Влада черв'яка. Розділ 34.2
Сумна помилка
Я відчайдушно намагалася приховати свій жах за гарною посмішкою, поки не переклала частину м’якушки в рамку. Мої пальці трохи тремтіли, поки я працювала, але не так сильно, щоб можна було це помітити. Я переклала м’якушки в раму, потім струшила все і розтягнула кашці по поверхні.
- Чому ти так її смикаєш?
- О, так? Стріпивши все, ви можете бути впевнені, що кашиця рівномірно розподілялася, через папір буде однаковою товщини по всьому аркуші. Залежно від виду паперу та її товщини, ми можемо повторювати цей крок кілька разів.
- Хм, ти ж робила це раніше, виглядає так що ти багато знаєш про це, так?
Холодний погляд Льотця скинув мене, ретельно вивчаючи кожну дрібну деталь мого обличчя. Що б я не сказала, не думаю, що зможу правильно відповісти на це зауваження. Замість того щоб відповідати, я намагаюсь спокійно працювати і потім різко міняю тему.
- Эм, ем, Лютц. Я подумала, що ми повинні змінити кількість встромлень для кожного аркуша, щоб ми могли протестувати різну товщину паперу, як ти думаєш?
- Так, звичайно.
Можливо, він подумав, що щось не так з моєю спонтанною змінною теми, тому що його очі стали ще холодніше, поки він пильно дивився те на мою роботу, то на мій вираз обличчя. Поки він дивився, я продовжувала рівномірно розподіляти кашу по рамі.
Ааахх, думаю я своїми ж руками знову все зруйнувала...
Як тільки достатньо целюлози рівномірно розподілилися, я видалила килимок з-під рамки, потім перенесла такий аркуш паперу на полотно.
Коли ви нестимете папір на полотно, вам слід переконатися, що між новим листком та іншими аркушами, які вже зробили, не було простору. Тому треба бути обережним з вибором місця, починаючи з першого аркуша.
- Дай мені спробувати.
Летц помістив килимок назад у раму, а потім сам розподілив кашу. Оскільки ми зараз робимо невеликі, розміром з листівку листки, не потрібно багато рухів щоб роздати кашку рівномірно по поверхні циновки. Ми по черзі робимо аркуші, в основному працюючи у повній тиші. Хоча я спробувала підготувати досить внутрішньої білої кори, щоб зробити кілька аркушів паперу до того часу, як ми закінчили, у нас виявився повний десяток листів, які виявилися моїми розрахунками.
Ну, занадто багато насправді теж не погано.
Сьогодні ми не зробили багато листів, але незалежно від того чи робили ми багато або мало, ми залишимо папір тут на полотні на цілий день, щоб вода могла стікати з неї.
- А що після цього?
- Потім ми повільно додаємо вантаж зверху, щоб вичавити з паперу всю воду. Ми покладемо камінь на неї і залишимо у спокої на день. Якщо ми так зробимо, то вся липкість від зв'яжуючого матеріалу повинна зникнути.
- Хм...! Ти розбираєшся у своїх речах. Може, ти вже робила так раніше?
Воу, погляд Льотца пронизливо грубий. Я була повністю беззахисною, адже так? Мені вдалося зруйнувати все, чи не так? Я - найбільший і кончевий ідіот.
Тим не менш, оскільки все, що він зараз робить, це дивиться на мене своїми примруженими очима, глибоко задумаючись про щось, я не збираюся нічого говорити, щоб остаточно поховати себе. Я вже завдала досить шкоди, а оскільки я більше не хочу цього робити, я продовжувала працювати, і без різниці, просто я ніби не хотів марнувати час на базікання.
Якщо б я спробував брехати, я би, швидше за все, негайно все зіпсувала, а так раптово сказати йому всю правду дуже ризиковано. Я впевнена, що він скаже ще що-небудь, як тільки ми закінчимо робити папір, але я не знаю, чи він встиг вже дізнатися або що воно насправді збирається сказати.
Я ж уже думала, як би я могла справитися з ситуацією, насправді немає ніяких проблем. Ненавиджу біль, я ненавиджу страшні речі. Якщо щось подібне буде виглядати так, ніби може статися, то я дам волю лихоманці, яку я утримую в своєму тілі, дозволю їй проковтнути себе і зникнути.
Останнім часом я відчуваю, що гарячка стала сильнішою, ніж раніше, тому я впевнена, ніби її поглинання не займе багато часу, як тільки я випущу її.
На жаль, є одне велике нове каяття, яке з'явилося в моєму житті відтоді, як я думала про це востаннє. Все, що залишилося зробити, це тільки дати папері висохнути. Якщо ми не зробили жодної помилки, я нарешті зможу зробити папір, так що, перш ніж зникнути остаточно, хочу доробити книгу.
Цікаво, чи зможу я затриматися достатньо довго, щоб встигнути її зробити?
Я хочу виграти собі трохи часу. А поки я не закінчу книгу, мені потрібно придумати, як продовжити час.
Поки я роздумувала над цим, я продовжувала працювати відривними рухами.
Наступного дня ми також мало розмовляли. Ми перейшли в ліс, поклали наступну порцію темної кори до річки, щоб дати їй вставити вологу і потім позбирали їжу. Коли ми повернулися до міста, то заглянули на склад і поклали кам’яний вантаж на папір. Оскільки насправді мало що залишилося робити, нічого не стримує мене, щоб я постійно не дивилася, як Летц працює. Я дуже добре розумію, що він теж дивиться на мене.
- Эй, ух... - Каже він.
- Хм? У чому справа?
Дрозь пробігла нестримно через все моє тіло, як тільки Левц заговорив. Я планувала бути тихою і спокійною, наче нічого не сталося, але я не можу змусити себе поводитися так, як думала. Поки я нервно чекала його наступні слова, Левц люто дряпався свою голову, трепнувши своє світле волосся. Він відкрив рот, ніби хоче щось сказати, а потім знову закрив.
- ... Неважливо.
- О... Добре.
Це насіння, яке я сама посіяла, так що я чудово розумію, що більше нічого не можу зробити, але поки все буде продовжуватися таким чином, то не зможу знайти собі потіху.
Наступного дня ми вирушили в ліс, щоб зняти зовнішню кору з нашого наступного набору матеріалів, переконавшись, що не забули принести для роботи дошку цього разу. Цього разу робота набагато складніша, ніж була з троном. Волокна залишалися в клочиках, після мого ножа. Це сталося не тільки через мою власну недоторканість, хоча здається, навіть Левцю важко. З волокнами тронбей працювати було добре, але проблема роботи з цим новим матеріалом змусив мене запитати себе, чи зможемо ми взагалі зробити з нього папір.
- ...Цей матеріал відрізняється, з ним набагато важче, ух.
- Так, дійсно так.
Я не можу не вдихнути, порівнюю ці однинні волокна з нашими із літцем поточними відносинами.
- Ми можемо дати внутрішній корі висихнути, прямо у такому вигляді, так що давай зупинимося на даний момент.
- Мм. Эй, хм....
- У чому справа?
- ...ні, може бути пізніше. Я скажу тобі, коли ми доробимо папір.
Льотц закрив рот і більше нічого не сказав, а я йому злегка кивнула. Всередині, я вже приготувався до гіршого. Льотц помітив, що насправді я не Мейн, і він збирається звинуватити мене в цьому. Зрештою, відтоді як сталася така велика помилка, він ніколи не назвав мене « Мейнт ».
Коли ми закінчимо робити папір, цікаво знати, який буде крик? Чи, може, це буде лайка? Через мою гіперактивну форму, Левц в моїй свідомості вже почав кричати все сильніше і більше, з дедалі гіршими образами та лихослів'ям про мене. У моїй уяві моє серце було спустошене, і я повісила голову.
Як ти міг усе це сказати, Льотц! Ти такий підлий! Навіть якщо ти всього лише витвір моєї уяви, ти вже змушуєш мене плакати! Я вже плачу!
Наступного дня ми працювали на складі. По-перше, ми розвіяли внутрішню кору, над якою працювали, вздовж краю моєї кошики, щоб вона могла висохнути на сонці, поставивши її зовні. Потім підняли вантаж з паперового полотна, обережно відклеїли кожен аркуш паперу і прикріпили його до іншої.
- Ми дійсно повинні використовувати пензля або щось таке, щоб прибрати все повітря з-під цих аркушів, але я думаю, що забула замовити і її теж. Що ж, ну що ж ... Вони більші за поштову листівку, тож якщо ми будемо обережні, то все вийде.
- Ти забуваєш забагато речей.
Льотц кинув на мене короткий погляд, але завдяки усім огидним лихослів'ям, які мій уявний Лец постійно обсипає мене, щось на такому рівні мене навіть не збентежило. Я трохи потиснула плечима, змахуючи образою.
- Ну, переконайся, що ти теж нічого не забув наступного разу, коли ми все це будемо робити. ...Так в сторону це. Як тільки ми дамо їм висихнути на сонці, вони всі будуть готові. Чим довше ми дозволимо їм залишатися на сонці, тим яскравішими вони будуть.
Левц витримав дошку назовні і пригорнув її до стіни, щоб сонце могло світити на неї. Після цього він полинув паперову полотно водою з колодязя, а потім поставив його біля дошки, на якій було папір, щоб вона також могла висохнути.
Яскравий блиск білого паперу, викладену в лінію, для висихання під абсолютно ясним, блакитним небом, створив чудовий контраст. Я зітхнула із задоволенням, побачивши, що це той папір, який я зможу перетворити в книгу.
- Хааах, це папір! Вона дійсно перетворилася на папір. ...Це дійсно папір.
- Ну і що тепер ...
- Давай дамо посушитися їм до вечора. Коли все висохне, нам потрібно буде обережно зняти все так, щоб нічого не порвалося, тоді папір буде повністю закінчена.
На цьому етапі близькі до готового паперу, я хочу ще трохи відстрочити, зіткнення з Летцем ще небагато. Можливо, він відчув це в мені, тому що роздратування раптово спалахнуло на його обличчі.
- Гей, адже в основному все зроблено, так?
- Ну, так, але...
- Я ж казав тобі, так? Коли ми зробимо папір, мені потрібно дещо тобі сказати.
Час моєї розплати близько. У зелених очах Літця заблискує яскравим світлом, наче його гнів глибоко в ньому продряпав свій шлях до поверхні.
Я сильно прикусила губу, кажучи собі, що я залишуся на ногах, щоб він мені не сказав. Я накрилась і повернулася до мертвої обличчя Левця.