Сили святого духа закінчилися. Небесна Ліза, якій вже не було років, була поранена. Вона спалила залишки своєї життєвої сили, щоб завдати останнього удару у своєму житті.
Серце вояків Раси пустили нестерпний біль. Їхній святий дух прибув з 12 - тицаті Небесних Імператорів і протягом десятків мільйонів років безмовно охороняв ці землі Богомьної пустиші. І тепер він впав в бою, захищаючи їх.
Вони оплакували втрату Святого Духа, але битва продовжувалася, і в них не було часу вшанувати його пам'ять.
Примарний силует Святого Духа ставав дедалі блідішим, готовий у будь - який момент розлучитися без сліду. У цю хвилину не тільки Раса Пустоти, але навіть воїни Раси людей відчули, як їхні серця стискалися від щемливої туги.
Перед лицем катастрофи, яка загрожувала знищити цілий світ, упередження та міжрасова ворожнеча здавались зовсім незначними.
— Вы... — Раптом з неба пролунав глухий, хриплий голос.
У Чорних Доспехах було розшарпано волосся демонічного Бога, все тіло стікала кров’ю і чорна броня покрилася глибокими тріщинами та сколами.
І все ж... Його аура була надзвичайно сильною, і його смертоносний намір став лише густішим та похмурішими!
— Ви мене розгнівали! Ви всі здохнете, все до єдиного! — Проревів демонічний Бог у Чорних Доспеках.
Він нагадував ходячий виважений кров. Швидкість регенерації м’язів значно знизилась, а життєва сила цього тіла була небезпечною.
Але він усе ще залишався безжалісним богом смерті. Роза людей та Расу пустити в глибокий відчай через його жахливу бойову силу.
Непереможний! Це був противник, якого неможливо здолати. Вони вже випробували всі можливі засоби, кожен з яких завдавав собі шкоди і спалював життя!
І ось Святий Дух загинув, великі майстри Раси людей важко поранені, а демонічний Бог у Чорних Доспеках все ще викоренив хвилі повсюдної спраги вбивства.
Розпач! Серце воїнів затопило болюче, сповнене розпачу.
На тілі демонічного Бога в Чорних Доспеках ще висіли 10 цепей. Стиснувши в одній руці спис, він раптом простягнув другу руку і зачепив себе. Його пальці з силою стиснулися на броні, і в той же момент пролунав душолюбний, пронизливий привид! На латині демонічного Бога проступили незліченні спотворені від болю душі.
Лики цих душ викрикували в жахливих гримасах, полум’я їхніх сущень згасло і ауру нескінченної безнадійності. Це були душі воїнів, яких Бог затонув у своїх доспіхах раніше. Серед них було багато могутніх майстрів Раси людей у Сфері відкриття Істока і навіть кілька людських Монархів!
Позбавлені плоті, їхні душі були ув’язнені вічних муках, але при цьому зберегли розум і пам’ять про минуле життя. І серед цього жаху чітко вирізнялися душі Прародителя Шента і Майстра Сюаньху.
Майже 1 рік тому Прародитель Шенту впав від рук демонічного Бога у Чорних Доспеках. Запертий у доспеках, він так довго зносив нестерпні тортури, що його розум майже повністю зруйнований.
Що стосується Майстра Сюаньху, то він загинув зовсім недавно. Коли тіло зникло, але з’ясувалося, що його свідомість вціліла, він мав шалену надію на те, як одного дня зможе вирватись із полону і знову жити.
Тепер майстер Сюаньху і Прародитель Шенту були одночасно витягнуті демонічним Богом назовні. Вони знали, що всередині обладунки точиться запекла битва. Опинившись на волі і побачивши зовнішній світ, Майстер Сюаньху тремтів від невимовного хвилювання. Навіть до Прародителя Шента, здавалося, повернулася слабка іскра життя.
— Спа... Рятуйте мене... Рятуйте мене! — Хрипел Майстра Сюаньху, чіпляючись за примарну надію. Він побачив подружжя з острова Інчжоу, побачив Королеву Пустопі.
Йому було потрібно пригадати тортури, яких його душа зазнавала в досці демонічного Бога. Зараз Королева Пустоші і чета з острова Інчжоу стали для нього останньою соломинкою.
- Це ж Майстер Сюаньху... - Хтось у натовпі впізнав його. Хоч він і залишався тільки безлотним, аура людського Монарха була занадто важливою і ті, хто знав його за життя, легко визнали колишню легенду.
- Хіба він не втік зі своїм Великим кланом? Як йому вдалося вбити його?
- Нікчемність! Він гинув швидше за всіх, а тепер, коли його прикінчили і замкнули душу, він благає про спасіння? Щоб витягнути його, нам доведеться підійти до Бога - демона у Чорних Доспеках. Пожертвувати власними життями заради його напівмертвого духу? І ти чого вдумав!
Люди зневажали слова. У цей момент не тільки Раса Пустота, але навіть майстри Раси людей зневажали майстра Сюаньху до глибини душі.
— Спасите мене! — Виступно випив майстер Сюаньху, але його крики залишалися без відповіді. І раптом...
Длань демонічного Бога сильно стиснулася, згрібаючи в кулак похапку виснажених душ і безжалісно запхнув їх прямо у пащу.
У цій місцевості з’явився дедалі більший біль, який облишував увесь регіон. Демонічний Бог їх пожирав! Коли він не мав пащі, душі розсіялися без сліду і перетворилися на чистішу духовну енергію, яку жадібно поглинав монстр.
Це ж...
Свідки були шоковані, і в них не було нічого спільного. Демонічний Бог у Чорних Доспеках навмисно збирав душі в броні, щоб тепер використовувати їх енергію для відновлення власних сил!
Вони були безсилі перешкодити йому і могли лише безпорадно спостерігати за цим кошмаром.
- Ви всі здохнете! — Збудив демонічний Бог, його очі поросли шаленим прагненням крові.
Один за одним розкривали приглушені бавовни, які вибухали десятками людей і зникали в його ненаситній пащі.
Майстер Сюаньху і Прародитель Шенту спостерігав за цим з добрим серцем жахом. Звичайна смерть не йшла в жодне порівняння з цією смертю: втрата тіла, а потім розтрачена на шматки і перетворилася у безлику підживку для монстра — більш страхітливого кінця.
Однак, коли близько 80% тих, хто зневірився в душі, демонічний Бог раптово зупинився. Майстер Сюаньху і Прародитель Шенту отримали тимчасову перепочинку. Щоб затягти ран поглинутої енергії монстру поки що вистачало.
Видима неозброєним оком багрова димка швидко поповзла вгору по його руках. Тонкий альовий нит проступили на шкірі і розповзся по всьому тілу. Його груди важко, преривисто зітхалася. Невдовзі ці криваві візерунки покрили його з ніг до голови, то охолоджувалися і спалахували яростним світлом. Подібно до зловісних тотемних рунів, вони виглядали як Божий демонічний і диявольський.
Рани на його тілі почали повільно затягуватися, м’язи здулись і стали міцними, точно божественним залізом. Кості кришталю і клацали, кожен звук віддавався у вухах грому. З його горла вирвалося гостре ричання, а погляд наповнився ще більшим божевіллям.
Його океан душі і раніше перебував у хаосі, а миттєве поглинання такої кількості душ лише ускладнило ситуацію. Його тіло, чужорідні осколки божественних почуттів хлинули в розум Бога - демона й розхитували і без того непіддатливі розуми. Але, знервувавши свій гнів, він не звертав на це уваги.
Демонічний Бог різко скинув голову. Коли його шалений погляд дивився на тих, хто вижив, в вухах у кожного грома віднісся скажений стук власного серця.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv