Розділ 47 - Вторгнення в Йокогаму (3)

— Зрозумів.

Тацуя відвів погляд, шукаючи того, хто створив фамільяра.

Він не знищував кожну окрему сарану, коли перехоплював рій; натомість він спрямував своє заклинання знищення на магічну програму, яка створила складену форму сарани. Як тільки заклинання, що створило фальшиве тіло, було демонтоване, матерія, що імітувала сарану, повернулася до псіонних частинок.

Під час цього процесу він побачив, звідки прийшла магічна програма. На такій відстані та за такий час, що минув, він міг легко відстежити його, зберігаючи свою магію польоту.

“Он там.”

Тацуя міг би просто підлетіти і знищити їх, але було б легше застосувати своє заклинання, якби він бачив людину безпосередньо.

Він перемістився на місце над головою заклинателя, що тікав.

***

Солдат у чорному з великим сріблястим пістолетоподібним ПАВом в руках вилетів за скупчення будівель, стрімко, як комета.

Його компаньйони з гвинтівками утворили коло в повітрі, коли гелікоптер, що знаходився всередині цього кола, приземлився. Вигляд літаючих солдатів у чорному, з прихованими обличчями, навіював якесь зловісне відчуття.

Але ніхто – ні Хонока, ні Шідзуку, ні Маюмі, ні Судзуне – не відчував тривоги через них.

— Хто вони, власне, такі? — запитав Інаґакі, і в голосі його прозвучало щось моторошне.

Але Маюмі відповіла йому лише коротко:

— Вони союзники, — сказала вона з посмішкою.

Вони були союзниками Тацуї, а також Фуджібаяші – підрозділу Сил оборони Японії.

Більше Маюмі не знала, але цього було достатньо.

Вони пильно стежили в повітрі, навіть коли цивільні піднімалися на борт гелікоптера.

Солдати перебували в повітрі вже більше десяти хвилин, але ніхто з них не виглядав анітрохи виснаженим. Очевидно, що кожен з них був магом високого рівня.

До неї вже доходили чутки про експериментальний підрозділ в японських сухопутних військах, що складався з досить унікальних магів, видатних у певних галузях.

Якщо поглянути на ранг кожного окремого мага, то вони здавалися б не такими вже й видатними. Але коли ця група бойових магів вступала в бій, вони були дуже сильною ударною силою.

Тепер, коли вона подумала про це, ці умови ідеально підходили йому.

— Надійне підкріплення, — додала Маюмі, дивлячись, як останні кілька людей сідають у гелікоптер.

*

Гелікоптер, у якому перебували Шідзуку та Інаґакі, успішно злетів, і, побачивши, як він здіймається в небо поза межами досяжності наземного снайперського вогню, солдати ОМБ, що охороняли периметр, розбрелися по довколишніх будівлях.

Почуття полегшення охопило решту цивільних. Дивне, тривожне відчуття від ударної групи залишалося, але солдати СОЯ пильнували навколишню обстановку. Навіть якщо вони вважали, що це набагато надійніша ситуація, ніж залишити все дітям, ніхто не міг би їх звинуватити.

— Нарешті він тут…

Незважаючи на те, що завдяки підкріпленню паніки вже не було, Маюмі все одно хотіла якнайшвидше вирватися з‑під тиску цивільних, які відчайдушно прагнули втекти. Коли вона почула звук роторів, що означав прибуття її гелікоптера, її охопило нетерпіння. Зрештою, її думка була абсолютно правдивою.

Прибув військовий двомоторний гелікоптер. Він був набагато більшим за той, що викликала Шідзуку. Всі цивільні, що залишилися, без проблем мали б у нього поміститися.

До того ж, прилетів не один гелікоптер. Другий, бойовий, супроводжував його.

— Міс Маюмі, ви в безпеці?

Почувши гудок і приклавши комунікатор до вуха, Маюмі почула голос свого тілоохоронця Накури.

— Тут все гаразд. Містере Накуро, на якому ви борту?

— Я зараз в бойовому вертольоті. Командир доручив мені забезпечити вам і іншому вертольоту безпечну евакуацію.

— …Зрозуміло, — Маюмі хотіла сказати: «Я залишаюся тут», але швидко відмовилася від цієї ідеї. На жаль, Накура був на голову вищий за неї в ближньому бою. І стріляти по гелікоптеру, який прилетів їх рятувати, вона, звісно, не могла. Багато в чому опір був би безглуздим.

— У всякому разі, давай швидше заведемо цивільних всередину, — сказала вона Судзуне, після того, як її дзвінок закінчився.

Судзуне обернулася у відповідь…

І тоді сталося це.

— Не рухайся!

Молодий чоловік обхопив Судзуне рукою за шию ззаду, а іншою рукою наставив на неї ніж.

З даху будівлі на нього націлили гвинтівку, але інший чоловік зробив крок вперед і виставив перед собою ручну гранату.

— …Ясно. Тепер твій вступний хід має сенс.

Тихо промовила Судзуне, якій приставили ніж до шиї.

— Ти швидко тямиш, — сказав бойовик, який був замаскований під цивільного, що евакуювався. Але він знав, що щось не так, вона виглядала надто спокійною.

— Відтягнути наші бойові сили на фронт разом з вашим механізованим підрозділом, а потім захопити ціль лише тоді, коли залишиться якомога менше людей, які чекають на порятунок. Дуже добре продуманий план, — продовжила вона.

— Ми не хотіли, щоб хтось із вас втік. Ми просто придумали план, при якому не буде шкоди, якщо комусь із вас це вдасться.

Чоловік, здавалося, був зачеплений спокійною балакучістю Судзуне.

— Ви обрали мене своєю мішенню, щоб вирівняти своє становище?

— Не тільки. Що важливіше, багато наших друзів за ґратами. Ти будеш хорошим заручником, щоб звільнити їх.

— Сама по собі я не буду корисним ресурсом, ти ж знаєш.

— Це неправда… Я сказав тобі не рухатися!

Чоловік різко підійшов до Маюмі, яка намагалася таємно використати свій ПАВ за її спиною, і замахнувся ножем. Маюмі здалася і підняла руки вгору.

— Взяття тебе в заручники змусить Саеґус діяти. Думаю, буде ефективніше, якщо в заручники візьмуть подругу їхньої доньки, а не її саму.

— Ти маєш рацію. Все‑таки Маюмі аж надто м'яка.

Хоча Маюмі відчувала, що її критикують несправедливо, вона не могла нічого вдіяти. Можливо, саме тому її називали м'якою, але це не означало, що заручниця теж мала її критикувати, чи не так?

— Після цього ви плануєте викрасти мене і привезти до своєї країни?

— Так.

— Але це не має сенсу для обміну заручниками, хіба ні?

— Ну, ми… Що ти зробила?

Нарешті чоловік помітив, що говорить занадто багато. Насправді він не міг повірити, що так вільно розмовляє серед ворогів, та ще й із заручником.

— Ваш план був непоганий.

Ніж відхилився від обличчя Судзуне.

— Але ви обрали не ту ціль.

Рука на її шиї просто впала.

— Я лише на середньому рівні використовую магію з ПАВом, але я краща за Маюмі та Джюмонджі, коли використовую її з медіумом.

Вона обійшла чоловіка, що тримав ніж, і повільно вийняла гранату з руки іншого чоловіка.

— Я паралізувала руховий центр, який контролює ваші вольові м'язи. Ви не зможете поворухнутися деякий час.

Щойно вона це сказала, як вони почали пітніти і робити легкі рухи, але руки і ноги чоловіків не робили жодних осмислених рухів.

— Заклинання безпосередньо впливає на ваше тіло. Колись цей вид магії був заборонений – певно, тому, що потребував піддослідних людей.

Слухаючи Судзуне, чоловіки відчайдушно намагалися відновити контроль над своїми тілами, але не могли навіть випростатися.

— Складність полягає в тому, скільки часу займає прояв ефекту, але, на щастя, ви були балакучі. І скажу вам, що не магія змусила вас розв'язати язика. Ви просто були необачні.

Посмішка Судзуне була крижаною.

***

Натиск філіалу Магічної асоціації на ворога ставав дедалі запеклішим. Це було наслідком того, що армія загарбників зрозуміла, що наближається до межі свого наступу, і натомість розпочала вирішальну битву.

Кацуто слухав звіти, що надходили з асоціації зліва і справа.

СОЯ розпочали контратаку з міста Сакураґі та Каннаї; що ж до станції Ішікава та китайського кварталу, то добровольчі сили з Магічною асоціацією в центрі ледве тримались.

— …У нас є запасний бойовий одяг?

Співробітниця широко розплющила очі на запитання Кацуто і вигукнула:

— Ви не можете йти туди самі! Ви не повинні!

— То є один, так?

Але коли Кацуто повторив, щоб донести свою думку, співробітниця кивнула, відчуваючи тиск.

— Але ж сам голова сім'ї Джюмонджі…

— Будь ласка, покажіть де він, — перебив Кацуто, коли та завагалася.

Жінка ніяково підвелася.

***

Інший член Десяти головних кланів приєднався до добровольчого формування, що стояло перед китайським кварталом. Він ішов один, прямо в центр, де вороги сновигали туди‑сюди, викликаючи цвітіння багряних квітів. Зрештою, йому вдалося приєднатися до групи, яка боролася з армією загарбників.

Ховаючись за укриттям, він стискав у лівій руці свій ПАВ з червонуватим блиском, задихаючись. На ньому був захисний шолом, який йому дав поранений.

Виснаження було наслідком багаторазового застосування «Розриву». До того ж, тепер, коли ворог перейшов від механізованої зброї до магії, виснаження почало накопичуватися вдвічі швидше.

Примари наближалися шеренгою. Примари не були ні метафорою, ні реальністю. Це були ілюзії, створені старою магією.

Замість того, щоб використовувати спеціалізований ПАВ у лівій руці, Масакі використав універсальний ПАВ у правій.

Випромінювання перешкод.

Ілюзія зграї примар зникла, залишивши по собі лише дерев'яний манекен.

Необхідність застосовувати «Зонне втручання» на широкій горизонтальній ділянці, щоб покрити всю шеренгу, швидко з'їдала його витривалість. Так чи інакше, заклинання «Розрив» Масакі випаровувало рідину всередині об'єкта. Усередині цілі повинна була бути рідина, інакше заклинання не спрацює.

Ворог швидко зреагував на нього, і ось результат. Як тільки вони побачили цілу групу вертикальних танків, розтрощених «Розривом», вони зібрали цілу армію фальшивих примар і відправили їх у бій.

«Розрив» був марним проти ілюзій, що не мали форми, створеної старою магією. Та навіть не маючи фізичної форми, ілюзії все одно мали силу атаки. Ймовірно, це працювало за тією ж логікою, що й гіпноз. Якщо вас порізала ілюзія, з'являться червоні лінії рубців, і ви все одно помрете. Маги могли звести нанівець фальшиві порізи, покривши себе «Інформаційним посиленням». Однак солдати‑добровольці, які не були магами, не могли.

Масакі, який бився пліч‑о‑пліч з цивільними солдатами, відчайдушно продовжував шукати ворожого мага, витримуючи ілюзорні атаки, що зупинили його власне просування вперед.

***

Цивільні вже закінчили посадку в транспортний гелікоптер.

— Рін, я залишу їх тобі.

— Маюмі, будь ласка, не роби нічого дурного.

З цими словами перший гелікоптер злетів.

Солдати в чорному піднялися слідом за вертольотом в небо і утворили навколо нього периметр. Побачивши, що він піднявся на безпечну висоту, вони розійшлися і попрямували до узбережжя.

— Нам теж треба летіти. Ми підберемо групи Міюкі та Марі, а потім втечемо.

— …Зрозумів.

Накура виглядав так, ніби хотів щось сказати про її наказ, але врешті‑решт шанобливо кивнув і повернувся на місце другого пілота.

Бойовий гелікоптер з Маюмі та Хонокою також піднявся в повітря.

Тим часом Маюмі помітила одного солдата, який стояв на даху будівлі та проводжав її.

У його правій руці був спеціалізований сріблястий ПАВ.

Хонока дивилася в інший бік, тому нічого не помітила.

Не дозволивши нікому в гелікоптері побачити, Маюмі показала язика.

***

Тацуя чудово бачив жест Маюмі з‑за свого димчастого козирка.

“…Яка чарівна особа.”

Це був єдиний спосіб, яким він міг це висловити.

“Але подумати тільки, що Ічіхара – одна з Ічіханів…”

Заклинання, яке використала Судзуне, стало причиною того, що у Ічіханів забрали номер з їхнього прізвища і зробили їх Лишніми. Хоча їхнє теперішнє прізвище зберегло «ічі», це вже був не символ родини, а міста.

Він був майже впевнений, що заклинання ґрунтувалося переважно на її генетиці як Ічіхани.

Магія, яка безпосередньо втручалася в людське тіло, була заборонена не лише в ті часи, але й зараз сильно обмежена за межами медичного використання. Навряд чи Судзуне розуміла, в яких обставинах опинилася, але він був майже впевнений, що в ній тече кров Ічіхани.

“Хоча моя магія заслуговує на таке ж покарання, хіба ні?” — подумав він, Він навіть не посміхнувся, просто сказав це собі, перш ніж клацнути перемикачем виклику в шоломі.

— Маюмі Саеґуса сіла в гелікоптер. Він прямує до узбережжя на невеликій висоті. Схоже, вони покинуть територію, як тільки заберуть її однокласників.

— Прийнято. Як тільки переконаєшся, що твій ескорт покинув зону бойових дій, приєднуйся до решти.

— Так точно, сер.

“Вже недовго залишилося”, — подумав Тацуя, перериваючи зв'язок. Янаґі не сказав цього, але він і без запитань знав, що вони підуть у контрнаступ.

Спершу він мав переконатися, що Маюмі та інші врятувалися.

Тацуя, стоячи на краю даху, направив свій ПАВ вниз і невимушено натиснув на спусковий гачок. На розі будівлі спалахнуло полум'я, а потім так само швидко зникло. Він побачив, як на землю впала ракетна установка, але не звернув на це уваги. Портативна зброя була сконструйована досить добре, щоб не давати осічок навіть від цього.

Він повторив ту саму дію п'ять разів.

Коли він зрозумів, що всі, хто цілився в гелікоптер, зникли, то розвернувся.

Там був один чоловік, який тримав катану без піхов.

Виглядало так, ніби катана просто висіла у нього на боці, але це була ідеальна захисна безформна стійка.

— …Хто ти? — запитав чоловік. Враховуючи, що він заліз сюди – не звичайним шляхом, а долаючи простір між будівлями, перестрибуючи зі стіни на стіну, – це було тупе запитання.

— Сто перша бригада СОЯ, офіцер спеціального призначення Окремого магічного батальйону, Рюя Оґуро.

— Що?

Чоловік з катаною, шеф Тошікадзу, мабуть, не очікував, що Тацуя відповість так швидко. Це збило його з пантелику ще більше, ніж незнайома назва підрозділу, створивши прогалину в його стійці.

Тацуя злегка відштовхнувся від даху.

Він стрибнув не за Тошікадзу, а взагалі подалі від будівлі.

Поклавши ліву руку на пряжку ременя, звільнивши тіло від пут гравітації, і тримаючи в правій руці ПАВ, який все ще відгороджував його від непроханого гостя, Тацуя злетів на таку висоту, де кулі пістолета не могли його дістати.

***

Добровольчий загін Магічної асоціації змушували до повільного відступу.

Наземна частина ворога, з якою вони зіткнулися, була, очевидно, головною силою.

Змішаний підрозділ бронемашин і вертикальних танків, що вирушив на північ, був, якщо вже на те пішло, переважно бронемашинами, але сила, що атакувала асоціацію, в основному складалася зі спеціальних вертикальних танків ближнього бою, унікальних ще й тим, що з ними було кілька магів.

Звір, схожий на собаку, перетворився на полум'яну кулю і розірвався на частини. Це було старе заклинання, яке створювало складену форму, що імітувала магічного звіра, відомого як Ходоу.

Не встигло це статися, як птах, схожий на одноногого журавля, розсипався іскрами і зник. Це було таке саме заклинання, але цього разу воно створило магічного звіра, відомого як Біфанґ.

Стара магія з материка напала на добровольчий загін.

Це вже не були істоти невідомої приналежності. Можливо, вони перестали приховувати свою приналежність, тому що унікальні заклинання і вертикальні танки з антимагічним захистом розтоптували ряди добровольців.

Маги асоціації відповідали швидкою – тобто менш клопіткою – сучасною магією, але все ж таки не змогли встояти проти їхньої чисельності.

— Урх. Відступаємо!

— Відступаємо і міняємо лінію оборони!

Голоси не звучали так, ніби вони втратили волю до боротьби. Але за їхнім духом стояв той факт, що вони перейшли до оборони.

— Не відступати!

І тут над малодушністю добровольців пролунав голос.

Птахоподібна складена форма, що стріляла звідусіль, врізалася в землю, розлетілася на друзки і зникла. Це було таке видовище, ніби на неї обрушився велетенський молот.

— Хай підніметься ваш дух, всі ви, хто використовує магію. Захистимо нашу домівку від цих підлих загарбників!

Під ці слова один за одним розтрощилися вогнедишний пес, полум'янокрилий птах та інші старі знайомі з магії образи різних міфічних звірів. А потім на передову добровольчої армії вийшла велика постать.

Одягнений у схожі на середньовічні обладунки з міцним панциром і шоломом, це був Кацуто. Він підняв праву руку, а потім опустив її.

У цьому русі не було великої сили. Але коли він опустив руку, один з ворожих танків було знищено.

Всім було зрозуміло, що це означає.

Він повторив те саме ще раз…

…і механізована зброя, яка, як вони думали, була захищена магією, розтрощилася, як дитяча іграшка.

Залунали голоси.

Це були вигуки добровольців, що опинилися в невигідному становищі, і раптом звільнилися від цього тягаря.

Кацуто зачинив дверцята збентеження у себе в голові і замкнув їх на ключ.

Він був недостатньо молодий, щоб вірити в абсолютну справедливість.

Він також не був достатньо дорослим, щоб розуміти це як тимчасове виправлення ситуації.

Але він знав свою роль.

*

Противник не одразу вийшов зі своєї замріяності.

Вони, напевно, ще не знали, що зробив Кацуто, але навіть ті, хто повільно думав, могли сказати, що магічна атака на них прийшла від нього.

На юнака націлилися кулемети вертикального танка, і гусениці заскреготіли. І не один, а три танки вишикувалися в лінію для атаки, що свідчило про досвідченість ворога, який не надто покладався на свою техніку.

Але, зрештою, жоден з них не зміг зробити ані пострілу, ані просунутися навіть на метр.

Кацуто виставив праву долоню. Це було єдине попередження, яке він зробив.

Але цього було достатньо, щоб перетворити вертикальні танки на брухт.

Це було багатошарове бар'єрне заклинання «Фаланга».

Така магія була не лише для того, щоб зупинити ворогів; її справжня цінність полягала саме в такій нищівній атаці.

Заклинання «Фаланга» створювало шар за шаром бар'єрів, тож якщо бар'єр спереду падав, він виштовхував наступний, а потім додавав новий бар'єр ззаду.

Замість того, щоб зафіксувати стіну перед собою, він на великій швидкості обрушував десятки таких стін на ворогів.

Це був істинний наступальний підхід «Фаланги». Він міг розширювати бар'єр атаки, спрощений до непроникності лише для предметів, навіть якщо інша магія постійно рухалася туди‑сюди. Створений магічним чином бар'єр одночасно націлювався на об'єкти і забороняв будь‑яку іншу магію, що потрапляла під його вплив.

Його недоліки полягали в тому, що його радіус дії був невеликим і що він працював лише проти фізичних форм або матеріалізованих явищ. Незважаючи на це, це антиоб'єктне, антимагічне захисне заклинання, яке подвоювалося як площинна атака, було неймовірно потужним проти ближнього бою, наприклад, проти скупчення ворогів.

Для захисту воно розгортало кілька бар'єрів з різними властивостями одночасно.

Для нападу він вистрілював кілька бар'єрів з однією властивістю з високою швидкістю.

Як і випливає з назви, «Фаланга» була одночасно і атакувальним, і захисним заклинанням.

Тож у відповідь на Кацуто обрушилися полум'я та блискавки.

Але такі магічні атаки старого стилю – ті, що не могли миттєво змінити події, а лише проявляли свої процеси як природні явища – були для Кацуто легкими супротивниками, з якими йому було легко впоратися. Він побудував у повітрі термостійкі та електростійкі стіни, щоб захистити себе та добровольців навколо себе.

Але це був не просто захист. Цей вчинок відкинув ворожих магів разом з піхотинцями, що супроводжували їх на передовій лінії фронту.

Лише завдяки одному новому учаснику на полі бою ситуація змінилася на протилежну.

***

Масакі, зайнятий ілюзорними атаками, змінив свої плани.

Він перестав шукати ворожого мага і перейшов до вбивства всіх ворогів одразу.

Досі він боявся супутніх жертв серед цивільного населення, тому використовував заклинання, які атакували поодиноких ворогів. Але він вирішив, що якщо битва затягнеться, то жертв серед цивільного населення стане ще більше – хоча він не міг заперечувати, що трохи втратив самовладання.

Масакі прицілився в найбільш сконцентровану групу з трьох людей, розташованих серед ворогів, а потім позначив квадратну ділянку як місце страти. П'ятнадцять метрів в сторону. Про всяк випадок, він залишив куб на висоті двох метрів (ще не було жодних ознак того, що ворог проник у будівлю, тож це могло б запобігти потенційним жертвам серед цивільних, які ховалися).

Використовуючи ПАВ у лівій руці, він активував заклинання. У дію вступила сила, яка могла змінювати події навіть за укриттям, незважаючи на фізичні перешкоди.

Початкова зміна була невеликою. Ворожі війська відчули б лише незначне підвищення температури тіла. Але вона швидко перетвориться на пекучий жар, потім на такий сильний біль, що вони почнуть качатися по землі, поки, нарешті, через тридцять секунд, агонія не перетворить їх на білоокі трупи.

Заклинання, що нагрівало рідини за допомогою коливань частинок, «Кричуще пекло».

Магія розсіювання, що випаровувала рідину, була спеціалізацією магів Ічіджьо, але це, звісно, не означало, що вони не могли використовувати інші види магії.

Та насправді, хоч він і не казав про це своєму другові, Масакі скептично ставився до гіпотези Кардинального коду. Він скоріше відчував, ніж усвідомлював, що чотири типи та вісім видів магії були нерозривно пов'язані між собою, що вони, по суті, були одним цілим. Він відчував, що категоризація магії за типами була не більше, ніж зручністю.

«Кричуще пекло» можна було б назвати зменшеною версією «Розриву». Замість того, щоб миттєво випаровувати біологічні рідини, як це робить «Розрив», «Кричуще пекло» нагрівало їх протягом певного часу (хоча цей «час» становив трохи менше хвилини).

В обмін на меншу потужність, ціль заклинання розширилася з «речі» на «область.

Зсередини куба, в який він викликав пекельний котел, він відчув сильне занепокоєння.

«Кричуще пекло» також безпосередньо втручалося в нутрощі предметів і людських тіл. Це не дуже добре працювало проти мага, який використовував «Інформаційний підсилювач».

А це означало, що будь‑хто, хто все ще живий на цьому місці страти, був магом.

“Знайшов!”

Вороги все ще залишалися, але Масакі нутром відчував, що маг, який все ще стоїть на ногах, і є той самий ілюзіоніст, якого він шукає.

Він вискочив з‑за будівлі і кинувся прямо на те, що залишилося від місця страти, яке тепер було порожнім місцем у його свідомості.

Вогонь підтримки його союзників змусив замовкнути зброю, націлену на нього.

Переклавши свій пістолетоподібний ПАВ назад у праву руку, він підбіг до ворожого мага, що тікав…

І натиснув на спусковий гачок, не чекаючи, поки той обернеться.

Розквітла багряна квітка.

Ворожий маг помер від руки Масакі, не встигнувши здатися.

***

Маленькі блискавиці шалено танцювали на протилежному боці вулиці, зупиняючи озброєні до зубів ворожі війська.

Група Міюкі стикалася з ворогом періодично, і вони перестали зустрічати нові вертикальні танки та броньовані машини. П'ятеро солдатів, виведених з ладу магією блискавки Мікіхіко, ховалися за будівлею.

— Саеґуса сказала, що прилетить за нами на вертольоті, — пояснила Міюкі, якій подзвонили. — Вона замовила один спеціально для нас, окремо від того, що використовується для евакуації цивільних.

— Як шляхетно з її боку, — сухо мовила Еріка.

— Не думаю, що це щедрість, взагалі‑то… Гадаю, це більше для того, щоб переконатися, що вони зможуть вибратися звідси.

— Все одно, я не збираюся жалітися!

— Ти маєш рацію. Завдяки їй ми теж зможемо втекти.

Мікіхіко, Лео та Мідзукі, відповідно, могли так розмовляти, бо ворожі атаки затихли.

— О, хіба це не він?

Еріка вказала на це, і вони всі обернулися на звук роторних лопатей. Вони знайшли позицію всього за десять хвилин ходьби від них. При використанні гелікоптера, окрім посадки та зльоту, подорожі на великі відстані були дрібницею. Але гелікоптер не з'являвся. Вони чули звук поривів вітру прямо над собою, але не було ні тіні, ні гелікоптера, нічого.

Прийшов радіосигнал. Міюкі піднесла рацію до вуха.

— Міюкі? Пробач, але тут трохи завузько для посадки. Ми спустимо троси, можете за них вхопитися?

Не чекаючи відповіді, з повітря з'явилися п'ять мотузок, які спустили до них. Кінці мотузок замайоріли, наче міраж.

— …Розрідженість… Ні, краще назвати це оптичним камуфляжем. Дуже розумно, Хоноко, — сказала собі Міюкі, хапаючи мотузку і ставлячи одну ногу на останню зачіпку. Вона трохи смикнула, щоб показати, що готова, і мотузка почала плавно намотуватися назад.

Інші четверо поспіхом наслідували її приклад.

*

Коли вони сіли в гелікоптер, усі, окрім Міюкі, вже чітко розуміли, чим займається Хонока.

Вона проєктувала заломлене зображення неба на напівкулястий дисплей. Контроль над заклинанням не дозволяв їй говорити; якби оточення було більш мінливим, ніж просто небо, вона не змогла б підтримувати оптичний камуфляж під час руху.

— Це ідеальне заклинання для засідки, хіба ні? — запитала Мідзукі.

— Саме так. Але я не думаю, що зможу впоратися з таким складним процесом, — відповіла Міюкі.

— Ти теж так думаєш?

Хонока, здавалося, не чула нічого з того, що говорили її подруги.

— Ми скоро прибудемо, але якщо тобі дуже важко, можеш розслабитися, — підбадьорила Маюмі.

— Я буду в порядку, — це все, що змогла вимовити Хонока.

*

Але, на жаль, вони не змогли швидко забрати групу Марі.

Мабуть, це можна назвати спробою останньої надії. З висоти, звідки Маюмі та інші спостерігали за ситуацією, здавалося, що центр битви перемістився до китайського кварталу, і вони розуміли, що ворогів залишилося не так вже й багато.

Однак група Марі наразі перебувала під запеклою атакою піхотинців – кількох магів, які використовували гвинтівки та ракетниці як основну зброю. Маюмі та інші не були поінформовані про те, що Тошікадзу пробирається в тил ворога наодинці, тому вони були стурбовані зникненням людини і негайно рушили на підтримку п'ятьох, що залишилися.

Фактично, сказати «Маюмі та інші» також може бути неточно, оскільки Маюмі вистрілювала підтримуючими заклинаннями з повітря.

На ворожі війська посипався град. Не льодинки, а кулі сухого льоду, що досягали неорганічної надзвукової швидкості, пробивали їхній захисний одяг.

Це було заклинання під назвою «Магічна куля».

Ворожі війська потрапили під перехресний вогонь, кулі летіли в них зверху, ззаду, збоку та під різними кутами. Один за одним падали, не в змозі визначити, звідки летить заклинання.

Атака з повітря на землю, полегшена перевагою її невидимості: ось так, менш ніж за п'ять хвилин, заклинання Маюмі встановило контроль над місцевістю.

*

— Вибач, що змусила чекати, Марі. Я спущу мотузки, тож піднімайся.

— Супер, дякую!

Почуваючись незадоволеною легким домінуванням Маюмі над ворожими військами з переважаючою вогневою силою – хоча вона вагалася, чи можна це так назвати – Марі радісно покликала своїх друзів.

Вони підійшли парами, Ісорі з Канон та Кіріхара з Саякою. Важко було б звинуватити їх у тому, що вони послабили свою охорону. Ще мить тому вони були в самому пеклі бою, і тепер захист гелікоптера, вже не замаскованого, приніс їм полегшення. Але справжня перевага бойовиків полягала в несподіваних атаках у таких ситуаціях.

— Обережно! — крикнула Марі.

Першим рушив Кіріхара. Він відкинув Саяку вбік і змахнув катаною. Він миттєво активував «Високочастотне лезо» і відбив кулю, що летіла йому в груди, але встиг прикрити лише верхню частину тіла.

Куля прошила його праву ногу наскрізь.

Вона просто відірвала ногу від тіла.

— Кіріхаро! — закричала Саяка.

— Кею!

В іншому місці Ісорі штовхнув Канон на землю і тепер прикривав її своїм тілом.

Кров текла з усієї його спини.

Різані рани від осколкової гранати – і, ймовірно, смертельні.

— Кею! Кею!!!

— Кіріхаро! Говори зі мною!

Дві дівчини притиснулися до них і закричали.

Марі спробувала накласти заклинання проти бойовиків, що напали із засідки, але воно не спрацювало через величезну силу впливу, що накрила цю місцевість.

Поспіхом вона подивилася в бік – туди, звідки долинали звуки.

Там вона побачила Міюкі, яка плавно спускалася з гелікоптера, ніби не стримувана силою тяжіння. Зі страшним виразом обличчя вона приземлилася і підняла праву руку перед собою.

Міюкі не стрималась.

Для неї Ісорі та Кіріхара були не більше, ніж знайомі. Але одного лише факту, що боягузлива засідка завдала болю її знайомим, було достатньо, щоб вона зірвалася.

Але навіть у такому стані її розум був холодний, як лід.

Виглядало так, ніби вона вистрибнула рефлекторно, але вона чудово відчувала силу тяжіння на своєму тілі.

Їй не потрібен був ПАВ.

Магічна зона, яку вона вивільнила, завершила її особливу, унікальну магію.

Міюкі не лише запечатала силу Тацуї.

Вона постійно використовувала половину свого магічного контролю, щоб утримувати його силу.

Схильність її магії виходити з‑під контролю була побічним ефектом необхідності придушувати магію брата.

Вивільняючи здібності Тацуї, вона також вивільняла свої власні.

У сім'ї Йоцуба не було прізвиська.

Кожен член сім'ї мав унікальні здібності, тому їх не можна було віднести до якоїсь однієї категорії. Однак вони були не більше звільнені від генетичних правил магії, ніж інші сім'ї.

Мати Міюкі володіла незрівнянною зовнішньою магією, яка могла втручатися в ментальну структуру людей. Було б не дивно, якби здатність пригнічувати мозок передалася і її доньці.

І оскільки вона володіла такою магією, вона могла виконувати свою роль придушення розумової сили Тацуї.

Так, її магія заморожування була похідною від магії, з якою вона народилася, зміненою у формі, щоб втручатися у фізичний світ.

Вона простягнула праву руку.

І тоді світ завмер.

Здавалося, що світ зупинився, а Міюкі опинилася в його центрі.

Дороги, стіни будинків – ніщо не було вкрите льодом.

Світ усвідомленості був тим, що вона заморозила.

Марі, Канон і Саяка, а також поранені Кіріхара та Ісорі, які вступили в контакт з цими хвилями, були незмінними.

А от ворожі солдати, що наставили рушниці та збиралися кинути ручні гранати, були закляклі, нерухомі.

І не завмерли, а заціпеніли.

Заклякли не їхні тіла, а їхні думки.

Зовнішнє магічне заклинання ментального втручання, «Кокіт».

Замерзнувши, розум вже не повернеться.

Замерзнувши, розум не сприймає смерті. І не накаже плоті померти.

Замерзнувши, пов'язане тіло не може померти, натомість перетворюється на статую в останньому положенні, яке забажав розум.

Ніхто з присутніх не міг пояснити, що зробила Міюкі.

Але всі вони бачили ілюзію замерзання світу.

Всі вони нутром відчули, що вона зробила.

Навіть без слів вони відчували жах втрати розуму.

Міюкі подивилася вбік, потім вгору, потім знову вниз, самотньо посміхаючись.

Але незабаром її голова знову піднялася, і вона закричала та замахала руками:

— Тацуя!

Усі присутні, окрім Кіріхари та Ісорі, подивилися в той бік.

Вони побачили солдата в чорному, який збирався приземлитися. Він опустився поруч з Міюкі, підняв козирок і опустив маску.

Обличчя Тацуї було суворим, коли він підбіг до Ісорі.

— Тацуя, благаю! — підійшовши до нього, Міюкі вчепилася в його руку.

Тацуя кивнув, а потім зняв ПАВ з лівого стегна.

— Що ти робиш?!

Він направив свій сріблястий ПАВ на Ісорі.

Не було часу, щоб зупинити його.

Все, що могла зробити Канон – це крикнути.

Курок було спущено.

Канон рефлекторно заплющила очі.

[Початок відстеження змін в історії ейдосів…]

Вираз обличчя Тацуї не змінився.

[Точку реконструкції визначено.]

Ця магія дійсно потребувала лише частки секунди.

Але Міюкі знала, що в цю мить її брат переживав біль, який не піддається уяві.

Очі Міюкі гостро вловили піт, що виступив на чолі Тацуї.

Несвідомо вона відвела погляд.

Але очі Тацуї, який тепер був лише частиною біологічного робота для використання магії, бачили лише потрібну йому інформацію.

[Почак реконструкції…]

Спрацювало інше заклинання, яке Тацуя міг вільно використовувати, «Регенерація».

Воно простежило історію зміни ейдосів, реконструювало їхній стан до поранення і скопіювало їх.

Воно прикріплювало скопійовані інформаційні тіла як магічну програму до ейдосів, а потім перезаписувало інформацію, що фіксувала стан поранення, інформацією до поранення.

Інформація супроводжувала події…

…і інформація змінювала події.

Відповідно до основних принципів магії, почалася зміна стану пораненої плоті. Незабаром вона була відновлена до стану, в якому вона не була пошкоджена.

Це було не заліковування ран, а скасування факту їх отримання.

Світова коригувальна сила почала діяти, намагаючись надати змінам, нанесеним плоті Ісорі, сенс.

Було встановлено, що осколки гранати не зачепили тіло Ісорі.

Фрагменти зникли з тіла Ісорі.

Точніше, не зникли, а раптом розлетілися по ньому.

Бррз.

Тіло Ісорі ніби покрилося туманом.

А за мить на його тілі не залишилося жодної рани.

Фактично, навіть кров, що заляпала його одяг, зникла.

[Реконструкцію завершено.]

Плоть Ісорі прикріпилася до світу, в якому граната ніколи не ранила його.

Гірко підтвердивши, що «Регенерація» подіяла на Ісорі, Тацуя направив свій ПАВ на Кіріхару і натиснув на спусковий гачок.

Візуально його поранення можна було б назвати більш драматичним.

Тільки‑но його відірвана нога повернулася до стегна і була повністю з'єднана, як тіло Кіріхари затуманилося зі схожим «бррз».

За мить хлопець лежав з усіма своїми кінцівками.

Тацуя повернув свій ПАВ до лівого стегна, а потім без жодного слова обійняв Міюкі.

— Ах…!

Очі Міюкі розширилися, коли Тацуя обхопив її рукою і прошепотів щось на вухо, перш ніж відпустити.

Він зробив крок назад, натягнув маску і опустив козирок.

Тацуя, тепер знову в чорному одязі, натиснув на пряжку свого ременя і злетів у небо.

Мідзукі заціпеніло дивилася йому вслід.

У її вухах знову і знову звучали слова брата: «Ти молодець».

З сумнівним обличчям Ісорі подивився вниз на власне тіло.

Канон, яка дивилася на нього невидющим поглядом, раптом обійняла його і заплакала.

З іншого боку, Кіріхара, здавалося, розгубився, кілька разів підстрибнув і став на одну ногу, а Саяка спостерігала за ним зі сльозливою посмішкою.

Почувши постукування легких кроків позаду себе, Міюкі обернулася. Еріка була там, зістрибнувши з коптера, з мечем у руці, вищим за неї саму.

— Гарна робота. Це була якась скажена магія, правда?

Міюкі відповіла Еріці, яка почала говорити, як завжди, зі стриманою посмішкою – хоча й з переляком.

— …Навіть Ангел смерті поступився б дорогою моєму братові, — сказала вона. — Але те заклинання, воно було…

— Хмм? О, звичайно, заклинання Тацуї теж було класним, але я кажу про те, що зробила ти. Це було неперевершено, здолати поганців одним махом. Від тебе цього можна було очікувати!

Вираз обличчя Еріки не був ні грою, ні сміливою витівкою. Він просто показував чисту похвалу майстерності Міюкі.

У ньому не було страху.

Тож…

— …Дякую.

…Міюкі знайшла в собі сили відповісти звичним тоном.

***

На північ від пагорба, на якому стояв філіал Магічної асоціації, наступ армії загарбників було відкинуто, і тепер їхні війська обійшли з південного боку, щоб спробувати зробити останню атаку.

Вони вже відмовилися від спроб визволити полонених.

У них також не було достатньо військ, щоб утримувати територію протягом тривалого часу.

Такими темпами їм довелося б відступати з порожніми руками. Вони вирішили, щонайменше, викрасти деякі сучасні дані про магію, що зберігалися в асоціації, і вбити якомога більше магів, щоб зменшити магічну військову силу Японії.

Однак правильно розрахувати час відступу було б неймовірно складно. Вирішити, коли відступати, маючи перевагу, теж було нелегко, але, не завдавши ворогу вирішальної поразки і не здобувши нічого з битви, вони не могли легко змиритися зі своїм жалем і піти геть.

Вони стримували наступ ворога на місці, а потім завдавали удару в тил. На перший погляд, це була дуже динамічна тактика; командир, який очолював відведений підрозділ, теж так думав і відчував себе окриленим.

Їхній окремий підрозділ, що складався лише з бронемашин і вертикальних танків, ще не стикався з ворогом. Ця стратегія ґрунтувалася на прогнозі, що у захисників немає мобільних сил, і з однієї з бронемашин командир побачив, що він не помилився.

Саме тоді це і сталося. Висунувши верхню частину тіла з заднього люка машини, солдат, якому було доручено вести спостереження, подивився вгору на чорну тінь, що промайнула над головою.

Солдат не зміг її ідентифікувати.

І тоді куля, випущена зверху, пробила йому голову.

Машини армії вторгнення несамовито загуділи і направили кулемети вгору.

Немов насміхаючись над їхньою реакцією, з неба стрімко спустився підрозділ у чорному – льотний корпус Окремого магічного батальйону – і приземлився на будинки. Вони приземлилися на дахах будинків уздовж дороги і засипали їх зверху дощем концентрованого вогню.

Їхні кулі з посиленою пробивною здатністю сипалися вниз, як злива, пронизуючи магічну оборону загарбників і пробиваючи кабіни вертикальних танків. Гранати з високою розривною силою відривали колеса бронемашин, розбризкуючи розпечений металевий порошок, який підпалював їхнє пальне.

Армія загарбників теж не була безпорадною. Вони обстріляли осколково‑фугасними снарядами одну будівлю, перетворивши її на руїни, а потім з великокаліберних кулеметів розстріляли стіну іншої. Вони розстрілювали літаючих солдатів, які витріщалися в їхні стволи.

Але вогнева міць чорного підрозділу анітрохи не зменшилася. Навпаки, з‑під шквального вогню в руїнах, з верхівки будівлі з пошкодженою стіною, пролунав ще сильніший залп.

Війська загарбників охопив страх – страх, що їхні вороги були безсмертними монстрами.

Вони одразу ж змогли на власні очі побачити, як це відбувалося.

Один солдат, що летів, не втримався і впав на дорогу.

Кулемет вертикального танка прошив дірку в його тілі.

Завдяки куленепробивному чорному бойовому костюму він би не помер одразу, але це було смертельне поранення, без сумніву.

Однак поруч з ним опустився демон у чорному зі срібним ПАВом у кожній руці, і в ту мить, коли він направив на солдата ліву руку, рани солдата зникли.

Тоді права рука цього чоловіка націлилася на вертикальний танк, що націлився на нього. Постріл з шумом пробив захищений бронею вертикальний танк, і шестиметрова машина перетворилася на пил і зникла.

— …Махешвара!

Крик рознісся радіохвилями.

Одні, спонукувані жахом до втечі, а інші, спонукувані жахом до атаки, зіткнулися між собою хвилями, перетворюючи бойову лінію загарбницької армії на хаос.

Ця паніка закінчилася їхнім знищенням.

***

На замаскованому містку десантного корабля – іншими словами, його командному пункті – на них опустилося тяжке, трагічне повітря.

— Відокремлений підрозділ зник…?

Навіть коли його штабний офіцер зіщулився від страху під поглядом свого капітана – також командувача армії вторгнення, він виконав свій обов'язок:

— Судячи з наших звітів, вони, схоже, зіткнулися з повітряним підрозділом, що використовував магію польоту, і безрезультатно були знищені.

— …

— …Також – і це непідтверджена інформація, але…

— Що?

— Ми чули слово «Махешвара» в їхніх радіопереговорах.

— Махешвара?!

Половина людей на мосту повитріщалися у пустоту.

— У нашому загоні був присутній той, хто брав участь у битві три роки тому.

— …Що це означає? — запитав ад'ютант, який був серед другої половини, у штабного офіцера, який приніс звіт.

— …Маразм якийсь!

Однак відповісти йому мав сам головнокомандувач.

Три роки тому – той невідомий демон, який переміг їх на Окінаві.

Це жахливе прізвисько, яке почали шепотіти солдати, що повернулися після обміну полоненими.

Вище командування армії Великого азійського альянсу заперечувало його існування, а їхнім солдатам заборонялося вимовляти це ім'я вголос.

Вони думали, що поховали свій кошмар.

Але як би вони не намагалися кричати і заперечувати його, кошмар був реальним, і він знову вишкірив на них свої ікла.

***

Використовуючи свою мобільність, льотний корпус ОМБ атакував ворогів, які протистояли добровольчій армії Магічної асоціації, з тилу.

Сорок їхніх солдатів були відправлені на передову – не більше, ніж один взвод. Швидкість їхньої мобільності, однак, суперечила звичайному розумінню поля бою, збільшуючи їхню силу в два‑три рази.

І їм не доводилося турбуватися про виснаження військ.

Їх бойова форма – костюми MOVAL – була абсолютно куленепробивною. Кожен з них володів магічними здібностями високого рівня для ведення бою, тож їхній захист від магічного втручання був таким же надійним.

Але це не означало, що ворог не міг завдати їм шкоди. Все, що носить людина, має обмежену вагу, і не може зрівнятися з танковою чи корабельною бронею.

Тому спеціальні кулі все одно пробивали їх.

Вибухи все одно ранили їх.

Іноді навіть з дірками в грудях чи нутрощах.

Але поки вони не вмирали миттєво, вони не зупинялися. Солдати падали, стікаючи кров'ю від вогнепальних поранень – а за мить уже стояли так, ніби нічого не сталося. У них не було ні шрамів, ні слідів крові на костюмах. Насправді, в цих костюмах не було навіть дірок.

Щоразу, коли високий солдат зі срібними ПАВами в обох руках простягав ліву руку, поранений солдат оживав.

І солдат, врятований від смерті, бився далі ще запекліше.

Солдати армії загарбників не могли повірити в те, що відбувалося на їхніх очах.

Вони знали, що завдали смертельних поранень, але це було так, ніби жодної з їхніх атак ніколи не відбувалося.

Вони ніби поринули у сон.

Сон найгіршого ґатунку – нічне жахіття.

Навіть коли він розмивав їхнє відчуття реальності, вони усвідомлювали причинно‑наслідковий зв'язок у тому, що бачили.

Срібний пістолет у лівій руці оживляв одягнених у чорне солдатів – вони не знали, як він це робив, але інстинктивно розуміли цей факт, і націлювали зброю на солдата.

Але їхній обстріл ніколи не долітав.

І кулі, і гранати розвіювалися в повітрі.

Все, на що вказувала права рука, зникало в пилюці.

Божественна лівиця

Той, до кого простягнеться ліва рука, повернеться з пащі смерті…

Демонічна правиця

…і все, на що вказує його права рука, як люди, так і машини, зникнуть.

Дві англійські фрази, які один солдат з Гонконгу використав три роки тому, щоб обійти армійський наказ про мовчання, прокотилися лавами загарбників…

Махешвара!

…і перетворилися на величезну хвилю, яка поглинула їхню волю до боротьби, поки не залишилося нічого.

***

Наступ ворога зупинився з неприродною швидкістю. За інтуїтивним передбаченням Кацуто, ворогу знадобилося б трохи більше часу, щоб розвернутися і втекти. Хоча це сталося швидше, ніж очікувалося, він не збирався втрачати цей шанс.

— Ворог боїться!

У добровольчій армії, зібраній навколо Магічної асоціації, він належав до наймолодшого ешелону. Незважаючи на це, він взяв на себе командування. Не те щоб дехто з гострим оком не бачив крізь його вік його досвідченості. Але ніхто не заперечував проти його вродженої здатності вести їх за собою.

Звісно, неабияк допомагав той факт, що його магічна сила була величезною, більшою, ніж у будь‑кого іншого. Майже ніхто не сумнівався, що якби він не вступив у бій, вони були б відкинуті назад і зрештою змушені були б відступити.

Але це була не тільки його сила. Насправді це був другорядний фактор. Добровольчі війська визнали Кацуто своїм генералом, тому що його команди прогнали боягузтво.

Це правда, що для перемоги в битвах важливе забезпечення. Навчання військ на вищому рівні також було життєво важливим. Тактика, яка ефективно використовувала війська, транспортні засоби та засоби зв'язку, була незамінним механізмом підтримки.

Але після того, як все було витрачено, останнє слово залишалося за моральним духом. Бойовий дух війська інколи долає всі негаразди, щоб досягти перемоги. Принаймні, в наземних боях бойовий дух залишається фактором перемоги, який ніхто не може ігнорувати.

А для того, щоб підняти дух своїх військ, потрібен рідкісний талант – задатки генерала.

— Відтіснимо їх!

За наказом Кацуто спалахнув шквал магії.

Магічний залп, що складався виключно з заклинань типу тяжіння, які були підібрані так, щоб не знищити одне одного.

Для загарбників, які вже збиралися тікати, це був вирішальний удар. Більшість солдатів і магічних військ, які не були всередині механізованого озброєння, були скошені. Половина з тих небагатьох вертикальних танків, що ще залишилися, перекинулися. Рештки сил, що витримали штурм ‑ бронемашини, вертикальні танки, жменька солдатів та магічних військ – почали розгромний відступ.

Врізаючись своєю «Фалангою» в один за одним підбиті вертикальні танки, Кацуто змахнув рукою вниз по широкій дузі.

— Вперед!

Наказ переслідувати, не дати їм часу на перегрупування – так бойовий дух добровольців досяг свого піка.

***

Масакі так само, як і Кацуто, не знав про те, що ворожа тилова лінія розвалилася від атаки ОМБ. Однак він одночасно зрозумів, що вітри змінилися.

Як і Кацуто, Масакі зайняв лідерську позицію серед добровольців, але замість того, щоб агресивно віддавати їм накази, його позиція полягала в тому, щоб йти на передову і захищати їх.

Зараз він стояв сам перед брамою Ґенбу‑Мон, північною брамою китайського кварталу Йокогами. Післявоєнна перебудова перетворила будівлі на стіни, що перешкоджали входу і виходу через усі ворота, окрім чотирьох за сторонами світу. Більшість вважає, що це було заплановано, а не спонтанною особливістю забудови.

Це було зроблено для того, щоб замкнутися самим, чи щоб не пускати інших?

Швидше за все, останнє.

Зараз чотири брами, які у звичайний час були відчинені навстіж, щоб пропустити туристів, були наглухо зачинені.

Масакі не збирався скаржитися на те, що вони зачинені. Особисто йому не подобалася ідея об'єднуватися зі своїми співвітчизниками, живучи в іншій країні, і перетворювати цю спільноту на справжню фортецю. Але зараз він стояв біля зачинених північних воріт не для того, щоб здіймати галас з цього приводу.

— Відчиніть ворота! Якщо не відкриєте, то вас вважатимуть такими, що маєте таємний зв'язок із загарбниками!

З його слів випливало, що він стояв тут, готовий до бою, бо вороги втекли до фортеці.

Він не знав, коли з того боку почнуть летіти кулі.

А може, це будуть гранати чи магія.

Не було жодної гарантії, що вибухівка або заклинання, достатньо сильні, щоб пробити його власну оборону, не посипляться на нього дощем.

Тому він зібрався з духом і підійшов до воріт, готовий накласти заклинання за першої ж нагоди.

За словами, Масакі був сповнений рішучості прорватися до воріт силою. Він вимагав, щоб вони відчинили, але якби вони були готові впустити всіх так легко, то вороги не втекли б до міста в першу чергу.

Навіть якби мешканці міста не мали таємного зв'язку з ворожими військами, перше, що зробив би ворог, це взяв би контроль над відкриттям і закриттям воріт. Беззбройні городяни не могли цьому протистояти.

І тому, коли він побачив, як за мить після його крику брама зі скрипом відчинилася, йому довелося відступити вбік, перелякано й ошелешено.

Вийшла група на чолі з молодим чоловіком, старшим за Масакі на п'ять чи шість років, і він мав шляхетний вигляд.

З ними були зв'язані солдати з армії загарбників.

— Я Чжоу Ґун‑Дзінь, — сказав чоловік.

— …Чжоу Ґун‑Дзінь?

— Це моє справжнє ім'я, — відповів чоловік, здавалося, звикнувши до такої реакції. Він посміхнувся про себе, побачивши розгубленість Масакі.

— Перепрошую. Я Ічіджьо Масакі.

Зважаючи на те, що було б погано не представитися цьому старшому чоловікові, Масакі поспішно – але виразно – назвав своє ім'я.

Чоловік Чжоу вклонився, навмисне опустившись нижче, потім відійшов убік і запропонував ув'язненим, що стояли за ним (строго кажучи, полоненим), підійти до Масакі.

— Ми не співпрацюємо із загарбниками. По суті, ми теж жертви. Ми взяли на себе сміливість співпрацювати з вами, щоб ви зрозуміли цей факт.

З обличчям, яке було самим визначенням щирості, молодий чоловік апелював до своєї невинності. На ньому не було жодної тіні підозри – принаймні, не на поверхні.

Але Масакі не міг повірити в цю шараду. Без будь‑якої причини, яку він міг би назвати, він знав, що це було саме так.

Очевидно, чоловік наполягатиме на тому, що вони дозволили загарбницьким силам увійти; в результаті агресори втрачають пильність, і їх легше захопити в полон. Це було переконливе наполягання, і воно мало сенс.

Але як вони захопили озброєних солдатів?

Він мав бути обережним.

Таке враження склалося у Масакі від цього чоловіка Чжоу.

Але цього було недостатньо, щоб дати Масакі право допитувати цивільну особу.

Крім того, на перший погляд, можна було сказати, що їхня співпраця поклала край цьому фронту битви.

Масакі подякував Чжоу. Потім, з допомогою інших добровольців, прийняв полонених ворогів.

Він не усвідомлював, що цей процес віддалив його від лінії фронту.

***

Тиша наповнила гелікоптер, що віддалявся від узбережжя вглиб острова.

Чомусь у ньому панувала така незручна атмосфера, що всі не наважувалися заговорити.

Але витримати неприродну тишу теж було не під силу.

— …Це сталося з моїм власним тілом, і все ж… я досі не можу в це повірити.

Першим заговорив Ісорі.

— …Що, блін, взагалі сталося? Як і чому це взагалі можливо? — Кіріхара, інша пов'язана сторона, був наступним, хто поставив розгублене запитання невідомо до кого. — Якби ви сказали мені, що все це було ілюзією, то, може, я б тоді повірив…?

— Але це не так, — відповів Ісорі. — Я мало не помер, а тобі відірвало ногу – це чиста правда.

Знову запала тиша. Атмосфера стала ще важчою, ніж раніше, від того, що вони зіткнулися з такою суворою реальністю.

— …Шібо, просто дай відповідь.

І, мабуть, нарешті:

Марі поставила запитання єдиній, хто знав правду – Міюкі.

— Що це було?

Її відповідь була абсолютно спокійною, але вона не змогла повністю приховати напруження на обличчі.

А може, вона просто не намагалася її приховати. Може, вона навмисне носила цей твердий, кришталевий вираз обличчя, щоб відлякати їх.

— Як довго триватиме дія заклинання Тацуї?

Зцілення за допомогою магії було тимчасовим. Це був основний принцип лікувальної магії. Поки заклинання діяло, лікар повторно застосовував його кілька разів, кілька разів обманюючи світ, аж доки фальшиве зцілення не вкорінювалося в реальному світі. Чим коротший час дії ефекту, тим швидше медик мав би застосувати нове заклинання зцілення.

— Це назавжди.

Але вони не очікували відповіді, яку отримали.

— Не знадобиться регулярне лікування, як у випадку зі звичайною магією зцілення.

Відповідь Міюкі ґрунтувалася на 100‑відсотковому розумінні намірів Марі, і була зроблена з урахуванням того, що Ісорі та Кіріхара також слухали.

— Також немає ніяких обмежень на навантаження. Ви можете жити своїм життям як і раніше.

— …Це взагалі можливо?

Марі не була переконана у її відповіді.

— Ви мені не вірите?

— Справа не в тому, віримо ми тобі чи ні, — сказала Канон – Марі була не єдиною, кого це не переконало. — Я вдячна йому за те, що він врятував Кея… але я ніколи не чула про цілющу магію, яку можна використати один раз, щоб повністю вилікувати когось. Це суперечить основам цілющої магії. Вони дійсно зцілені? Тоді те, що він зробив, не було цілющою магією? Що, в біса, Шіба зробив?!

— Канон, заспокойся, — після того, як Канон вибухнула шквалом запитань, Маюмі заспокоїла її. — Міюкі, будь ласка, не ображайся, добре? Канон просто переживає за Ісорі.

— Я розумію. Мене це не турбує, — Міюкі відповіла на запитання Маюмі зі стриманою посмішкою.

— Але мені цікаво, що він зробив. Якщо це була не цілюща магія, то що ж тоді?

— Марі! Нечемно розпитувати про чужі заклинання!

Щойно настрій почав трохи пом'якшуватися, як Марі зруйнувала його своїм зауваженням, заслуживши суворий докір від Маюмі.

— Дякую, Саеґусо. Але я не проти, — Міюкі відповіла своїм м'яким зауваженням. — Я вважаю, що це цілком природно, що тебе це цікавить. Впевнена, що мій брат дозволив би мені розповісти про це, якщо це стосується вас.

Це означало, що вони не могли розповісти нікому іншому. А якщо вони не хотіли захищати таємницю, розмова припинялася.

— Я нікому не скажу.

— Я буду тримати це при собі.

Марі та Канон відповіли дуже швидко.

Інші члени групи також по черзі присягнули.

— Ми триматимемо в таємниці все, що зараз почуємо. Це стосується також Накури та інших.

І наприкінці Маюмі сказала.

— Насправді це не так вже й важливо, але…

Міюкі незвично сухо посміхнулася.

Що б не пообіцяла Маюмі, це неодмінно дійде до вух інших членів сім'ї Саеґуса. Але Міюкі вирішила, що це не страшно. Тепер вони знали, на що він здатен, тож не було сенсу тримати в таємниці, як він це робить.

Зрештою, ніхто не в змозі це повторити.

— Заклинання, яке використав мій брат, не є лікувальною магією.

Прийнявши правильну позу, Міюкі почала тихо говорити. Всі, хто слухав, самі того не усвідомлюючи, теж випросталися.

— Це заклинання називається «Регенерація». Воно повертається на добу назад через історію зміни ейдосів, робить повну копію ейдосів до отримання поранень від зовнішнього джерела, а потім перетворює їх на магічну програму, якою можна перезаписати поточні ейдоси. Перезаписана ціль, відповідно до інформації, яка її перезаписала, повернеться до стану, який був до отримання цих ран.

Вона зупинилася на мить, а потім по черзі обвела поглядом обличчя кожного з присутніх.

— Чи знаєте ви, чому дія магії не триває вічно? — запитала вона, а потім продовжила, не чекаючи відповіді. — Ефект заклинання не є вічним через відновлювальну силу ейдосів. Ця відновлювальна сила полягає в тому, що ейдоси намагаються повернутися до попереднього стану, до того, як вони були перезаписані. Проте, ейдоси, скопійовані «Регенерацією», також є нічим іншим, як ейдосами, які самі по собі виражають минуле. Ціль, переписана власною інформацією, не повернеться до стану, в якому вона була поранена, а натомість вкоріниться у світі в тому стані, в якому цей час пройшов без цих поранень. Це дозволяє зробити все так, ніби нічого не сталося.

Марі та Канон обмінялися поглядами.

Маюмі кілька разів кліпнула.

Ісорі повністю застиг, а Кіріхара зробив таке обличчя, наче був зачарований лисицею.

Хоча вирази їхніх облич були різними, всі відчували одне й те саме.

— То Тацуя може вилікувати будь‑яку рану за один раз? Я не можу в це повірити. Навіть для Тацуї це…

Мікіхіко був єдиним, хто фактично висловив це почуття.

— Не за один раз, Йошідо, — заперечила Міюкі з посмішкою. — В одну мить. І об'єкт не обов'язково має бути живою істотою. Будь то людина чи машина, мій брат може миттєво відновити його.

Мікіхіко застиг з відвислою щелепою, а Міюкі знову посміхнулася, одночасно весело і трохи самотньо.

— Через це заклинання мій брат не може вільно використовувати іншу магію. Його магічна область повністю зайнята цією богоподібною магією, яка не залишає місця для інших заклинань.

Ніхто з присутніх не сумнівався, що прикметник «богоподібний» – це не просто слово.

Бо це було не вихваляння – це було диво.

— Так ось чому Тацуя такий незбалансований, — пробурмотіла Маюмі.

— Ага… — пробурмотіла Марі. — Не дивно, що з таким високорівневим заклинанням він не може використовувати іншу магію…

Міюкі сказала їм лише половину правди. Вона не мала наміру розкривати іншу половину. Але друзі зрозуміли її неправильно, як їй і хотілося, тому все, що вона робила, – це самотньо посміхалася.

— Але ж це дивовижно, хіба ні? Він може вилікувати будь‑яку рану, якщо вона сталася протягом двадцяти чотирьох годин, так? — вигукнула Канон, немов намагаючись випустити з себе пригнічене почуття.

— Так. Попит на таку людину під час катастрофи або в польовому госпіталі був би незмірним. Він міг би врятувати тисячі життів, — Ісорі погодився, зрозумівши весь сенс, що стояв за цим, його голос був пристрасним.

— Саме так! У порівнянні з цим, яка різниця, що він не може використовувати іншу магію? Чому він тримає в таємниці таку чудесну силу? Він міг би врятувати стільки життів. Він був би справжнім героєм – не тим, що забирає життя, а тим, що їх рятує!

— Ви маєте рацію… Він може залікувати будь‑які рани, наче їх і не було. Але невже ви думаєте, що він може використовувати таке заклинання, не даючи нічого натомість?

На відміну від схвильованої Канон, Міюкі була надзвичайно спокійною, а її обличчя не дуже виразним. А потім її холодний, гострий погляд пронизав Канон.

Побачивши це, Канон, а також Марі та Маюмі зрозуміли, що вона змушує себе зберігати спокій, заморожуючи свої емоції, що бурхливо вирували, в кригу.

Вона схлипувала, ридала.

Вона шаленіла від гніву.

— Він відстежує історію зміни ейдосів і робить їх повну копію. Для цього йому треба прочитати всю інформацію, яку вони зберігають.

Голос Міюкі все ще був спокійним, навіть діловим. Але Маюмі, і Марі, і Канон, і Ісорі, і всі інші, хто слухав його, відчули, як мороз пробіг по шкірі.

— Це, звичайно, включає в себе біль, який відчуває поранена людина.

Вони почули, як хтось зітхнув.

— Він не просто отримує інформацію про біль. Відчуття болю, сигнали, створені нервами пораненої плоті людини, вливаються в нього як пряма інформація. Він сприймає її не через мозок, а безпосередньо через свідомість.

Хтось закашлявся. Це не було намаганням прочистити горло, а радше біологічною реакцією через неможливість дихати.

— Крім того, це приходить до нього стисло в одну мить. Наприклад… після твого поранення, Ісорі, пройшло близько тридцяти секунд, перш ніж мій брат застосував заклинання. Порівняй це з приблизно нуль цілих дві десяті секунди, які він витратив на зчитування історії зміни ейдосів. У цей момент часу розум мого брата відчув біль, який відчув ти, стиснутий і в сто п'ятдесят разів сильніший.

— У сто п'ятдесят… — застогнав Ісорі. Чесно кажучи, він не міг собі уявити, на що це схоже. Але якби він зазнав такого болю, він не був упевнений, що взагалі залишився б притомним.

— Чим довша тривалість поранення, тим сильніше стискається біль. Для того, щоб стерти рани годинної давнини, йому довелося б терпіти біль, щонайменше в десять тисяч разів більший за поранення.

Міюкі непомітно відвела погляд від Канон – щоб не виплеснути свою злість на неї, на когось іншого, лише на себе.

— Щоразу, коли мій брат зцілює чиїсь рани, він платить таку ціну, ясно? Ви все ще будете казати, що він мусить використовувати цю силу для інших, тільки тому, що вони цього хочуть?

Вона тихо гнівалася.

Перш за все, на себе.

За свій егоїзм, за те, що хотіла, аби її брат не використовував «Регенерацію».

***

— Капітане, наші війська почали відступати!

— Добре.

Полковник Чень Сянь‑Шень зі спецназу ВАА кивнув, почувши доповідь свого підлеглого, і в його голосі не було ані здивування, ані розчарування, ані шоку. Він не передбачав, що їхні сили матимуть високі шанси на успішний відступ, але він розглядав таку можливість як частину досягнення стратегічних цілей. Якщо це станеться, тактична перемога не матиме значення. Саме так він вибудував свою позицію, яку зараз займав.

— Зараз ми перейдемо до виконання другого плану.

Двадцять солдатів пішли за ним. Він не міг назвати їх великою кількістю, але всі вони були ветеранами місій зі знищення в тилу. Вони мали набагато вищий рівень підготовки, ніж оперативники, яких він взяв з собою на початку.

— Капітане Лу.

І хоча один раз вони перемогли його, Чень вимовив ім'я підлеглого, якому він довіряв як бойовій силі понад усе.

— Ти можеш мати особисті почуття з цього приводу, але викинь помсту з голови. Зацикленість на реліквії сумнівної цінності була помилкою з самого початку.

— Я розумію.

Що б він не думав, Лу Ґан‑Ху відповів своєму старшому офіцеру абсолютно спокійним тоном. Він був одягнений у своє справжнє спорядження – костюм заклинательської броні під назвою «Байфуцзя».

— Вирушаймо.

За командою Ченя його загін спокійно почав рухатися.

Їхній пункт призначення – вежі Бей‑Хіллз, відділення Магічної асоціації Японії в Канто.

***

Важка атмосфера, що панувала у вертольоті з Маюмі та іншими, раптом порушилася, коли Мідзукі вигукнула:

— А?!

— Що сталося, Мідзукі? — запитала сестра Шіба – причина мовчання, що обтяжувало їх – лагідним голосом. Вона, мабуть, думала, що так далі не може тривати, тому запитала напряму.

— Емм, біля веж Бей‑Хіллз мені здалося, що я бачила ауру, схожу на дикого звіра…

Навіть після того, як Мідзукі сіла в гелікоптер, вона час від часу знімала окуляри і дивилася на землю. Вона взялася за спостереження спонтанно, кажучи, що це все, що вона може зробити, але тепер, здається, це принесло свої плоди.

— Як дикий звір? Ти маєш на увазі, агресивний і жорстокий?

Мікіхіко, навіть не чекаючи відповіді, дістав паперовий талісман. Він активував його заклинання, а потім простягнув його перед собою, дивлячись крізь нього на вежі Бей‑Хіллз, вже невеликі вдалині.

— Атака ворога?! — вигукнув він від несподіванки.

— Ти впевнений?

— Але ж добровольча армія мала б їх відтіснити…

Еріка та Канон по черзі висловили свої сумніви.

Мікіхіко ствердно кивнув на запитання Еріки, а потім похитав головою на відповідь Канон.

— Це несподіваний напад – невелика група з тилу. Я вловлюю жахливу магічну силу. Ми маємо повернутись – асоціація в небезпеці.

Останнє речення було адресоване Маюмі.

В її очах з'явилася невпевненість, і вони з Марі обмінялися поглядами.

— Моя леді Маюмі.

А потім пролунав голос Накури з крісла другого пілота.

— Ми отримали екстрене повідомлення від Магічної асоціації по спільній лінії Десяти головних кланів.

— Дайте його мені!

Маюмі вихопила комунікатор з рук Накури.

З приймача вона почула саме ту надзвичайну ситуацію, яку озвучив Мікіхіко. Ворогів було небагато, але й магів, що залишилися в асоціації, теж. Вони сумнівалися, що зможуть довго протриматися.

Маюмі прийняла рішення так швидко, наче взагалі не сумнівалася.

— Накуро, скеруйте вертоліт до асоціації!

Не чекаючи відповіді, вона з'єдналася з кимось іншим по комунікатору. І одразу ж додзвонилася.

— Що сталося, Саеґусо?

У відповідь почувся напружений голос Кацуто. Маюмі відчула його легке нетерпіння та сумніви і зрозуміла, що асоціація також просила його про допомогу.

— Джюмонджі, наша група вирушить до офісу асоціації, — сказала Маюмі, відкинувши будь‑які передмови. — Ми зараз розвертаємо вертоліт, тож будемо скоро. Ви зосередьтеся на знищенні ворожих сил.

Кацуто не знав, що Маюмі зараз рятується на гелікоптері, а вона не знала, що він прийняв командування на передовій.

Але Маюмі була впевнена, що Кацуто ніколи не буде спостерігати за розвитком ситуації з безпечного місця. І вона знала, що якщо він колись приєднається до бою, то стане тим, без кого їхня лінія не зможе обійтися.

Навіть Кацуто не міг бути в двох місцях одночасно. Він не міг знищувати ворогів, що наступали з двох різних напрямків одночасно.

— Дякую.

— Без проблем.

Коли Маюмі закінчила розмову, гелікоптер уже розвернувся.

*

Несподівана атака загону Ченя застала японців зненацька. Не самою атакою, яка налічувала лише кілька людей, а тим, що загарбники тримали таку еліту в резерві.

Вторгнувшись з моря, армія ВАА – або так припускали – опинилася в катастрофічно невигідному становищі. Їхній підрозділ «Ямате» втік від добровольчої армії під командуванням Кацуто, а команда «Каннай» потрапила в полон через зраду в китайському кварталі. Вони були повністю знищені біля району Ямашіта винищувальним загоном, одягненим у чорне. Загарбники не мали б мати можливості для збереження військової сили.

Але насправді невеликий елітний загін здійснив рейд. Хоча їх було менше взводу, кожна людина мала неймовірно високу бойову міць. Один солдат, одягнений у білий бронежилет китайського зразка, легко підіймався на пагорб, не звертаючи уваги на кулеметний вогонь бронеавтомобіля, і проривався крізь численні барикади одну за одною.

Група Маюмі, приземлившись на вертолітному майданчику, побачила, як це відбувається.

— Це…?! — шоковано вигукнула Марі, побачивши солдата у білій броні – чи, точніше, відчувши його.

— Він був тут раніше… — сказала Маюмі, також ідентифікувавши обличчя чоловіка за допомогою магії сприйняття. Вона примружилася. — Лу Ґан‑Ху, так? Він втік.

— Лу Ґан‑Ху?!

— Еріко, ти його знаєш?

Еріка схвильовано кивнула на запитання Лео.

— Він дуже сильний.

— Правда.

Але ні в короткій відповіді Еріки, ні в бурчанні Лео не було жодних ознак боягузтва. Навіть навпаки, їхні очі блищали. Від цього видовища у старших скоріше боліла голова, аніж вони були стурбовані.

Дивлячись вниз на ворожий загін, що підступав все ближче, Міюкі дістала свій ПАВ.

— Ану стій, Міюкі! — поспішно гукнула Маюмі. Вона була заклопотана Ерікою, але помітила це якраз перед тим, як ситуація стала небезпечною. — Ти ще й магію асоціації хочеш скасувати?!

Міюкі спеціалізувалася на магії, яка вражала окремі області. Варто було їй накласти одне заклинання, як усі інші зі слабшим впливом стиралися. Якби вона була достатньо близько, щоб розпізнати всіх своїх союзників, то могла б точніше визначити ціль заклинання, щоб не заважати їм, але Маюмі не думала, що зможе зробити щось настільки делікатне з такої відстані – всі люди виглядали, як мурахи.

— Все буде добре. Я покінчу з цим однією атакою, — звісно, відповідь Міюкі була жорстокою – вона могла втихомирити і ворога, і союзника одним розчерком пера.

Ця позиція зовсім не пасувала до її витонченої зовнішності. Маюмі хотілося взяти її за голову, на межі своєї дурості.

— Не можна. Якщо станеться найгірше і ти проґавиш хоча б одного, це буде на твоїй совісті.

Шіба подумала, «Я ніколи не пропущу жодного», але вона знала, що Маюмі каже це, хвилюючись за неї, тому слухняно поклала свій ПАВ назад у внутрішню кишеню.

— Ти захищатимеш поверх філіалу, Міюкі. Я знаю, що це виглядає так, ніби я перекладаю на тебе відповідальність, але ти єдина, кому ми можемо залишити останній бастіон.

— Звісно.

Міюкі розкусила план лестощів Маюмі, але відступила без зайвих запитань.

— Кіріхаро та Мібу, можете супроводжувати Міюкі, а також Шібату?

Очевидно, що це було зроблено з огляду на попереднє поранення Кіріхари. Однак Кіріхара все одно прийняв це, не проявляючи упертості.

— Ісорі, Канон, Йошіда, можете відтіснити ворожих солдатів, окрім того, що в білих обладунках?

Сказавши це, Маюмі подивилася на Марі.

— Марі?

— Так, — Марі кивнула. — Ми завалимо його. Еріко, Сайджьо, ви двоє допоможете, — вона подивилася прямо на Еріку.

— Мені не треба повторювати двічі, — сказала вона.

Лео нічого не відповів. Він просто твердо кивнув поруч з Ерікою, коли та агресивно відповіла.

*

Броня «Байфуцзя», яку носив Лу, була китайським магічним/даоським заклинанням, що посилювало його «Сталевий ціґун». Саме тоді, коли він був одягнений у цю легку броню, яка за розмірами мало чим відрізнялася від захисту позашляхового мотоцикла, Лу Ґан‑Ху міг проявити свої справжні здібності, найвидатнішого у світі мага ближнього бою.

Кулемети з бронемашин вишикувалися в лінію, як барикада, націлилися на Лу і відкрили вогонь. Їхні кулемети мали потужність, що дорівнювала або перевершувала потужність найпотужніших гвинтівок. Лу легко відбив їх. Не тільки своїми броньованими частинами тіла, але й незахищеними. Саме це малося на увазі під посиленням «Сталевого ціґуна». Крім того, елементом, що символізує Бякко, білого тигра, був метал. Цей білий обладунок ще більше посилював захисне заклинання, схоже на міцний мур, накладений на його тіло. Попереду, він проривався крізь одну барикаду за іншою, і несподівана ударна сила впритул наблизилася до офісів асоціації.

Потім, перед останньою барикадою, Лу Ґан‑Ху підійшов до дівчини, яка йому була воістину огидна. Він упивався несподіваним шансом на помсту. Він погодився виконувати накази Ченя, але в його грудях жевріло бажання помститися. Ані рана в боці, ані рана на спині не заважали йому, коли він був одягнений у ці обладунки. Він кинувся на дівчину, яка двічі принизила його, – на Марі.

Марі приготувала трисекційний меч, яким її забезпечила асоціація, – збройовий пристрій на основі її прихованої зброї. Вона тримала його лівою рукою, а права висіла над ПАВом на зап'ясті. На поясі у неї висіли два леза з невеликими руків'ями, а також різні види препаратів і циліндричні ємності, прикріплені до поясу. Її одяг, жіночий бойовий костюм, також був позичений в асоціації. Марі була у всеозброєнні, але як далеко вона могла зайти проти Лу Ґан‑Ху, який перебував у повній бойовій готовності? Сама Марі знала відповідь краще, ніж будь‑хто інший.

Тоді, збоку, Еріка накинулася на Ґан‑Ху, який дивився лише на Марі.

Почалося «Гірське цунамі».

Навіть для Ґан‑Ху воно рухалося надто швидко, щоб його можна було уникнути. Якби він спостерігав за Ерікою з самого початку, то, можливо, зміг би ухилитися, але тепер, з його тунельним зором – ні.

Лу повернувся обличчям до довгого меча, що різав по діагоналі, а потім підняв обидві руки, щоб заблокувати Орочі‑мару. Бруківка під ногами Лу відшарувалася. Сила «Гірського цунамі» притиснула його до землі, але «Сталевий ціґун» Лу зупинив смертоносний тиск леза.

— Сеййй‑яа!

Рев пролунав з‑за спини Лу.

З криком Лео замахнувся «Усуба Каґеро». Він цілився в нижню частину тіла – ріжучий удар, щоб відрубати ноги.

Якби удар був спрямований прямо вниз, перед чоловіком, він, можливо, не зміг би побачити лезо практично нульової товщини. Але замах був горизонтальним, тому очі Лу побачили темну тінь від стрічки з вуглецевих нанотрубок.

Тіло чоловіка злетіло в повітря і запустило в Лео ногу наче гарматне ядро. Лео перейшов з горизонтального удару на висхідний, щоб встигнути за чоловіком, але не встиг.

— Гух?!

Коротке бурчання пролунало від Лу в повітрі.

Магія Маюмі зупинила його ногу, коли вона вже майже долетіла до Лео. Кожен її окремий постріл мав лише крихітну вагу, але сотні таких пострілів, що обрушилися на нього одночасно, були достатніми, щоб відправити в політ людське тіло. Удар Лу не влучив у ціль і пройшов повз Лео. Наступної миті після приземлення з'явилася чудова нагода завдати удару – та не цього разу.

— Панзер!

Одразу після того, як Лео вимовив свою голосову команду, Лу встромив обидві руки в груди Лео. Це був тигровий кулак, випущений зі сліпучою швидкістю після того, як Лу підвівся.

Тіло Лео відлетіло і врізалося в один з автомобілів на барикаді.

— Ах ти! — Еріка змахнула своїм Орочі‑Мару.

Цього разу Лу блискуче уникнув лобового удару вниз.

Меч ось‑ось мав вдаритися об дорогу, але цього не сталося – натомість він відскочив у бік Лу. Еріка відхилилася вниз, не відновивши інерцію, але відновила її саме тоді, коли зробила швидкий поворот. Варіація «Гірського цунамі»: «Гірське цунамі Цубаме‑Ґаеші».

Але, незважаючи на силу злету, вона була недостатньо швидкою, щоб прорізати «Сталевий ціґун» Лу. Лу дозволив лезу ковзнути по своєму боку і наблизився до Еріки.

Вона забрала свою ліву руку від Орочі‑Мару і прийняла його удар долонею на свою руку.

Еріка та її зброя полетіли разом.

Миттєва настороженість промайнула на обличчі Лу.

За мить до удару він відчув надто слабкий опір. Чи не використала Еріка функції Орочі‑мару, щоб накласти заклинання, яке скасовує інерцію?

Але, як і Лео, Еріка врізалася в барикаду, впала на землю і перестала рухатися. Якби вона повністю обнулила інерцію, то не постраждала б від зіткнення з нею, але, схоже, її блискавична реакція була недостатньою.

Лу негайно повернувся до Марі. Але ця йота часу була дорогоцінною.

Коли він повернувся, права рука Марі вже встигла впоратися з завданням. Між її пальцями були три тонкі циліндри.

Лу затамував подих. Він не забув про заклинання, яке призвело до його гіркої поразки. В умовах гіпоксії просто зупинити дихання було недостатньо; якщо повітря з низькою концентрацією кисню досягне його легенів, воно роз'їсть його тіло. Тому Лу перекрив дихальні шляхи задньою частиною свого язика, фізично зупинивши дихання.

Але Марі цього разу не використала той самий трюк. Її сила полягала не в тому, що вона володіла потужною, неперевершеною магією, і не в тому, що вона могла швидко накладати свої заклинання. Поєднання безлічі заклинань і одночасна їх активація, щоб прослизнути крізь захист супротивника, була її бойовою тактикою, яка і вирізняла її з‑поміж інших. У Першій школі Хатторі мав схожі якості, але в плані чистого рукопашного бою Марі мала набагато більше варіацій, ніж він. Зокрема, вона спеціалізувалася на магії, яка використовувала органи чуття супротивника, вже відкриті для зовнішнього світу – наприклад, слух чи нюх – щоб зменшити його бойову силу. Завдяки своїй майстерності вона була названа однією з «трьох велетнів» – магом, який міг би змагатися з двома прямими нащадками Десяти головних кланів, Кацуто та Маюмі.

«Байфуцзя» Лу була традиційним китайським обладунком, тому на ній не було герметичної маски. З цим нічого не можна було вдіяти, оскільки це був обладунок для магічних заклинань старого зразка, і зазвичай він ніколи не зазнавав газової атаки, коли вже перебував у тісному контакті з ворогом, тож, зважаючи на призначення «Байфуцзя», він не заперечував проти цього.

Але що, якби знайшовся маг, який міг би запустити газову атаку в аномальний спосіб, з відстані удару меча?

Марі керувала повітряним потоком, щоб леткі хімічні речовини з трьох ємностей розсіювалися і змішувалися, створюючи запах, який викликав би відчуття сп'яніння, і він потрапляв безпосередньо в ніс Лу, де знаходилися його органи нюху.

Тіло Лу було натреноване протистояти отрутам, тому він швидко подолав дію аромату. Але коли його фізичні функції відновилися, її трисекційне лезо вже було біля його горла. Він побачив на ньому чорну лінію – край «Тискового розтину» – і вирішив ухилитися, замість того, щоб заблокувати його.

Одночасно з тим, як він відкинув голову назад, він зробив удар ногою спереду. Це була не техніка, а просто атака грубою силою, але йому все одно вдалося з легкістю відправити Марі в політ.

Після того, як він ухилився від відштовхуючого леза і відскочив назад, то відкрив свій дихальний прохід.

Тепер, дивлячись вгору, він побачив білу масу, що опускалася.

Коли маленька, завбільшки з кулак, грудка сухого льоду падала так повільно, що її можна було розгледіти, Ґан‑Ху вдарив по ній правою долонею.

За мить до контакту сухий лід перетворився на вуглекислий газ. Ударна хвиля, викликана розширенням пари, атакувала Лу, і тепер, коли його дихальні шляхи були відкриті, висока концентрація CO2 в повітрі потрапила в його легені.

Козир Маюмі для індивідуального бою – «Сухий метеор». Заклинання, що складалося з чотирьох процесів, які об'єднували, конденсували, прискорювали та сублімували вуглекислий газ. Зрештою, це була магія, яка виводила ворога з ладу ударною хвилею та отруєнням CO2.

Найвидатнішого мага ближнього бою у світі прикінчила дівчинка‑підліток, яку вважали найкращою у світі користувачкою високоточної магії дальнього бою.

*

— Марі, з тобою все гаразд?!

— Еріко?! Лео?! З вами все добре?!

Канон і Мікіхіко побігли до них. Позаду Канон виднілося обличчя Ісорі, на якому проступала виснаженість. Він, мабуть, зачищав інших ворожих солдатів, окрім Лу Ґан‑Ху.

— Я в порядку, — одразу ж відповіла Марі. — Завдяки цьому захисту.

— Ви двоє не виглядаєте пораненими, — сказала Маюмі, зазирнувши через барикаду, звертаючись до Канон та Ісорі.

— Нема на що дивитись, — відповів Лео, незграбно підводячись на ноги, апелюючи до свого здорового стану перед Мікіхіко. Здавалося, що його зміцнювальної магічної броні було достатньо.

— …І тут десь так само.

І остання, Еріка, відповіла роздратованим голосом, все ще лежачи на землі.

— Еріко?! — Мікіхіко швидко підбіг до неї. На обличчі Лео також з'явився вираз занепокоєння.

Однак, як тільки Марі подивилася в її бік, Еріка різко підвелася.

— Еріко, може тобі не треба вставати? — спитав Ісорі, який не втратив дар мови від її такого дивного вчинку, як Мікіхіко та Лео.

— Я буду в порядку. Невеликий струс мозку. Принаймні, я не відключилася, — відповіла Еріка, закінчивши з глибоким зітханням. — Здається, я програла.

Замість того, щоб радіти за переможеного ворога, вона бурчала, що програла сама. Це було так на неї схоже, що Мікіхіко і Лео не могли не обмінятися втомленими посмішками.

***

Чень Сянь‑Шень сам попрямував коридором до філіалу Магічної асоціації. Він рухався не особливо швидко, але й не особливо тихо. Він йшов звичайною ходою. Він відмовився від ліфта з першого поверху на користь підйому сходами, але ще ніхто не зупиняв його.

Вся їхня увага була б спрямована на його підлеглих, які піднялися від підніжжя пагорба, навмисне виказуючи себе. Він знав це і не сумнівався в цьому. Зрештою, він так і планував. Лу Ґан‑Ху, одягнений у свій кричущий білий обладунок, слугував би відповідною приманкою.

«Цімен Дунцзя». Метод ворожіння за напрямком. Подібно до того, як нінджюцу було вдосконаленим, але носило маску простого бойового мистецтва, стародавня магія «Цімен Дунцзя» мала інший бік.

Магія контролю напрямку. Таємне мистецтво, яке спрямовувало свідомість інших у напрямку, який бажав заклинатель.

Той, чиє відчуття напрямку було сплутане, не міг досягти місця призначення. Наприклад, хтось намагався йти ідеально прямо, але в підсумку кружляв по одному і тому ж місцю. Таким людям здавалося, що вони рухаються з якоюсь дивною швидкістю, і що вони ніколи не наздоженуть ціль, скільки б часу не минуло. Отже, друге обличчя «Цімен Дунцзя» було заклинанням ментального втручання, яке спеціалізувалося на напрямках.

Це не обов'язково мав бути географічний напрямок, заснований на довготі чи широті. Одним з основних принципів «Цімен Дунцзя» було викривлення напрямку уваги. Завдяки роботі своїх підлеглих Чень легко потрапив до японського відділення Магічної асоціації у Канто.

Він поклав руку на двері, але вони були замкнені. Це було те, чого він очікував, і, не панікуючи, він дістав з внутрішньої кишені термінал і приклав його до дверної панелі з ключ‑картою. Фізичний контакт змусив «Електронного золотого черв'яка», налаштованого на відмикання замків, заволодіти ключовою системою. Пролунав сигнал тривоги, що замок зламано, але Чень не звернув на нього уваги. Доки повернуться співробітники, пройде чимало часу. Він увійшов до офісу асоціації – і його раптом пройняв дивний холодок.

— Це «Цімен Дунцзя»? Дякую за можливість повчитися у нього.

Прекрасний голос, схожий на дзвін, пролунав у вухах Ченя. Він не замерз, та все ж йому довелося докласти чимало зусиль, щоб поворухнути тілом і подивитися туди, звідки долинав голос.

На нього з холодною посмішкою дивилася людина, яка здавалася несправжньою, яка була настільки швидкоплинно прекрасною, що здавалася маревом Шанґрі‑ла, дівчина, яку він добре знав з фотографій.

— Міюкі Шіба…

— Якщо ви знаєте, хто я, то, мабуть, це ви слідкували за моїм братом, як сова.

Чомусь у голосі Міюкі прозвучали нотки полегшення.

Це теж викликало у нього підозру, але з вуст Ченя пролунало інше питання, більш нагальне.

— Чому ти тут? Моє заклинання не подіяло…?

Температура посмішки Міюкі трохи підвищилася. Ця проста дія змусила Ченя зібрати всі свої сили, щоб утримати власний розум.

— Я отримала попередження, — відповіла вона. — Подбати про свій напрямок.

Очі Ченя широко розплющилися. Це означало, що вони передбачили цей план.

— Чесно кажучи, цього було недостатньо, щоб все збагнути, але я вирішила, що якщо мені доведеться стежити за напрямком, то я впораюся, якщо буду пильнувати на триста шістдесят градусів – у всіх напрямках одночасно.

“Це абсурд”, — подумав Чень. Якби це було все, що потрібно, щоб зняти заклинання, «Цімен Дунцзя» вже давно б зник. Але він передумав. Фактом було те, що вона його розбила. Він відчув зовсім інший холод, ніж той, що ззовні тримав його тіло під контролем.

— На щастя, у нас є маг, який може бачити невидиме, і саме так ми помітили вас, коли ви використовували заклинання, намагаючись не бути поміченим.

Чень хотів було заперечити: «Це не має нічого спільного з тим, що треба пильнувати на всі боки!», але язик не повертався вимовити ці слова.

— У будь‑якому випадку, якщо ви були нашим маленьким підглядачем, то те, що ви зникнете з картини, на деякий час стане для нас полегшенням.

Міюкі посміхнулася щасливою, ще більш красивою посмішкою.

Ця посмішка допомогла Ченю зрозуміти, якою була його доля.

Це зайняло стільки часу, щоб зрозуміти, що температура його тіла впала до аномально низького рівня.

— Будь ласка, добре відпочиньте. Я теж багато в чому стала кращою, тож вам не варто спати вічно.

Це було останнє, що почув Чень, перш ніж його свідомість занурилася в темряву.

***

В той час, як Міюкі захопила Чень Сянь‑Шеня, Тацуя з командою Янаґі впритул наблизився до горлянки ворога.

Кацуто жорстоко вигнав армію загарбників разом з добровольцями, яких він взяв під свій контроль, але вони, як правило, пересувалися пішки, тоді як загін Тацуї мав більшу мобільність. Вони використовували революційні способи застосування військ, що стали можливими завдяки їхнім літальним пристроям, які дозволяли кожному окремому солдату літати на повну силу, коли Окремий магічний батальйон просувався по тилах і флангах ворога.

Спочатку ОМБ був експериментальним підрозділом, який застосовував абсолютно нову магічну технологію у військовій справі.

Їхньою справжньою здібністю можна назвати високомобільний бій, який став можливим завдяки костюмам MOVAL, що дозволяли так діяти.

Тенденція домінування наступальної зброї над оборонною продовжилася і в наш час. В умовах технологічної системи, що передбачає використання портативних піхотних ракетних комплексів для прориву важкої танкової броні, сухопутні війська були змушені займати розгорнуті позиції в розгорнутому строю. І якщо ситуація складалася так, що їхні противники були розосереджені, вони могли використовувати свою мобільність і ударну силу для ефективного знищення цілих груп за один раз.

Не ліквідувати цілий підрозділ одразу, а ліквідувати розосереджені групи солдатів всередині цього підрозділу, індивідуально.

Мобільність костюмів MOVAL та ударна сила озброєння зробили цю тактику можливою, і Окремий магічний батальйон знищив ворожу армію.

Гвинтівки з підвищеною пробивною здатністю.

Портативні ракети з вибуховим зарядом, що випаровують паливо, з обмеженим напрямком розсіювання газів горіння.

Порохові рейкові гармати, що стріляли високотемпературним металевим порохом за допомогою електромагнітної сили.

Уся зброя, що мала проблеми з матеріалами та конструкцією, зброя, яку неможливо було використати лише за допомогою немагічних технологій – батальйон використовував її повною мірою.

Звісно, вони широко використовували і саму магію. Найяскравішими з них були «Перевертання підлоги» капітана Янаґі та «Туманне розсіювання» Тацуї.

Видовище, коли сталеві шматки вагою в кілька тонн перекидаються через дорогу, було справді захоплюючим. Але яким би ефектним воно не було, «Перевертання підлоги» Янагі було допоміжним заклинанням; саме по собі воно не могло знищити ворогів.

На відміну від нього, «Туманне розсіювання» можна було назвати спокійною, тихою магією. У ньому не було ні звуку, ні світла. А оскільки він підвищив рівень демонтажу, щоб не наразитися на вибухи пороху чи пального, жодні горючі матеріали не горіли і не утворювали полум'я.

Вони просто зникли.

Перетворилися на пил, потім на пару, потім розвіялися – і все закінчилося.

І лише після цього ворожа техніка та ворожі солдати перестали існувати.

Видовище такого безжального заклинання, яке не залишало по собі навіть трупа, вирвало у ворогів останню подобу бойового духу.

П'ятнадцять хвилин після контакту.

Це була межа витривалості ворога.

Не в змозі подолати виснаження військ і, що ще важливіше, втрату бойового духу, армія загарбників порушила стрій і почала тікати.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub