Кожен у своєму житті має рішення, про які пізніше повинен жалкувати.
Роана мала достатньо рішень.
"Той хлопець був схожий на мене."
Красиве обличчя, світле волосся.
У нього було підтягнене, легке тіло.
"Харрісон".
Він був списоносцем із Полка Терна, сьомого корпусу і одного з близьких друзів Роана.
Він воював до 33 років, попавши в армію, як і Роан, коли йому було 18.
"У битві при Демсі його смертельно поранили стрілою."
Харрісон помер точно за п'ять років до Роана.
І було одне рішення, про яке він шкодував навіть перед смертю.
<Я повинен був стати лучником, а не списносцем.>
Він став списоносцем у війську і воював як ратищець 10 років.
У нього не було видатних здібностей, але він також не мав в них вади.
Але його життя змінилося після одного випадку пострілу з цибулі.
"Я і подумати не міг, що його навички в стрільбі з лука будуть настільки гарні."
Ніхто не міг в це повірити.
Сам Гаррісон не міг повірити.
Взявши лук у руки, він всього за один місяць піднявся до звання командуючого відділенням.
Минув один рік, і він уже був ад’ютантом у чорному відділенні сьомого корпусу.
Через два роки він став найкращим лучником у всьому сьомому корпусі.
Спостерігаючи за ним у справі, люди з захопленням піднімали великий палець вгору і викривали його майстерність.
Але багато хто говорив з жалем.
< Якби тільки він взяв цибулю в більш молодому віці, він став би кращим лучником на всьому континенті.>
Ці слова віднеслися сумними спогадами про Роана.
"Я зроблю його кращим лучником на континенті."
Роан згадав обличчя старого друга і закусив губу.
Харрісон теж був гідний нового життя.
"Він стане чудовим союзником."
Щоб стати монархом, ні, якщо він хотів бути відмінним генералом - йому потрібні найкращі союзники і кращі підлеглі.
І Роан досить туманно уявляв, хто може стати таким.
"На даний момент це Пірс і Гаррісон?"
Пірс з його неперевершеним талантом списоносця і Гаррісон, як найуміліший лучник.
На перший погляд, вони відмінно доповнили один одного.
"Але це буде занадто складно, якщо мої власні можливості будуть поступатися."
Він збився кулаками і попрямував до Чеду та кавалерії.
Він не мав права жити з такими здібностями.
"Якщо мені вдасться, я повинен стати майстром володіння і списи та меча і лука ...
І, звичайно, тактика і стратегія теж повинні бути ідеальні."
У його голові зберігається багато спогадів, які дозволять йому зробити все це реальністю.
Він лише мусив докладати всіх можливих зусиль.
Повна самовіддача, без зупинки.
- Вирушаємо! - Прокричав Чед, забираючись на коня.
Роан, висихнувши зуби, пішов за ним.
"Битва на Равеніні Педіана буде дуже напруженою."
Несподівані напади, нічні рейди, засідки і вогняні атаки. Поле бою перетвориться на справжній хаос.
"Я виберу з цієї битви все, що тільки зможу, і потім візьму звільнення на деякий час."
Якщо він хотів потрапити в район Поттера, це був неминучий вибір.
Але він не міг брати звільнення, коли йому заманеться.
Він повинен зробити щось, про що стане відомо команду відділення або навіть генералам.
"Надо буде подумати про це після повернення."
Він справив добре враження на капітана відділення Ґейла.
Поглиблений своїми думками, він повернувся до табору « Пачки Рози ».
Досен та інші відділи все ще не повернулися.
- Ви добре справилися.
Ґейл з задоволеним виразом дав новий наказ по поверненню дітей назад до батьків.
- Дядько. Наші батьки справді у безпеці?
- Звичайно. Прямо зараз вони відпочивають в селі Трум.
Роан заспокоїв дітей, і вони вийшли з табору.
Коли вони знову досягли села Трум, сонце вже було майже за горизонтом.
- Лія!
- Мамо!
Дівчинка з усіх ніг кинулася в обійми матері.
Багато батьків знову зустріли своїх дітей.
Дивлячись на це, Чед плескнув Роана по плечу.
Ми ризикували життям стоячи пліч-о-пліч, щоб захистити всіх. Верно?
Замість відповіді Роан мовчки кивнув.
- Ми вам дуже вдячні. Дякую.
- Дякую, дядьку!
Батьки та їхні діти низько схилили голови.
Щаслива, горда усмішка з'явилася на обличчях Роана, Чеда і солдатів п'ятого відділення.
Але коли люди з вдячністю почали пропонувати їм їжу, солдати відмовлялись і знову осідали.
- Краще залиште їжу для дітей. - Холодно сказав Чед і пришпорив коня.
Коли Роан і солдати п’ятого відділення вдалися до дітей, то прощалися їм руками.
"Це почуття повинно залишитися в пам'яті. Причина, чому я намагаюся стати великим командувачем і монархом - не тільки в мріях про добру їжу та розкішне життя. Я хочу, щоб усі жили щасливо."
Його завдання стає важчим.
Тепер він хотів стати не лише монархом, а добрим царем.
Це буде складно, але можливо.
"Це стане можливим, якщо я буду працювати, з усіх сил."
Його очі засяяли рішучістю.
Він був упевнений, що все вийде.
***
Досен та інші загони повернулися лише наступного дня.
Ґейл вже підготував все перед їхнім народженням, і коли вони з'явилися, армія готова була рухатися далі.
- Роан.
Поки вони рухалися, до нього підійшов Пірс.
- Да?
- Мені тут цікаво дещо.
Роан подивився у великі очі Пірса і кивнув.
Збагнувши, він продовжував говорити.
- Рівнина Педіана це важлива територія нашого королівства, як же тоді монстри могли оселитися там?
Пірс говорив правду.
Більш ніж половина зерна, яке ми отримали в Ринсі, походить з рівнини Педіана.
Тому було важко повірити, що монстри почали часто зустрічатися в такому важливому місці.
- Всіх приваблює їжа. Монстри збираються на рівнині, шукаючи їжі.
На кордоні королівства монстри пережили сильний голод, під час зими, і після наступу весни, вони прийшли сюди в пошуках їжі.
Величезний геморой для королівства Ренс.
Тільки після знищення всіх монстрів вони не упустять сезон врожаю.
З цієї причини, кожної весни на рівнині проводили масштабну зачистку монстрів.
Піт, який стояв на кілька кроків попереду, зустрів їх у розмові.
- Ти чудово знаєш.
Роан просто посміхнувся.
Піт продовжував з серйозною особою.
- Але цього року зачистка буде проводитися куди більш ретельно. Знаєте чому?
Пірс замотав головою.
"Для хлопця, який навіть не знав, чому монстри з'явилися на рівнині Педіана, це питання було набагато складніше."
Роан слабо посміхнувся.
Він подивився в очі Піту і відповів.
- Тому що два місяці тому королівство Байрон успішно провело зачистку монстрів.
- Ого. - Здивовано вигукнув Піт.
Цього разу втрутився Пірс.
- Але чому? Що спільного з цим має королівство Байрон?
Піт відповів першим.
Солдати в королівстві Байрон відстежили монстрів на південь. До кордонів нашого королівства.
Роан продовжив.
- Відійшовши, монстри опинилися на території нашого королівства. І тому цього разу на рівнині Педіана їх збереться набагато більше.
- Ах...
Пірс видав тихий крик. Його обличчя затремтіло.
- Люди з Байрона зробили низько.
Роан не сперечався з ним і лише потиснув плечима.
Для королівства Байрон було набагато простіше відкинути монстрів, замість того, щоб повністю їх знищувати. Таким чином вони зазнали набагато менше шкоди.
Однак Роан не сказав цього.
"Навіть так, ми дійсно понесемо втрати через них."
У цей момент вдалині пролунав гуркіт барабанів.
Бум! Бум! Бум! Бум!
Війська Рози нарешті досягнула рівнини Педіана.
Багато таборів, великих і малих, здалека простягалися аж до горизонту.
- Вау.
- Неймовірно.
Пірс, Гленн та інші новобранці видали здивований вигук.
Тільки очі Роана залишалися спокійними.
"По-перше, важливо знати, яке місце займе Полк Рози."
Тільки тоді він зможе будувати здогадки про те, що станеться з цього моменту.
Погляд Роана впав на західну долину.
"Краще б це був захід......"
Він краще знав це місце.
Він добре пам'ятав, де розташовувався табір і основні сили монстрів, коли битва перейшла на захід.
"Тому що саме там я бився в попередньому житті."
У цей момент Войско Рози змінила напрямок.
"Так і знав......"
Роан подивився на місце, куди вони прямували, і закусив губу.