Ситуація змінилася.
Пов’язаних полонених звільнили, а работорговці зайняли їхнє місце.
Побачивши кавалерів, вони відразу втратили бойовий дух.
Але вигляд розрубаної голови Джо справив на них більший вплив.
- Нам доведеться відвести їх в Бейсон.
Досень подивився на пов'язаних работоргівців і насупився.
Селиня Бейсон була єдиним місцем у окрузі, де можна було залишити ув’язнених.
Можливо, були й інші села, але Досен не мав інформації на цей рахунок.
- Відряди від першого до четвертого! Поїдете зі мною, щоб відвести цих покидьків до села Бейсон.
- Так! - Одночасно відповіли командири відділень.
Досен звернувся до командира п'ятого відділення Чеду.
- Чед. Ви постараєтесь, щоб селяни дісталися до села Трум.
Багато селян виглядали змученими і виснаженими.
Спочатку їм треба було відпочити.
На обличчі Чеда з'явився тривожний вираз.
- Я не знаю точно, де знаходиться село Трум.
- Можете запитати про це у сів ...
Він зупинився не домовившись.
Вони дуже втомилися, щоб показати дорогу.
Досен змінив свій погляд на Роана.
- Роан.
- Так.
Роан, який у той час допомагав в’язням, підійшов ближче.
- Підеш разом з п'ятим відділенням.
- Так. Зрозумів. - Роан вклонився.
На його обличчі з’явилася усмішка.
"Я відправлюся туди і знайду спис."
Якби він поїхав у Бейсон разом з Досеном, йому довелося б залишити спис до наступного зручного випадку.
"Тепер це неважливо. Так чи інакше, воно стане моїм."
Коп'є травіаса знайдуть лише через 17 років.
І, звичайно, тим, хто знайшов його тоді був сам Роан.
Невдовзі, Досен і кавалери забрали работорговців та відправились на острів.
Заросли швидко сомкнулися за їхніми спинами, і вони зникли з виду.
Чед покликав Роана.
- Роан. Підеш попереду.
- Так. - Коротка відповідь.
Ніхто з них не поїхав верхи, сівши на коней звільнених полонених, які валилися з ніг від втоми.
Цок. Цок.
Конську поступ’яву відновлювали між деревами.
Незабаром вони вийшли з лісу до підніжжя пагорба, і, пройшовши ще трохи, побачили вдалечку маленьку селище.
- Це село Трум. - Сказав Роан, повертаючись до Чеду.
- Вона набагато менша, ніж я уявляв.
Здається, Чед був здивований, побачивши село.
"Тому ніхто і не подумав, що спис травіясу може опинитися в подібному місці."
Роан, посміхнувшись, пішов вперед.
Коли вони підійшли до села, перед ними несподівано з’явилось кілька здорових чоловіків.
- Ви хто такі?
Вони, здавалося, були здивовані появи в селі озброєних солдатів .
- Вітаю. Я командир сьомого відділення Полка Рози, що належить королівству Рінс.
Він пояснив усе, що сталося.
- Ах! Ось що ...
Вони вислухали його з подивом і жалем на обличчях, а потім радісно проводили в селі.
- Ви зголодніли? Ми приготували вам поїсти.
Старійшина махнув рукою, і декілька жінок поставили на стіл їжу та напої.
Вони знали, що якби не Войско Рози, то багато людей у селі потрапили б в лапи рабовласникам.
- Ми вам дуже вдячні. Дуже.
Після того як вони прибули в село, постраждали люди теж дякували солдатам.
- Ні, ну що ви. Ми просто зробили те, що повинні були.
Чед розмахував руками і широко посміхався.
У той час Роан зустрів батьків Лії і розповів їм, що з нею сталося.
- Ви кажете, що звільнили нас, бо Лія вам розповіла?
- Так. Лія попросила командуючого врятувати жителів села. Вона дуже розумна і смілива дівчинка.
Після цього обличчя батьків Лії наповнилися невимовним щастям.
Їхні очі засяяли від сліз.
Потім пролунав голос Чеда.
- Перерив одну годину. Після цього всім повернутися в загін.
Після його слів Роан піднявся.
Він підійшов до Чеда і прошепотів йому.
- Я вже був у цьому селі дуже давно. Можна я вийду оглянутися?
- Правда? - Чед кивнув.
"Цей хлопець добре пам'ятає околиці, тому що вже був тут."
Роан дуже допоміг сучасним солдатам, тому він вирішив дозволити йому.
- Добре. Можеш не поспішати. Але повертайся вчасно.
- Дякую.
Роан кивнув і вийшов назовні.
"Малинні села, як ця, майже не змінюються з часом."
Він був у цьому селі, через 17 років.
Але це село Трум не дуже відрізнялося від того, що він бачив сьогодні.
Зробивши вигляд, що просто прогулюється, він попрямував на північ.
"Дивно." - Подумав Роан, підійшовши до величезного дерева, що стоїть за огорожею на півночі.
Стовбур його був таким широким, що і три людини навряд чи змогли б його охопити.
Воно було майже в 2 рази вище інших дерев, вітер, гойдаючи гілки, приємно шелестив його листями.
Дивне відчуття.
Роан поклав руку на могутній, жорсткий стовбур.
Сумне відчуття.
Роан, не відриваючи руки з дерева, почав обходжувати навколо.
Пальці відчули велику шишку на корі.
"Тут".
Очі Роана близнули.
Він тронув її кінчиками пальців і підійшов до дерева впритул.
Роан почав дряпати кору нігтями.
І в цей момент частина стовбура відділилася і впала йому у долоню.
Шматок дерева був завдовжки з руку дорослої людини.
Він здавався звичайним деревом, але насправді це був міцний камінь.
Роан поклав руку на місце, з якого щойно вивалився камінь.
Таємниця була всередині цього велетенського дерева.
І всередині цього схованка лежала іржава палиця, дивної форми.
"Я знайшов його."
Роан прив'язав палицю до пояса і поставив на місце кам’яну кришку схованка.
З глухим звуком стовбур знову прийняв свою форму.
Уникаючи чужих очей, Роан оселився під деревом.
Палка була коротшою за людську руку.
Він була товщиною не більше зап'ястки і, хоча повинна була бути чорна, за шаром іржаві її колір став яскраво-рижим.
"Ходять чутки, що спис травіасу було зроблено з димоніуму - металевої лусочки магічного дракона".
Роан взявся за кінець палиці і намагався провернути його, наче витискуючи ганчірку.
- Угх.
Його обличчя почервоніло від напруження, вени на руках виливалися кров’ю.
Після довгих спроб, пролунав дивний звук.
Крак.
Іржа почала з кришталиком ламатися.
Кінець списа розділився надвоє і повернувся.
Клінк.
З металевим звуком кінець списа повністю розколюється.
Чін.
У той же момент з отвору здалося вістріє клинка.
За винятком невеликого місця, за яке тримався Роан, з палиці виступили гострі леза.
Зброя була схожа на голий клинок, непризначений для руки людини.
Те, що Роан зараз тримав у руці, було абсолютно не схоже на спис.
"Оно марно, якщо не знати, як використовувати ману для нього."
Тільки правильне вливання мани покаже власнику справжній образ цієї зброї.
Роан усміхнувся і закінчив списа в його початкове становище.
Чін.
Роздався металевий звук, і в Роана у руці знову лежала палиця, покрита світлою іржавою.
Роан піднявся з землі із задоволенням на обличчі.
"Почекай трохи. Варто мені тільки навчитися використовувати ману, і я не випущу тебе з рук."
Роан повісив спис на пояс і посміхнувся.
Його погляд був спрямований на південь.
"Район Поттера. Якщо я піду туди, все моє життя зміниться."
Але тільки не зараз.
Якщо він піде зараз, то не буде в цьому штовхнути.
"Надо почекати до літа."
Поки вони вбиватимуть монстрів на рівнині Педіана, його тіло встигне набрати силу.
Краще, щоб ви більше заслуговували й підкріпляли своє становище в армії.
"Я все ще добре пам'ятаю зачистку монстрів на рівнині."
З цієї битви можна було отримати великий пожиток.
У нього буде можливість отримати підвищення до командира відділення, або його заступника.
"Добре. Я пройду цей шлях поступово, не шкодуючи своїх сил".
Тепер він не прийматиме безглуздих рішень.
Минулого разу наслідки його нерозсудливих рішень накопичилися, заводячи його життя в безпорядку.
Раптом одна думка промайнула у нього в голові.
- Ах! Тепер я зрозумів. Він теж був тут!