Седовласна дівчина бігала туди-сюди і допомагала солдатам, алеся їм мечі та сагайда.
Харман був приголомшений тим, що йому це не вдалося, оскільки навіть дорослому чоловікові було б важко носити стільки обладнання за раз.
А для стрункої і тендітною на вигляд дівчини... Очевидно, вона була дуже сильною.
« Але хіба вона не була дочкою простих фермерів?»
Він знав, що вона була названою дочкою селянина Ґріла.
Вона підтримувала тих солдатів, які в наш час робили все можливе, щоб захистити селян, котрі не змогли вчасно евакуюватися до особняків феодала. Її увагу зосереджувалося на доставці потрібного обладнання або зціленні поранених.
Харман міг тільки гірко посміхнутися.
Навіть дочка фермера, хоча вона не була солдатом, працювала з усіх сил. То як він може залишатися таким розсіяним?
- Ми вистоїмо. Ми захистимося від цієї напасти. До того ж я...
Гарман відвів погляд.
Кілька сотень неживих одиниць оточили графа вампірів.
- ... Я прорвуся через цю стіну і сам відрубаю графу голову!
Харман міцно стиснув кулак. Але потім...
Зомбі-снаряд доїхав в область біля сивої дівчини. Солдати, які були біля неї, посипалися зі стіни.
Харман здригнувся і поспішно озирнувся.
Через зомбі-снаряда всі солдати і каторжники на вершині тієї частини стіни були скинені на землю, вниз. Велика кількість зомбі почала підніматися на ноги позаду дівчини.
- Чорт забирай!
Він швидко вхопив меч з піхви і кинувся до неї.
Тим часом вона відчула рух позаду себе і озирнулася.
Мабуть, вона була так здивована, тому що викинула мечі і сагайдаки зі стрілами зі своїх рук.
- Що ти робиш? Біжи! - Покрикнув Харман, але дівчина не зрушилася з місця.
Вона, мабуть, була налякана.
Згодом зомбі зрештою поворухнулися. Їхні щелепи широко розкрилися і потягнулися до неї.
- Чорт забирай, я не встигну!
Харман стиснув зуби.
- Я використовую божественність, і тоді ...
- О, Бог війни Хейм! Даруй мені свою силу, щоб я зміг захистити бідного ягняточка ...
Божественність вирвалася з тіла Хармана. Білі частинки обвилися навколо його рук, ніг і меча.
Саме в той момент, коли він з усіх сил намагався дотягнутися до дівчини...
Її очі раптом стали гострими, як у змії. Вона підняла меч і перекаталася, вибігши на щелепу зомбі.
- О, богиня милосердя і любові, Гея.
Хоча її меч слабкий, він почав випромінювати м’яке світло.
Вираз обличчя Хармана тут же застило, хоча його ноги все ще несли до неї.
- Дай мені силу.
Її меч швидко встромився у незахищений торс зомбі.
З правою ногою в якості опори, все її тіло розвернулося на триста шістдесят градусів. Її меч легко зрізав голови зомбі.
- ... .
Ця атака була настільки чистою і швидкою, що на мить у повітрі залишилося залишене зображення меча. Тільки тоді Харман зупинився.
Її атака була одночасно незграбною і тремтячою, як ніби вона тільки навчилася симулювати рух, який побачила в навчальному погоні про навернення з мечем. Він відчував, що їй вдалося здійснити цей удар тільки завдяки своїй силі.
"Однако..."
Хоч її техніка і була грубою, вона в той же час була справді гострою.
Як демонструючи її вибухівку, три відрубані голови зомбі були акуратно перерізані, в той час як голови позосталих побої немов пройшли через м'ясорубку.
Одна голова зомбі, наче м’ячик, зупинилася біля її ніг. Обезголовні створіння незграбно похитнулися, а потім впали на коліна і впадали на землю.
Очі Гармана здригнулися, коли він подивився на шиї зомбі.
« Це точно...»
Це було імперське мистецтво фехтування, яке передавалося лише членам лицарського ордену святого хреста, який захищав імператорську родину протягом тисяч років.
Як дівчина з села могла використати цей стиль меча?
Шарлотта подивилася на мертвих зомбі і зітхнув з полегшенням.
Її серце все ще сильно билося. Хоча вона була приголомшена через раптовий прихід зомбі, зрештою їй вдалося спровокувати цю атаку.
- Воно того коштувало.
Вона згадала про зміст книжок у монастирі, в яких містилися різноманітні технічні новинки відомих імператорській сім’ї. Їх помістили туди, щоб вигнаний принц міг хоча б спробувати вивчити їх. Звичайно, він тільки глянув на них, після чого забив їх.
- Те, що не вдалося зробити його висновку... Я зроблю це замість нього.
Здійснюючись цим досягненням, Шарлотта обернулася і побачила, що паладин Харман стояв на місці.
- Щось не так?
- ... .
Вона нахилила голову в німому питанні, але Харман просто стояв на своєму місці.
----
- Мы... Ми вистояли!
Солдати, які охороняли феодала і принца, подивилися на купу трупів зомбі та запирів прямо перед їхніми очима. Незважаючи на те, що вони втратили кількох бойових товаришів, це було чудом для цих звичайних солдатів, які змогли вижити після зустрічі з упряжами і Дуллаханом.
- Я дійсно думав, що щойно став паладином!
Багато солдатів так само із захопленням говорили, дивлячись на свої власні тіла. Божественність почала вивітритися з них, наче знала, що все було скінчено.
Однак вони все ще не могли заспокоїтись, коли відчули себе паладинами на деякий час.
Проте єдиним, хто відчував себе тут по-справжньому збентеженим і схвильований, був Дженальд. Він був аристократом, добре обізнаним про справи у вищих ешелонах, і саме тому він чув багато історій про принца.
« Всі говорили, що його легко налякати, бо він надзвичайно похітливий і некомпетентний. І він навіть не знає як можна було використовувати божественність, але...»
"Серйозно?"
Цей хлопчик з лопатою напав на Дуллахана, і це про нього говорили як про легко полохливу людину? Це безумство!
І він не знав, як можна було використовувати божественність?
- О боже... Наскільки високі стандарти в імператорській сім'ї, що вони говорили про сьомого принца як про некомпетентного невдаху? Хтось, хто навіть не може використовувати божественність? Може бути, благословення інших відходів імператорської родини можуть зцілити відразу сотні людей і ... Може навіть оживити мертвого?
Чи це правда?
Дженальд прищепив свій язик.
Він думав, що це безглуздо, але згадавши благословення принца, зрозумів, ніби все це могло бути правдою.
Чорт, він навіть почав думати про те, що всі ті казки про легендарні подвиги святого імператора насправді відбувалися.
- Чудово! Використовуйте цей імпульс і евакуюйте інших жителів у моєму особняку прямо зараз! Крім того, наведіть його високість принца...
Дженальд витер хустинкою піт з лоба і перевів погляд на принца.
Але його там не було.
Він був приголомшений таким несподіваним поворотом подій і швидко озирнувся околиці. Він покликав кількох солдатів, щоб дізнатися, де зараз був принц.
- Мілорд, ви хочете дізнатися де знаходиться його високість?
- Він направився кудись разом з ротом солдат. Я думав, що він отримав дозвіл від вас, мілорд.
- Він пішов з солдатами? - запитав Дженальд.
- Да, милорд... е-е? Д-да, він ... Так, звичайно... Но...
Очі солдата продовжували озиратися, навіть коли він говорив. Дженальд бачив, що кількість солдатів залишилась такою ж. Мертві загинули.
Але тоді з якими солдатами пішов принц?
Лица Дженальда і солдат стали порожніми, наче вони потрапили під чари привида. Але це тривало лише секунду, бо Дженалд зрозумів, що принцу загрожує небезпека. Він голосно вигукнув: - Десять солдатів, йдіть за мною! Ми повинні знайти його високість!
Феодал та його солдати поспішили до міста, щоб знайти принца.
----
Від першої особи
- Дайте мені трохи відпочити.
Я залпом випив святу воду і викинув пусту пляшку. Скільки я вже випив? Може бути, близько п'яти пляшок? Хоча я був дуже вдячний за своє життя, але відчував в животі важкий тягар.
Як п'яний енергетик, я відчув, як моє тіло заряджається божественністю.
Я продовжував бродити по центру міста, переслідуючи сморід.
*Бум!
Найближчі двері розлетілися вдребезги, і звідти вискочив запир. Його розорована паща широко розкривалася, а кігті були готові мене розрубати.
- Ккирек?
Запир виявився підвісний в повітрі.
Опустивши погляд нижче, він нарешті виявив десятки копій, які прокололи його торс.
Я подивився на десятки солдатів. Вони були одягнені так само, як і солдати Роній. Вони були в доспеках, а їхні обличчя були сховані за вуалями та шоломами.
Зазвичай я заохочував скелетів, яких створював із своїх божественних запасів. Але тепер я не міг витратити стільки сил, щоб врешті-решт оживити всі мертві тіла.
Завдяки тому що списи були божественними, запиряни почали сильно роздратовуватися.
Ще один солдат вихопив свій меч і схопився, розвернувся і відрубав упирю голову.
Яке гарне обезголовлювання.
- Хоча трохи грубіше, але воно по-своєму корисне, я думаю.
Коли я намагався зробити щось подібне раніше, я втратив рівновагу і мало не помер, в той час як всі ці солдати могли виконувати цю атаку хоча й трохи незграбніше.
Я знову почав внюхуватися.
Ми блукали містом у пошуках заповнених демонічною енергією дір в землі, і як тільки ми виявляли їх, то відразу ж винищували. Оскільки їх було небагато, і більшість з них були поруч, знайти їх не так вже й важко.
Коли я йшов до всіх запахів, мене вразила огидна вонь і мені навіть довелося прикрити ніс від того, що щось виняло неймовірно мерзенне.
Сам того не помітив, я дістався зовнішніх стін. Іншими словами, я прийшов у місце, де зараз бився не на життя, а на смерть.
- Швидше!
Звичайні цивільні були зайняті переносом на своїх спинах сагайдів зі стрілами, а в руках вони тримали мечі і списи.
- Масло! Принесіть ще масла!
- Нам потрібно більше каменів!
- Чорт забирай! Ці створіння наближаються! Чорт забирай!
- Увааах! Мене вкусили! Мене вкусили!
Незважаючи на те що в’язні кричали, вони все одно боролися з ордами.
- Мені потрібно зцілення!
- Занадто багато поранених!
- Оскільки отрута і демонічна енергія проникли в його тіло, ми повинні відрізати її!
Священики бізнесіто бігали туди-сюди, пересуваючи поранених і лікуючи їх.
- Повний дурдом, ех, - сказав я, після чого надів маску з дзьобом.
Звичайно, мої солдати виглядали зовсім не так, як інші зомбі, але якщо їх побачать і розсікають, у мене буде купа неприємностей. Я маю на увазі, що приховати свою особистість на всяк випадок було б не такою вже й погано ідеєю, вірно? Оскільки всі тут ходили в одних і тих самих масках, зрозуміти що саме за священик знаходився перед тобою було неможливо.
Я підійшов до групи священиків, які лікували поранених.
На землі були розкладені великі шматки тканини. На них доставляли поранених солдатів і каторжників. Жреці у масках з дзьобами працювали над пораненими.
- Демонічна енергія і токсини проникли в його внутрішні органи!
- Дам йому випити святої води?
- Ні. Його тіло занадто слабке. Це тільки зашкодить його внутрішнім органам. Він так скоро помре... Чорт забирай! Вдаряйте йому живіт!
- Приготуйтеся до операції! Принесіть мені відновлювальні зілля, а не святу воду! Анестезія?
- У нас немає часу! Нам потрібно вирізати з його тіла демонічну енергію! Якщо ми не зробимо цього, його кишки почнуть гнити!
Вони почали витягати скальпелі та всілякі медичні інструменти для операції. Потім вони обережно розкрили живіт пацієнта...
- Уу... уваак... Вааахк!
Очі солдата ставали дедалі більше, коли йому вкривали живіт. Бідолаха довелося спостерігати, як його тіло вкриють у реальному часі...
Як жахливо...
- Ні, не роби цього! Стій! Ти вбиваєш мене...
Оскільки його не відправили в Морфея, то він почав шукати полегшення.
- А-а-А! Я... Я не хочу вмирати! Я досі... Я ще... не зізнався їй...
Гей, хлопці, навіть я можу побачити над ним яскравий прапор смерті.
Я витріщився на вмираючого солдата.
Білки очей хлопця вже були видно, а його дихання загрожувало перерватися в будь-яку секунду. Я не міг більше стояти і дивитися на це.
Після того як я дістав пляшку священної води зі свого інвентаря, я підійшов до них.
- Чорт забирай! Тримайся, хлопче! Я сказав триматися! Якщо ти зараз втратиш свідомість, все буде скінчено... А? Хто ти, чорт візьми?
Я просто влив святу воду у розкритий живіт. Інші жерці в дзьобастих масках були приголомшені цим.
Однак це було цілком зрозуміло.
Тому що внутрішні органи, заражені демонською енергією, відразу вибухали від контакту з святою водою.
- Щ-що за ... Ах ти сучий син!
Один з жерців сердито схопив мене за комірці. Мабуть, він щиро намагався врятувати життя цього хлопця.
- Якого біса ти зробив? Зараз не час для ...
Я легонько постукав по його масці і вказав на вмираючого солдата.
- ..?
Священик секунду дивився на мій палець, наче зачарований, а потім подивився на солдата.
- Що це за чортівня?
Пошкоджені внутрішні органи почали відновлюватися. Знов виросли органи, які не мали на собі демонської енергії.
- Ой... Ой... Увааах! Це боляче! Це ж боляче! Чорт забирай, чорт! Мій шлунок... Лайно, ви - смердючі покидьки! Що, чорт візьми, ви зі мною зробили! Увааах! Боляче! Уваах! Сучі діти! Дияволи!
Солдат, що стояв на порозі смерті секунду тому, несподівано затримався від нестерпного болю. Зрештою він не витримав болю і знепритомнів.
- Чечисто? Він так помре. Вам краще зашити його прямо зараз.
Моя « ввічлива» пропозиція змусило священиків трохи здригнутися. Вони поспішно зашивали чоловікові розпорочений живіт.
Солдат, мабуть, був ще живий, тому що його дихання було стабільним. Я витягнув з інвентаря ще одну пляшку зі святої води і кинув її в священиків.
- Простіше... Магия?
Священики перекладали погляд на мене і на Святу воду.
- Переконайтеся, що більше не буде подібних інцидентів. Не потрібно збільшувати і так велике військо нежиті, ясно? - Сказав я.
- Д-да, ми розуміємо!
Священики закидали головами.
Здавалося, вони до смерті хотіли поставити мені багато запитань, але в той же час вони розуміли, що зараз був не найсприятливіший час.
- Наскільки зараз погана ситуація, якщо справа дійшла до цього?
Двадцять тисяч мертвих. Навіть якщо вони мають зброю, то чи ж ці солдати не надто погано справляються з нападом слабких юнітів?
Я повів своїх солдатів по зовнішній стіні фортеці.
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora