Помога Отто
Очевидно, коли взимку небо прояснюється, всі виходять назовні, щоб зібрати фрукти Пару. Останній раз у мого батька був відгул, так що він зміг піти разом з Торі. Але не сьогодні, цього разу у нього чергування. І в той момент, коли я подумала, що цього разу ми пропустимо, я помітила, як моя мама відтинає своє пальто.
— Цього разу піду я з Торі, — сказала вона.
Пару — цінні зимові фрукти. Як на мене, це концентрована доза щастя кокосового кольору. Солодка, схожа на сгуще молоко, оливкова олія і смажний (похожий на соєвий) сироріг. Коли я дізналась, що жмих від Пару можна використати як складник для створення творця, то змогла трохи розширити сімейне меню. Мабуть, саме через це моя мама виглядає такою захопленою.
Ті оладочки, які я змогла зробити в той час, коли була у Лютца, були першими солодкими, яких я відвела у « цьому житті ». Їхні сім’ї тримають курей. Змінюючи яйця, вони отримують достатньо молока. Я навіть трохи заздрю. З огляду на велику робочу силу і розмаїття продуктів, як - от малих дітей, готують у будинку Летца легше й простіше.
Оладочки... А я ж їх називаю "Оладеньками-Пару", чи не так? Вони настільки задоволені мною, що поділилися зі мною олією, яйцями та сіллю для того, щоб я могла приготувати саморобний майонез. З ним і з ще деяким кількістю солі для придання смаку я змогла приготувати щось на зразок картопляного салату, який також дуже швидко став популярним.
Моя реінкарнація зробила життя Левця і його братів кращим.
У моїй голові крутяться так багато способів використання фруктів Пару, і я хочу відтворити з них стільки, скільки зможу. На жаль, я зовсім не можу в цьому повірити. Але я все ще хочу підбадьорити вас, якщо зможу. Тори, борись! Мама, старайся! До перемоги!
Але коли Торі та мама зібралися в ліс, ще одна проблема — що робити зі мною... У будь-якому випадку, у мене немає сил, я хілая. У таких випадках я ні на що не годжуся. Немає жодного шансу, що я зможу здійснити подорож до лісу в такий лютий мороз. А що ще гірше, вони думають, що я обов'язково влипну в якусь неприємність якщо вони залишать мене у нашому домі. Саме тому, здається, вони зовсім не хочуть залишати мене доглядом за господарством.
Що б це могло означати?
Поки мій батько снідав, він про щось напружено думав. Раптом він плескнув у долоні.
— Здається, я знаю, що можна зробити! — З ентузіазмом вигукнув він. — Мейн, як щодо того, щоб сьогодні піти зі мною?
Хм... Непогана ідея. Якщо я піду зараз з батьком до воріт, то Торі і мама зможуть спокійно збирати пару, не турбуючись про мене. А потім вони просто захоплять мене з собою по дорозі додому. Тоді вони не будуть турбуватися про те, що я зроблю вдома наодинці.
— О, чудова ідея, — погодилася мама. Мейн сьогодні буде з татом.
— Добре! — Відказала Торі. — Мейн, ми заберемо тебе пізніше, гаразд?
Після того, як мама похвалила батька за добру ідею, вона в мить збирала все необхідне і разом з Торі вийшла з дому. Пару збирається до полудня, тому поспіху є одним з найважливіших факторів у цьому випадку. Можливо, це також і через те, що інші люди розбирають їх в мить ока. Зрештою, це такий смачний і корисний фрукт.
- Ми теж підемо?
Стати доглядальницею для малюка, стоячи на варті воріт, так... У цьому домі можуть бути зміни весь час. Якщо Отто буде там, тоді я зможу попросити його навчити мене писати кілька нових літер...
Відверто кажучи, я починаю сильно втомлюватися від перебування у цьому будинку. З тих пір, як я так і не змогла зробити псевдо-папірус, мені залишалося тільки грати з грифальним дошком і робити кошики. Я ніколи не могла подумати, що без книжок у мене буде стільки вільного часу: я просто не знаю, як з ним працювати.
До речі, останнім часом у мене в голові грала музика з програм « Прийди, Весна! » і « Родіо Гімнастика ». Поки весна нарешті не прийде, я не зможу вийти на вулицю і почати працювати над створенням глиняних табличок.
Крім того, кожного ранку я почала займатися гімнастикою і можу досить зміцнитися, щоб почати рухатися ззовні. Моя сім'я дивиться на мене дещо дивно, але, оскільки я думаю, що це дуже важливо, я зроблю все, щоб бути у кращій формі. Але, відверто кажучи, мій фізичний стан ще в Японії не було у кращому вигляді, тому я не знаю точно, з чого починати мої вправи.
— Папочка, а Отто там буде?
— А-а-А? — Не зрозумів він. — А, ну я думаю, да...
— Ура-а-А!
Тепер я з нетерпінням чекаю часу, коли ми нарешті підемо. Я впевнена з приводу своєї підготовки. Оскільки я йду, мені потрібно взяти з собою свою дошку. Я закуталася у свій одяг і поклала його в сумку, яку сплила ще на початку зими. Тепер я готова йти.
— Пошли, папочка!
- ...Мейн, тобі дійсно подобається Отто, так?
— Да! Я люблю його!
Врешті-решт, він дав мені цю дошку, щоб допомогти вивчити алфавіт, і він мій вчитель (так я вирішила в однобічному порядку). Це було б невдячністю, не любити його. Чесно кажучи, він мені більше подобається, ніж мій батько.
— Бр-тр-р! Ну і холодыга!
Повітря дуже холодне. Незважаючи на те, що вітер дме слабо, цього з пухом вистачає для того, щоб мої ноги промерзли майже до кісток. Обличчя сильно щипає через мороз. Настільки сильно, що я серйозно починаю замислюватися над тим, щоб винайти зволожувальний крем на основі соку Пару. Сніга так багато, що я ледве можу пересуватися. Можливо, є якісь технології, які дозволяють триматися на поверхні снігу, але я росла не в горах, так що і такого досвіду у мене немає. Після всього двох кроків мої крихітні дитячі ноги застрягли в глибокому снігу, і я не могла ними поворухнути, як би ні намагалася. Я поняття не маю, що робити далі.
— Па-а-Апа- а-е-ах! — Закричала я. - Допоможи-і!
Мій батько обернувся і пішов до мене, розтягнувши руки в сторони для рівноваги по мірі того, як його ноги провалилися у сніг.
- Все добре, я тримаю тебе.
Він повісив сумку на зап’ястях, потім підняв мене і посадив на плечі.
— Обережно, не упадай.
— Ух ты-и... Як високо...
Тепер я вищий, ніж раніше, аніж коли Ральф ніс мене. Але я не відчуваю, що можу впасти звідси: мій батько є військовослужбовцем. У нього широкі міцні плечі, які забезпечують відчуття безпеки. Вони дуже відрізняються від плеча нашого батька, який працював у відділі продажів.
— Тримайся якомога міцніше, добре?
— Добре!
Я вже давно не каталася на плечах, тому зараз трохи схвильована. Я щільно притиснуся до голови мого батька, як тільки він починає рухатися. Тут є короткий шлях, але мені не здається, що він зроблений лопатою ...
Виявляється, що ми йдемо стежиною з іншими людьми. Невдовзі ми виходимо на головну вулицю.
- Мейн, ти повинна знати. Отто вже одружений.
Після цих слів ми ще деякий час йшли в тиші.
Эм... А хіба я говорила про те, що хочу вийти заміж за нього?. Я знаю, чому він почав говорити про це. Мабуть це від того, що я не сказала те ж саме про мого батька.
— Э-э-е... Що?
Батько пояснив:
Отто, який не думає ні про кого, крім своєї дружини.
Я не розумію, що він хоче сказати цим, хоч убийте. Мені від чогось самої захотілося стукнути його.
— Ага... І що?
Батько мовчав.
Аргх, серйозно? Тепер ти замовк? Якщо це гра, то я не хочу в неї грати. Ти ж не хочеш, щоб я сказала щось на зразок: "Я люблю тебе більше за всіх"?
- Ти кажеш, що Отто хороший тому що сильно кохає свою дружину?
— Нет...
Обідившись, мій батько продовжував йти вперед у тиші. Через деякий час ми нарешті підійшли до воріт.
- Доброго ранку, сер! — отчеканил солдат.
Після того, як він сказав це, він схилив свою голову. Невдовзі я пригадала, що це один з привітних жестів цього світу. Потім він схилив голову ще раз, може бути для мене на плечах батька.
— Ліхіт, це моя дочка Мейн. Я залишу її в чергуванні на пів дня. Потім на зворотному шляху її забере моя дружина, відразу після закінчення збору Пару.
— Зрозумів, сер, — відповів Ліхіт.
— Мэйн, идём. Отто там, так що все буде добре, чи не так?
Вау, це прозвучало майже як примхливість. Можливо... Мій батько так заздрить Отто, що він починає поводитися по-дитячому?
— Я дійсно з нетерпінням чекаю, щоб дізнатися від нього нові літери.
- Тобі не потрібен Отто.
Прости, Отто. Я намагалася залагодити мирним шляхом, чесно.
Спочатку я дійсно була в захопленні від вивчення нової літери, але не маю жодного уявлення, де зараз блукають думки мого батька.
Кімната освітлена яскравіше, ніж у нас вдома. У кімнаті горить камін, на столі стоїть лампа. Отто сидить за столом близько до вогню, виконуючи документи.
— Отто! — Нетерпляче вигукнула я.
— Капитан и... Мэйн? — Він здивувався. - Що ви тут робите?
— Вона залишиться тут на деякий час, — пояснив батько. - Поки моя дружина зайнята збиранням Пару. Подбай про неї.
Його очі широко відкрилися: він подивився назад на його купу паперів і тому, на мого батька. Очевидно, він був приголомшений тим, що став нянькою.
— Да? М-м, але я ... Мені потрібно закінчити фінансовий звіт...
— Мэйн, тут тепло. Позаботься про те, щоб не простудитися. Я пішов, — сказав батько, повністю ігноруючи протести Отто.
— Да, папочка!
Я повернулася до Отто.
- Дядько Отто, вибачте.
— А? - Відто відірвався від паперів.
- Дякую, що дали ту дощечку. Я так рада вас бачити!
- О, це добре. Я теж радий бачити тебе знову, але ... — Він відповідає мені трохи незручною посмішкою, наче дивується, чому я вибачаюся.
— Я сказала татові, який ти класний, а він образився...
- О, Боже...
— Я буду сидіти дуже тихо, а потім мене забере мама. Можете навчити мене новим буквам?
Судячи з того, що в нього по столітниці розклали пергамент і чорнило, очевидно, він був у середині роботи над документами. Я не хочу бути занадто великою перешкодою, але я не можу пропустити цей шанс на те, щоб дізнатися більше букв.
— Звичайно, чому б і ні? Так як це ти, Мейн, я знаю, що ти будеш спокійно тренуватися ...
Я швидко дістала грифельну дошку. Мелок стукає про поверхню, поки Отто пише нові літери, поплутно для чогось розмовляючи з собою. Я втратила рахунок часу, який я провела за нею тренуючись, але зараз я відчуваю спокій.
— Мейн, якщо у тебе знову буде жар, твій батько ще більше розбудиться. Посидь поки тут.
З кривою посмішкою, він посунувся, вступаючи мені місце біля каміна. Я повністю погоджуюсь з ним, так що негайно заселилася на нове місце.
- Дякую! Тепер я точно зможу зайнятися табличкою!
Ці літери, здається, частина алфавіту. Це не потужний лист, як - от хірагана, або система локалізованих символів, кандзі. Очевидно, це алфавіт, де зміст змінюється залежно від способу вимови.
Деякий час у кімнаті було тихо, і тільки тріскіт креветки по дошці та скрегот пера розрізали тишу.
Коли я відчула, що запам’ятала літери переді мною, то відірвала очі. Отто уважно втупився у свій пергамент, коли розрахувався. Поруч з ним якийсь пристрій, схожий на рахунки, але я поняття не маю, як використовувати його. Коли я була в початковій школі, ми тренувалися складати і віднімати за допомогою рахунків, але не знаю чи такі ж методи можна застосувати до цієї штуки.
У той момент, коли він відкинувся на спинку, щоб відпочити від розрахунків я поставила йому питання:
- Дядьку Отто, а що це?
— Я працюю з фінансових звітів і бюджету, — відповів він. - Ми повинні скласти бюджет на наступний рік протягом зими і представити його до весни. Проблема в тому, що у нас не так багато солдатів, які хороші в математиці. Я один з найуспішніших у цьому, тому завдання щодо бюджету і фінансових звітів лягають на мене.
- Напевно, це важко...
Коли я подивилася на пергамент, то не могла прочитати слова. Але помітила три стовпчики цифр, які вибудувалися поруч з ними. Перші два начебто означають "цени" і "кількість", а останній - "об'ємне" чи "сумма". Напевно...
Поки я роздумувала, я помітила помилку в розрахунках.
— Отто, хіба це не помилка?
- Тобто?
— Ось, це 75, а це 30, вірно? Отже, хіба виходить не 2,250? Ах! Тут ще одна помилка!
Я вмію рахувати, але я не знаю як описати множення на цій мові так що доведеться йти крутими шляхами.
— Оу... — Отто зумів. - Я думав, ти не вмієш читати! Як же вам робити такі розрахунки?
— Хе-хе-хе, - посміхнулася я. — Моя мама навчила мене цифрами, коли ми пішли на ринок! Я можу просто поглянути на цифри - і я можу порахувати. Але я все ще не можу прочитати те, що тут написано.
- ...не може бути... Мейн, я мушу виправити помилки. Не могла б ти допомогти мені?
Эм... Це що, дійсно нормально для такої дитини, як я, взятися за подібне? Це не тільки службова інформація, але й порушення протоколів безпеки. Але ж не дозволяти дитині допомогти тобі з чимось на зразок цього буде погано? Ти що, справді такий у розпачі, коли просиш допомоги в дитини, хоча й з вражаючою математичністю? Це дійсно ненормально.
Оскільки він страждає, я відчуваю, що хочу допомогти йому якомога швидше. Крім усього іншого, у нього є те, що мені потрібно, і я нарешті знайшла опорну точку для торгівлі.
— Ладно. Я тобі допоможу, якщо ти даси мені дрібних і допоможеш вивчити алфавіт.
— Да? - Його очі знову широко відчинилися. Очевидно, він не очікував, що маленька дівчинка поставить для нього такі умови. Але це була саме та відповідь, яку я очікувала, тому трохи здійнявши, я пояснила ситуацію.
- Я вже знаю циферки, але не знаю буківки! Дядько Отто, навчи мене буківок!
— Учити тебе - це ще нічого, але... дрібнень? Вони ж не дуже дорогі?
Мелки вільно продаються на міському ринку. Насправді, вони - це те, що я практично видра у своєї мами. Важко це - дрібні отримувати.
— Ну... Мені їх мама купувала... Але, мабуть, більше не купить.
- Чому це?
— Мабуть тому, що я проводжу дуже багато часу за листом. Я відразу ж використовую їх все, як тільки вона купує їх...
Отто розсміявся.
Оскільки щодня я ходжу на роботу, то мелодійні креветки швидко стачуються. Оскільки я не отримую ніяких кишенькових грошей, можна сказати, що пошук способу отримання дрібниць - це питання життя і смерті.
— В-всі однаково! — Намагалась заперечити я. — Мій час не настільки дешевий, щоб працювати за так!
ти все ще надто дешевий. - сказав Отто, крихітко посміхаючись. І схоже, що він офіційно став моїм репетитором по листу.
- Так що я маю робити?
- Можеш перевірити тут і тут? Тут можуть бути помилки. Після твоїх слів я вже ні в чому не можу бути впевнений.
Це очевидно, але в цьому світі немає комп'ютерів, тому настільки масивні обсяги документів люди змушені заповнювати самостійно.
— Є ж інші солдати, які можуть вважати, чи не так? — Переспитала я.
—... ну ... Це правда, — неохоче відповів Отто. — Але у мене є й свої причини для цього...
Здається, Отто має свої причини стати солдатом. Я дуже хотіла дізнатися подробиці, але в той же час розуміла, що нетактовність у моєму серці буде повною. Я вирішила не форсувати цієї події, але все одно рано чи пізно зможу запитати про її минуле.
- Мейн, тобі потрібні рахунки?
- Ні, дякую. Я не знаю, як ними користуватися.
Для мене набагато легше робити підрахунок за допомогою моєї дошки для письма. Потихоньку я почала розуміти позначення кожної цифри. Доклавши зусиль, я змогла закріпити їх у своїй пам’яті (я сподіваюсь).
— Ух! — Махнув Отто. - Я відчуваю, як з моїх плечей впала тонна-другий вантаж! Спасибі тобі, Мейн! Я б ніколи не зміг так швидко рахувати. Можливо, одного дня ти працюватимеш у купецької гільдії. Як тобі такий варіант: я представлю тебе своїм знайомим там?
Все ж Отто залишається нездійсненним. Якщо і є якийсь спосіб збільшити виробництво книг, то тільки через неї, через купецьську гільдію! Я завела корисні зв'язки в несподіваному місці... А ще заробила пару балів, допомагаючи Отто в якості асистента.
— Мейн, якщо ти зможеш навчитися листу, то я дозволю тобі допомагати мені з заповненням паперів.
— Правда-правда? — У мене засяяли очі. — Уху-у!
— А-а... Чого ти так радієш?
Ще б не радіти! Ти не тільки навчив мене буквами, але й сам пропонуєш мені доступ до чорнил і паперів. Це ж дві найбільші речі у світі!
...
— Мейн, вибач, що затрималися, — попросила мама.
— Ура, мама прийшла! — Я з радістю кричала у відповідь.
Сьогодні я вперше за довгий час вивчала математику. Я відчуваю ментальне виснаження: це була чудова розминка для мозку. День вийшов неймовірно продуктивним.
- Дякую, дядьку Отто! — попрощалася я. — Ти мені дуже допоміг.
— А як ти мені допомогла - словами не передати, — посміхнувся Отто. Дякую.
- Побачимося, тату! Удачі на роботі!
...Однако ввечері він все одно ходив подулий.
З чого б?