- Легше ніж я думав. - Я нарешті подивився на чистий стіл. Як тільки я зайшов до кабінету, кількість паперів змусило моє серце стиснутися, але коли я розібрався в них, то зрозумів, що це... Занадто легко. Чому паперова робота в цьому світі набагато простіша, ніж у моєму? Може через рівень освіти? Я знаю, що більшість дозорних вчать в їх академіях, звичайних людей найчастіше просто навчають базових наук комусь із знайомих, простіше кажучи рівень освіти у цьому світі досить слабкий, тільки у великих містах є школи.
Через величезні відмінності в освіті, я і зміг виконати всю роботу трохи більше ніж за дві години. Коли я побачив купу паперів, то подумав, що це займе кілька днів.
Я думаю, що мені дали саме стільки роботи, щоб показати, як я можу працювати і чи просто завантажувати мене роботою. - Покинувши погляд на стелаж з папірами, я вирішив підійти і подивитися, що це таке. Якщо там ще робота, то я не проти виконати і її, щоб в майбутньому мене не обтяжували.
Коли я взяв перший папір, то швидко прочитав його. Що такі папери роблять у мене в кабінеті? Це папір про переклад дозорих з однієї бази на іншу, дорога по якій вони попливе і кількість зброї зі припасами з ними, це може бути важливою інформацією для шпигуна, але чому вона в моєму кабінеті то? Може раніше тут працював хтось важливий, а перенести на склад ці папери не вдоспалися.
Прочитавши ще кілька документів, я переконався, що ці папери не повинні бути в моєму кабінеті, якщо щось з цих паперів потрапить до ворога, то вони можуть цим скористатися.
Тук* туки
Роздався тихий стук у мої двері, і за секунду вона повільно відчинилася, й я побачив голову якогось хлопця.
- Вибачте. - Хлопець пробігся очима по кабінету, і знайшовши мене, він зворушився ще більше.
- Щось потрібно? - Я поклав папір назад на стелаж, і запитливо подивився на хлопця.
- Я-я, точніше, ми, колектив, зауважив, що ви прийшли сюди кілька годин тому. Раніше тут працював наш начальник, і коли він звільнився, ми були дуже розчаровані, він був чудовим... Людиною. І сьогодні призначили нового начальника, ми вже зрозуміли, що це ви, але... Ви відразу заперлися в кабінеті, і ні з ким не привіталися, ми не знаємо, як реагувати... - Хлопець виглядав невпевнено, ніби не знав, як підбирати свої слова. Він одразу відчув, що знає, хто я. Точніше моє прізвисько. Ну, це і не дивно, мене важко сплутувати з кимось іншим.
Ось тільки... Я що, новий начальник? З якого переляку? Сангоку не був упевнений, що я взагалі можу виконувати свою роботу, а тут він дає мені місце начальника. Або тут свої зв'язки підключив Гарп? Видихнувши, я подивився на хлопця, який все більше і більше нервував, коли я просто мовчки дивитися на нього.
- Зрозуміло. Як тебе звати? - Я підійшов до хлопця і відкрив двері у свій кабінет.
- Я, я Егнон, радий познайомитися. - Паренек простягнув мені руку для рукостискання, але я просто кивнув головою, і пройшов через двері. Моє око відразу з’явилось у натовпі робітників, які захоплено дивилися на те, що зробив я. Невже вони дійсно так хвилюються через мене?
- Бачу, що всі чекають мене. - Я пробіг поглядом по всіх обличчях, але нікого знайомого не побачив. - Що ж, Сангоку не повідомляв мені про це особисто, але раз він помістив мене в цей кабінет, то я так розумію, що я ваш новий начальник. Погана ідея призначити мене начальником. - Остання пропозиція змусило всіх людей дивно подивитися на мене. - Щоб ви розуміли, я приходитиму сюди лише у вільний від тренувань і плавання в морі час, чи не так?
Тільки я договорив, як побачив, що всі інші полегшено видихнули.
- Е, містер Гару, можете не хвилюватися з цього приводу. - Знову пролунав голос Егнона. - Наш попередній начальник теж часто не був, тому зазвичай і призначений заступником, він виконує роботу начальника за його відсутності.
- Так... Чи не занадто багато роботи буде виконувати заступник? Тоді, як начальник може прохолоджуватися на якомусь острові?
- Хехе, ми іноді думаємо, що ж роблять начальники, коли виходять у море... Щодо вашого питання, за цим тут всі ми. Заступник розподіляє між нами роботу, тоді як начальник зазвичай виконує працю, яку не може вирішити заступник.
Я зрозуміло кивнув головою, і подивився на порожній стіл навпроти мого кабінету.
- Тут і повинен сидіти заступник? - Я вказав на стіл, де я думав повинен сидіти секретар. І всі люди в кімнаті кивнули. – Ладно... Так зазвичай ту гору паперів, що була у мене на столі виконуєте ви?
- Щось з них робить ми, щось бере собі начальник, зазвичай він бере справи з червоною обкладинкою, це справи, які може вирішувати тільки роботодавець. - Справді, коли він сказав про червону обкладинку, я згадав, що такі справи були найменшими за інших, та й лежали вони окремо від решти, ніби щось дуже важливе.
- У вас є на сьогодні робота?
Ми годину тому виконали, що дав нам колишній начальник перед своїм доглядом, це було досить важко, але завдяки злагодженій роботі ми змогли видужати всього за тиждень. - Заговорила якась жінка з натовпу, і інші закидали головами. Або хороший колектив, або пхають і просто ліниві.
- Тільки мені страшно уявити, скільки ж там роботи було за один тиждень, боюся, що доведеться працювати до пізного. - Розчаровано сказав хлопець, і всі згідно кивнули головами.
- Тобто... За скільки ви зазвичай виконуєте такий обсяг роботи? - Я показав на свій стіл через відчинені двері. На столі була вже завершена робота, але з вигляду вона дійсно багато. Абсолютно всі люди в кімнаті жахнулися, як тільки побачили кількість паперів, у когось навіть ноги почали тремтіти.
- Приблизно стільки ж роботи дав нам минулий начальник, ми виконували її цілий тиждень без перерв. - Еґнен сказав мені, що я можу тільки дуже дивно дивитися на всіх тут людей.
- Ви всі... Де ви будь-коли вчилися? Школи... Морська академія? - Всі люди мовчки дивилися на мене, ніхто нічого не сказав, що я відразу зрозумів що жоден з них не вчився. – А... Кого навчали знайомі? - Відразу всі в кімнаті підняли руки, і я зрозумів, що рівень навчання у цьому світі дійсно маленький, хоча в ньому є високі технології. - Хіба тут немає нікого з їхніх великих міст? Там же повинні бути школи, хіба ні?
- Ми всі з маринфорду, у нас тут сім'ї, і ми дуже рідко їдемо звідси. Інколи сюди приходять вчителі, щоб навчати дітей, і все.
Я потер свої брови, і закрив за собою кабінет на ключ. – Що ж... Роботи на сьогодні у вас немає, я все зробив сам. - Миттєво запанувала тиша, обличчя всіх виглядали ... Невпевненими, що вони мені зовсім не повірили. - На відміну від вас, я освічений, така робота надто легка.
- Эм... Ви справді освічені? - Один з хлопців захоплено подивився на мене. Справді, як їх взагалі наймали на цю роботу?
- Так, але мене засмучує, що ви не освічені... Куди в біса дивиться Сэнгоку, коли дає вам цю роботу? Мені страшно уявити, скільки помилок ви могли допустити. - Деякі з них збентежено почухали голову, а інші відвели погляд.
- Містер Гару, ви дозволите нам забрати папери? Зазвичай ми розносимо їх по місцях відразу після роботи. - Одна жінка підняла голос, але я тільки похитав головою.
- Я так розумію, що це тижнева робота, можете сьогодні відпочити. І Сангоку сказав, що перевірить мою роботу. - Ну і звичайно я б не пустив їх до свого кабінету, там же чорт візьми стільки паперів, якими можуть легко скористатися щури. Треба попросити Сангоку виділити мені довіреного чоловіка, як заступника...
- Містер Гару, так... Що нам робити? - Запитав мене Егнон, і я прийшов в себе.
- Що ж, оскільки роботи на сьогодні немає, то ви вільні. Мені потрібно ще призначити заступника. - Я глянув на кожного у цій кімнаті і побачив кожну маленьку радість.
- Мистер Гару... Протягом минулих років начальники вважали замісника ні з персоналу. - Подав свій голос Еґрон, при цьому вигляд схвильований ще більше минулого.
- Да? - Я потиснув плечима і просто мовчки пішов на вихід. Ставити заступник незнайомця? Ще чого. Упевнений, що хоч один, але серед тих людей повинен бути килим. Було б дивно, якби не було. Всі ті люди з сімей назорих? Багатьом з насрати на сімейні узи, вони легко можуть продати власну матір. І врешті-решт, наймати незнайомця, який отримає доступ до кабінету, де зберігатися секретна інформація ...
Пройшовши повз драбину, я піднявся лише на один поверх і відразу побачив кабінет Сенґоку. Дуже зручно, коли не потрібно нікуди ходити.
Підійшовши до його кабінету, я знову зустрів не змінених охоронців і Сэнгоку наче тільки їм дозволяє себе охороняти.
- Гару, у вас справа до Адміралу флоту? - Запитав мене один з охоронців, і ніякого занедбання, як у перший день нашої зустрічі не було. З тих пір, як мені присудили звання капітана, вони взагалі були досить дружні.
- Так, кілька запитань щодо нової роботи. - Охоронець кивнув головою, і постукав у двері, він відкрив її і щось запитав у Сангоку. - В порядку, проходь. - Охоронець махнув мені рукою, і пішов від дверей.
Коли я зайшов до адмірала флоту, то побачив там один. Коли я приходив до нього, він завжди сидів з ким завгодно, навіть не звикло.
- Гару, як йде тренування? - Сэнгоку відштовхнувся від паперів на своєму столі, і подивився на мене.
- В порядке. Ґарп вирішив влаштувати своє тренування, і зрештою виявилося, що всі офіцери слабаки. – Сэнгоку завис с відкритим ротом. – Ну... Ґарп дав кожному вантаж вагою 50 кілограмів, і змусив пробігти десять кіл навколо маринфорда.
- А, я вже подумав погано. - Сэнгоку видихнув і розслаблено обблокився на своє крісло. - Деколи буває таке, що нові офіцери слабші від минулого покоління, це звичайно погано, але нічого не можна було б вирішити старанними тренуваннями.
- Розумію... Зрештою Ґарп дав мені вантаж вагою в п’ять тонн, і я пробіг десять кіл другим. Першим був Гурен, який ніс пів тонни. Зефір з Ґарпом відпустили мене, бо хотіли поганяти назорих ще й мені потрібно працювати. - Сэнгоку знову завис з відкритим ротом.
- П'ять тонн? - Він дивно подивився на мене. - Добре, поговорю потім з Гарпом. Ти ж прийшов до мене не щоб розповідати, як пройшли твої тренування, що потрібно?
- Так, це дуже важливе питання... Ваші люди, ну, ті з якими я тепер працюю ... Вони ж ідіоти. - Я присів на стілець навпроти столу Сонгоку. - На моєму столі лежала велика стоска паперів, так я все зробив за дві години і знаєте, що вони мені сказали? Що вони б таке робили більше тижня. Усім колективом.
- Вибач, що? - Сэнгоку в десять раз завис з відкритим ротом. - Ти знаєш, що у мене немає часу жартувати? - Я випорожнювався і за секунду поклав ключі на його стіл.
- Просто пішли кого ні будь перевірити роботу, який сенс сперечатися один з одним?