Тук*
Роздався стук у двері, і через секунду до кабінету зайшов якийсь старий. Сонгоку відразу переклав на нього погляд, як тільки він зайшов і поманив його рукою.
- Я перевірив всі документи, як ви і просили. - Старик передав Сэнгоку стоси документів з червоною обкладинкою. - Я не помітив ніяких помилок у роботі. Не знаю, хто це зробив, але він точно буде чудовим начальником. - Сказав старий веселим тоном, а Сангоку в цей час перевіряв роботу, яку я зробив.
- Це... Так це правда. - Маленький шок був зображений на обличчі Сэнгоку. Він поклав папери на стіл, і почав бурити мене поглядом.
- Якщо... До мене більше немає ніяких справ, то можу я йти? Я хотів сьогодні прийти раніше додому. - Старик безстрашно говорив, ніби боявся відмови.
- Звичайно... Можеш йти... Тільки віднести ці документи до відділу кадрів. - Сэнгоку простягнув старому документи, і через кілька секунд він вийшов. Сенґоку продовжував мовчки дивитися на мене. - Звідки ж ти такий геній з'явився. - Сэнгоку видихнув і обблокувався про своє крісло. - Ти знаєш, що спочатку деякі люди з світового уряду були незадоволені, коли я дав тобі титул капітана? Вони думали, що ти просунешся по службі тільки за рахунок зв'язків. Ти розумієш, що вони знають багато про твої сили... Але після всього, що ти робиш, я просто не знаю, як не підняти тебе.
- Мене знову підвищить?
- Нет... Ти зовсім недавно отримав звання капітана, підвищення тебе поки не чекає. - Сказав Сэнгоку, а я тільки потиснув плечима, не сильно то мені це підвищення потрібно. – Ладно... Я вірю, що ти можеш впоратися зі своєю роботою. Навіть вірю, що ти завершив роботу за дві години я не мало геніїв побажав. Але ти справді сказав, що тобі не подобається твої нові співробітники? Зрозуміло, що вони не найбільш освічені люди у світі, але вони чудово виконують свою роботу, вони кращі, кого я міг обрати з сімей назорих.
- Кращі... Якщо б ви відправляли сім'ї назорих до школи, то може я б не говорив, що вони ідіоти. Ну гаразд, це вже не мені вирішувати, і я сам не бажаю продовжувати цю тему. У мене залишилося всього паручка питань, не думаю, що це займе багато часу. - Сэнгоку без запитань кивнув головою, і з моєї руки з'явилася маленька стоска аркушів. - Я взяв ці папери зі свого кабінету. На них стоїть позавчора дата. - Я передав папери Сангоку, але той неуважно подивився на мене, коли прочитав сторінки. - Не розумієте? Важливі документи, які повідомляють про пересування наших дозорних та поставок лежать у моєму кабінеті.
- И... Тобі не подобається, що твій кабінет використовується як склад? Це можна легко змінити, я накажу, щоб папери перевели в інший кабінет.
- Нет... - Я закотив очі. - Чому такі важливі папери зберігаються в такому простому кабінеті, як у мене? Чому їх не тримають у приватному приміщенні? Якщо хтось оволодіє цими документами, просто уявіть скільки безглуздих загине.
- А, тепер розумію. Але не варто так турбуватися, ми ж знаходимося в маринфорді, в одному з найбільш захищених місць у світі, ти дійсно думаєш, що хтось пробереться сюди?
- Эх. Готовий посперечатися, що в цьому місці вже є кілька шпигунів. Так само й серед родин огрядних можуть бути щури. Підкуп можна будь - кого або погрожувати. Ти знаєш, як легко мені було витягти ці папери зі свого кабінету. Звісно, до мене є довіра, але що заважає будь-якій людині просто піти, зламати мої двері, а потім забрати всі документи? Як часто працівники заходили до мого кабінету? Звідки впевненість, що інформація комусь не зливається? Пам'ятайте, що коли ми працювали з Ґарпом, то кілька разів зупиняли зрадників із дозору, які виливали внутрішню інформацію.
У кабінеті запанувала тиша. Здавалося, що я сказав просто елементарні речі, але вони змусили Сэнгоку замислитись. Справді занадто дивний світ. Здавалося б, стільки технологій, деякі з яких навіть випереджають мій минулий світ, але все одно більшість людей не такі розумні. Школ тут дійсно не вистачає, може світовий уряд просто не потрібен освічений народ.
- Ти говориш розумні речі... Я не думав про це, тому що інцидентів було дуже мало. Проблема з корупцією дійсно вже деякий час дістає мене, але все це відбувалося поза штабом. Я переведу всі документи в охоронне місце, дякую за їжу для роздумів.
- Не за що. У мене залишилося тільки останнє питання. - Сонгоку важко подивився на мене. Здавалося, що кожне моє питання поставив його в глухий кут, і він боявся почути ще один. - Мені потрібен заступник. Кого мені вибрати? Я не хочу вибрати нікого зі своїх співробітників, я їх не знаю. Було б добре, якби ви визначили когось, кому довіряєте.
- Фух... Це легко зробити. - Сэнгоку видихнув, ніби очікував від мене домагаючого, але я пощадив його. - У мене є кілька знайомих. Вони з сімей дозорних, звичайні люди, тобі ж не потрібно, що б на тебе працював хтось сильний. - Я кивнув головою. - Ну ось, я їм довіряю, тому можеш не турбуватися на їх рахунок.
- Тільки питання... Серед них є хтось освічений? Не хотілося б, щоб мій заступник був... Ну, самі розумієте.
- Не переживай, є кілька. Деякі працюють в інших місцях, я вже деякий час думав про підвищення однієї дівчини... Думаю, що завтра вона почне до нової роботи. Якщо ти все зробив, то можна вашому відділку дати ще роботу, коли завтра почнеш працювати?
- Я... Не знаю. Це залежить від того, що задумають Гарп і Зефір.
- Гаразд, у тебе більше немає до мене питань? - Я похитав головою. - Тоді можеш йти відпочивати, ти сьогодні добре попрацював. — Кивши головою, я встав з крісла і кинув погляд на вікно. Вже місяць у небі, я не дуже втомився, тому хотів би ще потренуватися, але для цього мені потрібен Ґарп.
Вийшовши з кабінету Сангоку, я швидко спустився по сходах і вийшов із штаб-квартири. Нічне життя в маринфорді майже не відрізнялося від дня, все стільки ж дозорних, тільки їх кількість трохи зменшилась і діти тут більше не тікають.
Через те, що на мені немає ніякого вантажу, я спокійно розставив ноги в потрібному позі і зірвався з місця. Техніка швидкого руху дозволила мені менш ніж за п'ять хвилин оглянути весь маринфорд і знайти Ґарпа з Зефіром та кучку назорних.
Зеліще було унікальним. Кожен дозорний стояв на руках до догори ногами, і на кожному природно був вантаж. З кожного відрами лився піт, але ніхто не смів навіть написати. Щойно згадала тренування Гарпа. Він також змушував мене вставати на руки, поки я була каддали з кайросеки, і власне потрібно було виконувати різні дії, від висмоктування на гору, до спробуй ухилитися від мого удару.
Вони ж... Вони ніби вчаться стояти на руках. Зефір навіть змушує деяких більш умілих відтиснутися. Сурові тренування дозорних, тут дійсно з слабаків роблять машин.
- Гару? Прийшов відпочити від роботи? - Раптом в мою сторону повернувся Ґарп з веселою посмішкою. Через те, що зараз була ніч, йому довелося зав'язати на поясі ракушу створюючу світло.
- ...Саме, на сьогодні вистачить. - Я підійшов ближче до Гарпу. - У тебе є той пояс?
- Хаха, непогано малюк, хочеш потренуватися після роботи? Поважайте. - Заговорив Зефір і відразу дав мені пояс. Щось легко було заслужити повагу колишнього адмірала, може він дійсно ловить кайф, коли хтось вільний час приділяє тренуванням?
Я знову одягнув йому пояс у руки, і вже хотів стати на руки так само, як інші люди, але мене зупинив Ґарп.
- Думаєш, така тренування якось зробить тебе сильнішим? – Гарп похитав головою. - Швидше за все ти стаєш сильнішим під час спарінгів, так? Розумієш, на що я натякаю? - Я закотив очі, як тут можна не зрозуміти. Наступного разу цей старий вирішив вибити з мене дурь, та ще й начепив мені вантаж вагою в п'ять тонн. - Я бачу, що зрозумів. Думаю ти вже давно хотів побитися з Зефіром, думаю, що я зможу його переконати. - Усмішка на обличчі Гарпа стала ще більшою, а я завис на місці. Спарінг з колишнім адміралом дійсно цікава ідея, зрештою я бився з Борсаліно, і начебто як Зефір повинен бути поки сильніше.
- Спарінг? - Почув я зацікавлений голос Зефіра. - Я часто влаштую спарінги, але я не проти битися з тобою. - Я повернувся до нього, і побачив широку посмішку на його обличчі, вони з Гарпом ніби змовилися. - Ґарп, ти тоді потрапиш за ними... А ще краще підемо в треніровий зал, а то вже ставати холодно. Всім стати на ноги і бігти в зал під номером три. - Зефір віддав наказ і всі дозорі відразу потрапляли на підлогу. Але ніхто не залишився спочити, вони відразу встали на ноги і зтроєм побігли до залу. Всі виглядали дуже втомленими, майже заснули, як вони ще триматися на ходу?
- Малюк, ти знаєш на що я здатний? - Запитав мене Зефір, коли ми йшли в зал.
- Э... Я майже нічого не знаю. Мені тільки відомо, що ви не використовуєте фрукт. Ви, мабуть, маєте велику фізичну силу і могутню волю.
- У мене є прізвисько. Чорна рука, мене так називали через мою волю озброєння. Я спеціально розвивав її днями і ночами, щоб наносити потужні удари.
- Бваха, пам'ятай, що як тільки ти вступив в дозор, ти хотів стати героєм. Іноді ми разом проводили тренування по кілька днів. Веселий був час.
- Хотів би я його повернути... - Погляд Зефіра всього на мить став якимось ... Тусклим, доводилося бачити такий утратовий сенс життя. - Так про що я... В принципі це не так і важливо. - Весь шлях до залу Зефір вирішив провести мовчки. Мабуть погані спогади вбили його настрій.
Коли ми увійшли в зал, я побачив, що дозорні знову стали на руки. Знайшовши серед них Хіну, я побачив, що вона прямо зараз робить віджимання на руках, як і Гурен, добре, отже вже навчилися нормально стояти на своїх руках.
- Ходімо на ринг. - Я повернувся на голос і побачив, що Зефір вже стоїть на рингу. Кам’яна земля і залізна загородка, щоб не вилетіти з нього. - Це спарінг в якому я хочу перевірити твою фізичну силу, так що не використовуйте свій фрукт.
- Я її і так ніколи не використовував під час спарінгів з Гарпом. - Я увійшов на ринг, і подивився на серйозного Зефіра, того веселого старого вже не було. Сподіваюся він не буде виміщати на мене всі свої образи.
- Добре. Волі та техніки дозволяють використовувати, тільки коли я скажу. Можеш починати першим. - Зефір виставив руки перед собою. Фігура виглядала загрозливо, майже як Ґарп. Однак мене непокоїв сам Зефір, а стать на якій ми стоїмо. Сподіваюся він не розвалиться, як тільки ми почнемо. Хоча зали для тренування тут начебто роблять з чогось дуже міцного ...
Я збився зі своїх кулаків і відразу кинувся до Зефіру. Сору не можна використовувати, але моя природна швидкість і так не погана. Тому за лічені секунди я вирішив з самого початку вдарити з усієї сили, щоб прочухати ґрунт, і тому ясно, що він противник поза моїм рівнем.
Бах*
Ударна хвиля пронеслася по всьому залу. Дивно, але під нами лишився зовсім цілій підлозі. Я зазвичай штовхнув першу річ на землю під ногами.
- Непогано. - Подав голос Зефір, і подивився мені в очі. Я ж не сказав би, що це непогано, Зефіру здається взагалі насрати на мою атаку. - Тепер атакуй швидше.