"Не найкраще місце, але теж непогано."
Місце, в яке направлявся Полк Рози, лежало трохи південніше, ближче до лінії фронту.
На жаль, він не дуже добре пам'ятав особливості бою в цій області, але це місце все одно було набагато краще східної частини.
"Ця ділянка виглядає надійно, але насправді тут не менш небезпечно, ніж на фронтах."
Війська Рози вважали, що це місце не пов'язане з фронтами і вони прийдуть їм на зміну через чотири дні.
Але ніхто не здогадувався, що військо монстрів буде наступати на рівнину підковоподібним будівництвом.
"Атака почнеться з півночі."
Крім того, їх буде дуже багато.
Тому командарські корпуси віддадуть наказ відділенням виступити на підтримку півночі.
Після цього оборона центру ослабне.
Монстри роїться в атаку на центр зі східним і західним флангом, тому що саме цього вони й очікуватимуть.
"З цього моменту тут теж утворюється фронт".
Роан з силою стиснув спис.
"По-перше, треба переконатися, що зачистка монстрів буде проходити так, як я її пам'ятаю."
Він буде розчарований тим, що пройшов увесь цей шлях, аби побачити, як далеко вони не відбуваються.
Роан спокійно закрив очі.
***
Це можна назвати вдалим?
Зачистка монстрів проходила цього разу саме так, як і в попередньому житті.
"Після 4 дні з тих пір як основні сили вирушили на північ."
Якщо пам’ять не підводила, сьогодні монстри повинні з'явитися на сході і заході рівнини.
"Якщо я залишу це без уваги, то найближче на схід відділення буде знищено."
Важливо було проявити себе, але не менш важливим було спасіння життів його товаришів.
"Я повинен попередити всіх про появу монстрів."
Метод був простий.
Він вимагав лише одного простого вчинку.
Взявши спис, Роан вийшов з табору.
- Додаткові тренування? - Роздався голос командира Тейна.
Роан кивнув.
- Так.
- Збираєшся влаштувати пробіжку на західній частині рівнини?
- Так я і хотів поступити.
Тейн кивнув і махнув рукою.
- Тоді я пішов.
Віддавши честь, він пішов до виходу.
Вітер доносив до нього запахи поля бою.
Поздоровивши своїх товаришів, він вийшов з табору.
"Останній раз я бачу це місце в тиші і спокої."
Невдовзі тут запанує справжнє пекло.
Роан глибоко зітхнув і перейшов на біг.
Він пробіг повз табори інших відділень і вийшов на південь рівнини.
З боку лісу на заході дув свіжий вітер, легкоколиха трава і листя дерев.
"За цим лісом вони і ховалися."
Дивовижні монстри.
Роан чекав трохи на місці, а потім повернувся до табору.
Його обличчя було сповнене хвилюванням і поспіху.
- Командувач Ґейл!
Він навіть не шукав командуючих взводів і негайно вирушив на пошуки командира Понка.
Ґейл звернув на Роана більше уваги після випадку з работорговцями.
Але цього не було достатньо, щоб прямо просити розмови з ним, навіть щоб відвідати його відділення.
<іза тебе, ми постійно потрапляємо в передряги.>
Пілот трохи повертав на нього, але Роан вважав, що Ґейл дасть волю своєму інтересу.
- Що сталося?
Солдати, які охороняли вхід до намету Ґейла хмуро дивилися на нього.
- Це важливо.
Роана все ще виявляла нетерплячість.
Охоронці також чули про те, що він зробив по дорозі на рівнину, вони не могли просто ігнорувати його.
- Почекай трохи.
Один з охоронців зайшов до намету і невдовзі повернувся.
- Проходь.
- Дякую.
Роан кивнув і увійшов в намет.
- Ох! Роан. У тебе важлива справа?
Ґейл сидів за своїм столом і подивився на нього з сердечною посмішкою.
Однак Роан не спускав з обличчя зворушливого вислову.
- Там монстри. Монстри на заході рівнини.
Гейл відразу схопився на ноги.
Бух.
Дерев'яний стілець впав на підлогу і покотився.
Гейл, нахмурившись подивився на Роана.
- Монстри на заході? Ти впевнений?
Роан закусив губу і кивнув.
- Так. І, здається, це досить масштабний наступ.
- Мо-може бути...
Гейл все ще стояв, насупившись.
Роан знову кивнув і продовжив.
- Вони можуть планувати раптовий напад і прорвати ослаблений фронт.
- Схоже на те.
Гейл кивнув і взяв Роана за плечі.
- Ти приніс мені дійсно важливу інформацію. Через нашу недбалість, він мало не отримав значний удар.
Він вірив у Роана.
Тому що за останні кілька днів Ґейл розмовляв з ним і зрозумів, наскільки видатним солдатом був Роан.
Тому він не міг просто ігнорувати його слова.
- По-перше, я повинен послати групу розвідників і з'ясувати їх точне розташування?
- Звичайно. - Кивнув Роан.
Ґейл усміхнувся і похлопав його з плечей.
- Чудово. Тоді я призначу тебе старшим в групі розвідників.
Він викликав ад’ютатів і наказав зібрати розвідників.
"Снова цей хлопець?"
"Це його майстерність настільки велика, чи його удача?"
"Як йому вдається знаходити монстрів всюди, куди він тільки крокне?"
Ад’ютанти дуже заздрили Роанові.
"Ліцо зараз мені просвердлять." - Подумав Роан з гіркою усмішкою і нахилив голову.
- Ми зібрали підрозділ розвідувачів. - Спасінно пролунав голос.
Роан вклонився Ґейлу і ад'ютантам і вийшов з наметів.
"Дивливий хлопець. Божевільна."
Гейл дивився в спину Роану з доситью посмішкою.
- Тепер, я повинен повідомити командуючий корпус.
- Ви вже збираєтеся складати звіт? Чому б не зачекати на повернення загону розвідки? - Почали затримувати його ад'юти.
Гейл похитав головою.
- Це простий звіт. Я всього лише повинен повідомити, що послав загін розвідки, тому що було помічено підозріле переміщення.
Перемога або поразка у цій битві визначатимуться такими незначними повідомленнями.
Гейл вийшов з намету, залишивши ад'ютантів всередині.
Вони зітхнули і почали качати головами.
- Він довіряє словам одного солдата?
- До того ж і новобранця.
- Йому пощастило.
Жалоби та невдоволені зауваження лилися, як з відра.
У центрі шуму мовчки стояв Досен.
"Йому знову пощастило? Интересно. Не думаю, що справа в цьому."
Слабка усмішка з’явилася на його губах.
***
- Тсс. - Роан підніс вказівний палець до губ і зник у траві.
Розвідники, які слідували за ним теж пригнулися.
Пробираючись лісом, вони побачили рівнину біля підніжжя пагорба.
Західний вітер проносився через ліс і падав високо майже до пояса, трави.
На перший погляд все виглядало мирно.
Однак Роан помітив попереду монстрів перед тим, як зупинити групу.
- Та їх тут ненормально. - Сказав, наблизившись, старший з розвідників,- Бенсон.
Він теж спостерігав за монстрами з трави.
- Можливо, їх армія тягнеться до самого кінця рівнини.
Роан вказав на місце, де височів пагорб.
Бенсон кивнув і почав підчитувати ворогів.
- Принаймні, 5 тисяч. - Сказав він через кілька хвилин.
Роан кивнув.
"Дійсно, в першу ніч напало 5000 монстрів. Але потім їхня кількість зросла."
Монстри оточували рівнину Педіана у формі підкови.
Через деякий час кількість таких дітей зросте в різних місцях.
"І все через цих сволочів з королівства Байрон."
Почувся голос Бенсона.
- Коли вони нападуть?
- Сьогодні вночі, без сумніву. - Уверено відповів Роан.
Бенсон насупився.
- Як же так?
- Вони ховаються в траві, навіть не розбивши табір. Це означає, що до атаки залишилося трохи часу.
- То вони можуть напасти прямо зараз?
Обличчя Бенсона прийняло заклопотаний вираз.
Роан негативний похитав головою.
- Вони занадто виснажені для цього.
- Надто виснажені?
- Так. Вони, мабуть, втекли без зупинки і хотіли влаштувати раптову атаку на ослаблений центр.
Це було правдою.
Лише кілька днів тому ці монстри були недалеко від війська, яке зараз шаленіло на півночі.
Спочатку вони повинні були зайняти позицію на півночі рівнини в такій формі.
Роан звел разом зі зігнутими вказівними пальцями, які зображають підкову.
- Зараз їх армія має таке побудова. У місці, де мої пальці торкаються, знаходиться північний фронт, в якому зосереджені основні сили нашої армії. Інші ж сили ворога обійшли нас зі сходу та заходу.
Бенсон видав уражений вигук.
- Ах! Вороги, які на півночі обступили нас по флангу.
- Так. І, беручи до уваги минулий час, вони повинні були бігти сюди навіть на ніч.
Після слів Роана голос Бенсона знизився.
- Добре. Тоді вони напевно нападуть на нас вночі. Ми повинні повідомити відділення і приготуватися до нападу.
Роан нічого не відповів.
"Ні, це не найкращий спосіб."
Його погляд був прикутий до монстрів, які тихо ховаються в траві.
У його очах був видно холодний вогник.
"Зараз від нас потрібно напад, а не оборона."