Два кулаки, висунуті вперед.
Вихор тіл, що міняються місцями, вихор атак, що змінюється захистом.
Тацуя був у розпалі свого звичного ранкового спільного тренування з Якумо.
Вони не просто обмінювалися ударами.
Їхні кулаки були не лише виставлені прямо – вони здійснювали свої атаки зверху, знизу, зліва і справа кулаками і долонями. Хтось ухилявся, перехоплював і вивертався, парируючи руки на відстані волосини від себе.
Тацуя і Якумо – тепер, нарешті, їхні вміння зрівнялися.
Як один, вони виставили свої праві руки.
Удари пролетіли повз один одного, а потім вони опинилися спина до спини.
Тацуя переніс свою вагу на опорну ногу, а потім зробив крок убік від своєї позиції.
Удар ліктем, якого він очікував, не прийшов.
Він розвернувся.
Якумо, так само як і Тацуя, дистанціювався.
Він передбачив таку саму атаку, зробив таку саму дію ухилення, і в результаті створив більшу дистанцію, ніж було потрібно. Але він не встиг болісно посміхнутись результату.
Тацуя випередив Якумо, зробивши крок у напрямку до нього.
Рівні у бойових мистецтвах.
Тацуя мав перевагу у фізичній силі.
Трюки не мали великого значення.
Це означало, що єдиний спосіб перемогти Якумо – продовжувати наступати, не даючи йому часу на хитрощі. Такий стан, коли відстань між ними була більшою, ніж потрібно, був невигідною ситуацією, якої Тацуя хотів би уникнути. Він наблизився на крок і спробував викинути кулак, але за мить відчув викривлення в присутності Якумо.
Стримуючи власне нетерпіння після нещодавньої низки гірких поразок, Тацуя наклав антимагічне заклинання, яке демонтувало інформаційні тіла.
Тіло Якумо похитнулося і зникло. «Програмне розсіювання» Тацуї звело нанівець мистецтво ілюзій цього чоловіка.
Запустивши на повну потужність свої п'ять чуттів, він шукав справжнє тіло свого вчителя.
Справа чи зліва? Навіть Якумо не встиг би зайти ззаду, тож…
Судження Тацуї не було помилковим.
Однак його припущення було помилковим.
Бо Якумо був перед ним.
Але він був на пів метра позаду того місця, куди мітив Тацуя.
Тацуї потрібна була мить, щоб прийняти рішення, але він швидко продовжив удар, який зупинив за мить до цього.
З цієї дистанції він би не влучив, але коли Якумо почав атакуючий рух, він вирішив підійти ближче і довести справу до подвійного нокауту.
Однак тіло Якумо не послідувало за його кулаком.
Тацуя, спокушений фінтом та післядією, злетів у повітря, коли Якумо жбурнув його.
*
— Хлопче, ти мене до краю підштовхнув, — промовив його вчитель, нарешті відпускаючи руку Тацуї, коли той впав на землю від техніки фіксації суглобів, яку виконував Якумо. Його слова не обов'язково звучали безтурботно.
Тацуя, не маючи змоги правильно прийняти падіння через те, що Якумо тримав одну з його рук, нейтралізував імпульс, щоб ледве уникнути переломів кісток, але не зміг повністю відвести удар. Знадобилося кілька кашлів, перш ніж він зміг повернутися до нормального дихання.
— …Що це було, майстре?
Коли Тацуя нарешті зміг підвестися, Якумо почухав рукою біля скроні, щоб відповісти – ймовірно, це була така пантоміма, ніби він витирає холодний піт.
— Боже, я справді не думав, що ти зламаєш мій «Кокон водяного міражу».
Його поведінка була смішною, але його здивування було справжнім. Його трюк, який залишив по собі слід, був незапланованим, спонтанним кроком. Він не міг передбачити, що його мистецтво за мить до його створення буде розбите.
— «Кокон водяного міражу»… Це не було одним з ваших звичайних ілюзійних прийомів, так, майстре?
— Ти й сам це помітив, а? — Якумо зітхнув, змирившись, але не повністю приховав посмішку на краях рота – хоча, мабуть, він і не збирався цього робити.
— Ця твоя дивна здатність читати заклинання, просто дивлячись на нього, є загрозою для твоїх ворогів. Але це не означає, що її не можна використати проти тебе.
— І ця ілюзія була одним з таких способів?
— Ну, «Кокон» спочатку був для того, щоб обманювати очі речей, які не від світу цього. А як він працює… В принципі, я залишаю це тобі на роздуми. Впевнений, ти швидко розберешся.
Тацуя хотів сказати: «Досить вдавати з себе святого», але не сказав. Звичайно, він відчував, що вимагати від когось розкрити секрет своєї магії – це порушення етикету, але Якумо сказав щось, що привернуло його увагу набагато більше, ніж це.
— Майстре?
— Так? Чого ти такий серйозний…? Ну, це нормально. Але чому такий страшний голос?
Чи було це компліментом, чи образою, Тацуя не зовсім зрозумів. Але він не став сперечатися з ним – вирішив не реагувати.
Якумо чомусь кинув на нього незадоволений погляд, тож він, мабуть, все зрозумів. Та й Тацуя не був налаштований на його «жарти».
— Ви говорили про «речі не від світу цього».
— А, ясно.
Йому не потрібно було закінчувати своє запитання. Миттєва відповідь створила враження, що Якумо передбачив, про що запитає Тацуя.
— Люди – не єдині наші противники. Нерідко доводиться боротися і з надприродним.
Тацуя передбачив відповідь, виходячи з контексту, але вона також йшла наперекір його попереднім знанням.
— Мій друг, старий маг, казав, що зіткнутися зі справжніми демонами – вкрай рідкісне явище…
Йшлося не про те, кому вірити, а про те, що Тацуя хотів отримати відповідь, яка б його задовольнила.
— Ти, певно, маєш на увазі другого сина Йошіди. Ну, він не помиляється, але… дивно, що ти не відреагував на це.
Якумо зробив паузу. Отримавши пораду подумати про це ще раз, Тацуя поринув у море власних думок і невдовзі знайшов відповідь.
— Те, що сказав Мікіхіко, не є неправильним. Але це також не означає, що він повністю правий. Ви це маєте на увазі? Випадково натрапити на справжніх привидів чи гоблінів може бути рідкістю, але якщо це не збіг обставин – якщо хтось зробив це навмисно – то це не рідкість?
— Ти заледве отримаєш за це прохідний бал, — як можна було зрозуміти з його слів, вираз обличчя Якумо був далеко не задоволений. — Хм… Думаю, навіть такому обізнаному, як ти, важко уникнути пасток символізму та упереджень.
Його зауваження стали ще гіршими. Тацуя подумав про себе, що називати когось обізнаним в обличчя було б ніяково (не те щоб це змусило його почервоніти), і він хотів би, щоб його вчитель зупинився. Проте Тацуя відреагував досить спокійно, адже зараз був не час для компліментів, навіть випадкових.
Але наступні слова Якумо вибили Тацую з рівноваги.
— Ти сам мав досвід контакту з речами не з цього світу раз чи двічі. Як думаєш, що саме ви, сучасні маги, називаєте «магією ДС», яких використовують як медіумів?
З вуст Тацуї вирвалося «О».
— Тепер ти зрозумів. Сучасні маги називають їх духовними сутностями – духами, іншими словами – і вони, звичайно, не з цього світу.
Тацуя справді не помітив цього. Він дивився на Якумо, поки той продовжував своє пояснення.
— Так, розумне воно чи ні – це не так важливо. Бактерії не можуть бути розумними або свідомими, але вони потрапляють у наш організм, втручаються в його роботу і викликають у нас хворобу. Навіть віруси мають лише недосконалу здатність до розмноження. І навіть якщо з академічної точки зору вони не класифікуються як «істоти», ніхто не буде сперечатися, що вони не є живими істотами, які завдають шкоди людському тілу.
— Ви хочете сказати, що духовні сутності – ці «духи», які є не більше ніж незалежними інформаційними тілами, відірваними від явищ, – це речі «не від світу цього»?
— Якщо бути точним, їх можна назвати «істотами без життя і плоті». Крім того, хіба хтось підтвердив, що духи не мають розуму?
Тацуя замислився на секунду, щоб відповісти на це запитання.
— …Ніхто. Але я знаю декого, хто скаже зовсім протилежне.
Тацуя мав досвід перебування десь із цим другом, коли той дистанційно керував духовними сутностями. Духи демонстрували самостійність у виконанні відданих їм команд; замість того, щоб вірити, що все це було закладено в алгоритми магічних програм, більш логічним здавалося вірити, що самі духи мають власний розум.
— Майстре, можна спитати ще дещо?
— Ну давай.
— Згідно з сучасною магією, духи – це незалежні інформаційні тіла, що виникають, коли інформаційні тіла, описані Ідеєю, разом з природними явищами, відокремлюються від фізичної реальності. І оскільки вони записують інформацію про первинне явище, ви можете відтворити це явище з інформації, визначивши напрямок у магічній програмі. Це те, що ми називаємо магією духів.
— Я здебільшого вважаю, що це правильно. Встановлення таких логічних зв'язків – це те, в чому сучасна магія на один‑два рівні краща.
— Тоді, якщо паразити можуть харчуватися ефірним тілом людини і змінювати її параметри, то на яких інформаційних тілах вони можуть базуватися?
Почувши слова Мікіхіко, Тацуя подумав, що паразити можуть бути інформаційними тілами, які втручаються в структурну інформацію людини. Якумо, схоже, аргументував це на прикладі бактерій та вірусів.
— Паразити, е‑е…? Це британський вираз. На жаль, я не знаю, з яких інформаційних організмів вони походять. Але вони втручаються у свідомість людей, тому я думаю, що вони базуються на духовних явищах.
— «Інформаційні організми», що походять з розуму…
— Я вірю, що людиноподібні примари та тваринні юкаї можуть бути істотами з цього світу, які були змінені привидами, різновидом інформаційних організмів. І так само, як духи, що виникають у фізичних явищах, дрейфують через тіньовий світ впритул до цього світу, привиди, що виникають у ментальних явищах, можуть приходити з тіньового світу впритул до нашого ментального світу. Ми не зустрічалися з ними не тому, що вони не існують, а тому, що ми ще не маємо належної технології для спостереження за розумом. Це може здатися аномальною ідеєю з точки зору тих, хто живе в Лондоні, але це моя власна чиста теорія.
Вперше за довгий час Тацуя подумав, що титул авторитета старого мага не даремний.
***
Наступні два дні Лео був прикутий до ліжка. Він був у такому важкому стані, що звичайна людина була б непритомна, тому цілком природно, що йому знадобилося б більше трьох‑чотирьох днів, перш ніж його виписали. Сильніше турбувало б, якби його виписали негайно, незалежно від того, змусив він їх це зробити чи вони самі відмовилися від нього.
Принаймні, так Тацуя думав про це.
Звичайно, був дехто, хто думав інакше.
— Цікаво, чи все добре з Лео…
Мідзукі була яскравим прикладом людини, яка думала інакше.
— Він буде в нормі, — сказав Тацуя. — Крім синців, він практично не постраждав, і Еріка сказала, що жодна з його кісток не зламана і органи не пошкоджені, так? Ти ж не думаєш, що вона збрехала?
До речі, Тацуя справді підозрював, що Еріка, якої зараз тут не було, збрехала.
— Ну, ні, але…
Втім, зважаючи на характер Мідзукі, незалежно від того, що вона насправді думала, вона ніколи не могла назвати подругу брехухою. Хоча Еріки тут не було – власне, саме тому, що її тут не було, – Мідзукі, безсумнівно, хотіла уникнути розмов за її спиною.
А ще Еріки тут не було – а це був клас перед початком уроків – не тому, що вона залишилася доглядати за Лео, а просто тому, що вона ще не прийшла до школи. Вчора вона прибігла якраз вчасно, і, мабуть, так само зробить і сьогодні.
— Якщо подумати, Мікіхіко теж ще не прийшов до школи.
Його зауваження не мало жодного особливого підтексту. Він думав про те, що Еріки ще немає, а потім випадково помітив, що Мікіхіко теж не прийшов.
Але цього було достатньо, щоб обличчя Мідзукі на мить відсахнулося назад.
Тацуя стримав приємну посмішку, яка, як він відчував, вже назрівала, і замислився, що сказати їй – і чи варто взагалі щось казати. Він точно знав, що все, про що хвилюється Мідзукі, не було правдою, але ніяк не міг вирішити, чи варто їй про це говорити, чи ні.
— Привіт!
— Доброго ранку, Тацуя, Шібато…
Поки Тацуя розгублено сидів, до класу увійшли Мікіхіко та Еріка, перший з виснаженим обличчям, а друга – з виразною тугою на обличчі.
Щойно вони зайняли свої місця, на екрані з'явилося початкове повідомлення про перший урок цього дня.
*
Цього дня під час обідньої перерви група Тацуї робила дещо не так, як зазвичай. Еріка не пішла до кафетерію; вона завалилася на свій стіл. Прислухавшись, Тацуя почув, як вона тихенько посопує. Певно, вона просто не могла подрімати на терміналі, який використовувався під час лекцій.
Мікіхіко поскаржився, що в нього розколюється голова, і пішов до медсестри, як тільки закінчив обідати. Він скидався на людину, у якої від втоми болить голова, а не затуманюється розум. Напевно, це була просто перевтома, тому Тацуя попросив Мідзукі піти з Мікіхіко.
А сам Тацуя…
— Вибач, що дзвоню так раптово, Шідзуку.
— Та нічого. В чому справа?
— Тацуя сказав, що хоче тебе запитати про щось дуже важливе.
Він попросив Хоноку зателефонувати Шідзуку.
— Пробач, що так пізно дзвоню, — сказав він. — Я думав надіслати тобі імейл, але він, певно, виглядав би заплутаним, якби я не сказав тобі це особисто.
Сучасні системи зв'язку, навіть на невеликих портативних інформаційних пристроях, можуть відображати настільки чітке відео, що здається, ніби бачиш людину в реальному житті. Шідзуку, з якою він з'єднався через екран свого портативного термінала і яка скористалася функцією дзвінка на своєму пристрої, щоб відповісти, виглядала трохи дорослішою, ніж він пам'ятав, незважаючи на те, що минуло менше місяця.
— Все нормально. Ще тільки восьма, — дівчина на екрані злегка примружилася в усмішці. Як завжди, вираз обличчя було важко прочитати, але вони зрозуміли, що посмішка була вельми щасливою.
Хонока і Міюкі палко втупилися у власні екрани. На жаль, у Тацуї в головному вікні відображалася Шідзуку, і навпаки. Допоміжні вікна, ще менші на і без того крихітних екранах портативних пристроїв, не могли так добре передати тонкі зміни у виразі обличчя, на відміну від головного вікна.
— Так чи інакше, що ти хотів?
— Так, — відповів він. — Я питав у Хоноки, але, схоже, вампір і у вас там щось натворив. Я хотів, щоб ти розказала мені, якщо знаєш якісь деталі про це.
На екрані Шідзуку хитнула головою.
— …Шідзуку? — запитала Хонока.
— …А, це. Ти хочеш сказати, що в Японії з'явився справжній вампір?
— В Японії…?
— Зараз в Америці до цього все ще ставляться як до міської легенди. Принаймні, ЗМІ про це не говорять.
Хоча вони могли відрізнятися від тих, що в легендах та художній літературі, вампіри, що смокчуть кров, або духи, дійсно існували. Якщо люди там говорили про реальні речі, то, напевно, мав місце інцидент. Іншими словами, СШПА все ще тримає це питання під замком для ЗМІ. Це може бути набагато глибше вкоріненою проблемою, ніж Тацуя вважав.
— Я не проти, якщо це лише чутки – я хотів би знати будь‑які деталі, якими ти можеш поділитися.
— Щось сталося? — Шідзуку нахилилася до екрана.
Тацуя вагався, чи варто розповідати самітній дівчині в іншій країні правду про те, що її друг став жертвою.
— Лео зіткнувся з чимось схожим на вампіра.
Але одразу вирішив, що мусить.
Звичайно, навіть він сам не міг би пояснити, чому він так вчинив. Це було просто інстинктивне рішення.
…Хоча, можливо, це було через якесь передчуття.
— На щастя, його життю ніщо не загрожує.
— Це кошмар…
Але він все одно не хотів спричиняти їй зайвого занепокоєння. Він не забув простежити за тим, що сказав, щоб Шідзуку не зазнала надто сильного шоку, але, на жаль, це, схоже, не мало особливого ефекту.
— Ні, з ним все буде добре. Прошу, не роби таке лице. Лео сам прогнав вампіра. Він просто постраждав від його дивної здатності, і зараз про нього добре піклуються в лікарні.
«Розраду» Тацуї, звичайно, не можна назвати майстерною. Для когось зі слабкими нервами слова про те, що Лео в лікарні, могли б ще більше розпалити почуття тривоги.
— З ним точно все гаразд? Це добре…
Але, на щастя, Шідзуку була не з тих, хто топить себе песимістичними думками. Побачивши, що Тацуя твердо кивнув, вона зітхнула з полегшенням. Таке спілкування, мабуть, можна було б назвати унікальним для відеофонів.
— Я тебе зрозуміла. Ось чому ти хотів дізнатися, що тут відбувається, — сказала Шідзуку. Це було не запитальне, а стверджувальне зауваження.
Тацуя знову підтвердив свою думку.
— Але це не настільки критично важливо, — і він не забув нагадати їй про це. — Все, що ти знаєш, – цілком достатньо.
— Але ти думаєш, що в Америці є якісь підказки. Так?
— Типу того. Чесно кажучи, я думаю, що злочинець, який стоїть за інцидентом з вампірами, приїхав сюди з Америки.
Шідзуку була не єдиною, хто ахнув. Він ще не розповідав про цю теорію ні Хоноці, ні Міюкі.
— Тому я дуже хочу, щоб ти трималась подалі від усього небезпечного, Шідзуку. Не перетинай мости, в яких немає потреби. Інформація, яку я можу отримати від тебе, не така вже й важлива.
— …Окей, не буду. Тому не сильно й то сподівайся на мене.
— Просто для впевненості, ти маєш на увазі інформацію, коли кажеш «не сподіватись», так? Я ж можу повірити тобі, коли ти кажеш, що не зробиш нічого небезпечного?
— Авжеж.
Шідзуку не була ані дурепою, ані безстрашною людиною, але навіть після того, як він удруге переконався в цьому, йому все одно було неспокійно.
***
Наскільки Еріці було відомо, три фракції організовано реагували на інциденти з вампірами, які продовжували забирати жертви в столичній місцевості.
Першою була правоохоронна система, головною силою якої була поліція Токіо, за якою слідували Спеціальна слідча група широкого охоплення Міністерства поліції (також відома як японське ФБР) та Служба громадської безпеки (яка також перебувала під юрисдикцією Міністерства поліції).
Другою була слідча група Десяти головних кланів, яку очолювала сім'я Саеґус, а слідом за нею – сім'я Джюмонджі. За підтримки Розвідувального управління Кабінету міністрів і часткової співпраці з поліцією, ця група складалася частково з офіцерів, частково з цивільних осіб. У цьому випадку, проте, незвично, що цивільні були при владі.
І третім був приватний підрозділ відплати, який організувала сім'я Чіб за співпраці з сім'єю Йошід, елітною сім'єю старих магів. Іншими словами, група Еріки.
— Може, все ж таки варто було співпрацювати зі старшокласниками…?
Неофіційне, але правильне прохання Чіб до Йошід несподівано зробило Мікіхіко їхнім соратником, і це було рівно вдесяте з учорашнього дня, коли він ставив це питання.
Само собою зрозуміло, про кого він говорив: Еріку, його напарницю в цій справі.
— Я думаю, що використання систем відеоспостереження, таких як вуличні камери і тому подібне, допомогло б нам суттєво підвищити ефективність, — сказав він.
— Це не має значення, — зауважила Еріка. — Поліція може повністю використовувати їх, але досі не має жодних зачіпок.
— Я все ще думаю, що було би ліпше заручитися допомогою, навіть якщо це означало б покладатися на інших.
— Саме тому ми допомагаємо одне одному, хіба ні?
— Я не мав на увазі тільки нас… — коли Еріка прискорила крок, Мікіхіко перестав давати їй поради. Він знову наблизився до неї. — Не думаю, що ми досягнемо чогось, просто гуляючи без причини… — скаржився він сам собі. Це було занадто тихо, щоб Еріка могла почути, а якби й могла, то проігнорувала б його. Зрештою, саме завдяки її впертості він зараз був з нею.
Стара магія шінтоїстського типу була однією з тих, що передавалися в сім'ї Йошід. Вони також мали глибокі знання про ворожіння, хоча й не такі глибокі, як у родинах онмьодо. Релігійні традиції в Японії не створювали особливих перешкод для впровадження інших технологій; про їхню безпринципність свідчить той факт, що вони називали себе шінтоїстською сім'єю, але використовували паперові талісмани онмьодо як медіуми.
Почувши від Тошікадзу, що їхнє наукове дослідження зайшло в глухий кут, глава сім'ї Чіб (іншими словами, батько Тошікадзу і Еріки) вирішив використати технологію, на якій спеціалізувалися старі маги, вирішивши звернутися за допомогою до глави сім'ї Йошід, сім'ї старого стилю, з якою у них були найтісніші стосунки. Лідер Чіб був настільки глухим до містики, що називав себе простим варваром без магічних технологій, тож, можливо, він намагався боротися з окультизмом за допомогою окультизму.
Це призвело до того, що Мікіхіко пішов разом з Ерікою, але не як гід, а як «провісник шляху».
— Куди йти, Мікі? — запитала Еріка, зупинившись на перехресті й розвернувшись.
Зітхнувши і побажавши, щоб вона слухала його трохи уважніше, Мікіхіко посадив жердину, яку тримав у руці, на землю. Жердина була заввишки трохи менше метра – точніше, три шяку. До речі, він перестав серйозно сперечатися щодо прізвиська, коли Ліна встановила його як ім'я за замовчуванням.
На жердині – більше схожій на тонку дерев'яну палицю, яка виявилася прямою – були крихітні ієрогліфи, написані чорнилом. Її поперечний переріз, щоправда, був оброблений так, щоб він був майже ідеальним колом. Він узявся за кінець жердини, вирівняв її, а потім плавно підняв руку.
Хоча він і «посадив» її туди, земля була викладена бруківкою. Проста дерев'яна палиця ніколи б її не пробила. Незважаючи на це, без жодної підтримки з боку Мікіхіко, вона стояла на дорозі.
Він зробив три кроки назад, а потім закружляв навколо. Як тільки він повернувся спиною, жердина втратила свою невидиму опору і впала. Вона з глухим звуком вдарилася об землю, вказуючи прямо на перехрестя.
— Добре, нам сюди…
Еріка пішла в напрямку, куди вказувала жердина. Вона не стала чекати на свого супутника, навіть не озирнулася, щоб подивитися на нього.
Мікіхіко болісно посміхнувся, підняв жердину і пішов за нею. Але перед тим, як дійти до неї, він витягнув з внутрішньої кишені свій інформаційний термінал, раптом щось згадавши.
Його функція передачі була налаштована на режим сигналу. Переконавшись, що він передає ідентифікаційний сигнал і сповіщає інші термінали, зареєстровані в їхній групі, про своє місцезнаходження, він сховав його назад до кишені.
Болісна посмішка зникла з його обличчя. Він відчував, що вони наближаються до цілі.
Як тільки він дійшов до Еріки, то уповільнився, зберігаючи дистанцію і знову діставши термінал.
Він викликав список людей, яким передавав повідомлення. Додавши новий пункт призначення, він прибрав його цього разу по‑справжньому і підійшов до своєї однокласниці.
***
Довге пальто з капюшоном і насунутий на очі капелюх. Під капелюхом – маска на все обличчя з чорним кажаном, зображеним на сірій тканині. Чарльз Салліван, колишній солдат сателітного класу «Зірок» з кодовим ім'ям Деймос Другий, використовував усі свої нещодавно набуті фізичні здібності, щоб врятуватися втечею.
Але скільки б сил він не зібрав, він не міг втекти. За ним гналися не мисливці з «Зоряного пилу», а кат, якому дали кодове ім'я зірки, що найяскравіше сяяла на нічному небі.
Руда, золотоока магічка в масці йшла слідом за ним. Кілька разів він окропив Ліну, і її форма змінилася на форму Енджі Сіріус, з псіонним шумом. Її органи чуття щоразу втрачали його слід, але…
— Командире, за наступним поворотом поверніть праворуч.
Псіонний радар на мобільній базі, замаскованій під телевізійну ретрансляційну автівку, зафіксував його місцезнаходження і не відпускав. У цій технології СШПА була на крок попереду Японії – як тільки такий радар, здатний ідентифікувати характеристики псі‑хвиль, визначав ваш патерн псі‑хвиль, втекти від нього було майже неможливо, хіба що вийти за межі його радіусу дії. А оскільки Ліна мала при собі мініатюрну ретрансляційну антену розміром з долоню, вийти з зони дії радара теж було неможливо.
— Клер, Рейчел, виходьте перед Салліваном, — гукнула Ліна в рацію. Це були псевдоніми: Клер – мисливиця М, або сімнадцята, а Рейчел – мисливиця Н, або вісімнадцята. Ліна не любила називати людей за їхніми кодовими іменами, а ті, що вона дала їм, були вигаданими для зручності. Клер починалася на «К», а не на «М», але вони все одно були фальшивими, тож Ліна не бачила в цьому проблеми.
За двадцять‑тридцять метрів попереду з'явилися ознаки магічного бою. Вони вдвох уповільнювали темп Саллівана. Для Ліни він вже був у зоні досяжності. Вона чудово бачила його позицію.
Хоч і була ніч, але це не означало, що навколо не було інших очей. Вони не переймалися цим, оскільки грали у свою гру в квача на мотоциклетній швидкості. Ігноруючи можливість втручання поліції, Ліна дістала маленький ніж – кинджал.
Вона мчала надто швидко; не схоже, щоб хтось із пішоходів побачив кинджал. Матове чорне лезо все одно не виділялося б навіть у сонячному світлі. Не намагаючись приховати його, вона кинула кинджал уперед.
Він промайнув під світлом вуличних ліхтарів, а потім змінив напрямок, коли Ліна спрямувала його.
Цей клинок був інтегрованим збройовим ПАВом. Просто кинувши його, вона активувала заклинання переміщення, і він пролетів за маршрутом, визначеним заклинателем, і простромив ціль. Кинджал, який вона кинула, кілька разів змінив напрямок у повітрі, перш ніж поцілив у спину Саллівана.
Салліван відчув, що лезо летить на нього прямо перед тим, як влучити. Навіть фізичні здібності вампіра не дали йому достатньо часу, щоб ухилитися. Але, відновивши свої екстрасенсорні здібності, він вирішив, що його власного вміння впливати на траєкторію руху фізичних об'єктів буде достатньо.
Він сконцентрувався на зброї. Коли він обернувся, мисливиці, з якими він зараз бився, атакували його.
“Дружній вогонь”, — наказав він подумки. Маленьке лезо, що летіло перед ним, повинно було розвернутися і вразити мисливицю, що стояла позаду нього.
Але з вуст Саллівана вислизнув беззвучний крик болю.
Його заклинання векторного відображення мало нульовий ефект на заклинання переміщення Ліни.
Різниця в рівнях їх впливу на події була надто великою.
Зрозумівши, що його власної сили недостатньо, Салліван негайно викинув вгору праву руку. Кинджал Ліни глибоко встромився в неї.
Тіло Саллівана завмерло.
Бойовий ніж мисливиці Н простромив йому спину.
Якби він був нормальною людиною, це було б смертельно.
Але Салліван вивернув руку в бічному ударі, відкинувши ножа, яким була озброєна Н.
Тоді з'явилася магічка в масці. Її золоті очі пронизували Саллівана крізь маску.
Ліна зупинилася, витягла пістолет.
Раптом з тіні дерев на узбіччі дороги її атакували електрикою.
Ні Клер, ні Рейчел, ні Ліна не були до цього готові. Це була ідеальна несподівана атака.
Але блискавка лише спалахнула, зникнувши, не досягнувши тіла Ліни.
Вона відключила заклинання вампіра за допомогою рефлекторно розширеного «Зонного втручання».
Тим часом її рука з пістолетом залишалася непорушною.
Дуло було націлене прямо в серце Саллівана.
Ліна натиснула на спусковий гачок.
Інформаційно посилена куля проігнорувала всі його захисні механізми і прошила йому серце.
Не насолоджуючись перемогою, Ліна почала новий забіг.
Її погляд був прикутий до блискавичного вампіра, який віддалявся все далі й далі.
***
Пройшовши близько десяти хвилин і двічі відхилившись від маршруту, Еріка та Мікіхіко почули два м'які звуки біжучих кроків. Гумові підошви – ймовірно, один тікав, а інший переслідував.
Вони обмінялися поглядами.
За мить, не обмінюючись жодними сигналами, вони почали бігти: Еріка – на ознаки бою, а Мікіхіко – на метушню серед духів.
З різними чуттями, але однаковим передчуттям: вони їх знайшли.
Еріка трохи вирвалася вперед, а Мікіхіко біг слідом за нею.
На бігу Еріка витягла незамкнену катану з довгих, тонких піхов, що висіли у неї на плечі. Хоча вона не мала леза, вся її поверхня була вигравіювана заклинаннями – зброя, виготовлена сім'єю Ісорі. Кей Ісорі подарував її їй як заміну «Орочі‑мару», оскільки той надто виділявся на людях. Може, вона й не була такою сильною, як «Орочі‑мару», але мала здатність підтримувати заклинання контролю імпульсу.
Тим часом Мікіхіко, тримаючи в правій руці жердину на відстані двох кулаків від її верхівки, змахнув лівою рукою по діагоналі вниз. З рукава вилетіло щось схоже на складне віяло; він схопив його лівою рукою.
Це було схоже на віяло з залізними ребрами, що з'єднувало довгі, тонкі смужки тонкого металевого паперу з віялоподібним каркасом. Кожна з цих смужок була окремим паперовим талісманом з вигравіюваним на ній колом замовляння чи заклинання. Ребра, відлиті на смужках, були лініями, через які проходили псіони заклинателя. Дріт, що виходив з центру віяла, був під'єднаний до генератора коливань псіонів, захованого в рукаві.
Це теж був різновид ПАВу. Щоб відтворити двоетапний процес активації талісмана та співу, Мікіхіко, спираючись на поради Тацуї, зібрав ідеї та доручив штатному інженеру сім'ї Йошід створити новий тип допоміжного інструменту для старої магії.
Підготувавшись до бою, вони вдвох побігли за звуками кроків. Іноді їхній ритм повністю збивався, ймовірно, через те, що люди, які бігли, час від часу зупинялися, щоб обмінятися ударами, перш ніж знову побігти.
Але навіть якби це було не так, ноги Еріки та Мікіхіко були швидшими. Вони проскочили об'їзною дорогою, забудованою невеликими будинками, і в невеликому парку для запобігання катастрофам (точніше, буферу для захисту від стихійних лих) нарешті побачили свої цілі.
Дві постаті змішалися. Одна ховала обличчя і тіло під плащем з капюшоном, а інша носила маску, що закривала область очей.
Обидві виявилися жінками.
— Мікі, ти бери ту, що в плащі. Я зупиню ту, що в масці!
Згідно зі свідченнями Лео, підозрілішою була та, що була в плащі з капюшоном. Але будь‑хто, хто ховає обличчя під маскою так пізно вночі, завжди буде підозрілим. Насамперед, великий ніж, який тримала жінка, і майстерність, з якою вона ним розмахувала, були потужними тригерами для відчуття обережності Еріки, навіть коли вона спостерігала за нею здалеку.
Не використовуючи магію самоприскорення – лише магію запечатування, щоб збільшити міцність свого клинка – Еріка рубонула по жінці в масці. Її удар, навіть без магічного прискорення, був настільки швидким, що будь‑хто з нормальними фізичними здібностями, за винятком жменьки тих, кого можна назвати майстрами, не зміг би уникнути його.
Жінка чудово володіла ножем, але не на рівні майстра. Отже, навіть якби вона змогла парирувати удар Еріки, вона не змогла б уникнути його – тобто, якби вона була нормальною людиною.
Спалахнуло світло.
Катана Еріки розрізала повітря. Її ціль перемістилася на три метри перед нею.
Спалах був не фізичним світлом, а псіонним випромінюванням, яке супроводжувало активацію магії. Еріка сприймала його чудово, тому не здивувалася, що її удар не влучив.
Однак її здивувала швидкість заклинання.
Еріка не сумнівалася, що не дала жінці знати про свою атаку за мить до моменту удару. З її боку це також не було зарозумілістю: за мить між тим, як Еріка замахнулася мечем і опустила його вниз, ця людина вибрала заклинання і активувала його.
Магічка у масці перемістилася прямо під вуличний ліхтар. Або вона ненавмисно вийшла на світло, або їй було байдуже, чи її побачать. Еріці не було потреби уточнювати це.
Щось було закарбовано в її очах, в її свідомості.
Це була не краса жінки, яку вона не могла повністю приховати за маскою, і не її гармонійні кінцівки, які можна було побачити, навіть загорнуті в товстий одяг.
Під світлом вуличного ліхтаря кольори жінки виринали на поверхню. Нелюдські, зловісні кольори.
Багряне волосся, таке глибоке, що здавалося майже чорним…
…і золоті очі з‑під маски, які притягували до себе.
— …Погнали!
Вправи з мечем, втовкмачені в неї так сильно, що стали майже рефлекторними, розірвали тяжіння цих очей. Зібравшись з силами, Еріка не зводила очей з противниці та розширила поле зору, щоб побачити всю постать магічки в масці. Відсікаючи майже всі підготовчі рухи, вона кинулася до жінки.
Вона не використовувала магію підтримки руху. Будь‑яка магічна підтримка мала б протилежний ефект на цього супротивника; Еріка інтуїтивно відчувала, що вона лише дозволить жінці передбачати її рухи.
Не використовуючи магію, але за допомогою схожих на магію рухів і роботи ніг, Еріка підступила до жінки.
З‑за її маски просочилася нерішучість.
Незважаючи на це, Еріка підняла катану.
Магічний спалах сяйнув від магічки в масці. Не заклинання самоприскорення, а заклинання самопереміщення.
Еріка не мала здатності миттєво аналізувати магічні програми. Але натомість у неї були очі, повністю натреновані як у фехтувальниці.
В ту мить, коли її суперниця починала рухатися, Еріка сприймала напрямок і коригувала свій меч.
Пройшовши через зворотний плечовий зріз, він змінив напрямок, опустившись прямо вниз і зачепивши багряне волосся жінки.
Застосувавши заклинання контролю імпульсу, Еріка відвела катану назад.
Жінка в масці, все ще в положенні навпочіпки, стрибнула горизонтально. Еріка зробила крок вперед, щоб переслідувати, але раптом змусила себе відступити, тому що…
Прямо перед її ногою встромився ніж.
Коли Еріка зупинилася, жінка в масці піднялася з коліна.
Її багряне волосся дико розвівалося.
Катана без леза Еріки перерізала мотузку, що зв'язувала її волосся, лише за рахунок своєї швидкості.
Розкуйовджене волосся сягало їй до грудей. Кучеряві пасма, що тріпотіли на вітрі, надавали жінці ще більш зловісного вигляду.
“Якби вона мала чорну шкіру, то була б схожа на Калі…”
Навіть коли ця думка промайнула в її голові, Еріка не відступила, стежачи за рухами опонентки. Вона виглядала безглуздо, але її навички були безперечно першокласними. Щодо магічної техніки, то вже один лише погляд дозволяв Еріці впевнено стверджувати, що вона навіть перевершує її. Поки що Еріка володіла ініціативою, але бойове чуття підказувало їй, що якщо вона буде змушена перейти до оборони, її шанси на перемогу будуть безнадійними.
Дозволити ворогові втекти було б смертельно небезпечно.
На щастя для неї, жінка в масці була нетерплячою. Навіть під час сутички з Ерікою, зрештою, вона думала про вампіра в пальто.
Зараз ця жінка діяла незалежно, але Еріка та Мікіхіко були командою.
Це дасть їм можливість проскочити, підрахувала вона.
Вони дивилися одна на одну – жінка в масці та мечниця.
Позаду Еріки пролунав грім.
Золоті очі відвернулися від Еріки.
Еріка миттєво кинулася на неї з мечем напоготові.
*
Він почув звук розсікання повітря позаду себе.
Мікіхіко добре знав навички Еріки. Його ніколи не вчили володіти мечем, але стара магія та бойові мистецтва, хоч і не мали нерозривного зв'язку, але були чимось близькими.
Подейкували, що майстерність Еріки була другою в сім'ї Чіб після нинішнього глави та двох її старших братів, і, схоже, це не було перебільшенням. Дивлячись лише на техніку володіння мечем, вона вже конкурувала зі здібностями свого батька і, можливо, навіть наближалася до свого наступного за старшинством брата, якого часто називали генієм.
І її суперниця не парирувала її косий удар – вона відверто ухилилася від нього. Цей простий факт означав, що її ворог був сильним; Еріці буде нелегко з нею битися. Однак…
“Вона не єдина, хто має проблеми.”
Підстрахувати її було неможливо.
Супротивник, з яким він зіткнувся, виглядав саме так, як описав Лео: у капелюсі, білій масці та довгому плащі.
Особа не розмахувала зброєю, але, можливо, приховувала її.
Окрім кількох подряпин і синців, Лео не мав жодних помітних ран. Ні опіків, ні порізів. Іншими словами, думав Мікіхіко, той, з ким боровся Лео, не використовував вогонь, електрику чи леза.
Якщо він використовував зброю, то це була б тупа зброя. Якщо ні, то удари.
Метод атаки, принаймні зараз, був таким, про який він здогадувався заздалегідь.
Якщо він у чомусь і прорахувався, то лише в незрівнянній швидкості та силі цього ворога.
Вампірка – так Мікіхіко для зручності прозвав її в думках – замахнулася на нього кулаком. Рука в товстих рукавицях не залишила б зовнішніх ушкоджень, але, ймовірно, проникла б до його органів.
Мікіхіко затиснув пальцем одне з ребер на вже відкритому залізному віялі.
“«Завіса нареченої».”
Псіони, що витікали з кінчика його пальця, викликали його техніку, бажану, але не вимовлену, і активували її.
Демонський кулак, що розсікає вітер. Удар, що володів неймовірною силою, був настільки стрімким, що майже досяг швидкості звуку.
Мікіхіко мав набагато вищі фізичні здібності, ніж звичайні люди, завдяки суворим аскетичним тренуванням, але йому бракувало швидкості, щоб ухилитися від дозвукового удару після того, як його супротивниця наблизилась до нього.
Стиснута маса вітру полетіла на Мікіхіко, випереджаючи фізичний кулак жінки…
…і тіло Мікіхіко попливло, підштовхуване цим вітром.
Він плив за течією, ухиляючись від траєкторії кулака, дозволяючи течії тягнути його за кулаком і наближатися до руки. У сучасній магії така зміна подій відбулася б за допомогою складного заклинання: блокування гравітації та інерційного гасіння, а також відносної стабілізації пози. Це старе заклинання об'єднувало їх усі під однією ідеєю: осідлати вітер.
Коли Мікіхіко, тепер уже з боку супротивниці, повернувся на землю, коли дія техніки припинилася, він також завдав удару в суглоб повністю витягнутої її правої руки жердиною.
Він змахнув, сподіваючись вибити суглоб, але замість цього жердина з глухим тріском зламалася навпіл.
Напівсвідомо, напівігноруючи оніміння руки, він відпустив зламану жердину.
“Бар'єр? Чи послаблення?”
Ухилившись від бокового удару рукою, відстрибнувши якомога далі назад, Мікіхіко витягнув з потайної кишені метальний ніж. Він жбурнув маленький, тонкий ніж з прикріпленим руків'ям в руку своєї супротивниці, коли та пролетіла перед його очима.
Але ніж лише продірявив її пальто, відскочивши вбік, не встигнувши встромитися глибше.
“Бар'єр!”
Не було ніяких ознак активації заклинання, коли він кинув ніж. Це означало, що вона весь час прикривала своє тіло силовим полем, яке відштовхувало матерію. Її сильні удари, що не відповідала її тонким рукам, повинні були бути наслідком цього бар'єру, міркував він.
“Ну, тоді…”
Пальцями він відкрив кінець залізного ребристого віяла, яке закрив раніше.
Талісман з найвищою частотою використання, розміщений у найлегшому місці, до якого найлегше дістатися…
Наскільки Мікіхіко знав, за допомогою магічних прийомів не можна було побудувати бар'єр, який би зупиняв одночасно масу та енергію. Існував невеликий шанс, що вона розширила багатошаровий бар'єр, але все ж варто було спробувати.
“«Громове дитя».”
«Громове дитя» було заклинанням, яке створювало невеликий удар блискавки у вузькому просторі. Це була погіршена, зменшена версія «Заклику блискавки», заклинання контролю погоди, яке створювало грозову хмару, імітуючи справжню блискавку, але сила струму була меншою, зате напруга вигідно відрізнялася від неї.
З вибуховим гуркотом електричного пробою блискавка вистрілила з джерела до інших електродів, які він встановив у повітрі – над маківкою вампірки. У той момент, коли заклинання активувалося, він уже був упевнений, що влучить. Блискавка, що летіла зі швидкістю двісті тисяч кілометрів на секунду, вдарила в її голову.
Пролунав звіриний, пронизливий вереск. Але він одразу ж змінився на крик, більш схожий на голос. Спалах світла, який мав би пронизати тіло жертви і зникнути, натомість перемістився на руки жінки, коли вона підняла її над головою. З кінчиків її пальців потріскували електричні іскри. Світло мало сильнішу електричну силу, ніж блискавка, яку створив Мікіхіко.
“Магія випромінювання!”
Заклинання, які витягували електрони з фізичного тіла, були базовими техніками одного з восьми видів сучасної магії – випромінювання. Оскільки воно точно визначало інформацію, безпосередньо пов'язану з явищем розподілу електронів, і перезаписувало її, магія випромінювання, як правило, могла спричиняти сильніші електричні атаки, ніж заклинання блискавки старої магії.
Мікіхіко кинувся на землю, і над ним пролетіло електричне сяйво, яке цілилось в його голову.
У порівнянні зі старою магією блискавки, сучасні заклинання випромінювання перевершували її за силою, але поступалися в контролі. Завдяки цьому він зміг ухилитися від першої атаки. Але на нульовій дистанції він знав, що не зможе вічно уникати буквально блискавичних атак.
Проклинаючи свою непередбачливість за те, що несвідомо припустив, що його супротивниця використовуватиме лише один тип атаки, він поспіхом створив захисне заклинання. Потім він викликав заклинання, яке створило шар повітря як бар'єр, достатньо товстий, щоб не допустити електричного пробою.
Однак його противниця вже використовувала свою магію. Він не знав, як це працює, але заклинання спрацювало без послідовності активації, і його дія, здавалося, не слабшала.
Може, вона й справді була демоном.
“Я не впораюсь…”
Мікіхіко приготувався до найгіршого, але найгіршого не сталося.
Немов порив вітру, що задуває полум'я свічки, в неї врізалися псіонні інформаційні тіла, стираючи електричне світло з рук вампірки.
*
Опущене лезо Еріки зупинилося на піднятій лівій руці жінки в масці.
Почувши глухий звук удару, вона не відчула, як зламалася кістка жінки, і навіть не помітила, що розрізала плоть.
Вона, напевно, зупинила його захистом з легкого сплаву, скріпленого з амортизаційним матеріалом – іншими словами, рукавицею.
Не зважаючи на це, навіть якщо Еріка не замахнулася з наміром вбити, вона все одно не намагалась стриматись.
Не встигла вона озирнутися, як у правій руці її супротивниці опинився пістолет. Незважаючи на безглузду маску, вона була добре підготовлена не лише як магічка, але і як боєць. Попереджувальні сигнали спалахнули в голові Еріки, наказуючи їй зібрати ще більше енергії з тіла.
Розуміючи як впоратися з цією ситуацією, коли катана занурюється – точніше, вгризається в рукавицю супротивниці – вона відтягнула зброю назад.
Швидше, ніж вона встигла підняти руку з пістолетом, Еріка розвернулася до лівого боку жінки.
За мить до того, як дуло пістолета було націлене на неї, вона вдарила катаною по стволу.
Пролунав постріл, приглушений глушником.
Права рука жінки в масці потягнулася до обличчя Еріки. Її великий і середній пальці склалися в кільце.
На відкритих кінчиках пальців затанцювала маленька сфера блискавки.
Тіло заворушилося, випереджаючи розум. Еріка відступила, щоб уникнути сфери, і перш ніж дуло повністю піднялося вгору, вона кинулася прямо на магічку в масці.
“Я тебе дістала”, — подумала Еріка, коли вийшла на відстань удару і стала замахуватися катаною.
За мить в неї знизу врізалася ударна хвиля, від якої вона злетіла в повітря.
*
На мить вона ледь не втратила свідомість від шоку.
Але Еріка одразу ж підвелася.
І все ж наступної атаки не сталося.
Ліва рука магічки в масці трималася за своє праве плече. Чи то за допомогою магії прискорення, чи то за допомогою магії переміщення, прямо перед тим, як вона відбила заклинання супротивниці, безлезова катана Еріки завдала сильного удару по правому плечу її ворога. Магічка у масці, все ще тримаючись за плече, спрямувала свій погляд туди, де билися Мікіхіко та вампірка.
Точніше, вона подивилася повз них – на хлопця на мотоциклі, який спрямовував сріблястий ПАВ на вампірку.
Вона не могла розгледіти обличчя хлопця за шоломом.
“Тацуя…?”
Тим не менш, очі Еріки, крізь затуманений розум і бойову стійку, несвідомо впізнали особу цього хлопця.
*
Еріка, Мікіхіко та вампірка.
Тримаючи ворога та його союзників у полі зору, Тацуя дивився на магічку в масці так, наче її власні золоті очі притягували його до себе.
Магічка у масці виставила ліву руку на Тацую. Її пальці ворухнулися, ніби друкуючи, і менш ніж за мить з'явився знак активації магії.
Але цей знак розвіявся, не встигнувши переписати світ.
В золотих очах пробігла розгубленість.
Вона тричі формувала різні магічні програми, і тричі вони розсіювалися.
— О, — почув він чийсь вигук. Це був Мікіхіко. Він не мав потреби питати чому.
Вампірка почала тікати.
Очі Тацуї, сховані за щитком, відвели погляд від магічки в масці.
Це було лише на мить.
І в цю мить він не пропустив того, що вона зробила.
Вона не використала заклинання. Навіть якби він відвернувся, його «зір» ніколи б не пропустив магію.
Мабуть, магічка у масці це зрозуміла.
Пістолет, що мляво висів у неї збоку в правій руці, націлений в землю, вистрілив кулею.
Іскри полетіли до ніг стрільця і миттєво змінилися на спалахи світла.
П'ять приглушених пострілів пролунали поспіль, і магічка у масці сховалась у спалахах.
Тацуя націлив свій магічний приціл на саму жінку в масці.
Цілячись у ноги, він активував заклинання часткового демонтажу – або принаймні спробував.
Але він не відчув, що воно зачепило її фізичну інформацію.
Ейдоси, які мали б відбиватися від її справжнього тіла, були лише на поверхневому рівні; вони були порожніми.
Були записані лише кольори та контури; вся інформація про матеріал, масу та склад була відсутня.
Тацуя зупинив своє заклинання і опустив руку.
Коли миготливе світло зникло, ні магічки в масці, ні вампірки в парку не залишилося.
***
— З вами все гаразд? — запитав Тацуя. Переслідування припинилося, він зліз з мотоцикла і зняв шолом.
Мікіхіко, схоже, не мав особливих поранень.
А от Еріка…
— …Не дивись на мене так. Мені соромно.
— Так, вибач.
За прикладом Мікіхіко, чиє обличчя було червоним і дивилося кудись убік, Тацуя відвів погляд.
Він не бачив її повністю голою. Він також не помітив жодних пошкоджень на її спідній білизні. Однак від низу верхнього одягу до трохи нижче грудей було кілька розрізів, що давали йому крихітні проблиски ліній її тіла. Це був майже екстремальний вигляд рок‑зірки.
Розглядаючи її в такому вигляді, він, звичайно, не міг сказати, що багато шкіри було відкрито. Це нагадувало те, як хтось може носити купальник на пляжі чи в басейні, але соромиться носити його на вулиці.
— …Ей, не позичите мені що‑небудь, щоб прикритись? — запитала Еріка, її тон натякав на те, що вона не вважає їх дуже тактовними.
Мікіхіко похапцем зняв своє напівпальто і кинув його Еріці. Тацуя запропонував би, якби не той факт, що його куртка ховала наплічну кобуру, яку розкрити навряд чи можна було б.
— Дякую. Я вже в порядку.
Вона ж не була голою, чи навіть напівоголеною. У Тацуї склалося непідробне враження, що вона робить з мухи слона, але, можливо, це була своєрідна манера стилю. І, безумовно, це було на порядок краще, ніж нічого не соромитися.
— Еріко, ти поранена? — він дізнався все, що міг, дивлячись на неї, але все одно вирішив запитати.
— Добре, що я вдягла актон про всяк випадок. Якби не він, все було б дійсно погано.
«Актон» був ще одним анахронічним терміном, ще одним варіантом був «гамбезон», або ж «підобладунок», але Тацуя знав, на щастя чи за збігом обставин, що це зовсім не те, чим актон був спочатку. Замість товстого одягу, який одягали під броню, щоб пом'якшити удари і захистити шкіру, Еріка називала актоном спідню білизну з багатофункціонального синтетичного каучуку, що слугувала захистом від куль і лез. На відміну від товстих бронежилетів, вона не заважала рухам, а оскільки її можна було носити під одягом, вона мала перевагу в тому, що не привертала небажаної уваги. З іншого боку, через матеріал, з якого він виготовлений, він прилипав до тіла, тому не подобався тим, хто хотів приховати свою фігуру. Зазвичай, оскільки вона носила поверх нього верхній одяг, не було причин перейматися цим, але цього разу справа була не у власниці; її супутники знайшли образ актона, що прилип до її тіла, спокусливим.
— Таке враження, що в тих спалахах були вітряні леза.
— Схоже на те… Ця козлина в масці. Наступного разу, коли я її побачу, то змушу заплатити за цей одяг.
— Думаю, ти серйозно зачепила її ключицю.
— Це вже зовсім інша історія!
Як сказав Тацуя, Еріку не просто односторонньо побили – вона дала невеликий прощальний подарунок. Удар був неглибоким, але перед тим, як ударна хвиля віднесла її, її катана увійшла в праве плече магічки в масці.
Тацуя цього не бачив, але за зовнішнім виглядом магічки в масці та пошкодженням одягу Еріки він правильно здогадався, що сталося.
— До речі, Тацуя, що ти тут робиш?
По обличчю Еріки Тацуя зрозумів, що це питання не спало їй на думку несподівано – вона весь час хотіла його задати. Тацуя обміркував кілька варіантів відповіді, але врешті‑решт вирішив бути чесним – бо так буде найцікавіше.
— Що ти маєш на увазі? Мікіхіко зв'язався зі мною.
На обличчі Мікіхіко промайнуло занепокоєння, коли він подивився на Тацую так, ніби той був зрадником.
— Серйозно, щойно?
Але, почувши вкрай незадоволений голос, Мікіхіко ніяково перевів погляд на Еріку.
— І наш рятівник прийшов, щоб врятувати нас якраз вчасно. Гарно зіграно, Мікі.
Її слова були компліментом, і з огляду на те, що призвело до такого становища, слід було б вважати вчинок гідним похвали.
Проте Мікіхіко зміг вичавити з себе лише уривчасті слова на кшталт «ух» і «ну».
Гучність її голосу, що долинав до його вух, аж ніяк не була схожа на комплімент.
— І коли ти з ним зв'язався? Не пам'ятаю, щоб я тебе про це просила.
— …
Звісно, вона не пам'ятала, що просила його – він їй нічого не казав. Це було цілком його власне рішення – надіслати Тацуї їхній сигнал відстеження. Причому, не даючи йому ніякої іншої інформації. Навіть якби вона натиснула на нього ще більше, навіть він не зміг би відповісти, що намагався зробити таким чином.
Від холодного погляду Еріки на нього, на скроні Мікіхіко виступили крапельки поту. Він був схожий на жабу під зміїним поглядом. Мікіхіко здавалося, що йому самому буде важко вибратися з цієї ситуації, тож Тацуя вирішив, що цього достатньо:
— Розумію, ви розгублені, але, може, нам варто поїхати звідси?
Еріка двічі кліпнула у відповідь на голос, що звернувся до них збоку, і дістала свій інформаційний термінал, який чудом вцілів.
— Народ потроху сходиться, розумієте?
Мікіхіко, схвильований зауваженням Тацуї, теж дістав свій термінал.
Еріка перевірила час. Минуло близько п'яти хвилин відтоді, як вони зіткнулися з вампіркою і магічкою в масці. Не дивно, що сюди вже почали з'їжджатися інші команди.
Мікіхіко увімкнув монітор відстеження. Вогні, що показували пошукові команди союзників, наближалися хаотичними вигнутими шляхами. Неважко було уявити, що вони робили це, щоб не натрапити на інші пошукові команди.
— Ви не отримали дозволу кланів, так?
Поки що не було ніякого покарання за те, що вони взяли участь як неофіційна пошукова команда окремо від офіційних, які організувала сім'я Саеґус.
Але пірнати в бій, ігноруючи пошукову команду Саеґуса‑Джюмонджі, було для них чимось, про що вони хотіли б не згадувати… Особливо, якщо їх знайде колишня президентка учнівської ради. Еріка та Мікіхіко відчували, що це призведе до всіляких проблем у майбутньому.
Поки вони переймалися різними питаннями, Тацуя, не думаючи ні про що зайве, готувався до втечі.
— Еріко, хочеш покататися? — запитав він, сідаючи на свій байк.
— Так, з радістю, — Еріка підбігла, стрибнула на заднє місце і вчепилася Тацуї в талію.
— А як же я? — запитав Мікіхіко, хвилюючись.
— Пробач. Буде забагато людей, — відповів Тацуя, вмикаючи мотор.
Мікіхіко ображено вдихнув, а потім крикнув:
— Тебе оштрафують за їзду без шолома!
Протест зустріла лише спина Тацуї, коли він від'їжджав геть.
(Крім того, наприкінці двадцять першого століття не існувало чітко визначеного покарання за порушення правил носіння шолома. Натомість, якщо пасажир був смертельно поранений в аварії, до справи водія буде застосовано покарання за небезпечне водіння зі смертельними наслідками.)
Мікіхіко, забравши пальто і залишившись позаду, ще довго стояв у заціпенінні.
***
Ліна – все ще в образі Енджі Сіріус – повернулася на їхню мобільну базу, замасковану під телевізійну ретрансляційну машину, і наказала відступати ще до того, як сіла в неї.
Не було жодних сумнівів. Само по собі це було так, як вона і передбачала. Як тільки вона зайняла своє місце ззаду, мобільна база почала рухатися без жодного звуку. Але автомобіль сповнився сумнівним духом, бажанням поставити запитання, але страхом зробити це. Її волосся було розкуйовджене, а черевики брудні від слідів від блискавок, як ніби вона втекла. Але для Сіріус, командира «Зірок», термін «втеча» був неприйнятним.
— Майоре.
Стеля в машині була високою, але двом членам її команди все одно довелося нахилитися, коли вони стояли перед Ліною.
— Нам дуже шкода.
Вони вибачалися за те, що відстали під час переслідування. Ліна боролася з вампіркою наодинці, тому що інші члени її команди не встигали за її швидкістю пересування.
— Це неважливо. Хай там як, але я теж втекла, бо несподівано втрутилася третя сторона.
— …Дякую, мем.
— У будь‑якому випадку, ми вже розібралися з сержантом Салліваном, так що я б не назвала цю місію провальною. Ви повернули його тіло?
— Так, майоре.
— Ясно, — Ліна кивнула, полегшено дивлячись у бік відповіді, що пролунала з‑за того місця, де вони вдвох стояли. — Будь ласка, негайно відправте тіло сержанта на розтин. І ви з'ясували, за чим я гналась? — запитала вона, і вираз її обличчя одразу ж став суворішим.
— Мені шкода, майоре. Цього разу ми успішно вилучили зразок псі‑хвилі, але він не збігається з жодними даними.
— Тоді або вона не втікачка… або її псі‑хвилі змінені.
— Я вважаю, що швидше за все останнє, майоре.
— Добре. Відстежте патерн, який ми зафіксували.
— Так, мем.
Почувши відповідь і наказавши двом перед собою повернутися на свої місця, Ліна глибоко вмостилася на своєму кріслі.
Вона піднесла ліву руку до правого плеча і застосувала до себе цілющу магію. Завдяки магічному перетворенню вона змогла зберегти спокійне обличчя перед своїми підлеглими, але її ключиця остаточно зламалася після того, як вона вимушено застосувала пістолет, коли вона вже була перебита. Їй було так боляче, що хотілося плакати.
“Ніхто не казав мені, що Еріка може бути такою сильною! А Тацуя використав якесь скажене вміння чи магію, чи щось таке, щоб відключити мої заклинання… Невже всі старшокласники в Японії такі?!” — поскаржилася Ліна сама собі, залишивши свій вік осторонь, поки що.
***
— Перепрошую? Наша тітка…?
Тацуя поспіхом вийшов з кімнати хвилину тому, діставши з нагрудної кишені свій термінал. Повернувшись після цього зникнення, Міюкі повторила те, що він щойно сказав: ім'я жінки, з якою він хотів, щоб вона поговорила.
І після того, як вона це сказала, їй стало соромно за свою грубість.
Тацуя, звісно, не міг звинувачувати її в тому, що вона поставила таке запитання, але навіть якби міг, то знадобилося б щось більше, щоб викликати в нього незадоволення.
— Я хочу з нею дещо обговорити, — повторив він, знову попросивши її подзвонити.
Більшість слуг сім'ї Йоцубів знали, що Тацуя – племінник Маї. Вони також знали, що для Йоцубів Тацуя був не більше, ніж інструментом – хоча мало хто знав, що він був зброєю. Навіть якби він зателефонував Маї, то цілком можливо, що вони поклали б слухавку замість того, щоб з'єднати його з нею.
Проте ні Тацуя, ні навіть Міюкі не мали права знати її прямий номер. Будь‑хто, хто знав обставини, в один голос заявив би, що контроль над інформацією в сім'ї Йоцубів був на кілька рівнів вищим, ніж навіть в офіційній резиденції прем'єр‑міністра, і це не було б перебільшенням.
— Якщо це твоя команда, брате… Може, зачекаєш хвилинку?
— Так… Піду перевдягнуся.
Незважаючи на їхній кровний зв'язок, він не міг зателефонувати на дзвінок у звичайному одязі, а також не міг обірвати відеозв'язок – для брата і сестри саме такою людиною була їхня тітка (і її сімейство).
*
— Перепрошую за пізній дзвінок.
— Нічого страшного. Я просто здивована, що ти вирішила подзвонити мені, Міюкі.
Як завжди, з'явившись на екрані відеофона, вона вирізнялася невизначеною за віком красою і нерозбірливою посмішкою. Поруч з нею був Хаяма, одягнений в ідеально підігнаний костюм. Тацуя подумав про себе, що дворецький, який присутній при розмові між тіткою та племінницею, трохи позбавлений здорового глузду, але він також стояв поруч з Міюкі в темному костюмі, тож мова йшла про обидві сторони.
Після того, як вони коротко обмінялися звичайними привітаннями, за спокійним виразом обличчя ховалася напруга, Міюкі пояснила ще більш діловим тоном – мабуть, їй було важко наважитися сказати це, – що Тацуя має щось обговорити з Маєю.
— Тацуя? Що ж, це ще один сюрприз.
Не намагаючись приховати веселу посмішку, Мая дозволила Тацуї висловитись.
— Тітко Має, я хотів би попросити вас про одну річ, і мені потрібен ваш дозвіл на це.
— Можеш просити, — кивнула Мая у доброму гуморі. Принаймні, на перший погляд.
— Тоді, якщо дозволите… Тітко Має, розкажіть мені, будь ласка, як працює заклинання «Парад» сім'ї Кудо?
Поруч з Тацуєю, Міюкі дивилася на нього порожнім, спантеличеним поглядом.
На іншому кінці відео Хаяма спритно підняв лише одну брову.
Мая розсміялася, наче не могла більше стримуватися.
— Боже мій… Тацуя, «Парад» – це секретна техніка сім'ї Кудо. З чого ти взяв, що я знаю її таємниці?
Знову засміявшись, Мая відповіла йому відмовою у формі запитання.
— Колись ви одержали настанови від Його Ексцеленції. Якщо ви не знаєте саму магічну програму, то, може, вам відома її ідея?
Знаючи, що вона має на увазі, що не може сказати йому, він використав її запитання проти неї, щоб відстояти свою позицію.
— Чи не пов'язане антимагічне заклинання «Парад» для копіювання та обробки частин власного ейдосу із зовнішнім виглядом через застосування «Інформаційного підсилення», щоб спроєктувати на себе іншу зовнішність? Іншими словами, за допомогою маскування або маскування ейдосів тимчасово змінюється їхня фізична зовнішність, а також підміняються цілі магічного втручання власними замаскованими ейдосами, щоб заблокувати використання магії на справжньому тілі?
Але він не тільки стояв на своєму – він додав свої власні висновки.
— …Я думала, що ти, як ніхто інший, маєш бути добре обізнаний з неможливістю використання магії перетворення.
Мая не дала прямої відповіді на теорію Тацуї. Цього було достатньо, щоб він зрозумів правильність своєї дедукції, але вона все одно не задовольняла його.
— Якщо все, що ви хочете зробити, це змінити свою зовнішність, ви можете зробити це, втручаючись у світлові хвилі, хоча це не є справжнім перетворенням. Проблема в тому, що втручання у світло не може обдурити мої «очі».
— Брате, ти ж не маєш на увазі… — сказала Міюкі, на її обличчі проступило здивування. — Знайшовся хтось, хто зміг приховати від тебе свою особистість?
— Не тільки це. Це стало причиною невдачі мого «Туманного розсіювання».
Обличчя Міюкі зблідло, і вона заніміла.
Неначе її шок передавався через екран, Мая на мить скривила брови в нахмуреній гримасі. Її посмішка швидко повернулася, але вона закінчила грати в ігри.
— Навіть якщо «Туманне розсіювання» не спрацює, «Тризуб» не буде проблемою, так?
— А хіба не можна розгорнути двошаровий «Парад»?
Мая дала йому «пораду», але не відповіла на наступне запитання. Натомість вона відповіла на інше питання, яке він не поставив вголос.
— Пригадую, що чула, ніби молодший брат старого майстра був вправнішим за нього.
— Дякую. Тітко Має, цей інцидент здається надто важким для мене. Я хотів би попросити підкріплення.
— Це те, на що ти хотів отримати дозвіл?
Тітка і племінник обмінялися поглядами через дисплей.
— …Дуже добре. Схоже, що ситуація виходить за рамки наших прогнозів. Я дозволяю тобі зв'язатися з майором Кадзамою.
Тацуя вклонився і відійшов від екрана.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub