Влада черв'яка. Глава 56.2
Хоча ми з Летцем відмовилися від прибутку за виготовлення паперу, щоб забезпечити собі роботу, я планувала утримувати прибуток від будь - яких товарів, які нам придумують після паперу. У мене немає наміру передавати всі мої секрети безкоштовно.
- Навіть якщо це буде особливий випадок, то ти все одно будеш новим учнем, який заробляє більше грошей, ніж десятирічні ветерани в магазині. Я дійсно думаю, що це стане величезною проблемою.
- Ох...
Звичайно, людські стосунки швидко напружуються, коли йдеться про гроші. Те, про що говорить Отто, абсолютно вірно. Крім того, якщо людина зіпсується в колективі, то матиме високий ризик, що магазин зможе скотитися. У кінцевому підсумку, магазин складається з людей.
- Все складається так, що я не повинна працювати в магазині, навіть якщо ви думаєте про це.
Усі зауваження Отто були правдивими, і я не мав жодних заперечень. Я почала відчувати, що все що я могла б зробити в магазині Бенно - це посіяти насіння розбрату серед його співробітників.
- І потім, є ще одна річ про яку я турбуюся.
- Про що ж? - Я запитала його. Він вже стільки всього розповів, що тримати більше нічого.
Він нахилився трохи ближче, знизивши голос. - Мейн, твоя хвороба... Це пожирач, чи не так?
- Пане Отто, ви знали про це?
Мої очі широко відкрилися, але Отто почав злегка качати головою в запереченні.
- Ах, ні, я не знав. Я дізнався про це після Бенно зовсім випадково. Недавно Коріна підійшла до мене і запитала: “Ти знаєш щось про хворобу, що називається пожиральник? ”
- Вам розповіла міс Коріна?
- Якийсь час тому Бенно, здавалося, був не в собі, і він розповів їй щось про це. Щось про те, як раптово виявилися симптоми ожиріння і хтось мало не помер у його магазині? Приблизно тоді ж командир загону став не в дусі. Зібравши ці поведінки і те, що Коріна сказала, я зрозумів, ти повинна бути спокійна з пожирачем.
- ...Вибачте, що так сильно всіх потурбувала.
Здається, ця історія поширилась всюди. Я впала в магазині Бенно і мене забрали до будинку голови гільдії. Це, мабуть, було надзвичайно помітно.
- Командир відділення сказав, що ти видужала, але... з того, що я чув від Бенно, це ж невиліковно, так?
- ...Вірно вірно.
Можливо, магічний інструмент поки що зупинив пожирача, але вже зараз я відчуваю, як він знову набирає сили. Фрейда, також, сказала мені, що у неї пожирач зміцніє менше ніж через рік.
- Ти йому сказала?
- Ні, ще ні, — відповіла я. Моя сім'я така щаслива зараз, коли вони думають, що я нарешті видужала, так не хочеться їм говорити правду...
Розмова про пожирача включатиме в себе обговорення багатьох надзвичайно болючих тем, наприклад, скільки коштує магічний інвентар або скільки часу насправді я буду жити, тому коли така тема піднімається, я намагаюся ухилитися від неї так сильно, як можу. Я ж не знаю про мою хворобу нічого, окрім “Я маю дивний жар, який накопичується всередині мене. Якщо він переповниться, то я помру..." Так що просто важко говорити про це.
Отто повільно похитав головою, з суворим виразом на обличчі.
- Ти повинна розповісти їм. Твій батько думає, що ти повністю здорова, так що він, ймовірно, вважає, ніби з тобою буде все в порядку, якщо ти підеш на роботу. Якщо ти розбралася з багатьма проблемами, що турбують тебе сьогодні, нам варто обговорити питання про завтрашній день. Якщо ж ти просто берешся за все підряд, то це викличе багато проблем для інших людей.
- Я розумію.
Оскільки я недавно усвідомила, що маю схильність йти вперед і не зважати на те, скільки проблем роблю іншим, то у мене немає вибору, крім того, щоб смиренно погодитися з таким звинуваченням Отто.
- Отже, на майбутнє, оскільки тобі знадобляться магічні інструменти щоб жити, якщо ти хочеш зустрітися з дворянами, то ти повинна піти працювати в магазин глави гільдії, я так думаю. Магазин Бенно великий, але він все ще відносно новий. Хоч би як він намагався, історія і традиції у цьому світі мають велику вагу. З цим так просто не впоратися.
- Це може бути правда, але...
Як тільки я стала заперечувати, Отто підняв брови.
- Є якась проблема, якщо ти не будеш працювати у Бенно?
- Справа не в тому, що я не буду працювати у Бенно, а в тім що мені не подобається глава гільдії. Він стійкий, і його манера ведення бізнесу ...
Бути владним, можливо і необхідною рисою для торговця, але я не можу винести той факт, що він намагався обдурити мене, попросивши таку низьку ціну за рятівний магічний інструмент. Звичайно, я вдячна за це, але не маю наміру з ним змиритися.
- Бенно такий же, хіба ні?
- Гм, містер Бенно наполегливой, і він жадібний, коли справа доходить до грошей, а він така людина, яка перевіряє інших людей в момент їх зустрічі, але я можу заперечити, адже він змирився зі багатьма своїми недоліками і став допомагати мені їх виправити.
- Охх? - Вилетів у нього з тривожною посмішкою на обличчі.
Його вираз обличчя змусило мене задуматися. Я абсолютно впевнена, що моя остання пропозиція дійде прямо до вуха Бенно.
- Крім того, я ще не вирішила, чи хочу я прожити решту свого життя без сенсу застреивши під каблуком у дворянина.
Тепер, коли я нарешті почав думати, що хотіла б продовжити жити зі своєю сім'єю, мені важко уявити собі життя як тваринка у палаці, особливо коли не знаю, з яким видом лікування я стогнусь. Як сказала Фрейда, мій вибір - або згнити в оточенні моєї сім'ї, або прожити своє життя у полоні палацу. Якби мені довелося зробити цей вибір прямо зараз, я б обрала свою сім'ю.
- Ну, - продовжував Отто, — якщо ти ще не вирішила, що хочеш робити зі своїм життям, тоді ні про що і говорити. Якщо ти не збираєшся працювати в магазині заради встановлення зв'язків з дворянством, то я думаю, що тобі слід подумати і про інші варіанти, крім такої роботи у магазинах. Чесно кажучи зі своєю дзвіницею, якщо ви з Лютцем все робите", мейн думає, а люц робить" і врахуйте всі нюанси, ризики - то насправді вам не потрібно працювати у магазині, я думаю.
Я сильно кивнула. Звичайно, я не думала ні про що крім роботи з Лютцем, але якщо подумати - це насправді єдине, що я дійсно можу зробити, а раз так, то мені не потрібно працювати в жодному магазині.
Коли я кивнула сама собі, обмірковуючи його слова, Отто розплинувся в сяючій усміці. Це була така блискуча усмішка, що насправді стало трохи підозріло.
- Дозволь мені подумати вголос... Чи можливо знайти роботу, яка дозволить тобі працювати з дому і дбати про своє здоров’я? Наприклад, чи слід переписувати листи або копіювати документи та просто зосередитися на розробці нових продуктів? І ти могла б нав'язувати свої продукти Бенно, а потім, коли здоров'я буде дозволяти, то можеш приходити сюди і допомагати мені з моєю роботою. Твоє життя не дуже відрізнялося б від теперішнього, в якому, я думаю, було б комфортно вашому здоров'ю у довгостроковій перспективі!
- Я подумаю про це.
Збереження статус кво може бути і кращим для мого тіла, але я вже сильно боюся своєї підозрілої посмішки.
- Ну, про це тобі спочатку все їжаку варто поговорити зі своєю сім'єю.
- Я поговорю.
- Ну, перерва закінчена. Давай повернемося до справи?
Отто прибрав наші чашки, а я поклала грифельну дошку перед собою. Мій олівець застукав по його поверхні, а я повернулася до обробки чисел, переконавшись, що врахованих Отто не було помилок.
Я боюся розмовляти зі своєю сім’єю, а що якби мій батько дізнався про те, що мені залишилося жити лише рік, то він збожеволів би від горя.
- Мейн, ходімо додому.
До того часу, як мій батько закінчив свою зміну, прийшов у кімнату нічного чергування, щоб забрати мене, я вже зробила занадто багато обчислень. До цього моменту у мене вже в всю кружляла голова. Закриваючи очі, все, що я бачила, це числа, які плавають в моєму мозку.
- Ти мені дуже допомогла, Мейн, - сказав Отто, коли ми йшли.
Той час, коли він натискав бисером на калькуляторі, все ще був повний сил. Я почала думати, що така канцелярська робота, яка включає в себе тільки обчислення, зовсім неможлива для мене.
- Татку, тобі не холодно?
Сніг злегка падав з неба, коли ми йшли додому. Мій батько загорнув мене до себе в пальто, тримаючи мене на руках, але поки мені було добре і тепло, я не могла не думати, що йому, мабуть, холодно.
Він просто посміхнувся і похитав головою. - Мені не холодно, коли ти поруч зі мною, Мейн. Мені зараз дуже тепло!
- Ах, - вилетіло у мене.
Він по-справжньому любить свою сім'ю і до смішного відданий своїм донькам. Як же він відреагує, коли я розповім йому про пожирача? Я боюся, що його усмішка застигне на його обличчі. Це лякаюча думка, але ... Я більше не можу уникати цієї теми.
- Що сталося, Мейн? Ти виглядаєш трохи похмуро.
- ...Папочка, мені потрібно тобі дещо сказати. Про мою хворобу.
З цими словами мій батько перестав йти, а його обличчя застигло. Його рот стиснувся, і він подивився на мене дуже серйозно. На мить він відвів очі, потім знову почав йти, на цей раз набагато швидше, поспішаючи, ніби намагається втекти від чогось.
- Давай поговоримо про це, коли повернемося додому. Твоя мати теж захоче це почути.
- Добре.
Я не могла сказати, про що він думає, але руки мого батька стисувалися навколо мене, притискаючи мене ближче до нього, наче він не хотів ні за що мене відпускати.