Це був перший раз, коли Се Лінь приніс сніданок на роботу. Його колеги і підпорядковані були дуже здивовані, але ніхто не насмілювався пожартувати над ним, що показало його звичайне велич.
Він взяв із собою щойно куплену тушкову їжу, попрямував до своєї резиденції пряміком і налив собі чашку міцного чаю та приготувався насолоджуватися їжею.
Хоч його резиденція була невелика, вона повністю укомплектована всією необхідною вітварею. Се Линь швидко дістав миски, тарілки і палички для їжі, які жодного разу не використовувалися двічі, і розклав тушену їжу на тарілки перш ніж приступити до споживання.
Тушене м’ясо насиченого бурштинового кольору, прикрашене зеленим цибулею і кінзою, було викладено на маленькій білій порцеляновій страві. Можливо, це м’ясо було не настільки смачно, як делікатеси, якими звикали харчуватися Се Лінь, але воно має бути неповторним.
Се Линь взяв маленький шматочок м'яса і поклав його в рот, очі його раптово загорілися.
Смак був дійсно хороший, коштував всіх зусиль, які він доклав за останні кілька днів. Се Линь підвів брову, задумавшись. Він їв з тією ж елегантністю і гідністю, що й завжди, але руки його рухалися трохи швидше.
Тушкова їжа чудово поєднується з рисом, і незабаром навіть маленька миска з супом із насіння лотоса спорожніла. Се Линь повільно витер залишки соусу з кутка губ, зробив ковток міцного чаю, щоб прополоскати рот, а потім покликав слугу, аби прибратися.
Шен Чжія продовжувала, як завжди, привозити свою візок для сніданку протягом наступних кількох днів. Можливо, через те, що востаннє її образила пані Цай, вона кілька днів була дуже мовчазна і перестала відпускати саркастичні зауваження, щоб не дратувати Шань Чжиї. Так само й сьогодні пані Лінь не говорила про заздрість і ревнощі. Шен Чжия була цьому рада.
Сусіди, які встановили намети вже притихли, але Шен Чжії все ж таки вирішила встановити палатку для вечері і напівночкових закусок. За останні кілька днів до неї приходили постійні покупці за їжею, і Шень Чжія також вітала їх.
— Дядя Ван, якщо хочете, ви можете прийти ввечері, Купити одну порцію і Віднести додому, щоб з'їсти, — З усмішкою сказала Шен Чжиї.
— Чому ти раптом вирішила відкрити нічну прилавок з закусками? - Пробурмотів дядько Ван в замішанні.
Шень Чжія почула це, але просто посміхнулась і нічого не пояснила.
Вона ж не могла сказати, що це через те що сусідка постійно відпускала саркастичні зауваження і прискіпувалась до неї, правда? Або, можливо, вона змінила свій робочий графік, щоб заробити більше грошей? Хоч би що вона сказала, відповідь б нікого не залагодила, тому вона вирішила кинути цю справу. Через кілька днів ніхто більше не хотів торкатися цієї теми.
Минали дні, і після обіду Шен Чжії повернулася до свого маленького дворику й знову взялася за роботу з конжаковим порошком.
Після того як порошок з’являється, його необхідно висушити на відкритому повітрі для видалення вологої речовини. Інакше він не буде довго зберігатися і здобуде неприємний смак. На щастя, зараз починається літа і погода стає теплішою. Півудне сонце вже палить, що робить цей час ідеальним для сушки порошку конжака.
Так вона працювала більше півмісяця, а погода ставала все гарячішою і спекотніше. Одного разу Шень Чжі побачила порошок конжака, який скинув на сонце. Вона трохи потріскувала його і потерла між пальцями - порошок був абсолютно сухим.
— Сяо Шитоу, сьогодні я Приготую тобі відсвіжну їжу. Вона прохолодна і смена, вона допоможе тобі охолонути, — голосно сказала Шень Чжиї маленькому хлопчику.
Сяо Шітоу знав, що цей порошок конжака був складником, який Шен Чжій використовувала для виготовлення нової їжі. Хоча він не знав, що це за нова їжа, він був впевнений, вона напевно буде смачною. Зазвичай він дбав про цей порошок навіть більше, ніж Шен Чжі.
Почувши це, очі хлопчика загорілися і його гарне кругле обличчя підняте до Шена Чжія наповнилось радістю. Він похвалив її:
- Сестра, ти найкраща!
Шен Чжиї дивилася на нього своїми великими, сповненими сліз очима і її серце розтануло від заціпеніння. Вона підійшла і двічі пом'яла його щічки, потім взяла трохи порошку конжека і пішла на кухню готувати охолоджуюче жолу.
Кілька днів тому вона вже зв'язалася з власником будинку і купила лід для крижаного погреба у дворі, витративши на це багато грошей. Хоча Шен Чжиї орендувала двірник, а господар з ввічливості дав їй знижку на два дні, вона дуже засмутилася.
Технологія виробництва льоду в цю епоху була ще дуже відстала, і люди покладалися виключно на зберігання криги, який запасали взимку. Запасів було мало, а лід був досить дорогим. Хоча Шен Чжиї знала, як робити лід з селітри, але було ніде купити селітру і навіть якщо вона могла її придбати, селітра все одно не вистачало б, тому Шань Чжій мусив купувати лід.
Щоб перетворити порошок конжака в желе, його необхідно чимось додати, інакше смак буде трохи м'яжучим. Шань Чжія сама замаринувала кілька банок з квітами акації, які ідеально підійдуть для приготування жолудів.
Шень Чжиї всохла воду у глиняному горщику, після закипання висипала порошок конжака, рівномірно перемішувала. Коли порох повністю розчинився і став напівпрозорим, вона вмістила його до контейнера для льоду та охолодила доти, доки жле цілком не затвердило, набираючи желіподібну консистенцію.
Шень Чжія раділа, дивлячись на кришталево чисте крижане жало. Експеримент вдався, і новий блюд виглядав апетитно. Вона нарізала його ножем на маленькі шматочки і поклав їх у просту порцелянову чашу. Зверху вона залила все це мідною водою, змішаної з сиропом із квіток акації, і додала кілька яскраво-червоних вишен. Сам желе набуло рожевого відтінку, який надав йому злегка рум’яний вигляд.
Шен Чжи зачерпнула ложкою трохи цього десерту. Він був ніжним і відсвіжним. Спочатку жле було без смаку, але після того як його обмазали в сироп з квітки акації, желі придбало солодкий і освіжуючий, проте не приторний смак. У поєднанні з кисло-сладкою вишней це був ідеальний десерт, щоб охолонути і втамувати спрагу летним днем.
Сяо Шитоу, який так довго чекав, отримав миску з крижаним желе. Як тільки дитина взяв миску, він був зачарований красою нової страви. Він довго тримав миску і розглядав її зміст, перш ніж взяти ложку.
Відкусивши шматочок, він широко розкрив очі від подиву, побачивши желеподібну текстуру цього десерта. До того ж, діти люблять солодке, тому його щічки рухалися ще швидше.
Шень Чжія спостерігала, як він їсть, мов маленький хом’як. Хоча вона була задоволена, але не могла не турбуватися. Дитина була ще маленькою і не могла їсти так швидко. Якби їжа випадково застрягла у нього в горлі, це було б дуже неприємно.
Побачивши, що Сяо Шітоу не збирається сповільнювати процес поїдання жлі, Шен Чжій нахмурилася і нагадала йому:
— Їж повільніше. Тобі Не кваптеся. Дивись, не подайся., А то Ти почуватимешся погано. Якщо поданешсяЯ тобі більше не приготую такий смак.
Почувши, як Шень Чжія сказала: « Я більше не приготую тобі такого смаку.
Це так смачно!