувало швидкість його пересування, і він опинявся в пастці всередині зони.

Якщо ж той, кого засмоктало, мав достатній опір, щоб зняти заклинання «Зона уповільнення», то сповільнені частинки газу відновлювали свою швидкість руху, і газ розширювався з тиском відповідно до кількості молекул – іншими словами, вибухав.

Зазвичай, якщо у когось не вистачало магічної сили, щоб зупинити кулю, це заклинання, яке могло лише зменшити потужність метальної зброї, було наступним найкращим варіантом. Але в руках людини з такою магічною силою, як у Міюкі, це було протипіхотне антимагічне заклинання з планом на випадок непередбачених обставин.

Ліна, однак, протистояла засмоктуючій силі потоку і впиралася в нього п'ятами.

Вона вистрілила чимось із заклинання переміщення – ґудзиком?

Шматочок полімеру, що має лише початкову швидкість, ніколи не проб'є «Зону уповільнення» Міюкі, але, вистріливши такою недолугою зброєю, Ліна, безсумнівно, знала, яке заклинання вона зараз застосувала.

“В такому разі!”

Тацуя майже щодня говорив їй, що нападник завжди має думати на два‑три кроки вперед. Якщо її план прикінчити Ліну, затягнувши її в «Зону уповільнення» провалився, вона просто повинна була прикінчити її за межами цієї зони.

Підтримуючи двошарову стіну, яку вона створила всередині, Міюкі скасувала зону ззовні.

Частинки газу, що зазнали хибного уповільнення, відновили свою початкову швидкість руху.

Повітря, яке було стиснене в невеликій зоні, скинуло свій тиск, перетворилося на бурхливий вибух і атакувало Ліну.

*

Масштабна зміна подій, яку вона відчула, раптом зникла.

Керуючись тренуваннями та інстинктами, Ліна кинулася на землю і закрилася бар'єром від фізичних об'єктів.

На вершині щита прогримів вибух. Коли підіймальна сила швидкісного потоку могла відірвати від землі і її щит, і її саму, їй вдалося вистояти завдяки багаторазовій активації заклинання, що збільшує інерцію. Лежачи на животі, вона шукала очима шанс – ні, простір для контратаки.

Вона не збиралася безтурботно (?) чекати слушної нагоди.

Досі вся ініціатива була в руках Міюкі.

Вона була лише старшокласницею, а Ліна командувала найсильнішим у світі підрозділом.

Звичайно, вона відчувала гордість від цього факту, але, крім того, вона відчувала психологічний тиск – ситуація тільки погіршувалася.

У будь‑якому випадку, якщо вона не зможе перейти у хоча б невелику контратаку, то зазнає поразки.

Якщо не брати до уваги дуже сильну захисну магію, то навіть у магічному бою перевага була на боці нападника, а не захисника. Такою була теорія.

Ліна відчула, що тиск вітру слабшає. Вибух вітру був викликаний скасуванням магії, тож цілком логічно, що вітер припиниться, коли все повітря під тиском вивільниться.

Права рука Ліни стиснула свій бойовий ніж.

Вони забрали її пістолет, але не цей ніж, який призначався для активації «Атомного розщеплювача».

Попередній Сіріус розробив цей магічний збройовий пристрій, який тепер був козирем для «Зірок».

Заклинання поширювалося на віртуальний регіон, і воно потребувало достатнього впливу, щоб здолати ворожих магів.

І вплив мав бути не просто трохи більшим – він мав бути на цілий ранг вищим.

Але як мінімум…

“Я зможу відволікти її цим!”

Все ще на землі, вона порозкидала кинджали навколо, щоб Міюкі не бачила.

Вона скасувала інерційне підкріплення, а потім піднялася так швидко, як тільки могла.

“«Атомний розщеплювач».”

Піднявшись на одне коліно, вона замахнулася ножем правої руки.

Віртуальний регіон розширився майже одночасно. Вона відчула, як між ними вивільнилася потужна сила впливу, не схожа ні на що, що вона коли‑небудь відчувала.

Поки віртуальний регіон все ще формувався, всеосяжний вплив знищив його.

Вона знала, що Міюкі заблокує його. Наче заздалегідь прораховано, можна сказати.

“«Танцююче полум'я»!”

Перш ніж побачивши, що її «Атомний розщеплювач» зведений нанівець, вона застосувала наступне заклинання.

Кинджали, які вона потайки розкинула навколо, злетіли вгору і полетіли зі сліпучою швидкістю.

Рухаючись по дузі на відстані волосини від землі, вони оминали простір, який контролювала Міюкі.

“Чотири леза атакують тебе з боків і ззаду в темряві. Заблокуй їх, якщо зможеш!”

*

Відчувши, що на неї мчать магічні предмети, Міюкі скасувала активоване атакувальне заклинання і перемкнулась на магію захисту периметра.

Кинджали, що летіли по простору, щоб атакувати її, втратили енергію польоту і впали на землю.

Значно складніше, ніж сприймати кожен окремий об'єкт для захисту, і навіть складніше, ніж бар'єрна магія, яка визначала напрямок – всеспрямована, невибіркова захисна магія. Але зараз Міюкі могла використовувати її без проблем.

Вона могла зупинити навіть атаки, просякнуті магічною силою Ліни, чи то пак Сіріус.

Якби вона була у своєму звичайному стані, коли частина її контролю була перенаправлена на печатку Тацуї, їй було б важко захиститися від цієї атаки.

Вона, може, взагалі не змогла б контролювати таке складне заклинання.

Якби вона викликала Ліну на дуель наодинці, то програла б… Міюкі подумки промовила слова подяки.

“Це тому, що ти спостерігаєш, брате… Я не програю. Я не можу програти!”

*

Побачивши свою технічно складну несподівану атаку, яку побили силою, Ліна відчула страх і водночас бойовий дух, що зародився в її серці.

І та солоденька сцена, що викликала печію, раптом промайнула в її голові.

Вона бачила лише те, як вони висвітлюють цю битву.

Але в той момент Тацуя щось прошепотів їй.

Якщо подумати, то він вже руйнував її заклинання «Танцююче полум'я». Він одночасно демонтував усі п'ять кинджалів, що одночасно атакували його.

Це не було заклинання нейтралізації молекулярної сили, про яке вона знала, але в результаті він якимось чином розірвав їхні молекулярні зв'язки.

Але це не було найважливішим питанням.

А те, що він мав справу одразу з кількома літаючими об'єктами, які летіли з різних напрямків.

Вона подумала про себе, що не лише сила Міюкі блокувала її атаку.

“Так… Він не буде втручатися, але перекинеться парою слів. Це мені підходить!”

Міюкі подумала:

“Я нізащо не можу програти.”

Ліна подумала:

“Я розчавлю її усіма силами.”

І обидві одразу ж закричали.

— Міюкі!

— Ліно!

— Ось і це!

*

Простір замерз.

Простір закипів.

Їхня магічна сила розфарбувала світ, і два світи зіткнулися.

Світ льоду і снігу, блискучий, як кристал.

Світ вогню і блискавок, що іскрився електрикою.

Арктичне пекло «Ніфльгейму», де повітря замерзає від холоду.

Пекло, що випалює повітря, «Муспельгейм».

Одне заклинання зони дії сповільнювало вібрацію частинок газу, не тільки заморожуючи водяну пару і вуглекислий газ, а й зріджуючи азот.

Одне заклинання зони дії розібрало частинки газу на плазму, а потім розділило позитивні іони та електрони, створивши високоенергетичне електромагнітне поле.

Холод перетворив нагріту плазму на газ, а нагріта плазма повернула замерзле повітря до нормального стану.

Дві сили, що зіткнулися, пролили на землю полярну завісу.

Мерехтливий танець полярного сяйва, що накладається один на одного.

Це було справді дивовижне видовище.

Достатньо, щоб забути про те, що по той бік чекає смерть.

Тацуя, тримаючи палець на спусковому гачку свого ПАВу, уважно спостерігав за сценою. Якщо одна з них втратить контроль над своїм заклинанням, він негайно зітре саме заклинання.

Він припускав, що відключити їхні два заклинання одночасно буде складно, але він був магом, що спеціалізується на демонтажі та регенерації. Він був сповнений рішучості довести цю нерозважливість до кінця.

На тлі танцюючого полярного сяйва зіткнення льоду і снігу з вогнем і блискавками, здавалося, триватиме вічно. Але не минуло й хвилини, як ситуація стала зрозумілою.

Холод розширювався, а плазма зменшувалася.

Міюкі первісно була магічкою, що спеціалізувалася на магії, яка викликала масштабні зміни подій на великій території.

З іншого боку, Ліна була магічкою, яка зосереджувала свою силу на окремих об'єктах і явищах, викликаючи гострі зміни подій.

Це зіткнення почалося з того, що Міюкі опинилася у вигідному становищі.

На додачу до цього, це була третя битва Ліни поспіль, після битви з вампіркою і Тацуєю.

Вона, можливо, не усвідомлювала своїх симптомів, але виснаження накопичувалося.

І тепер такий формат дуелі давав її суперниці перевагу над нею.

Суть поєдинку Міюкі та Ліни вирішуватиметься не різницею в магічній силі, а тим, хто довше збереже спокійний раціоналізм.

— Арх…!

Ліна, мабуть, і сама це знала; з її вуст вирвалося розчароване бурчання.

І вона потягнулася за спину, знову витягаючи свій збройовий пристрій. Але мультивиклик у цій ситуації був рівносильний самогубству, якою б талановитою магічкою вона не була.

— Досить, ви обидві! — крикнув Тацуя, натискаючи на спусковий гачок свого ПАВу.

Його «Програмне розсіювання» знищило «Ніфльгейм» Міюкі та «Муспельгейм» Ліни одночасно.

*

Холодне повітря, різко змішане з полум'ям і блискавками, вітер, який міг би викликати опіки і обмороження одночасно, несамовито дув навколо. Тацуя приготувався до неминучого пекучого болю, але буря, її вогняне ікласте полум'я і надзвичайний холод врізалися в невидиму стіну прямо перед ним.

— Брате! Що ти наробив?!

З блідим обличчям Міюкі підбігла до нього.

Ліна дивилася на нього, як ошелешена.

Захиститися від самих лише наслідків, від хвиль спеки та холоду, було б простіше простого, незважаючи на те, наскільки вони були втомлені. Але Тацуя не міг з цим впоратися. Він добре знав свої таланти. У такі моменти він заздрив здатності використовувати звичайну магію.

— Господи… Тацуя, і що нам з цим робити?

Він не знав, як цей чоловік захистився, але в будь‑якому разі, неушкоджений Якумо промовив до нього з удаваним потрясінням у голосі… Учні, яких він привів, і які стояли позаду нього, були всі в бруді та багнюці. Вони, мабуть, пірнули під землю, щоб врятуватися. Швидше за все, це мистецтво дотон.

— Майстре… що ви маєте на увазі?

Тацуя тепер знав, як йому вдалося врятуватися від холоду та спеки, але не зрозумів питання, тому запитав чесно, чи радше рефлекторно.

Цього разу Якумо подивився на нього здивованим поглядом, який здавався більш щирим.

— Ну, в сенсі… хіба не ти вирішив, що той, хто перший здасться або стане недієздатним, програє? Ти ж сам запропонував цю дуель. Чому ти розірвав її таким чином?

У нього буквально не було слів.

Якби він не втрутився, то це порушило б правило «не вбивати», тож він не шкодував про сам акт втручання.

Але цей матч був лише приводом для того, щоб владнати ситуацію від початку.

Насправді питання, як вчинити з Ліною, було надзвичайно складним.

Як офіційний солдат, її права як полоненої були гарантовані. Якби її особистість все ще залишалася в таємниці, йому не довелося б про це турбуватися, але Ліна вже сказала йому, що вона командир «Зірок» і майор армії СШПА. І він знав це раніше, тож не міг ігнорувати її права як полоненої.

Навіть якщо вона не мала жодних прав під час юридичної операції, якщо вона вела фактичні військові справи, вона мала права як полонена.

І ще – Тацуя та інші були цивільними особами. Вони не могли взяти Ліну, солдата, в полон.

Він міг би, якби розкрив свій зв'язок з Окремим магічним батальйоном, але, на жаль, він не міг розкрити щось настільки конфіденційне.

Якби її допитали або ув'язнили без належних повноважень, це лише дало б СШПА політичний привід. А про розстріл не могло бути й мови.

Звичайно, сторона Ліни зіткнулася б з критикою за напад на цивільних осіб, але, на жаль, права, гарантовані магу як цивільній особі, були сильно обмежені. З точки зору справедливості міжнародного громадського права, Тацуя та інші мали похмурі перспективи.

Але це не означало, що вони могли відпустити її на волю, нічого не зробивши, особливо з огляду на майбутнє. Як би він вирішив цю ситуацію…? Тацуя відчував, що від цього питання у нього починає боліти голова.

— Можна сказати, що я програла.

Але хвилюватися йому довелося недовго. Порятунок з'явився з несподіваного місця.

— З такою швидкістю мене б перемогли. Якби я направила свої сили на іншу магію, заклинання Міюкі поглинуло б мене цілком, і я могла б померти. Як мінімум, мені довелося би пролежати кілька місяців у лікарні.

Ліна подивилася на Тацую і Міюкі і по‑спортивному визнала власну поразку.

— Міюкі, я програла. Тацуя, я не бажаю докучати тобі ганебною боротьбою.

Але було занадто рано зітхати з полегшенням, що ситуація вирішилася сама собою.

— Обіцяю, що відповім на все, про що ти мене запитаєш. Тільки от…

— Тільки що?

— Але мої відповіді будуть «так» або «ні». Якщо я не зможу відповісти на подібне питання, то не відповідатиму. Ти змінив умови, про які ми з Міюкі домовилися, зіпсувавши наш поєдинок, тому, сподіваюсь, ти не будеш проти, якщо я зміню одну маленьку умову, Тацуя.

Ліна була побита сильніше, ніж він очікував.

Вона посміхнулася так, як ніколи не посміхається переможений, і Тацуя не мав іншого вибору, окрім як погодитися на нові умови.

Далі буде…

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub