Кажуть, що запир був рівним чотирьом дорослим чоловікам. Але цей солдат міг легко захиститися від нападу такого монстра.
- Але... Але як?
Солдат здригнувся, відчувши, як щось проникло в його тіло.
Він відчув легкість. Усі його рани були зцілені. І, крім того, він навіть відчув себе набагато сильніше, ніж будь-коли раніше. Він відчув божественну аура і перевів свій погляд.
Поруч з феодалом Дженальдом стояв імперський принц... Ніхто не знав, звідки він узяв лопату, на яку зараз спирався... і він випускав незліченні частинки яскравого світла зі свого тіла.
Принц пробурмотів щось з яскраво вираженою образою на обличчі: - Будь ласка, будь добра до мене хоча б один раз, прошу?
У голосі він почув нотки образи, але солдати не могли зрозуміти, кому були призначені ці слова.
Але в одному вони були впевнені. Це неймовірно потужне благословення, мабуть, походить від їхнього принца! Це викликало замішання в солдатів.
"Але як цей принц може використати таку магію?"
"Хіба він не був невиліковним сміттям?"
Протягом останніх декількох десятиліть солдати стикалися з багатьма священиками. Вони навіть бачили деяких священиків високого рівня, які також мали дивовижні здібності. Але навіть такі старі монстри не могли видавати щось настільки сильне і на таку велику територію!
"Крім усього іншого, благословення може бути таким сильним?"
Благословилось не тільки їхні тіла — мечі, списи, щити й навіть обладунки... Усе було оповите божественністю.
Яке ж велике благословення, навіть неживі предмети!
"Ч-що це означає?"
Усі солдати почали згадувати історію, яку чули в дитинстві.
Король некромантів, Амон. Король неживий, який очолював величезну армію в кілька сотень тисяч німертових. І Великий герой Келт Олфолс, який переміг Амона п'ятдесят років тому.
Імператорський принц, який був у центрі їхнього ладу, був онуком святого імператора Кельта Олфолса. Він був хлопчиком, в якому текла кров великого героя.
Ця велична і незбагненна божественність, мабуть, походить від його благородного родоводу.
- Триматися з усіх сил! Я буду хілити вас, так що ви зможете знищити всіх цих зомбі, добре?
Солдати не зовсім зрозуміли, про що говорив принц. Однак, вони всі відчували потік сили всередині себе.
Насправді, він спостерігав за ними. Тепер Великий герой захищав їх на цій самій землі, Землі духів мертвих.
У цей самий момент їх переповнила впевненість, і всі вони відчули себе безстрашними лицарями.
- О-о-О- о!
Солдати всі голосно заре́вели.
- Ккиїяаахк!
З іншого боку, не жити завивала.
Солдати міцно вхопилися за щити і опустили голови.
Зомбі, похитуючись, швидко рушив до солдатів. Невдовзі хвилі зігнилися з муром живих.
- Тримати стрій!
Копейники закричали.
- Це не проблема!
І справді, ніщо не могло зсунути їх. Тому що...
- Фу-ух!
... тому що вони більше не були звичайними солдатами. Їхні ноги трохи зіпсувались, але вони змогли витримати напад. Один з запилень стрибнув і замахнувся кігтями на солдата, але солдатів зміг легко відкинути його назад.
- О, моя Богиня! Я щойно відштовхнув упаря?
Солдат, який стояв позаду нього, також був приголомшений побаченим, але не забув швидко виставити спис вперед.
Удар!
Криза списа прошивала тіло запиря з легкою мурашки.
- Кіїаахк!
Після того, як він витягнув з його тіла свій спис, в упарі відкрилася величезна діра, і з неї почав складатись попіл. Чудо вибухнуло від нестерпного болю і, схопившись за велику діру, швидко поплескали назад.
У всіх солдатів брови злетіли вгору.
- Вони можуть відчувати біль?
Як не жити, відчуваючи біль?
Солдат подивився на свій спис. Частинки м’якого світла повільно просочувалися з зброї.
Вони були простими солдатами. Не лицарями, а жалюгідним звичайним м’ясом.
Їх ніколи не вчили користуватись маною, і їх не навчали користуватися божественністю. Вони навчали і заколювали лише їхні тіла. Але тепер вони тримали в руках зброю, яка оповита божественністю, ніби раптово всі стали справжніми паладинами.
- Ха! Ха-ха! Ха-ха-хо!
Один солдат розсміявся.
- Що за чортівня? Я... Я можу використовувати божественність?
Решта солдатів перемістила погляди на нейтертових. Зомбі і запирі, які їх колись лякали, тепер виглядали слабкими й жалюгідними.
- Ми зможемо це зробити...
- Ми зможемо перемогти!
Всі солдати здружилися. Вони більше не працювали, щоб працювати на будівництві. Адреналін і збудження змусило їх вибігти з ладу.
З швидкістю, в яку вони самі ледве могли повірити, солдати швидко прибули у стрій зомбі і запирей, і почали розмахувати своєю зброєю. Багато клинок почали розсікати тіло нежиті ...
Це було більше схоже на тофу. Їхня зброя так легко рубила цю не жити...
Коли тіло не дісталося до їхньої зброї, їхні частини тіла починали зганяти через божественність.
- Ха-ха-хо!
Тепер здавалося, що солдати полювали на неживу людину, а не навпаки.
Але тут один солдат відчув за собою чиюсь присутність і швидко озирнувся.
- А?
Його голова відлетіла в сторону, а здивований вираз назавжди закарбувалось на його обличчі.
Решта солдатів здригнулися і швидко відвели свої погляди.
У правій руці він тримав довгий меч, а в лівій — власну голову. Німертовий лицар, одягнений в повний латний доспех, з'явився на полі бою...
- Хіітіїк!
Солдати знайшли присутність Дуллахана і закричали. Тільки тоді вони опритомніли від своїх рожевих ілюзій і відразу повернулися до реальності.
Але тут хтось наступив Дуллахану на плечі.
- А?
Лезові лопати поблякували на світлі. Принц помахнув своєю лопатою.
Однак Дулахан легко заблокував цей удар.
- Що за фігня...
Принц був підкинений в повітря.
Як тільки Дженальд побачив це видовище, він поспішно закричав: - З-забезпечте його високість!
Солдати швидко прийшли в себе і підхопили принца, який впав на землю.
- Тримати стрій! Прокидайтеся!
Гучний голос Дженальда повернув схвильованих солдатів до реальності. Вони були звичайними солдатами, а не справжніми паладинами.
Як тільки вони зрозуміли цей факт, страх швидко наповнив солдат і вони поспішно відступили.
- Гу-у-о!
Голова Дуллахана в його власній лівій руці раптово дивно завила. Його масивний довгий меч був високо піднятий, після чого обвалився вниз.
Двоє солдатів підняли свої щити і змогли заблокувати атаку довгого меча.
Дулахан знову помахав мечем.
Проте і друга атака монстра була заблокована, але на щитах з'явилися тріщини. Солдати, які раніше вміло противилися нападам запирей, не витримали ще одного удару і були підняті в повітря, після чого відлетіли у тил.
Будівель був зламаний, і втворилась величезна колода. Солдати з списами миттєво побліднули.
- Вбийте цю штуку!
Солдати, що працювали на полі, міцно вхопили списи і кинули їх вперед. Зброя, яка підсилювала божественність, пробила броню і встромилася у монстра. Дулахан злив від болю, але не перестав розмахувати мечем на всі боки.
- Чорт забирай, виродку!
Імператорський принц схопився на ноги і спробував кинутись вперед. Але Дженальд зміг утримати його.
- Ні, ваша високість! Це Дулахан! Безголовий лицар! Він знаходиться в абсолютно іншій площині порівняно з запирями!
Дженальд швидко закрив рот, тому що принц нахмурився, а потім раптово витягнув щось зі своєї внутрішньої кишені, не сказавши більше ні слова.
Очі феодала розширилися, коли він зрозумів, що саме дістав принц.
Якимось чином з кишені принца з'явилося довге, схоже на палицю, зброю. Його здивувало поява такий великий речі з такого маленького кишені, але що потрясло його ще більше, так це сама ця річ.
Це... гвинтівка?
Що він збирається зробити з цим декоративним предметом?
- Гу-о- о!
Примарний блиск в очах Дулахана набув ясний відтінок. Коли він знову помахав мечем, двоє солдатів були відкинуті геть. Будівля знову зламалася, що дозволило запирям і зміям повернутися в наступ.
Дулахан підняв голову і насмішив. Його мертві очі переміщалися навколо, поки він не помітив маленького хлопчика серед людей.
- Кки?
Саме в той момент, коли монстр зрозумів, що ця дитина вказує на неї довгою палицею...
... З’явився яскравий спалах світла, і водночас голова Дуллахана розлетілася на дрібні шматочки.
Позбавившись голови, тіло Дулахана впало на коліна і безмбезно повалилося вперед.
- Я так і думав... не варто було мені намагатися здолати його в ближній бою...
Імператорський принц, мабуть, відчував втому, тому що він плюхнувся на землю.
----
Харман, стоячи на вершині укріпленого муру, сковтнув суху слину.
Усі знали, що світло послабляло силу демонів і ніч навпаки посилила її. Коли сонце сяяло над головою, то не могла повністю продемонструвати свою силу.
Однак...
- Навіть небо не принесе нам благословення.
Харман подивився на небо.
Надвечір і похмурі чорні хмари, наче заковтує саме сонце. Він відчував слабкий слід демонської енергії від цього явища. Ці темні хмари, мабуть, були « отутманом », який створив вампір.
- І скоро настане ніч.
Битва, яка почалася вранці, продовжувалася і настав вечір.
*** Бум!
Зомбі продовжували бити у свої бойові барабани. Щоразу, коли ударяв барабан, зомбі та скелети верещали і видавали у такт.
- Вогонь!
Один з лицарів наказав, і в’язні швидко випустили стріли та болти.
Зомбі та скелети, які наступали, були обстрілені безліччю бомб. Німертові підняли свої смердючі щити, щоб захистити свої голови. Невдовзі ці стріли прокололи різні частини тіла — руки, ноги та торс... Деякий час не падав, але основний будівельний майданчик продовжував йти далі.
Стріли і болти не могли пробити щити.
Зазвичай не було сил бігати, але вони просувалися досить швидкими кроками і незабаром ряди не жили за зовнішнім муром Ронії. Вони почали підніматися вгору, використовуючи драбини з дерева та кісток.
- Ккиїк, ккіку!
- Зупиніть їх!
Стріли та болти тепер летіли в зомбі і нежити, яка піднімалися сходами. Шоломи безліч монстрів були пронизані, через що вони падали назад вниз.
Але велика кількість неживих речей стояли внизу і чекали своєї черги, захищаючи при цьому свої голови щитами.
Вони не знали такої речі, як страх. Вони так само не відчували болю.
Вони просто рухалися згідно з наказом. Якщо їхні голови не були вражені, ці монстри просто продовжували дертися по стінах.
Це була сутність безсмертної армії. І саме це робило таких ворогів безпритульних.
- Чорт забирай.
Харман спостерігав за сценою, що розверталася.
Таким чином, їхній ворог вирішив почати виснажливу війну на виснаження.
- Ні, стоп... Справжня проблема не в них.
Катапульти з шумом заробили серед зомбі. У той же час щось велике влетіла всередину фортеці.
Харман переклав погляд на одну з них. Великий "шар" з чогось м'ясного зруйнував будинок і продовжував качатися по землі. Через деякий час він розколовся, і гуманоїдні істоти розбіглись у всі боки.
- Снаряди зомбі...
Те, що впало всередину було не валунами, а шматками гниючого тіла. А точніше зомбі.
- Чорт забирай!
Харман подивився вдалель, за міцні стіни.
- Куво-о! ..
Чотириметрові гіганти, зомбі-огри, почали рухатися. Вони згребли зомбі, що ганялись довкола них, і осліпивши кошенятки, завантажили масу тіла в катапульти. Після того, як це було зроблено, скрипучі скелети відпустили натяжку катапульти...
Як тільки солдати стали свідками цього видовища, вони впали у відчай.
- О-о, боже мой!
Один клубок плоті врізався у зовнішню стіну і впав вниз. Куля зомбі зірвалася разом, розколовся і розсипався по землі.
Ті, що приземлилися всередині твердих стін тіла почали розпадатися на зомбі, які стали рухатися попри розчавлені кінцівки. Вони, хитаючись, піднялися на ноги і почали розповзатися по всі боки.
- Зупиніть їх!
Чимало солдатів відчайдушно скидали з сходів невід.
Існувала велика ймовірність того, що перелякані звичайні селяни будуть спалені, і це тільки погіршити ситуацію.
- Використовуйте балісти і зупиніть цих тварів!
Каторжники швидко прицілилися з балісти, після чого величезні болти були випущені в зомбі-огрів.
Деякі болти пролетіли повз них, в той час як інші потрапили точно в тіла ограів, але такі атаки не були для них чимось небезпечним. Зомбі-огри захиталися лише деякий час, а потім просто проігнорували болти, які прокололи їх тіла, і продовжили створювати м'ясні котлетки та завантажувати їх в катапульту.
Харман стиснув зуби, коли побачив це видовище.
При такому положенні справ не було сенсу від замкнених воріт. Зрештою, щоб не жити постійно в силі Ронії.
З такою швидкістю...
Його погляд знову перемістився на графа вампірів. Тучне чудовисько просто ревило від сміху на своєму паланці.
- Ми повинні зупинити їх у що б не сталося. Принаймні, нам потрібно протриматися до того часу, поки імперія не дізнається про нашу ситуацію... Тоді нам пришлють підкріплення!
Проте Гарман не розумів, як це зробити.
Перш ніж теократична імперія дізнається про цю ситуацію, потрібно буде принаймні два тижні. На той час фортеця буде завойована.
Саме в той момент, коли він стиснув кулаки від чистого розчарування і люті, якась дівчина проштовхнулася повз нього.
Харман здригнувся і швидко глянув на дівчину з серебристо-білим волоссям.
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora