Глибокої ночі Байсон вийшов з будинку і повернувся до покинутої будівлі, де тримав Канта в полоні. Територія навколо будівлі була оповита темрявою, і лише слабке світло з вулиці кидало туманне сяйво. Байсон повільно зайшов у будинок, не сподіваючись, що Кант все ще сидітиме там, чекаючи на нього.
Він не зв'язав Канта надто міцно. Але навіть якби зробив це, Байсон був упевнений, що Кант зміг би звільнитися. Він уже згадував, що здібності Канта були надзвичайними. Кант дізнався про його таємне життя як вбивці, в той час, як Байсон не втримався від того, щоб глибоко зануритися в минуле Канта.
Байсон рухався в темряві, покладаючись виключно на світло вуличного ліхтаря за межами будинку. Його чуття були настільки гострими, що йому не потрібні були такі інструменти, як ліхтарик. Незабаром він дійшов до кімнати, де залишив Канта. Його округлі плечі спиралися на край дверного отвору старих, загнилих дерев'яних дверей, які стали непридатними для використання і постійно стояли прочиненими. Висока постать Канта все ще сиділа на стільці посередині кімнати, його зап'ястя були все ще зв'язані, як і раніше.
Байсон глибоко закотив очі. Схрестивши руки, він прочистив горло, хоча добре знав, що Кант знав про його повернення.
— Ти не втік? У тебе було багато шансів втекти, поки мене не було, – зауважив Байсон.
Він говорив спокійним і більш стриманим тоном, ніж під час їхньої попередньої розмови.
Кант ледь усміхнувся, повільно хитаючи головою, а його очі все ще були закриті пов'язкою. Він повернувся в бік, де стояв Байсон. Хоча пов'язка заважала Канту бачити, Байсон відчував, ніби той пильно стежить за ним і що він не може нічого приховати від Канта.
— Ні, я залишився чекати на тебе. Я думав, що ти зрештою повернешся, і вирішив, що краще буде почекати тут.
— Я чув, ти плануєш кинути роботу поліцейського інформатора. – Байсон перестав спиратися на дверну раму і пішов вперед, ставши прямо перед скутим чоловіком.
Кант покладався лише на звук кроків, щоб визначити місцезнаходження Байсона.
Його погляд зупинився прямо попереду, де стояв Байсон, схрестивши руки і трохи розставивши ноги. Він був без зброї і не мав наміру завдавати подальшої шкоди вже побитому чоловікові перед собою.
— Якщо ти хочеш, щоб я пішов, я можу зробити це для тебе, Байсоне.
— Ще ні, бо мені потрібна твоя допомога в одній справі.
Пов'язка за обличчі закривала лише очі, тож Байсон бачив, як Кант зморщив брови. Він глибоко вдихнув, видавши тихе зітхання, і знову рушив уперед, зупинившись біля брудного старого столу перед стільцем, на якому сидів Кант. Він сів на край столу.
— У чому? – запитав Кант, висолопивши язика, щоб зволожити сухі губи.
— Я планував сьогодні завершити роботу. Ти вже знаєш, хто моя остання ціль, та, яку я пропустив і за якою мушу знову полювати.
— Магнат Луерат?
— Так, але він все ще не помер. Ти все ще хочеш дізнатися, хто стоїть за наказами вбивств всіх цих бізнесменів і політиків?
— Я маю одну ідею. Це, ймовірно, твоя прийомна мати. Але, на жаль, я не знаю, хто вона.
— Не здивований, що капітан Кріс вирішив працювати з тобою, – спокійно відповів Байсон. — Мій бос – моя прийомна мати. Сьогоднішній день був сповнений шокуючих відкриттів. Я щойно дізнався, що її наступними цілями є Фадель і я.
Кант мовчав, уважно слухаючи, поки Байсон продовжував говорити своїм звичним, спокійним тоном.
— І, схоже, моя прийомна мати стоїть за смертю моїх справжніх батьків. Я хочу викрити її злочини і сподіваюся, що поліція нарешті притягне її до відповідальності.
— Що ти хочеш, щоб я зробив?
— Зв'яжися з капітаном Крісом від мого імені. Скажи йому, що якщо він хоче зловити справжнього винуватця, нам потрібно деякий час попрацювати разом.
Байсон подивився на стелю. Це був план Фаделя, щоб Лілі засудили до тюремного ув'язнення. Фадель не хотів її вбивати. Він вважав, що смерть буде для неї занадто легкою платою.
Але все одно посадити таку людину, як Лілі, за ґрати буде нелегко. Її впливові зв'язки можуть легко допомогти їй уникнути будь-яких звинувачень. Їм потрібен ретельно продуманий план, а також надійний офіцер.
У цьому випадку «надійний» означало когось із такою самою метою. Капітан Кріс був рішуче налаштований притягнути до відповідальності впливову особу, відповідальну за вбивства відомих бізнесменів і політиків.
Що стосується його і Фаделя, то вони хотіли помститися за свої сім'ї. Їхньою ціллю була Лілі. Хоча вони не могли повністю довіряти капітану Крісу, це було напевно безпечніше, ніж звертатися безпосередньо до поліції і намагатися повідомити про злочини цієї жінки.
Його прийомна мати була надзвичайно впливовою, тож ніхто не знав, скількох офіцерів вона вже могла підкупити.
— Звідки я можу знати, що ти не плануєш якогось підступу? – запитав Кант.
— Це природно, що ти насторожений, – відповів Байсон. — Але я не можу довести, що не маю прихованих намірів. Чому б тобі не перевірити мене і не дізнатися самому?
Байсон випростався на весь зріст, повільно кліпаючи очима, і підійшов ближче до Канта, який все ще був зв'язаний. Простягнувши руку, він обережно розв'язав пов'язку з очей. Коли вона впала на підлогу, Байсон побачив, як Кант кліпнув очима, повільно піднімаючи густі вії.
Байсон завжди вважав, що Кант має одні з найпривабливіших очей, які він коли-небудь бачив, рідкісну красу, яка приваблювала його, незважаючи на його загартовану природу вбивці. Коли їхні погляди зустрілися, вони тихо, але запекло дивилися один на одного, не бажаючи першими відводити погляд. Кант ледь помітно поворухнув зап'ястками, послабивши мотузку, що зв'язувала його руки за спиною, і вона зісковзнула на підлогу, приєднавшись до пов'язки.
Він звільнився вже давно, але не намагався втекти. Він навмисно чекав тут, поки Байсон повернеться. І тепер, коли він залишився, це здавалося вартим того. Звільнивши руки, Кант підняв їх і міцно схопив Байсона за плечі.
Кант продовжував глибоко дивитись Байсону в очі. І в той напружений момент між ними він сказав фразу, яку, мабуть, не повинен був вимовляти.
— Коли я вперше зустрів тебе, я не знав, хто ти, але ти мене дуже зацікавив.
— А тепер? Тепер, коли ти знаєш, хто я, ти все ще зацікавлений?
Кант простягнув руку, обійнявши Байсона за бліду шию, а загартований вбивця з викликом підняв брову.
— Я, мабуть, зовсім збожеволів. Я думаю, що закохався в тебе, і, мабуть, вже не зможу від цього позбутися. Чим більше я дізнаюся про те, хто ти і чим займаєшся, тим більше ти мене зачаровуєш.
Байсон нарешті видав сухий сміх. Очі Канта не приховували нічого, виявляючи кожну краплину почуттів. У момент, коли зізнання здавалися абсолютно недоречними, він почув «кохання» так чітко, як день, що не міг це ігнорувати. Байсон подивився на Канта, схопив його тендітне зап'ястя і запитав:
— Коли ти встиг розв'язати себе?
— Ти хочеш правду чи мені збрехати?
— Звичайно, правду.
— З того моменту, як я зрозумів, що я зв'язаний.
— А що з твоїми ногами?
— Їх я теж звільнив.
— Бешкетник.
— Ти набагато більший бешкетник, ніж я.
— Канте.
— Так?
— Ти такий бешкетник... це мене доводить до божевілля.
Байсон міцніше стиснув зап'ястя Канта, потім нахилився, притиснув свої губи до вуст чоловіка і поцілував його, більше не приховуючи і не стримуючи почуттів.
Того, як сильно він бажав іншого.
Відірвавшись від поцілунку, він сказав:
— Я не хочу тебе кохати.
— Я теж.
— Але я кохаю.
— Я теж.
Кант не хотів більше розмовляти. Він досить грубо потягнув Байсона, притягнувши його до себе, щоб той сів йому на коліна. Після цього він почав обціловувати його шию, кусаючи і смокчучи його кадик, який підскакував з кожним ковтком. Вільною рукою Кант стиснув тверді м'язи перед собою, віддаючись суміші розчарування і бажання.
Вони не могли заперечувати того факту, що обоє закохалися в бешкетника. А гострі відчуття від того, що вони роблять це в такому несподіваному місці, зводили їх з розуму. Однак вони все одно не планували зупинятися, ніби втратили розум.
Байсон просунув руку у волосся Канта, міцно схопив його і потягнув назад, змусивши Канта нахилити голову. Чоловік зморщив чоло від болю, але видав звук задоволення, розтуливши губи, щоб зустріти вуста Байсона, коли той нахилився ближче. М'яким рухом стегон Кан підняв Байсона.
Він посадив його на стіл, мовчки сподіваючись, що дернв’яні ніжки витримають їхню вагу. Але Байсон відштовхнув Канта ногою, твердо притиснувши її до його підтягнутого живота.
Байсон повільно провів ногою вниз, торкаючись зростаючого збудження Канта. Кант важко ковтнув, тиск від кросівок Байсона тільки підсилював його реакцію, а штани стали ще тіснішими.
— Ти такий твердий, Канте.
— Я думаю, як тобі помститися.
Байсон усміхнувся, опустивши ногу, і зістрибнув зі столу. Він скоротив відстань між ними, нахилившись, щоб поцілувати Канта в підборіддя, а його руки вправно розстібнули ґудзики і застібку на штанах чоловіка.
Байсон опустився на коліна, дивлячись вгору на гарне обличчя. Кант відкинув голову назад, коли його збуджену довжину вивільнили з білизни. Байсон міцно тримав його член, ніби взяв його у заручники, дивлячись на іншого з викликом. Хоча Кант стояв над ним, він відчував себе повністю в руках Байсона.
Він був переможений. Байсон збирався знищити його без жодного натяку на милосердя. Він почав з поцілунку на кінчику, його гарячий язик дражнив маленький отвір, а потім почав лизати всю довжину. Ніби знущаючись, Байсон взяв його наполовину і почав смоктати.
Кант випустив грубий стогін, не в змозі більше стримуватися. Він не міг зрозуміти, як Байсон міг поводитися з ним з такою інтенсивністю. Його рука знайшла шлях до верхівки голови Байсона, міцно натиснувши, змусивши того взяти його член повністю, аж до горла. Він думав, що здобув контроль.
Але в кінці кінців, Кант все ще був тим, кого перемагали. Байсон, рухаючи головою, створював гаряче тертя між членом і своєю щокою.
Сміливий погляд в очах Байсона майже довів Канта до межі. У відчаї він мусив відштовхнути голову Байсона. Його голос був хрипким від бажання, коли Кант благав про пощаду.
— Досить, коханий. Я не хочу кінчати у твій рот.
— То що ти хочеш, щоб я зробив далі?
— Ти не міг би підповзти сюди і відкритися мені?
— А якщо я відмовлюся?
— Тоді я заплачу. Будь ласка.
— Серйозно?
Байсон напівроздратовано похитав головою. Він думав, що Кант проявить до нього силу, якщо він відмовиться. Натомість той сказав, що заплаче. Яка смішна погроза. Хоча Байсону це не заважало. Він любив дражнити людей, доводячи їх до сліз.
Все ще стоячи на колінах, Байсон витер куточок рота тильною стороною долоні. Потім він вирівнявся, опустившись на четвереньки, і притиснув руки до брудної підлоги. Байсон припідняв стегна, підставивши себе Канту, і кинув погляд через плече, дивуючись, чому той все ще такий повільний.
Кант зачепив пальцями за пояс штанів Байсона і потягнув їх вниз, щоб оголити його стегна. Стоячи на колінах позаду нього, Кант поцілував Байсона по центру спини через тканину, а потім підняв руку і сильно шльопнув по округлій півкулі стегна Байсона.
— Ах!... – задихався Байсон, хоча він не робив жодних рухів, щоб зупинити іншого, дозволяючи Канту обійняти його і стягнути штани трохи нижче, достатньо, щоб оголити бліді стегна і вхід.
Жоден з них не став повністю роздягатися, лише настільки, щоб бути ближче. Кант стиснув м'які стегна Байсона, його пальці залишили слабкі сліди на шкірі чоловіка, легке поколювання було сумішшю дискомфорту і збуджуючого тепла. Ніжно розсунувши отвір, Кант по черзі цілував чутливу, почервонілу шкіру і дражнив його своїми пальцями.
Байсон видавав невеликі задоволені звуки, поки нарешті, не витримавши, прошепотів:
— Гаразд, тепер можеш ввести його. Я готовий.
— Якщо не підготую тебе як слід, буде боляче.
— Скільки разів ти вже спав зі мною? Все ще не звик? Мені подобається біль, він як якась солодка цукерка.
Кант не відповів Байсону. Він відступив і легенько шльопнув його. Це було не так сильно, як Байсон любив бити його, але у відповідь він почув задоволені стогони іншого. Кант притиснув свою розпалену довжину до м'якого входу. Тільки-но він трохи занурився, як відразу ж відсунувся.
Він дражнив Байсона.
— Тобі подобається завдавати мені болю, чи ти волієш сам відчувати біль?
— Приблизно однаково.
— Коли захочеш взяти на себе керівництво, просто скажи мені. А якщо захочеш, щоб я взяв на себе керівництво, теж дай мені знати.
— Сьогодні ти керуєш. Будь ласка, не поспішай зі мною.
Кант знову легенько шльопнув Байсона по стегну, а потім міцно стиснув його, зануривши пальці в м'яку плоть. Одним сильним поштовхом він повністю занурився всередину, і їхні тіла зіткнулися з гучним лясканням. Байсон видав дивний звук, заплющивши очі, коли нахилився вперед, а Кант знову сильно штовхнувся в середину. Якщо йому й не боліло, то, безсумнівно, давало відчуття повноти.
Байсон повернув голову, щоб подивитися на Канта, який міцно тримав його за талію і живіт, утримуючи на місці. Кант нахилився, захопивши губами вуста Байсона, і саме тоді почався ритм їхніх тіл.
Байсон не був впевнений, наскільки голосно він стогнав, але знав, що тут його ніхто не почує. Звуки їхнього задоволення заповнювали простір між ними.
Після того, як вони нарешті закінчили і одягнулися, чоловіки не обмінялися жодним словом. Тишу порушив Кант, пропонуючи Байсону сигарету.
— Хочеш сигарету... коханий?
Звичайно, Байсон погодився. Вони не поспішали залишати покинутий будинок, поки не допалили сигарету, і лише тоді вирушити назад.
Байсон ліг спати, коли вже світало. Не встиг він заснути, як його розбудив молодший брат Канта – Бейб, який стукав у двері спальні, кричачи, що йде до школи.
Він почув, як Кант відповів «Добре», а потім перевернувся і знову міцно обійняв його.
Тільки сьогодні Байсон усвідомив, як тепло спати в обіймах коханої людини, так затишно, що здавалося, ніби він може розчинитися в обіймах Канта.