ГЛАВА 22. Оманний маневр
До глибокої ночі Елейн крутилась у ліжку, гадаючи, як вона могла б допомогти де Бризу в непростій справі пошуку компромату на герцога. Найскладнішим було підгадати момент, коли ворожбит попри все своє домування буде відсутнім. Рауль збирався скористатися обов’язковим походом мага до їдальні, але обидва вони розуміли, що цього часу буде замало для пошуків документів, які, безперечно, добре заховані, якщо взагалі існують.
От якби вона змогла того мага якось відволікти, затримати. Але як їй зробити це так, щоб не викликати підозри у Фердинанда?
Вона все ще ламала над цим голову, коли наступного дня, під час чергової прогулянки побачила стариганя — головного садівника. Старий все ще пам’ятав ту історію з трояндами, тому здаля шанобливо вклонився принцесі.
В ту ж мить Елейн осяяло. Вона зупинила свій невеличкий почет з покоївки, що несла парасолю від сонця, та де Бриза, який згідно з роллю охоронця тримався на відстані трьох кроків позаду.
— Доброго дня, шановний, — першою привіталася вона, коли Тіна, виконавши доручення, підвела старого ближче. Той зігнувся у поклоні ще нижче. — Вибачте, що відриваю вас від справ, але чи не будете ви такі ласкаві сказати, чи є серед ваших підлеглих хтось, здатний доглядати птахів?
Садівник здивовано завмер.
— Пробачте, щось цього старого вже вуха підводять. Які рослини ви хочете доглядати?
— Ні-ні, ви все розчули правильно, — Елейн змахнула рукою, заспокоюючи старого. — Я шукаю доглядача птахів. Нещодавно я прочитала в одній книзі про величні сади володарів далеких східних країн і мене вразило, що на рівні з квітами вони вирощують у своїх садах птахів. Цінуються як дрібні пташечки, що прикрашають сад своїм співом, так і великі, яскраві, що самі собою не гірші за квіти. Тож я загорілася думкою, зробити й в нас щось подібне. Звісно, павичам у нашому кліматі навряд буде комфортно, та й доставити пару живцем буде непросто, але якісь щебетуни й такі красені, як білі голуби та яскраві фазани могли б стати прикрасою нашого саду. Спочатку я думала звернутися до батькових звіроловів, але днями побачила садівника, в якого місцеві круки та припутні ледве не з рук їли, тож подумала спочатку звернутись до вас.
— Пробачте мені, ваша високосте, але сам я ніколи не цікавився додатковими захопленнями моїх колег. Може ви опишете мені зовнішність цього чоловіка?
Ледве Елейн згадала густу чорняву шевелюру та пишну бороду «підозрюваного», як старий насупився.
— Що ж, цього чоловіка впізнати неважко, проте знаю я про нього небагато. Його привів старший дворецький і він же опікувався ним: поселив його окремо від нас, формою забезпечив, сам роботу призначав. Сказав, що цей чолов’яга доглядає якісь рідкісні рослини в покоях дворян, що гостюють в палаці.
«Угу, либонь няньчить якийсь отруйний кактус в палатах одного герцога. Виходить, старший дворецький на боці цього покидька? Запам’ятаємо». Елейн навіть спиною відчувала гострий погляд Рауля.
— Я зрозуміла, дякую й за це. Однак формально він все ж належить до вашого відомства, тож, може, ви знаєте хоча б його ім’я? Спробую поговорити з цим чоловіком безпосередньо.
— Звісно, ваша високосте. Його звуть Алехандро Мартінез.
***
— Я не можу цього дозволити! Цей чоловік вже одного разу скривдив вас і ви хочете, щоб я залишив вас з ним наодинці?! — де Бриз так розхвилювався, що навіть дозволив собі трохи підняти голос на принцесу.
«Він щиро турбується про мене», — ця думка викликала в Елейн усмішку.
— Ну чому наодинці? В мене ж повний штат покоївок, яким нескладно придумати якісь доручення й затримати їх в моїх покоях, — спробувала вона його заспокоїти. А побачивши, що її слова анітрохи не переконали лейтенанта, трохи уїдливо додала. — Боюся, що ваша здатність завадити магу здійснити якесь чародійство не набагато більша за їхню.
Рауль насупився, але не мав, що заперечити.
— Ви не повинні так ризикувати! — вперто повторив він. — Я можу сам...
«Ну як тут не відчути себе героїнею жіночого роману?» — подумала Елейн, розглядаючи підтягнуту фігуру лейтенанта, який з відвертим вболіванням за неї в погляді нервово відкинув з обличчя пасмо сріблястого волосся.
— Раулю, — вона довірливо поклала руку на його лікоть. — Будь ласка, дозвольте мені допомогти. Ви чудово розумієте, що не зможете якісно і непомітно провести обшук за ті п’ятнадцять-двадцять хвилин, які цей чоловік проводить в їдальні. До того ж я не буду робити нічого небезпечного. Просто трохи повдаю дурепу, яка не розуміє, що саме вона бачила, та дам йому можливість і далі прикидатись «спеціалістом особливого профілю». Не стане він при свідках нападати на мене, тим паче якщо для цього не буде жодного приводу.
— Я буду хвилюватись за вас, — Рауль стис кулака на руків’ї меча, не зводячи очей з тендітної долоньки, що торкалась його.
— А я — за вас, — зазирнула йому в очі Елейн. — Ви впевнені, що той слуга, якого ви згадували, взявши гроші, дійсно не розпатякає нічого? Що саме вам загрожує у випадку невдачі?
— Насправді, не так багато. Особливо якщо я вигадаю хоч на краплю правдоподібну причину для обшуку. Наприклад, якісь підозри щодо загрози вашій безпеці. Максимум, в чому зможуть мене звинуватити — це перевищення повноважень. Кінець-кінцем, він простолюд.
«О, точно, класова нерівність. Ми ж вчили про це в школі. Правосуддя завжди на боці шляхти, закони, що обмежують права та свободи простих людей і все таке інше», — Елейн відчула, як її серце трохи заспокоїлось, хоча розум обурювала сама концепція оцінювати людські вчинки залежно від їхнього походження.
— Значно більше тривожить, що герцог може дізнатися про наші дії, — продовжував тим часом де Бриз. — Останніми днями я трохи розвідав і зрозумів, що в нього в палаці чимало очей та вух.
— Саме тому я й придумала цей план. Якщо все пройде гладко, то це не тільки дасть вам можливість пошукати потрібні документи без жодних перепон, а й заспокоїть підозри герцога стосовно того, про що я могла здогадатися, побачивши цього Алехандро за роботою. Думаю, він із задоволенням повірить в те, що навіть єдина принцеса королівства — усього лише дурна жінка.
«О, так, гендерна нерівність тут також повинна процвітати. Як згадаю деякі висловлювання того самозакоханого придурка...» — подумки скривилася Елейн.
Потроху, їй все ж вдалося переконати лейтенанта. Вони домовилися почати діяти завтра й він пішов.
Втомлено впавши на ліжко й розкинувши руки, Елейн замислилась: «Схоже він дійсно закохався в мене. Так турбується... Виявляється, бути коханою дуже приємно навіть тоді, коли доводиться сперечатися. Боюся, я швидко звикну до цього... А я? Чи я дійсно кохаю його?»
***
Поки покоївка, послана за «садівником» ще не повернулася, Елейн трохи потренувала перед дзеркалом лялькову усмішку й всілася за чайним столиком.
Зараз в її покоях товклося незвично багато прислуги.
Дейна та Тіна, які дещо знали про сьогоднішнього гостя, завели ту саму пісню, що й де Бриз, однак Елейн не хотілося наражати настільки молодих дівчат на небезпеку. Як компроміс, вони зараз вибивали перину, вивісивши її на поруччя балкона в спальні принцеси. Таким чином дівчата залишалися поза межами поля зору мага, однак могли почути свою пані, якщо та потребуватиме допомоги. До того ж мірне постукування вибивалок мало надати дуже цікавого відтінку майбутній зустрічі.
У ванній кімнаті займалася прибиранням ще одна покоївка. Під стіною у вітальні стояв лакей, що дуже вчасно приніс кілька листів від шляхетних пані, з якими Елейн познайомилася під час королівського чаювання. Вона наказала посильному чекати, але не стала одразу сідати за написання відповідей. Незадоволення лакея було видно неозброєним оком, однак заперечувати він не насмілився.
Віддаючи розпорядження, Елейн виявила, що безпосередньо за її покоями закріплено лише п’ять покоївок. Остання з них зараз готувала чай. Але принцесі вдалося залучити ще двох з загальної обслуги палацу, звелівши негайно замінити фіранки у вітальні на більш яскраві.
Зрештою двері трохи прочинилися й, вклонившись принцесі, покоївка доповіла:
— Ваша високосте, садівник Алехандро прибув за вашим наказом.
Елейн глибоко вдихнула, натягла на обличчя трохи дурнувату посмішку та скомандувала:
— Впустіть його.
Кремезна, трохи сутула фігура протиснулася крізь нешироко прочинені двері й зупинилася майже біля порогу. «Садівник» дивився на принцесу сторожко, з-під лоба, прикрашеного густими кудлатими бровами. Він незграбно вклонився й буркнув низьким хриплим голосом:
— Вітаю, ваш-соксте.
— Ах, пане Алехандро! — якби тут знали електрику, усмішку Елейн можна було б порівняти з двохсотватною лампочкою. — Я така рада познайомитися з вами! Підходьте ближче, сідайте, випийте зі мною чашечку чаю, — вона дала покоївці знак подавати чай.
Трохи ошелешений бородань, якусь мить повагавшись, повільно підійшов, ледь помітно накульгуючи на ліву ногу, але сідати не став.
— Дякую, ваш-соксте. Не варт-тому як я...
— Та що ви таке кажете! Ви, як і будь-який майстер своєї справи, заслуговуєте на повагу. Я просто в захваті від вашої чарівної здібності приманювати диких птахів, яку випадково побачила днями! — промовила Елейн тоном десятирічної дівчинки, що вперше побачила слона у цирку, із задоволенням спостерігаючи, як співбесідник витріщився на неї при слові «майстер» й здригнувся від згадки про чари. А потім покаянно додала, — Вибачте, що я дозволила собі трохи попідглядати за вами й не виявити свою присутність. Я побоялася вам завадити. Але спостерігати було так цікаво! Ваші вміння просто неймовірні! Наче магія якась! — продовжила вона дражнити його, широко розкривши очі й лупаючи довгими віями з виглядом наївної дурепи.
— Нічог ткого. Прост... підгодовую, — зіщулився здоровань, ховаючи погляд.
Вона посміхнулася ще ширше.
— Мені сказали, що ви є спеціалістом з особливими навичками, тож я просто впевнена, що це і є ваш талант, правда?
Дівчина доклала всіх зусиль, щоб відтворити захоплений погляд голлівудських блондинок зі старих фільмів. Давно, у своєму минулому житті, вона дивилася кілька таких. Вони були настільки старі, що не тільки не мали ефекту тривимірності, а навіть були чорно-білі. Покоївка, що подавала чай, кинула на принцесу здивований погляд — така поведінка для неї була зовсім нетипова, але зараз Елейн було байдуже.
Збентежений «садівник» витріщався на неї в усі очі. Схоже, він вже приготувався до якогось допиту стосовно своїх підозрілих дій, тому ніяк не міг второпати, як йому реагувати.
— М-мій тлант? — грубі руки з товстими пальцями, порослими чорними волосинками, несвідомо стисли нижній край короткуватої свити.
— Так, ваш надзвичайний талант спілкування з пташками. Я хочу розвести в саду птахів, але не хочу тримати їх в клітках, як зазвичай роблять птахолови. Ви ж не тільки круків та воронів вмієте приманювати, правда? — й Елейн сама защебетала, наче пташечка, в усій красі змальовуючи свій задум щодо розведення птахів у саду, раз у раз звертаючись до «спеціаліста по птахах» за підтвердженням своїх припущень та намірів. «Не можна давати йому зосередитись».
Людина перед нею все ще була небезпечним магом, через якого тутешня принцеса, по суті, втратила життя, але чим більше Елейн спостерігала за ним, тим менше цей «садівник» нагадував їй запеклого лиходія. «Він настільки вправний актор чи справа зовсім в іншому?»
Слухаючи грандіозні плани принцеси про спеціальні домівки для пташок, годівнички та мініатюрні фонтанчики для пиття, Алехандро трохи розслабився. Кудлаті брови розсунулися, зморшки на лобі виправились, а приховані бородою та вусами губи, здається, розтяглися в нерішучій усмішці. На його обличчі не було ні сліду зловтіхи з дурної принцеси, яка не здатна викрити його навіть після того, що побачила на власні очі.
Чорняве волосся, густа борода, кошлаті брови, волохаті руки, смуглява шкіра — цілком зрозуміло, чому така зовнішність викликала в місцевих жителів упереджене ставлення, посилюючи, схоже, природну мовчазну вдачу. Ще й необхідність приховувати магічні таланти, що були суворо заборонені в Лецибергу. «Цікаво, як його взагалі сюди занесло, він же явно родом з якогось місцевого аналогу Іспанії».
— ...Я просто впевнена, що цей задум припаде до душі й моєму нареченому, герцогу фон Ґьосенмаху. Він же любить полювання, тож якщо попросити його зловити для мене кілька фазанів живцем...
При слові «герцог» Алехандро знову напружився й опустив очі. «Хм, яка цікава реакція», — подумала Елейн і вирішила дещо спробувати.
— Мені так ніяково, що через зниклу пам’ять я не можу згадати наші з ним стосунки, — підпустила вона печалі в голос, а потім попри всю огиду до герцога, видала на обличчя все захоплення, яке тільки могла. — Але пан Фердинанд так благородно пробачив мені це й терпляче докладає зусиль, щоб наново завоювати моє серце! Мені так хотілося б йому віддячити! Може, ви знаєте, як приманити якогось хижого птаха? Тоді б я змогла подарувати йому сокола чи яструба... — вона відвела погляд, ніби замислившись. — Треба якось дізнатися, чи полюбляє він соколине полювання... Ах, пробачте, я дещо відволіклась, — вона знов повернулася до співбесідника з наймилішою усмішкою.
Ще при перших її словах Алехандро помітно втягнув голову в плечі, явно відчуваючи провину за свій вклад у втрачену пам’ять принцеси. А на слові «віддячити», він різко підняв очі й побачивши її осяяний наївною довірою вигляд, аж здригнувся. Його погляд наповнився болем, жалем та співчуттям. «Зуб даю, герцог якось ним маніпулює. Або, швидше, шантажує». Елейн відчула, що шанс на існування якогось компромату на герцога в кімнаті поневоленого мага різко зріс.
— Ваш-сокосте, пробач-кажу тке... — Алехандро нерішуче замовк, але оскільки Елейн мовчки продовжувала сяяти на нього якомога більш ніжною усмішкою, все ж наважився пробурмотіти. — Будьт-брежніше з пан-герцгм... Будь ласка, — він глянув на неї з такою тугою, що Елейн мимоволі припинила усміхатися.
— Що ви маєте на увазі? — набурмосилася вона, але бородань лише ще більше скоцюрбив сутулу спину, не промовивши ні слова.
Поміркувавши з пів хвилини, Елейн на радість лакею, що вже знудився в очікуванні відповідей на листи, наказала вийти з вітальні всім слугам. Правда, глухий стукіт вибивалок зі спальні стало чутно ще краще.
— Я вас слухаю, — сказала вона тоном наказу. Алехандро здригнувся.
— Я... Мні... Пробчте... Нне можу скзати, але герцг пгана людина. Точн пгана... — він говорив все тихіше й тихіше.
— Невже він щось зробив особисто вам? — Елейн постаралася надати своєму голосу максимум співчуття.
— М’я... М'я рдина, дтина... Він... він... змусв... — на очі здорованю навернулися сльози, а руки все сильніше жмакали край свити.
— Ясно. Не мучте себе, я зрозуміла.
Елейн відкинулася в кріслі, замислившись, та дала змогу бідоласі трохи опанувати себе.
Все збіглося аж надто вдало. Вона знала цього чоловіка менш ніж чверть години, тому повністю довіряти йому аж ніяк не могла, але спокуса перетягнути на свій бік головний козир супротивника була аж надто великою. Елейн відкинула свою усміхнену маску, випрямилася й серйозно глянула на Алехандро.
— Чи знаєте ви, хоча б приблизно, де утримують вашу родину? — маг, що досі шумно схлипував і утирався рукавом, кивнув. — Можливо, я зможу вам допомогти. Після всього того, що ви вдіяли...
Алехандро витріщив на неї переляканий погляд, тому Елейн пояснила:
— Так-так, насправді я зовсім не така дурна і повністю в курсі того, що відбулося. Ваша магія спрацювала дещо не так, як хотілося Фердинанду, але про це згодом. Так от, після всіх ваших дій, можна сподіватись, що герцог не очікує спротиву з вашого боку й не став виставляти великої охорони коло вашої родини. Завтра я попрошу довірену особу розвідати, що там і як, та, за можливості, передати вам звістку від рідних. Наступного тижня, після Великого осіннього балу, я впевнена, у нас так чи інакше з’явиться можливість їх визволити. Однак, якщо ви зрадите мою довіру й герцог дізнається щось зайве про сьогоднішню розмову... — вона вп’ялася поглядом в його очі, — ваша родина може серйозно постраждати.
КЛАЦ!
[...Формування заданої моделі поведінки: 84%... Активація...]
***
Лейна сиділа на ліжку, обхопивши руками коліна й трохи похитувалась вперед-назад. Фізіологічно побічні ефекти від занурень ставали все менш помітними й проходили все швидше, проте психологічно отямитися після кожного сеансу ставало дедалі важче.
Вона прикусила погризені губи. Що з нею відбувається? Чому у вірті вона поводиться... отак?! Вся ця манірність, гра на публіку, маніпулювання оточенням... А тепер ще й шантаж! Погрожувати людині життям її близьких! До того ж людині, яка і так живе в постійному страху за їхню долю...
Якщо вірт дійсно розкриває її внутрішню сутність, то коли... коли вона встигла так прогнити?
Лейна втомлено потерла перенісся. Сьогодні їй так і не вдалося заснути після вчорашнього сеансу, але зараз вона вже з нетерпінням чекала сніданку, після якого можна буде навідатись до Рея та відволіктись від болючих думок. Його присутність дедалі більше перетворювалась на бальзам для її змученої душі.