Розділ 16: Ментальні тренування (1)
У дослідницькій лабораторії, настільки занедбаній, що здавалося, ніби вона може завалитися будь-якої миті, зморшкуваті очі професора Бастіона широко розплющилися.
— Ти… знайшов кошти на дослідження?
— Так. Як ви й казали — один мільйон золота. Я приніс його, — спокійно відповів я.
Він дивився на мене так, ніби я щойно заявив, що привів із собою живого дракона.
І я його розумів.
Ну серйозно — кого це не шокує? Який ще курсант заходить до професорського кабінету з мільйоном золота й каже, що хоче долучитися до дослідження? Тим паче, коли йдеться про те, що Священна Імперія без вагань назвала б смертним гріхом.
— Ти… ти з глузду з’їхав? — пробурмотів він.
Чесно кажучи, я не очікував почути це саме від професора Бастіона.
— Ви ж самі сказали, що для початку досліджень потрібно щонайменше мільйон золота, — відповів я.
Його обличчя ясно показувало: він і близько не очікував, що я справді принесу гроші.
— Я це сказав, але ж ти навчаєшся тут за стипендією Республіки! Звідки в тебе один мільйон золота?
— То ви копалися в моєму досьє?
— Кинь дурниці й відповідай.
Я знизав плечима.
— Позичив у друга.
— Позичив?! Один мільйон золота?!
— Чули про Джулса Канга?
— Ні.
— Син однієї з п’яти найбагатших родин Республіки. І, за сумісництвом, мій друг.
— Хмм!
Навіть так, позичити такі гроші — це не дрібна послуга. Це не те, що роблять «просто так».
— То чому ти так відчайдушно хочеш брати участь у моїх дослідженнях стигмат душі? — спитав професор Бастіон.
— Мені потрібно, щоб ви створили дещо конкретне.
— Створив?
— Так.
— Що саме?
Я відповів тихо:
— Підсилювальний еліксир стигмати душі.
— …Підсилювальний еліксир?
— Простими словами — це зілля, яке штучно переводить стигмату душі в режим перевантаження, різко підвищуючи вихід мани.
Для мене, людини з хронічним дефіцитом мани, це було б як дощ у посуху. Так, ефект тимчасовий. Але кількість мани, що вивільняється під час спалаху стигмати, незрівнянно більша, ніж від будь-яких еліксирів чи магічних істот.
Якби в мене був цей еліксир під час поєдинку з професором Кейном — результат був би іншим. До стіни відлетів би не я.
Звісно, сила має ціну.
— Примусово перевантажити стигмату душі… — пробурмотів він, а потім раптом зареготав. — Ха! Ха-ха-ха! Ти… ти ж розумієш, що відбувається, коли стигмату насильно вводять у перевантаження?
— Розумію.
Його очі блиснули небезпекою.
— Стигмата — це не якийсь там резервуар для мани! Це ядро її циркуляції, друге серце! І ти хочеш штучно його розігнати?!
Тоді енергетична мережа тіла перекручується, органи розриває зсередини, і людина помирає в жахливих муках!
Фактично — отрута.
— Навіть якщо шляхом експериментів і вдасться зробити щось, що не вб’є з першого разу… використаєш вдруге — і тіло не витримає.
— Мені не потрібно це пережити, — сказав я.
— …Що?
— Якщо воно працює, мені байдуже, помру я після цього чи ні.
Професор Бастіон важко зітхнув і махнув рукою.
— Забирайся з моєї лабораторії. Негайно.
Голос не залишав простору для суперечок. Він навіть відвернувся з відразою.
Що ж, справедливо, подумав я.
На його місці я б вирішив так само. Тож, щоб переконати його, мені довелося дістати козир.
Я витягнув меч.
— Не кажи, що ти… погрожуєш мені цим? — пирхнув він.
— Хіба це подіє на людину, яка роками таємно досліджувала стигмати, попри тиск Священної Імперії?
— Тоді що?
— Швидше буде показати.
Я підняв клинок до шиї й різонув.
Кров бризнула фонтаном, а відтята голова з глухим стуком покотилася підлогою.
— ЩО ЗА ЧОРТ?! — професор Бастіон зіскочив із крісла.
Кров продовжувала литися… а потім раптом перетворилася на сірий попіл і розсипалася.
— Тепер розумієте, чому я сказав, що мені байдуже, помру я чи ні?
Його щелепа повільно опустилася.
— Т-ти… Що це було?! Хто ти такий?! Ти зараз використав ілюзійну магію? — пробурмотів він.
— Навіщо воїну ілюзійна магія? — спокійно відповів я.
— Це Благословення Воскресіння, — пояснив я. — Якщо я зазнаю смертельного поранення, моє тіло відновлюється.
— …Благословення… Воскресіння…
— Якщо не вірите — можу повторити.
— Н-ні! Не треба!
Він важко вдихнув, намагаючись заспокоїтися.
— Тобто… ти хочеш сказати, що це благословення миттєво відновлює будь-які пошкодження?
— Якщо спрощено — так.
— І саме тому ти хочеш, щоб я створив цей божевільний еліксир…
Навіть якщо перевантаження розірве тіло зсередини — Благословення Воскресіння зцілить усе миттєво.
Для мене це означало одне: ідеальний еліксир без побічних ефектів.
— Але ж має бути межа регенерації, навіть із благословенням? — тихо спитав він.
— Межа… — я гірко всміхнувся. — Якби вона була, я б не блукав століттями, мріючи лише про смерть.
Принаймні для цього еліксиру — її більш ніж достатньо.
Сухо ковтнувши, Джейден Бастіон відчув, як по спині пробіг холод. Він на власні очі бачив, як відновилася відтята голова.
Причин заборони досліджень стигмати було багато. Релігія — лише одна з них. Головна ж — небезпека.
Але що, якби хтось міг повністю усунути ризики?
Тоді…
В уяві з’явилося обличчя юнака з рудим волоссям і сонячною усмішкою.
Оскар.
Біль стиснув груди.
— Професоре? — покликав я.
— А… так. Отже, тобі байдуже до побічних ефектів, і ти хочеш, щоб я створив еліксир?
— Саме так.
— Хмм… Підсилювальний еліксир стигмати…
Він замислився.
— Це… насправді не так уже й складно. Методи примусового перевантаження існують. Найскладніше — перетворити це на керований приріст мани.
— Тоді я допомагатиму з дослідженням.
— Пф-ха-ха-ха! Ти? З Воїнського відділення? Чим ти можеш допомогти?
— Теорію я знаю непогано.
— О? Тоді спробуй це.
Він простягнув мені пачку нотаток.
Це були завдання з Трьох Загадок Великого Мудреця.
Я швидко їх розв’язав.
— Готово.
— Що?.. — він узяв аркуш… і завмер. — Це… неможливо…
Очі спалахнули захватом.
Він схопив мене за плечі.
— Ти! Не думав перевестися до Магічного відділення?!
— Перепрошую?
— Після випуску — до моєї лабораторії! Я особисто тебе спонсоруватиму!
— Ні, дякую.
Навіть не обговорюється.