— Пані Шень, давно не бачилися. — Ду Хуайсюань з усмішкою привітав Шень Чжія, підходячи до її кіоску.
Шень Чжі, насолоджуючись легким типлим вітерцем, прикинулася до стовбура дерева і в півсторінково насолоджувалася приємним післяобіднім сном. Вона зітхнула, злегка напухла, але відразу розслабилася і встала та посміхнулась своєю звичайною діловою посмішкою.
« Гм? Хіба це не власник Цяньцзіньтая? "
Вона згадала, що вже виплатила борг свого батька...
Шен Чжиї усміхнулася і відповіла:
- Доброго дня, пане.
— Це ваша продуктова лавка, пані Шень?
Ду Хуайсань оглянув маленький кіоск Шен Чжії. Він був невеликим, але товари були акуратно розкладені. Все було бездоганно чисто, повністю розв'язивши його образ захаращеної вуличної крамниці.
Шен Чжиї кивнула і вагалася запитала:
— Так, вона належить мені. Пане, ви прийшли купити їжі?
Купувати їжу? Ду Хуайсюань не збирався нічого такого робити. Він прийшов тільки тому, що побачив Шень Чжиї і проник до неї визначеного інтересу.
Вона прийшла в Цяньцзіньтай одна, щоб виплатити борг. Вона була слабкою дівчиною, але при цьому неймовірно красивою, проте не боялася, що ігорний будинок скористається нею. Зрештою така вродлива дівчина могла виручити тисячі срібних монет. Він знав, що деякі гральні доми таємно займалися цим.
Ці ігорні будинки підтримували впливових людей, так що присутність кількох простолюдців не стало б великою проблемою. Крім того, батьки часто продавали своїх дочок в гральні доми, щоб сплатити борги. Тому він був вражений сміливістю Шені Чжиї.
Думки Ду Хуашаня були повні несподіваних поворотів, але він тримав їх при собі. Він послухався поради Шен Чжиї і запитав:
- Цікаво, що за їжа у пані Шен на прилавку?
Він був такий зайнятий, що ще нічого не їв, так щоб вже він тут, не завадило б допомогти дівчині. Їжа в цьому маленькому магазині коштуватиме недорого.
— Сьогодні ми святкуємо Драконячих човнів, маємо солодкі і солоні рисові цзунці та тушкові страви й крижане желе. Чого б хотів пан? — Сеньйон Чжія пояснила, що пригощає її.
Сольонні рисові цзунці? Він ніколи їх раніше не куштував, а тушковані страви та крижане жле теж були для нього новинкою.
- Скільки тут смаку солоних рисових цзунцзи? Мені по одному кожного виду, а також тушене м'ясо і крижане желе.
Ду Хуайсюань, розмовляючи з Шенею Чжиї, знайшов місце для сідання.
У цей момент він помітив у прилавку ще одну людину - сплячої дитини.
Дитина виглядала зовсім юною, коли їй було сім років і вона міцно спала на табуретці. Невже він син цієї пані Шень?
Ду Хуайсюань, вражений власною думкою, обернувся і оглянув Шен Чжия. Її обличчя було веселим, шкіра - ніжна і світлий. Сонячне світло сяяло її, освітлюючи тонкі волосинки. Тонкая талія підкреслювала всі чарівність її юності. Здавалося, що ні...
Але він переглядав бухгалтерські книжки, де були записані дані про сім’ю Шень Бая. У нього була лише одна дочка, а синів не було. То хто ж ця дитина?
Шен Чжі не звернув уваги на роздуми Ду Хуашаня. Вона швидко приготувала їжу, замовлена клієнтом і принесла її йому:
— Пане, смачного!
Перед ним були три страви різних кольорів: смарагдово-зелений рисовий цзунцзи, янтарне тушеве м'ясо і криво прозоре крижане жле з барвистими вкрапленнями. Одного виду їх було достатньо, щоб у чоловіка розігрався апетит.
Дум Хуайсюань не очікував, що Шень Чжия буде таким вправним кухарем.
Він захоплено зітхнув, на деякий час відклавши в сторону мучеництва його питання, і почав насолоджуватися їжею. Шматок ароматного й прякого м'яса миттєво розбудив його смакові рецептори.
Цікаво, чи може їжа з маленькими лотками в місті Бяньцзин бути такою смачною? Вона була нічим не гіршою від їжі, яку він приготував своїм кухарем вдома.
Кожна з трьох страв мала неповторний смак, але їх об'єднувала лише їхня загальна краса. Зголоднівши їжею та напоями, Ду Хуайсюань відклав палички і щиро похвалив її:
— Пані Шень, ваша їжа не поступається кухарям з Чженсю Лу.
Шень Чжія вже деякий час жила в Б’янцзіні, і, звичайно ж, вона знала, що Чжененьсю Лу — це найкращий ресторан міста. Його кухарі були надзвичайно вправними і мали великий попит на високопоставлених осіб, тому столики мусили бронювати за кілька днів.
Почувши компліменти власника Цяньцзіняна, Шен Чжії відчула себе пошматованою і швидко сказала:
— Пане, ви мабуть жартуєте! Мої примітивні кулінарні навички не йдуть в жодне порівняння з майстрами Чженсю Лу.
Хоча Шен Чжиї вважала, що її кухня справді чудова, вона ніколи не куштувала страви кухарів Чженесю Лу, тому порівнювати було ні з чим. Вона знала, що завжди знайдуться люди краще, і деякі кулінові прийоми, які вона освоїла в попередньому житті, передавались з глибини віків, тому вона не була занадто самовпевнена.
Шен Чжия все ще цінувала мудрість стародавніх. Було б чудово, якби в майбутньому у неї з'явилася можливість обмінятися ідеями з кухарями Чженесю Лу, але вона розуміла, що така нагода малоймовірна.
У наш час люди дуже добре ставляться до своєї кулінарної майстерності. Зрештою, приказка: « Вчення учня змусить майстра голодувати » - не просто міф. На відміну від майбутнього, коли можна було б просто знайти рецепт страви в інтернеті, тут майстер передає свою майстерність тільки своїм учням і лише близьким. Важливість передання між майстром і учнем має першочергове значення.
- Пані Шень, ви занадто скромні. Якби пані Шен колись відкрила ресторан, боюся, я б ходив туди щодня, - серйозно сказав Ду Хуайсюань.
Він щиро вважав, що у Шені Чжия є чудова їжа. Хоча частково все пояснювалось нововведеною стравою, але це не применшувало їхнього природного смаку.
Страва були водночас незвичайними і чудовими, а господиня — неймовірно привабливою.
Шень Чжі посміхнулася і не сперечалася з власником Цянцзіньтаю. Чи його слова правдиві, вони були підбадьорливими. Для шеф-помара найбільше задоволення - бачити, як його страви подобаються відвідувачів.
- Дякую за добрі слова, пане. Я буду рада вас бачити ще. Вечеря обійдеться вам у сімдесят п'ять монет.
Шен Чжиї підрахувала суму, яку власник Цяньцзіня витратив сьогодні на їжу в її кіосці, і з посмішкою сказала.
Ду Хуайсюань, який був в поганому настрої, після обіду незрозуміло оживився. Почувши суму, він витягнув з гаманця срібну монету і поклав її на стіл.
— Сдача не нужна. Наступного разу, коли я прийду пані Шень приготує мені щось смачненьке.
З цими словами він встав і пішов, не дав Шені Чжиї можливості віддати йому здачу.
Шень Чжі взяла зі столу срібний таель і дивилася слідом за тим, що йшов Ду Хуайсюан. Вона зітхнула, як і очікувалося від власника грального будинку.