Прикрашання для волосся Торі
Через кілька днів після того, як я побувала у Отто, мама нарешті закінчила новий одяг для Торі, над яким так важко працювала. По суті, це суцільна сукня з тканини неба. Маленький виріз над груддю та прямотою рукав - все це з'єднано в одну структуру, і під’єднується ця краса поясом прохолодного-благолубного кольору, ще більше підкреслює одяг.
Милі речі завжди милі, але... Цього мені було недостатньо. В Японії, у святинях на « Сіті-го-Сан», кімоно і хутра на людях дуже ефектні та яскраві... А ще вони добре дивляться на фотографії. Або, принаймні цими обіцянками у своїх оголошеннях нас продовжують годувати фотосалони.
- Як ти думаєш, Мейн? Хіба це не мило? — Мама питає, пишаючись своїм платтям переді мною і показуючи його в усій красі.
Можливо, ми могли б зробити образ трохи більш повітряним і додати кілька прикрас. Так було б куди привабливіший... Можливо, я маю рацію, але моя мама так пишається своїм творінням, та й Торі задоволена цим новим вбранням і тому мені здається, що цього вже досить.
Це не той одяг, в якому можна сфотографуватися, щоб пошити самолюбство, ні. Це одяг, в якому можна піти до храму. Цілком можливо, що щось більш броне зустріли б з явним осудом. Не думаю, що повинна відповідати на питання мами прямо зараз. Здається, я все ніяк не можу зрозуміти цей світ. Хоча...
Я з абсолютною впевненістю можу говорити про її волосся. Регулярний догляд зробив їх глянцевими і гладкими, але вона завжди носить їх одним чином — закинутою по спині косою з трьох пряделей. І якщо ми збираємося змінити зачіску для її хрещення, то цікаво, що подумають люди про пару-другу стильні прикраси для волосся. Але хоч би що я робила, почати не зможу, поки дізнаюся місцеві звичаї. Зрештою, Мейн дуже маленька і не має жодних спогадів про церемонію хрещення.
- Торі, це так мило! А волосся? Ти повинна вирішити, яку зачіску хочеш.
— Я піду так, а що? — Її здивований погляд спрямований прямо на мене.
-Торі, так не можна! Таке трапляється лише раз у житті! Отже, ми повинні бути більш серйозними в цьому питанні! — Я вигукую, немов у розпачі схилю голову.
Ну, якщо вже вона не хоче міняти зачіску, то може вийде хоча б додати пару прикрас?
- Емм... А як щодо прикрас? Ти їх носитимеш?
— О, хм... Скоро літо, так що може бути зібрати квіти? — Вона задумливо подивилася в стелю.
— Стой! Не роби цього! Твоє плаття занадто гарне для цього!
Торі говорить про це так, ніби вчепить у волосся квіти, які їй вдасться знайти на дорозі! Чи ж вона не чула про такі речі, як гармонія образу? Ха, звичайно ж ні.
Тут вважається, що неправильно заплітати волосся без предметів. Але якщо заплести їх з якимось пальцем чи іграшками, то це вважається нормою. А якщо у Торі їх немає, то мені доведеться зробити їх сама. Можливо, я зможу зробити будь-яке мереживо або щось схоже. У мене є ціла купа часу, так що напевно зможу впоратися з цим.
- Я зроблю що-небудь! Я хочу зробити це, Торі. Що-небудь, що зробить тебе ще привабливішим! — Вызвонула я.
Раптом ми зрозуміли, що не маємо голок для плету мережива. Я бачила у моєї мами великі голки для в'язання, але вони не підійдуть для мережива. І що ж робити?
Мій батько єдиний у сім'ї, хто зміг би зробити такі речі. Торі, можливо, і заплила моє волосся з паличками, але тим, хто гладко їх вистругав та смажив маслом, насправді був мій батько.
Я сповідь, крадькома глянула на нього, намагаючись оцінити настрій. Минуло кілька днів з того часу, як Отто погодився допомогти мені навчитися писати, і відтоді мій батько був у досить поганому настрої. Він виглядає так, наче приставати до нього по всякій нісенітниці буде дуже погано. Але в той же час я не думаю, що він буде менше на мене злитися, якщо просто залишити його у спокої.
Чесно кажучи, мій батько поводиться по-дитячому, так що, мабуть, прийшла моя черга бути дорослою. Сподіваюся, що я правильно зрозуміла - він хоче мені щось сказати такою поведінкою. Злещувати й лестити? А що, я так і запитаю допомогти мені, і настрій йому підніму. Вважай, двох зайців одним пострілом!
— Папа! Папочка!
- Що таке?
- Ти ж добре робиш речі? Це ти зробив ту ляльку для Торі? — обережно питаю я.
— Ага... А що, хочеш собі таку ж? « Він, наче досі сердиться, але я бачу ці іскорки в його очах.
— Неа. Мені потрібні голки. З дерева.
— Иголки? А ти хіба не можеш використовувати мамині? Думаю, вона тобі їх позичить... - Сумно вимовляє він.
Його вираз обличчя наче говорив: « Я хочу повернути все, як було". Він стомлено махає рукою, проганяючи мене в такий спосіб, який не дуже до обличчя батькам. Ні вже. Я поставлю його хоча б вислухати мене.
— Мені потрібні голки набагато менше, ніж у мами. Мені потрібні голки, з якими я зможу працювати з нитками, а не з пряжю. Батько ніяк не реагує і я продовжую.
— Тату, вони повинні бути дуже вузькими, і я думаю, що їх буде важко зробити. Але я вважаю, що ти чудово з цим впораєшся! - Я витріщилася на нього, склавши руки на грудях, в найкрасивішій позі, яку здатна.
Я ще не знаю, чи можна застосувати правила 2D люб'язності в цьому світі, але я абсолютно впевнена у тому, що немає такого батька, який би не вважав свою доньку чарівною. Так що сподіваюся, що для нього це було досить симпатично.
— Хм... з дерева говориш? — Зацікавлено уточнив він.
— Да! Ти зробиш їх?
— Я спробую.
Мені треба було лише трохи погратися за його правилами, як він одразу ж попрямував до комори. Поривши там деякий час, він вийшов назад з кількома ножами і поліном, а потім сів і почав стругати. У його досвідчених руках робота посперечалася. У мить вся кора і клуб були зняті, залишивши тільки щільний, жорсткий сердечник. Він уважно подивився на мамині сірники, а потім вправно і ретельно надихав дерево таку ж форму.
« Якщо ці голки призначені для вовни, — сказав батько на материні голочки, то чи вони стануть саме для нитки? »
а ти можеш зробити їх трохи тоншими? — Я запитую, чи я наблизив вказівний і великий пальці.
— Почекай... Ось так?
— Да! Так!
Тепер, коли ми нарешті визначилися з правильним розміром, він взяв в руки інший ніж і почав робити качки для ниток. Я не можу сказати, що він справжній майстер, але це те, чого я б не змогла зробити сама, тому похвала так і зірвалася назовні.
— Ого! Ось це так! Вони вже відмінно виглядають. Як думаєш, коли закінчиш, ти зможеш відповіси їх олією, щоб вони не зачепилися потім за нитки? Я дуже ціную твою допомогу! — Здається, мої слова повернули йому самовладання.
Задоволений, батько почав поливати кожну голку. Хех, як по маслу.
Тоді як темна усмішка мілинула на моєму обличчі, Торі була зразком невинності й чистоти. Приблизившись, вона тихо вщухла:
— Мейн, схоже, тато знову в хорошому настрої. Яке полегшення.
— Ага! — Я радісно вигукую, але сама молюся про те, щоб не казали мені, що я була причиною цього.
Зрештою, я маленька дівчинка, тому будь ласка, нехай до мене ставляться так, ніби я зовсім не вмію читати настрій.
Батько все ще працює над поліруванням голок. Схоже, вони майже готові, тому час шукати нитки. Величезний запас пряжі, який мама використовувала для виготовлення одягу Торі, майже зник. Тут залишилося трохи незорих і кольорових ниток, які не пішли на пояс або відділок одягу.
— Мамочка! Я можу взяти трохи? — Питаю я.
- А що ти хочеш зробити? — Очі мами на мить підсвічуються від подиву.
Вона точно не може зрозуміти, навіщо мені раптом можуть знадобитися нитки.
— Я хочу зробити "круто" - відповідаю як ніколи.
— Ась?
- Я хочу зробити щось, щоб прикрасити волосся Торі.
Моя мама в Японії не лише виготовляла паперові кошики з рекламними оголошеннями. Вона і далі змінювала один вид рукодійства за іншим. Їй це було не особливо цікаво, просто вона хотіла знайти для мене інше хобі, крім читання книг, тому і тягла мало чи за руку на всякі виставки творчості своїми руками. Саме тому я без сором'язливості можу сказати, що мій список навичок у галузі рукоробства досить широкий.
Кружово — це дрібниця, яка завжди вкраде будь - який одяг. Насправді я цілком впевнена в тому, що зможу зробити прикраси для волосся, якщо у мене будуть необхідні інструменти і матеріали. Можливо, моє життя як Урано скінчилося, але я не знаю, які ще навички знадобляться мені в майбутньому.
Проте мама в цьому світі не знає мене минулої, тому вона не схвалює мого прохання. Без сумніву, вона думає, що я збираюся зробити знову щось марне.
— Ти так хочеш зробити прикраси для волосся, але чи ж вони не будуть корисними тільки на церемонії хрещення? Не витрачайте нитки на такі неважливі речі. Квіти буде більше ніж достатньо. Торі у нас і так красуня.
— Я знаю, що зможу зробити краще! Ну ма-ам! — Я вигукую, що мама просто зітхає і відвертається.
Але розмова не скінчилася! Я хапаюся за поли її спідниці і кажу: « Мам! Мені не треба багато чого. Ось цих залишків вистачить. Тато витратив багато сил, щоб зробити ці голки для мене, і я дійсно хочу використовувати їх. Дозволь мені спробувати, будь ласка?
Я подивилася на батька, намагаючись натякнути, що його праці можуть виявитися марними. Він відразу став на мій бік. Можливо, він зрозумів, що вся його робота може бути марною.
— Це рідкісна для Мейн нагода, щоб виявити велику зацікавленість шиттям, так що ти просто віддаси їй ці залишки?
— Хм... Ну, думаю ти правий - знову зітхнувши, відповідає вона. А потім вибирає кілька прядів і передає їх мені. Вони досить короткі, тому їх важко використати.
— Ура! Мамо! Я люблю тебе, татко! — Я підстрибнула на місці, будучи поза собою від щастя. Батько, дивлячись на мене, широко посміхнувся. Раптом він почав поливати голки з потрійним запалом, не зупиняючись при цьому посміхатися. Чесно кажучи, це виглядає моторошно.
Закінчивши, він простягнув мені голки, в які, здається, вклав навіть частину своєї душі. Я відразу почала працювати над мереживами. Зроблю дуже багато дрібних квіток!
Як і мої невдалі спроби зробити псевдо-папірус, плетення мережива - дуже кропотливий процес, який вимагає великої кількості терпіння. У мене пішло цілих п'ятнадцять хвилин на те, щоб закінчити перший зразок. Я обережно поклала його на стіл і почала працювати над наступним. Торі, мабуть, зачарована.
- Хіба вони не занадто маленькі? — Раптом вона запитала, схиливши голову.
— Їх буде багато, — коротко кинула я у відповідь.
— М-м- м...
Було б дуже погано, якби я почала втрачати інтерес до того, як закінчу, вірно? Мій язик ворог. У той момент, коли я почала говорити про прикраси, я, гадаю, дала обіцянку. Тому вирішила використати дизайн, який можна кинути на півдорозі і все одно не залишитися ні з чим - дизайну, головною складовою якого є крихітні квіти. Чесно кажучи, у Урано мені не подобалося працювати над великими об’єктами.
Я думала зробити мережива і стрічки, але не можу їх з'єднати. Було б дивно, якби колір змінився на півдорозі, так? Тож я збираюся зробити купу маленьких кольорів.
— Вау, Мейн, ти дійсно все продумала.
Звісно! Бо це для тебе.
Я дійсно з усією відповідальністю відреагувала на це. Як тільки останні квіти були закінчені, я відчула на собі чийсь погляд. Мама з цікавістю дивилася на мене, похм’якшуючи час від часу. Вона досить добре шиє і вважається « гарною» за мірками світу жінкою. Схоже, моя робота її зацікавила. Вона взяла один з квіточок і почала крутити його у своїй долоні.
« Це, здається, не надто складно », — сказала вона.
— Ты дуже уміла швея, мам. Ти теж так зможеш! — Я підбадьорювала її, простягнувши їй голки.
Мама почала в'язати. Руки рухаються повільніше, ніж коли вона вивчає плетення квітки. Час від часу вона бере в руки зразок, переглядаючи, як вони сплітаються. Через кілька секунд переді мною лежить ще одна копія.
Вау. Ось які навички жіночої краси. Їй вистачило лише одного погляду, щоб зрозуміти, як все влаштовано.
— Неймовірно! — Вызвонула я.
— Мэйн, я теж пожадала. Ніколи б не подумала, що ти можеш зробити щось на зразок цього. Усе своє життя я в’язала шарфи й светри, але ніколи не задумувалась над тим, щоб зробити такі прикраси.
Я жила у світі, де ювелірні прикраси є природними. У цьому ж світі люди, особливо низького соціального статусу, більше дбають про виживання. Звичайно, вони не задумуються над цим. І, якщо його ніхто не робив до цього, то можливо це моє чергове « моделювання».
— Отже, коли ти зробиш свої квіти, як же тобі прикрасити голову Торі? — звернулася до мене мама. Мабуть, вона не розуміє як цей вороний колір з'єднається в одну композицію.
— Ну... емм... Ми зробимо коло, а потім з'єднаємо їх між собою. Це виглядатиме як букет квітів, і я намагаюсь пояснити це тим самим, ретельно підбираючи слова.
- Головне не забути про "шпильки"... Шпильки. — Від мого несподіваного скрика мама буквально підстрибнула на місці.
Я просто знесиділа.
- Мейн, що сталося? — Невибагливо подивилася на мене мама.
- У мене немає "шпильки"... немає "шпильки"... — Думки гарячково металися в голові.
Це дуже погано! У цьому світі немає заколиски! ( Принаймні я не бачила її в цьому домі). Що вже казати про гумки для волосся. Як, чорт візьми, я збираюся закінчити прикрасу без них?
— П-п-т... Тату-а-А! — Рано йому ще вирушати на бокову.
Прибравши до себе дошку для листа, я підбігла до нього і встала у випробувану пози « бажаючої милостині ». — Мені потрібна паличка, як у мене, тільки коротша і з отут отвір, — тикаю пальцем в малюнок. - Ти зможеш це зробити?
— Звичайно, це навіть легше, ніж твої голки. Він ледь не закочує очі від такого безглуздого запитання.
- Дякую! Ти найкращий! Я люблю тебе!
- Хе-хе-хе.
Схоже, він все ще думає, що конкурує з Отто. Після того, як він зробив кілька штучок для мене, я відразу почала чарувати над причною Торі.
— Угу! А зараз йди одягни свою сукню і приходь сюди знову.
...
...
— Ну як? — Здивована питає Торі, виходячи в новому вбранні.
- Красуня! — Я справді дуже задоволена своєю роботою.
— Так, справді.
- А у тебе досить спритні ручки, Мейн. Хоча ти не сильна, але я думаю, що ми зможемо знайти тобі роботу саме за твоїми здібностями, вставляє батько, навіть нічого про Тору.
Але сором’язлива особа усміхнулася і поверталася так само, намагаючись краще зрозуміти себе. Її щоки почервонів, і вона так широко посміхнулася, що здалося, ніби ще небагато, а її обличчя трісне від радості.
— Дякую всім! Я дуже щаслива!
Після цього моя мама так зацікавилася мереживом, що голки, які зробив батько, магічним чином опинилися в її наборі для шиття.
Ну, думаю це нормально.