----
Поки я вивчав ті, що віддаляються спини двох фермерів, навики [мислового погляд] показали мені статус одного з них.
----
[Ім'я: Грил.
Вік: 35 років.
Спеціальність: рільництво, фізична праця.
Зараз знаходиться в благословенному стані.]
----
Інформація, яка містилася в статусі було настільки мало, що це було якось навіть смішно. Але тепер я був стурбований останнім рядком.
В благословенному стані? Я тільки намалював кривий хрест пальцями і сказав: "Мамін".
Незважаючи на мої дії, які могли бути вияснені як Святоцтво, божественність, яка раніше спала всередині мого тіла все ж прокинулася назовні і вміння активувався сам по собі. Але я точно знав, що в мене не було ніякого досвіду, який би благословляв людей.
Я задумався, після чого згадав про певну навички.
[Жаженне прокляття - проклинає ціль і завдає їй урон протягом тривалого часу.]
Мабуть, це вміння спрацював на зворотній бік.
Це ж не повинно викликати жодних проблем, вірно?
А взагалі, що може статися? Все одно в результаті я поблагословив їх, а не прокляв, так що все повинно бути гаразд.
Навіть якщо ви не помрете після голоду, навіть гнила їжа може без жодних наслідків вгамувати ваш голод. Якщо ви не помрете після того, як вас вразить магія, це саме по собі буде благословенням.
Якщо щось піде не так, до мене прийдуть в першу чергу. Я вирішив більше не турбуватися про це.
Тепер же я був звичайним ритуальним робітником. У монастирі жив чоловік, який хоронив померлих і виконував обряд очищення.
Тож мені не потрібно було турбуватися про те, що відбувається у зовнішньому світі.
Моя робота полягає в копанні, викидання гниючих трупів у ями і проводів очищення, щоб ніхто з тільки що похованих не перетворився на зомбі. Ось і все. Я зараз влаштовувався.
Я не відчував жодного відрази до мертвих тіл, що, ймовірно, було пов'язано з наслідками моєї професії - безкромант. Ця робота була навіть своєю корисною і іноді веселою.
----
- Імператорський принц! Імператорський принц!
Фермери, які відвідали мене нещодавно знову прийшли до мене, цього разу ледве-лежища посуду. На цей раз трупів було троє ....
Побачивши цю візку, я впав у відчай.
- Чорт забирай, це ще не все?
Кожна з них важила щонайменше від 50 до 60 кілограмів.
До цього я міг спокійно ховати всі трупи через те, що міг просто перетворити їх на зомбі і змусити їх робити всю важку роботу. Мені ж потрібно було в кінці тільки закопати могили і провести формальну церемонію очищення. Кінець.
Але тепер я не міг використовувати свої навички через фермерів, які занадто часто почали відвідувати мене.
Врешті-решт, я повинен був лопатою, лопатею, і ще раз лопаткою розкопувати ями... До того ж, тепер я повинен був тягати тіла і виконувати похорон належним чином...
Чорт забирай, внук Святого імператора, який нібито був улюбленим всіма богами, мав виконати таку важку роботу.
Це не мало жодного сенсу.
А, найславетніша богиня любові і милосердя, Гея! Невже ми стали запеклими ворогами?
Я подумки проклинав і ображав богиню, якій поклонялася теократична імперія. Але незабаром я згадав дещо і здригнувся.
- Скільки днів пройшло з тих пір, як вони померли?
- Простите? Ну, може бути, два або три дні?.
- А як же кремація?
- Як бачите, ми цього не зробили.
Поїздка раптом почала дико трястися. А потім троє зомбі швидко встали.
- *Ку-о!*
Видавши рев, зомбі випадали із возів.
- Уваах!
Фермери в паніці закричали.
Я втратив дар мови.
Чому мене взагалі відправили на цей цвинтар? Чому колишнього власника цього тіла не призвали в армію?
Я зітхнув і покріпше стискував лопату. Потім я почав бити зомбі по головах.
Перший удар, другий, третій...
Зомбі впали, коли лопата проколола їхні голови. Їхня кров окропила моє обличчя. Я рефлекторно нахмурився.
Витервши кров тильної стороною долоні, я почав тягти нерухомого тіла.
Чорт забирай, врешті-решт я повинен був поховати їх.
Мені потрібно було вибрати клас варвара або танку... Але зараз моїм класом був некромант. Професія, яку часто вибирали соломинки, це була професія для справжніх любителів попкорна - закликав сотню інших мертвих і дивишся за тим, як вони вбивають твоїх ворогів.
Але через це мої характеристики були десь на дні. Моє тіло було занадто погане. І це ще з огляду на те, що м'язи і витривалість були трохи висилені всіма цими вправами із лопатою.
Я кинув труп з розбитою головою в яму. Фермери допомогли мені з переносом двох інших трупів.
Незабаром більшість роботи було зроблено.
Відчувши втому, я присів на ще не встановлений надгробний камінь. Роблячи вигляд, що достаю щось з шкіряної сумки, я відкрив інвентар.
Я витягнув варену картоплю і відкусив її, хоча мої руки й були досі в крові. Але тут вже нічого не поробиш - митися перед їдою кожного разу в такому місці було б порожній тратою часу.
Крім того, тіло було міцніше за мене або я міг подякувати « правопоклонству ». Я ще жодного разу не захворів після того, як прокинувся в цьому тілі.
- П-простіть нас...
Вони переглянулися, наче злякалися раптової зміни в моєму настрої, а потім один з них обережно сказав: - Ми ... Наше село ніби прокляв злий дух. Як може існувати така чума...
Злий дух?
Хлопці, це навіть не смішно. Схоже, що ці довірливі дурники знову почали вірити у всяку нісенітницю.
- Імператорський принц, ви ж священик? Може ви проженете злого духу з села?
Виродок. Ти хочеш, щоб я став еккорцистом?
Я нахмурився і сказав: - Від священика у мене тільки цей безглуздий титул. І ви обоє хочете, щоб я прогнав вашого злого духу?
Але, на жаль, через те, що я був священиком, оскільки був єдиним працівником на цьому цвинтарі, я не міг їм відмовити.
Так і просити про це п'ятнадцятирічного хлопчика було досить жорстоко.
Хіба ж не було б мудріше попросити про це паладників, які кожного разу відвідували кожне село?
- Крім того, мені лише 15 років. Ви дійсно хочете довірити еккорцизм 15-річній дитині?
Обидва селяни відкололися назад, бо вони теж добре знали про це.
- О... Так, але... Но...
- Паладини, які відвідували село минулого разу, сказали нам залишити все на вас, якщо тільки це дійсно не небезпечно, принц ...
- ... .
Ублюдки.
Але саме в той момент, коли я хотів почати засипати їх всілякими прокляттями ...
- До того ж ви дарували нас благословенням, чи не так?
- Ви дивовижний священик, тому ми сподіваємося на те, що ви допоможете нашому селі...
- Що?
Про що вони тепер говорять? Я здивовано подивився на двох фермерів. Вони помітили вираз мого обличчя і почали своє пояснення...
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora