Влада черв'яка. Глава 35.1
Літца Мейн
Доброго дня, шановні читачі! Це ваш вірний перекладач. Перед тим як розпочати наступну пригоду Мейн, я б хотів пояснити вам назву 34 розділу. Англійська назва: « Lutz’s Mainefile », тобто. Мейн належить як би Лютцу, але я в трудності як правильно прослизнути його ім'я. Мабуть, ви мали вийти на постачанні Петіна Маша, сестра Джона. Давайте ж подивимося, що Літц все ще так хотів запитати у Мейн.
- Ти хочеш поговорити прямо тут? - Я кажу. - Чому не на складі?
- І тут добре.
Оскільки ця розмова може швидко закінчитися, я подумала, що було б краще провести її в приміщенні далеко від очей громадськості, але Льотц похитав головою.
- Отже, про що ж ти хотів поговорити?
Може бути, що це гнів горить в зелених очах Левця, але його поведінка була відносно спокійною. Не впадаючи у раптову в лють, він почав говорити низьким голосом, який ніби натякав на гнів, котрий він стримував в собі, прямо вже кипить в його нутрі.
- ... Хто ти насправді?
І негайно складне питання. Взагалі-то, я не знаю як себе називати. Навіть зараз, я все ще думаю про себе як про Урано Мотодзу, але незалежно від моєї думки, якщо хтось подивиться на мене, все, що вони зможуть побачити, це Мейн. Крім того, я вже майже рік живу в цьому тілі і звикаю до життя у світі, тому не Урано Мотодзу.
Урано читала тільки книжки і вже нічого не робила з власної волі. Коли я вчилася в коледжі, то працювала і поверталась додому. Оскільки моя мати була переважно домогосподаркою, мені не потрібно було багато хатніх обов’язків.
Кожного дня, йдучи до лісу, щоб зібрати щось для моєї сім'ї, присвячуючи себе пошуку нових смаків, аби я могла розширити свій раціон хоча б трохи, ось робимо папір з нуля, так що я зможу читати книги в майбутньому... Насправді для життя жодна з цих речей не потрібна. Якщо ви порівняєте мене прямо зараз з Урано із минулого, чиї бажання були обмежені читанням будь-якої книги, яка потрапила на очі, ми опинимося абсолютно різними.
Оскільки я хвилююся, як саме я повинна відповісти, Льотц сприйняв моє мовчання як знак того, що я взагалі не збираюся відповідати. Він знову подивився на мене, напруження спалахнуло в його очах, і він запитав мене знов.
- Ти знаєш, як робити такий папір, і ти сказала, що робила це вже раніше, адже так?
- ... минулого разу все було зовсім по-іншому.
- І не як Мейн.
- Так.
Хоча я все ще хочу приховати всю правду, і Льотц вже переконаний у цьому. Навіть якби я брехала, нічого б з цього не вийшло. Я відповіла чесно.
- Мэйн не могла знати нічого подібного, - сказав Лютц. - Вона майже не виходила з дому.
З спогадів Мейн я добре знаю, що вона рідко покидала свій дім. Завдяки цьому у мене майже не було інформації про світ, і хто знає, скільки вже проблем це викликало? Оскільки спогади Мейн були майже нікчемні, крім бита її будинку, я не могла навіть мигцем побачити, що цей світ вважає за здоровий глузд, і мій власний сучасний розум постійно стикався з реалією цього світу. Навіть зараз, я думаю, що допускаю багато помилок.
- Правильно, - кажу я. - Мейн дійсно нічого не знала.
- І хто ж ти? - Він закричав. - Де справжня Мейн? Поверніть Мейн!
Лютц підвищив голос, і його гнів звільнився. Але я знала, що його слова будуть набагато більш суворими, ніж слова, які він насправді кидає на мене зараз, чи то це тому що я вже підготувала себе до цієї розмови, так що мені здається цілком спокійно тепер. Моя реакція сильно відрізнялася від паніки, яку я показала відразу після того, як помилялася раніше.
- Звичайно, я можу повернути її, але... Думаю, було б краще, якби я зробила це вдома, адже так?
Очі Левця широко розкрилися від подиву, і він нахмуріл брови. Схоже, він не очікував, що я погоджуся.
- Чому?
- Було б дуже погано, якби ти прийшов додому з трупом через плече? Якщо я піду, все що залишиться після, це труп. Було б недобре, якби люди думали, що ти вбивця, так?
Ми з Летцем єдині, хто використовує цей склад, і обидві наші сім'ї та люди в магазині Бенно знають, що ми двоє прийшли сюди сьогодні. Якщо я втрачу свідомість і помру тут, дуже ймовірно, що вся вина буде покладена на Летца. Навіть якщо б це було не так, думаю сам Левц вважав би це своїм гріхом.
Я подумала про Лютця, коли запропонувала, що було б краще зробити це вдома, але він діяв так, ніби ця пропозиція поступила зовсім з нізвідки.
- Т-т-ти, ч-ч-що ти говориш таке?
Зітхнув від моїх слів, Летц все більше хвилювався, так що його обличчя зовсім припинилося. Здається, все це було далеко за межами його очікувань, адже Мейн не повернеться, якщо я зникну.
- Отже, Mэйн тут більше немає? Вона не збирається повертатися?
- Так, напевно...
Я не можу описати це по - іншому, ніж “надійне ” ». Все, що я можу зробити - це переглянути спогади Мейн. Я ніколи не могла поговорити з нею, і вона не говорила, щоб вимагати її тіло назад.
- Відповідай на це!
Лютц кинув на мене великий погляд, вказуючи союзника справедливості проти ненависного зла. Коли я зрозуміла це, то не змогла посміхнутись. Це так на нього схоже. Його тендітний друг дитинства, з яким він поводився як зі своєю сестрою, була захоплена мною, брудним злодієм, і Летц стрибає на її захист, як герой, якому він і є.
- А як же лихоманка, про яку Мейн говорила з містером Отто і майстром Бенно? Ти і змусила її захворіти?
Я була вражена, що Левц зібрав усі пазли разом, і Мейн поглинала гарячку, яка все ще прихована глибоко всередині мене. Я майже впевнена, що він не помиляється принаймні в цій частині.
- Ти наполовину правий і напів помиляєшся. Я також думаю, що Мейн проковтнула гарячку. Її останні спогади - це "жорко", допоможіть мені, "більше" і "зупини це". Але лихоманка виникла не через мене. Вона мене теж з'їдає живцем.
- Що ти хочеш сказати? Хіба це не твоя вина? Хіба Мейн не зникла через тебе? Скажи мені!
Левц міцно схопив мене за плечі і почав трясти. Мої думки кинулися у безлад через хвилювання, слова ’ це моя провина -- і "Мейн зникла з-за мене" постійно підстрибували в моїй голові. Потім щось клацнуло.
- Так, чорт візьми, я дійсно хотіла приїхати сюди і стати Мейн! Я померла, або принаймні впевнена в тому, що померла. Як тільки я зрозуміла це, то стала цією дитиною. Якщо б я справді міг вибрати, де я опинюся, то вибрала би світ з купою книжок, які можу прочитати, а можливо стала б аристократом у цьому світі, тим хто може читати або навіть просто обрала б тіло здоровіше ніж це погане і жалюгідне! Я не мала можливості вибирати на добровільній основі таке тіло, яке страждає від невиліковної хвороби і в будь - який момент постійно загрожує звалити мене гарячкою!
У цей момент, поки я так ясно говорила, що ніколи не хотів стати Мейн, обличчя Летца стало обм'якшено і впало, а його руки відірвалися від моїх плечей.
- Ты... Не хотіла стати Мейн?
- А ти б хотів, Льотц? На початку, коли я йшла з дому, у мене перехоплювався подих і мені доводилось залишатися в ліжку весь наступний день, розумієш? Незважаючи на те, що я нарешті змогла вибратися в ліс, я все ще розбуду так повільно, і навіть зараз, якщо я зроблю маленьку помилку, моя лихоманка повернеться...
Летц обдумав мої слова якийсь час, повільно похитав головою. Енергія, яка була у нього, коли він схопив мене, зникла, і його неспокійні очі дивилися в сторону.
- Тебе теж може проковтнути гарячка?
- Так, мені так здається. Якщо я послаблю борець, який у мене є, то вона відразу ж накинулася на мене назад і я почну відчувати, як вона мене пожирає. Це щось на зразок проковтування, або може бути розчинення... Важко пояснити.
Лютц нахмурився, обмірковуючи мої слова. Здається, це важко уявити з моїх слів.
- Тому, - сказала я, — якщо ти не задоволений тим, що я використовую тіло Mann, і якщо хочеш, щоб і я зникла, просто скажи. Я можу зникнути, коли захочеш.
Летц, який тільки що кричав на мене, намагаючись повернути справжню Мейн, дивився на нас з подивом. Його переляканий вираз як би питає мене, що, чорт візьми, я кажу таке, і це залишило мене трохи збитий з пантелику.
- ...Буде краще, якщо я зникну, правда?
Поки я чекала угоди ос своїми словами, Льотц раптом підняв брови і почав кричати, як ніби він дійсно повинен злитися на мене, на жертву.
- Не питай мене! Чому ти питаєш мене? Дивно говорити, що ти зникнеш, якщо я тобі тільки скажу!
- Мабуть дивно, так, але ... Якби тебе тут не було, я б давно зникла.
Левц, схоже, поняття не має про що я говорю. Я почала пояснювати, що сталося в останній раз, коли я мало не зникла, згадуючи, як все починалося.
- Хіба ти не пам'ятаєш? Коли мама спалила мій моккан, як я впала? (П/п: Моккан - дерев’яна дощечка, яка служила в Японії засобом зв'язку між чиновниками)
- Пам'ятаю...