Моя рятівниця
Мене звати Летц. Мені п'ять років. Я наймолодший з чотирьох дітей у нашій сім’ї. Мої старші брати — Зася, Зик і Ральф.
Цього ранку я прокинувся від того, що на мої очі через тріщини в ставках впали промені сонця. Після багатоденного снігопаду сонячний день - це дійсно чудово.
Небо прояснилося!
Я зовсім не турбуюся про те, наскільки холодно може бути зовні. Небо дивовижного блакитного кольору, цілком безхмарне і сонячне проміння робить сніг блискучим.
— Вау...
Зрозуміло, що такі дні дуже рідкісні, тому дорослі і діти відразу вирушають до лісу. Відсутність поспіху у цьому випадку може дорого коштувати. Я закрив вікно і поспішив на кухню.
— Лютц, поквапся!
— Ага!
Ральф уже поїв і тепер топтався навколо, намагаючись зібратися. Я розігрів жорсткий хліб і попутно обмокав його в молоко, з’їв повністю. Як тільки я закінчив, то відразу побіг вдягатися. Сьогодні просто ідеальний день для збирання. Щоб зібрати фрукти пару, які можна знайти лише взимку, всі в місті рвуться до лісу за такі дні, як цей. І якщо ви хочете зібрати достатньо, найгірше, що ви можете зробити - прийти туди пізніше за всіх. Впродовж року з'являється мало можливостей спробувати щось таке солодке. Саме тому всі сподіваються зібрати якомога більше, ну або в крайньому випадку, хоча б один.
Сьогодні я не тільки з Ральфом. Наші старші брати, Засю і Зик, які зазвичай працюють підмайстрами, також пішли за фруктами. Вчетвером ми напевно зможемо добути більше. Кожен пристібнув коробочку ремінцями до своєї спини і ми побігли. У той час наша мама вже стояла біля колодязя. Вона помахала нам, коли ми пробігали повз.
— Ви йдете до лісу? Будьте обережні, не перестарайтеся!
— Добре!
— Поспішайте!
Моя мама, як завжди, пліткує з сусідками біля колодязя. Дивовижно, як вони все ще здатні на такі довгі розмови навіть в середині холодної зими. Одна з жінок, яка спілкувалася зі своєю мамою, була матір’ю Торі і Мейн. Оскільки наші мами дуже хороші подруги, ми були їхніми дітьми і завжди мали близькі стосунки.
— Торі і мій чоловік вже пішли, ви знаєте? Якщо ви поспешите, то зможете наздогнати їх.
Вона не згадала ім'я Мейн. Мейн, мабуть, допомагає доглядати за домом. Замість того, щоб вийти на вулицю, у такі дні вона зазвичай залишається в ліжку... Вона ж впала в кошик через вид свинячої крові так само, як і минулого року. Тоді вони принесли її з собою, хоча у неї був жар, але цього року вона виглядала досить здоровою. І все ж вона умудрилася пропустити свіжу ковбаску два рази підряд... як же я їй співчуваю.
Мейн така маленька, тендітна, мила, що я думаю про неї як про молодшу сестру, хоча ми з нею одного віку. А ще у неї була дивна прохання про якісь травинки... Цікаво, навіщо вони їй?
— Зик! Перевірте це дерево!
— Зроблено!
До того як ми прибули в ліс, полювання на фрукти вже почалося. Глибоко в засніжених лісах розливається солодкий аромат, який можна відчути тут лише у дуже ясні дні. Очі кожної людини горять, очікуючи скорої бенкети.
Зик біжить до дерева, засяє вказує йому в сторону і починає дертися вгору. Інші розводили вогнище поблизу дерева. Ми відгребали сніг із землі, щоб запалити дрова, які принесли з собою. Я озирнувся і побачив, що Зик вже націлився на плід, який він збирається зірвати.
— Люц, будь готовий залізти.
— Добре!
Я вибрався по дереву пару до фрукта, який відзначив Зик. Дерева пару - магічні. Вони настільки білі, ніби зроблені з льоду і снігу. У них багато гілок, тому вони можуть легко зібратися, але плоди лежать на вершині. Якби це було звичайне дерево, я б міг використовувати ніж, щоб зрізати фрукти з гілок. Але в цьому випадку не можна робити цього категорично. Це найбільш небезпечна частина.
- Льотц, ти готовий?
— Одну секунду.
Я підійшов ближче до фрукта, швидко потягнув рукавички і міцно вхопився голими руками за довгу тонку гілку з плодом.
— А-а, холодно, — сказав Зик, - тепер твоя черга, вже майже все.
— Да, добре.
Гілка, за яку я зав'язався, була холодна як лід, так і повітря навколо. В одну мить все тепло в моїх руках почало гортатися.
Падай же, нарешті!
Щоб зірвати фрукт, треба гріти гілку доти, доки вона не стане м’якою. Але з якихось причин не можна використовувати вогнем, бо магічне дерево відразу його гасить. Саме тому ми змушені використовувати тепло рук, щоб вона нагрілася. Поступово від гілки, яку я тримав, почали відходити уламки льоду. Однак плід не впав.
- Досі не відвалився? Як довго продовжуватиметься це « готово», Зик?
Я відчув хворобливе оніміння в руках. І саме в той момент, коли я подумав, що повинен з кимось помінятися, гілка, на якій я сидів, раптом трохи нахилилася.
— Эй, Лютц, давай поміняємося!
— Мені просто потрібно трохи часу... Эй, Ральф! Він зараз впаде!
Коли Заїк вхопився руками за гілку, плід почав падати. Руки Заси тепліше, ніж мої, особливо після того як я провіз на гілці так довго. Плід розміром з моє обличчя впав прямо вниз на землю.
— Иди хуже грейся. У тебе руки червоні, як у раку.
— Да!
Після цього він почав шукати наступний плід і перебрався на іншу гілку. Я відразу ж надів рукавички, а потім дуже обережно спустився вниз і з усіх сил намагався не впасти. Я відразу підбіг до багаття, скинув рукавички і простягнув долоні над яскраво палаючим вогнем, щоб зігріти їх. Я потер руки один об одного і відчув, як в них щось закололо: кров повертається назад.
Ральф знайшов упачений фрукт і щось тріумфальне крикнув. Поперемінно, міняючись один з одним, ми зібрали п’ять фруктів. Листя дерева пару виблискували на світлі, і дерево почало шуршувати, незважаючи на повне відсутність вітру, як якби воно мало власну волю.
— О нет! Швидко спускайся, Льотц!
У той же час, як я почув оклик мого брата, гілка піді мною почала сильно трястися.
— Нет, нет, Лютц! Відпусти! Злазь звідти зараз же!
Гілка з тріском обламалася.
— А-а!
Оскільки земля під деревом покрита шаром глибокого снігу, я обрізав її легким випуком. Інші люди також стрибали з інших дерев. Час збору закінчився.
Дерева яскраво сяють на світлі, їхні численні листочки голосно шурчать. Вони тягнуться вгору і ростуть, немов у пошуках світла. Вони височіють навіть над найвищими деревами у лісі. Незважаючи на вітер, їхні гілки хлещуть повітрям майже як волосся жінки, коли вона заплітає їх. Несолені фрукти пару розлітаються в усі боки.
- Все скінчено.
- Ходімо додому.
Кожен взяв свої повні сумки фруктову пару, і ми пішли додому. Тепер кожна сім’я проведе цілий день, переробляючи фрукти. Це важка робота, але це все одно досить весело.
- По-перше, давайте розділимо їх.
У приміщенні плоди, які були розміром з моє обличчя, стали трохи менше і кругліше через те, що вони починали таяти.
— Можете приготувати миску?
Звісно!
Ми запалили вогонь на кінчику палички, засунувши її в пічку і проткнули з нею кілька фруктів. З них почав текти молочно-білий сік. У мене потекли слинки від його аромату. Щоб не втратити ні краплі соку, ми розмістили фрукти над мішкою.
Цей сік і його солодкий смак дуже цінні. Я б дуже хотів випити все це в один пристеб, але розумію, що не можу так вчинити. Зараз все, що мені можна зробити це проковтнути свою слину, вдаючи, ніби це солодкий сік, який я зможу випити пізніше.
Після того як ми виїли сік, треба було розчавити плоди і витягти з них всю олію. Для приготування їжі і заправки світильників використовують також олію, яка робить ці плоди дуже цінними в середині зими. Коли ми вижали всю олію, то залишилися тільки жменями. Коли ми його висушуємо, він стане хорошим кормом для домашніх птахів. Це також поліпшує смак яєць, тому я дуже радий.
За кілька днів до цього приходили люди, які закладали свій майбутній урожай джмеха в обмін на яйця наших курей. На мою думку, це безглуздо. Куриці, звичайно, будуть раді, але що нам робити без яєць?
Будь ласка, не приносьте нам більше курячого корму. Принесіть мені м'ясо! Тоді як мої старші брати намагаються розподілити яйця рівномірно серед нас, вони залишають все м'ясо собі, і я ледве отримую шматочок.
Коли я обмірковував своє становище, Мейн і Торі прийшли до мене з сумочками джмеха.
— Ми хотіли поміняти це на яйця.
Мені дійсно не хочеться, але якщо я цього не зроблю, моя мама розізлиться.
- Взагалі-то корма у нас вже вистачає. У вас випадку немає м'яса?
— Мяса?
— А то старші всі заграбували, і я голодний як собака. Взимку весь час вдома, тому мої брати часто забирають мою їжу і я голодна. Я знаю, що Торі та Мейн не можуть з цим вдіяти, але так будь-хто пожалкував би.
Торі криво посміхнулася.
- Ти не такий сильний, як твої брати, і вони звичайно будуть забирати в тебе їжу.
Мейн з якоїсь абсолютно невідомої причини піхає мішок зі жменем прямо в бік мого обличчя.
— Левц, а чому б тобі не поїсти?
— Як я їстиму курячий корм?
Я зовсім ошелерений тим, що Мейн, до якої я завжди ставився так добре, просто раптом запропонувала мені поїсти корму для птахів. Шок від цього змусив мене рефлекторно крикнути, але Мейн просто продовжувала стояти з порожнім поглядом на обличчі, схиливши голову навбок.
- Я думаю, це залежить від того, як ви його приготуєте.
— А?
« Вичавлений плід — сухий, тому його не можна їсти. Але якщо приготувати його правильно, то це може бути смачно, ти знав?
Мэйн говорить ці абсолютно неймовірні речі з цілком серйозним обличчям. Я інстинктивно переводжу погляд на Торі, щоб побачити її реакцію. Торі, однак, відповідає мені втомленою виснаженою посмішкою і трохи стискає плечима. Схоже, що Мейн хоче з'їсти кілька фруктів.
— Це ж марнотратство. Ніхто, крім тебе, Мейн, не прийде в голову така дурниця як є плід, добутий такими зусиллями!
Я думаю, що немає жодної людини в цьому будинку, у якого настільки відсутнє пристойність, щоб їсти їжу для птахів. Я думаю, що до такого могла подумати тільки Мейн.
— Але ж корма для птахів у вас в достатку? То чому б не використати його, щоб набити свої животи?
— Ми не можемо їсти, бо плоди надто сухі!
- Вони такі через те, що вижали весь сік і масло. Але ми можемо зробити їх знову їстівними!
Мої сили залишають мене. Мэйн говорить такі неймовірні речі з таким одухотвореним обличчям! Що це за відчуття? Я відчуваю, що не можу її переконати, неважливо, щоб я спробував їй сказати. Можливо, це і називають почуттям поразки?
— Эй, Лютц. У це важко повірити, але вона дійсно може зробити його їстівним. Я була в такому ж шокі, коли дізналася.
— Серйозно? Вона і тебе змусила це з'їсти?
Мейн вже продемонструвала свій талант, працюючи у своєму власному будинку. Здається, я просто сперечаюся тому, що дуже впертий.
- Давайте спробуємо швидко, гаразд? Левц, у вас залишилося хоч трохи соку пару?
Вона не переставала говорити, а додала джмеха до дерев’яного миски. Потім полила близько двох чайних ложок з моєї частки соку, а потім перемішала все разом. Коли вона занурила палець у суміш, що була закінчена, її обличчя розплилося в усмішку.
— Відкрий рот пошире, Лютц!
Для цієї кашиці використовували не тільки мій дорогоцінний сік, але й пташиний корм. Я переконаний, що це аж ніяк не смакує, але коли побачив задоволення від її жування Мейн, то все - таки вирішив. Як тільки я закрив рота, то відразу відчув солодкість мовою.
- Лютц, скажи що смачно! — Да. Мої брати спостерігали за нами, коли я сидів у кучці.
— Смачне?
— Солодка?
— Серйозно? Дай спробувати, Льотц.
Усі троє кинулися вперед, витягнувши пальці до миски. Я намагаюся втекти, щоб вони не змогли вхопитися, але при такій великій розлогі у вазі між нами, я просто не можу зробити це. Я навіть не можу ухилитися!
- Гей, відпусти! Перестань тягнути! Чи старші брати придатні лише для злодійства молодших?
— Речі мого молодшого брата - це мої речі!
— Смачні речі треба ділитися.
— Ага! Попався!
Я відчуваю, що марно борюся відразу проти трьох: вони забирають миску, а я залишаюсь без солодощів. Вони по черзі черпають суміш зі міски своїми пальцями.
— А-а! Мой пару! — Я закричав на повну силу, але вони ігнорували мене. Невдовзі чаша повністю спорожніла.
— Ой, а це смачно!
- Це був пташиний корм, вірно?
Усі дивляться на Мейн, не вірячи своїм очам. Вона швидко відвернулася в сторону, а потім сказала щось ще більш неймовірне.
- Левц, бо ми в твоєму домі, я можу зробити його смачнішим.
Справді? — Закричали ми всі одночасно.
Це природно для нас так поводитись. Зрештою, ми всі дорослі хлопці зі здоровим апетитом. Наприклад, найстарший засяє на нього, і він ПССТЯНО каже, що ніколи не має їжі. Навіть коли б така смакота була зроблена з корму для птахів, ми б усі дуже хотіли ще смачніша їжа.
Я не зможу зробити це, якщо ви не допоможете. Я все-таки дуже слабка.
- Гаразд, залиш це мені!
Зрозуміло, що Мейн мала і слабка. Якщо вона потребує нашої допомоги, щоб зробити нам що-небудь смачненьке, я допоможу всім, чим зможу!
— Левц, не затиснуй її увагу. Дозволь мені теж допомогти. Мэйн, я набагато сильніше, ніж Лютц.
— Ага, добре!
Несподівано всі мої брати захотіли допомогти. Мені залишається тільки гадати, коли буде моя черга допомогти їй з чимось, але Мэйн виглядає зовсім не в захваті від того, що їй доводиться кимось командувати.
— Ладно, хм. Ви — Засік і Зик, ви маєте приготувати сковороду. Лютц, на тобі підготовка Ральф, ти відповідаєш за змішування. А, крім того, щоб все було чесно, кожен повинен поділитися своєю порцією соку пару!
Вона плескає в долоні точно як мама. Хоча в моїх очах Мейн виглядає як ангел. Вона просто змусила моїх братів розповісти про свою частину соку вічно.
— Левец, дай мне дві чайні ложки молока. Ральф, візьми лопатку і почнімо це, будь ласка.
Хоча зазвичай Мейн дуже заважає, зараз вона виглядає прямо-таки живий, поки вона віддає команду за командою, доки все рухається навколо неї. Засязь і Зик витягли сковороду на плитку та розігрівали її. Ральф тримає лопатку в руці і енергійно змішує інгредієнти разом, коли Мейн додає їх у миску. Я ж мечуся тут і там за керівництвом Мейн, піднось різні речі, які вона просить.
— Ага, от так добре. Далі, у вас є масло?
Я побіг і приніс його для неї. Вона використовує маленьку ложку, щоб взяти трохи, потім вилізає на стілець поруч з плитою і кладе шматочок на сковороду. Наші серця застигли, коли ми побачили в критичному становищі. Але вона не помічає наших стурбованих поглядів.
Поки олія плавиться, вона голосно шипить на сковороді. Смачний запах заповнює кімнату, і я раптом усвідомлюю, наскільки голодний. Мейн залізає в миску Ральфа і капить його суміш на сковороду. Поки тісто шипить над вогнем, солодкий запах пару змішується з маслом, і моя голова майже перестала соогати. Те, що вона готує, дуже схоже на мамині драники, але тільки запах зовсім інший.
— Добре, перевертай їх... да... Ось так.
Після того як вона показала, як їх готувати, то плакала зі стільця і давала місце моїм старшим братам.
— Коли бульбашки почнуть з'являтися, переверни їх ось так!
— Вийшло!
Він обережно перевертає їх по одному, показуючи, що нижня сторона тепер чудового коричневого кольору. Вони виглядають так добре, що я майже слини пустив.
— Ладно, снимай их, а потім починай готувати нові.
Ми поклали готове на тарілку, а потім додали масло і тісто на сковороду по новій. Коли Мейн сказала, що вони готові, ми перекинули їх на тарілки. Мейн встала біля першої звільненої плити з величезною посмішкою на обличчі.
— Вуаля! Прості оладунки з відсмаженого тофу!
— А? Що ти сказала?
— Хм... Оладочки-пару!
З них вилуплюються пару. Я вже хочу накинутися на них.
— Вони гарячі, тому будьте обережні! Приємного апетиту!
Помедлив, я відкусив маленький шматочок. Дивно, але вони навіть смачніші, ніж я думав. Такі легкі й запашні, і навіть не залишилося сліду від сухості корма для птахів. На відміну від драників, вони дуже солодкі навіть без додавання будь-якого варення. До того ж, оскільки вони дуже ситі і зроблені по одній штуковині на кожного, мені не доведеться турбуватися про те, що брати у мене знову щось заберуть.
— Мейн, ти просто дивовижна!
Так як люди приходять, щоб виторговувати яйця, у нас багато жмиха пару. Наші кури дають нам багато яєць, і якщо ми можемо купити за них молоко, то зможемо їсти "олоду-пару" всю зиму.
- У мене є й інші ідеї, як приготувати гарячих пару але я не можу зробити це самостійно.
- Ми тобі допоможемо!
Після цього, Мейн продовжувала приходити і показувати нам нові способи приготування смачних речей, і щоразу, коли погода поліпшувалась, ми збирали ще пару. Дякую за те, що вона навчила нас готувати. Я рідко залишався голодним під час цієї зими.
Мейн - моя Спасителька, але вона ще дуже слабка, тому я хочу допомогти їй всім, чим зможу.
Я не помітив в той момент, бо був занадто занурений у радість від смаку "олодків-пару", але потім це сильно вплинуло на моє життя.