Кожного разу, коли з'являється щось нове з їжі, завжди відбувається одне і те ж. Коли мешканці Б’яньцзіна звикнуть до цього? Може, їй варто придумати ще кілька нових страв? Чим більше бачать, тим ліпше приймають. Шен Чжиї подумала, що ця ідея може здійснитись і поки вона відклала її для роздумів пізніше. Найважливіше зараз - розвіяти сумніви покупців, які хочуть спробувати цзунцзи.
- Звичайно, можна їсти. Хіба в нашій їжі немає поділу на солодке і солоне? Гості можуть спочатку спробувати солоний цзунцзи, а потім вже судити, — Шень Чжії зустріла питання стосовно поглядів натовпу, зберігши невгасимий вираз обличчя і відповідала на сумніви покупців.
Відвідувач був скептично налаштований, але побачивши певний погляд Шен Чжії, зрозумів, що вона має рацію.
Коли він вагався, його супутниця доторкнулася його руки і прошепотіла:
— Чому б тобі спочатку не спробувати? Напевно, вона має рацію. Ці солоні рисові цзунцзи, ймовірно, досить гарні. Ти занадто голосно ставив під сумнів страви дівчини. Якщо солоденькі цзунцзи з'являться смачними, тобі доведеться вибачитися.
Почувши слова подруги, відвідувач зрозумів, що його реакція дійсно була недоречною. Він кивнув нею, показуючи, що зрозумів. Він відчув укол провини, що відбився на його обличчі.
Успіх приватного ресторану Шен Чжиї в її попередньому житті був спричинений не тільки його кулінарним майстерністю, але і її тонким вмінням читати вирази обличчя людей. Побачивши винуватий вираз обличчя крикучого покупця, вона зрозуміла, що він не мав на увазі нічого поганого; просто втратив самовладання від несподіванки.
День був спекотний, і люди, природно, були трохи неспокійні. Шен Чжія висловила розуміння.
- Тоді я спробую спочатку ці рисові цзунці, — Покупець сказав, що дотримується поради Шен Чжиї.
Шень Чжиї витягла з пароварки рисові цзунці з м'ясною начинкою і простягнула їх покупцеві.
- Це м'ясні цзунцзи. Цікаво, чи любите ви м'ясо? Якщо ні, я можу запропонувати вам щось інше.
— Не хвилюйтеся, юна пані. Я їм м'ясо, — Він махав рукою покупець перед тим, як узяти цзунцзи.
Як тільки листя були розгорнуті, в повітрі розлився насичений м'ясний аромат, від якого все навколо ще більше зголодніли. Як солоні рисові цунцзи можуть бути такими ароматними?
Усі пильно дивилися на покупця з цзунцзи в руках, що спонукало його трохи нервувати. Під пристильним поглядом натовпу він відкусив шматочок. Рот наповнився приємним смаком, зовсім не солодким цунцзи.
- Вибачте, юна пані. Ваші солоні цзунцзи дуже смачні. Я був людиною, яка не знала їхніх цінностей. Будь ласка, пробачте мене.
Покупець відклав недоїданий цзунці, склав руки і вклонився Шен Чжії, вибачаючись.
Його серйозний жест, Шен Чжиї швидко сказала:
— Пане, ви занадто добрі. Тепер, коли непорозуміння залагоджено, не варто брати це близько до серця.
Потім вона звернулася до натовпу:
- Всі хочуть спробувати наші солоні цзунці у нас на прилавку. Якщо вам вони не подобаються, у нас є і солодкі варіанти.
Натовп побачила сяюче обличчя дівчини. Вона не втратила самовладання перед безпідставною критикою. Вона виглядала добродушною, а її їжа, здавалося, була смачною. Зрештою, байдуже де купити їжу, чому б не придбати її у цієї молодої дівчини і не спробувати ці свіжі рисові цзунці?
Глядачі відразу стали покупцями при прилавку Шен Чжії. Прилавок, який деякий час пустив, тепер зустрічав пік активності.
— Дівчина, дайте мені три з свіжим м'ясом і дві із засмаганими фініками.
— Мені п'ять з ятичним желтком, три зі свіжим м"ясом і три солодких із пасточкою з червоної квасолі, — Сказав міцний чоловік.
— Один рисовий цунцзи, одна порція крижаного желе і одну порцію тушеною свинини.
*
Сьогодні свято драконячих човнів і на річці Ціньхуай більше народу, ніж звичайно. Для більшості людей цілком природно насолоджуватися натовпом. Перехожі бачили натовпи, що зібралися навколо прилавка Шень Чжиї та наживлену торгівлю, інстинктивно думали, ніби її їжа хороша і вони купували її.
Шен Чжиї, проводячи останній клієнт, з полегшенням зітхнув і випила дві пали ароматного чаю перед тим, як прийти в себе. Миттєвість через Сяо Шитоу впав від виснаження, сидячи на своєму маленькому табуреті, притулившись до стовбура дерева з таким видом, ніби втратив всяку надію на життя.
Шен Чжий налила йому горнятко гарячого чаю, підійшла і потрепала його за волоссям та сказала:
— Шитоу, выпей трохи чаю.
Хлопчик нахмурився і на мить задумався, наче приймаючи важливе рішення. Потім він сказав Шен Чжиї:
- Сестра, коли у нас будуть гроші, ти повинна найняти двох людей. Я можу попросити їх допомогти зібрати гроші якийсь час.
Шен Чжиї не могла стримати сміху.
- Добре, сестра послухає нашого Сяо Шитоу. Давай нагодуємо тебе.
Вони були зайняті ремонтом покупців і не встигли поїсти. Шен Чжия була в порядку, адже вона вже доросла. Сяо Шітоу було лише сім чи вісім років, він ріс і помирав з голоду.
- Спочатку поїси пшеної каші, а потім я дам тобі ще що-небудь, — сказала Шен Чжиї, ставши перед хлопчиком миску з кашою.
У дітей слабкі шлуночки, особливо коли вони дуже голодні. Їм не можна їсти те, що вони не можуть перетравити. Цзунцзи виготовляють з клейкого рису, який ситий, але важко перетравлений. Тож Шен Чжиї спочатку дала хлопчику каші.
Сяо Шитоу слухняно промивав:
— Мм, — І доїв свою кашу, перш ніж перейти до іншої їжі.
Після обіду Шень Чжія продала свою порцію їжі, і в лавці майже нічого не залишилось. Відклавши в сторону солоні рисові цзунці, занесені Се Лінем, Шен Чжиї почала підраховувати свій заробіток.
За пів дня вона заробила більше половини місячної суми. Це було дійсно свято, і всі витрачали більше звичайного.
Якби вона могла заробляти стільки щодня, то легко відчинила б магазин. На жаль, такі високі прибутки бувають лише під час свят.
Якби кожен день був святом!
Шань Чжиї сиділа на своєму маленькому табуреті, притулившись до стовбура дерева, прикривши очі, дивлячись на голубе небо і білі хмари, дозволяючи думка блукати.
Легкий вітерець приносив тепло, але не таке сильне, як спека середини літа. Він ласував її обличчя, нав'язуючи привабливу друмоту.
Невдовзі після обіду Сяо Шітоу заснув на маленькому табуреті, іноді похрещуючи, немов мрія про щось смачне. Він зачарував губами і пробурмотів щось, чого Шень Чжії не зрозуміла.
Щеня дитини була рожевим від сну, пухке личко притискалося до його руки, її щічка була похода на пухлий млинець, чарівний і зворушливий. Шень Чжия мимовільно простягнула руку і погладила його. Дитина, відчуваючи рух, нахмурилась, ніби ось-ось прокинеться. Шен Чжій швидко віддер руку, боячись розбудити його.
Хлопець втомився після довгого дня, тому вона вирішила дати йому трохи відпочити. Тепер йому нічого було робити. Купивши магазин і оселившись, вона знайде йому школу. Вона не сподівалась, що він здасть екзамени імператору, а хотіла, щоб він просто навчився читати і бути ввічливим.
— Пан? — Голос, який вийшов з розуму.
- Ну, давай зробимо, як ти говориш, — недбало відповів Ду Хуайсюань. Він махав рукою, відпустивши своїх супроводжуючих, і пішов вперед.
Шен Чжі помітила молодого чоловіка, який був дуже впевнений у собі.