Будівля фонду – хмарочос з десятками поверхів, а офіс багатого магната Луерата розташований на самому верхньому поверсі. Будівля знаходиться в так званому центрі міста, оточена з усіх боків висотними будівлями.
Зазвичай така місія вимагала б вбивства з великої відстані, але інформація, яку мати Лілі втовкмачила їм у голови – що саме Луерат вбив їхніх батьків – змусила Фаделя і Байсона вибрати інший варіант, а саме – вбивство з близької відстані.
Вони мали кілька запитань до пана Луерата, наприклад, чому він вбив їхніх батьків. Також здавалося, що людина, яка їх переслідує за словами матері Лілі, через що вони були вимушені тримати свої справжні особистості в таємниці, була саме Луератом.
Через недавню стрілянину охорона фонду була значно посилена. Кін надіслав карту з розташуванням охоронців, і Фадель з Байсоном проникли в будівлю, переодягнувшись у ремонтників ліфтів.
Вони розробили план, який включав у себе поломку ліфта, змусивши його зупинитися на восьмому поверсі будівлі. І коли співробітники викликали техніків, вони приступили до дій.
Фадель і Байсон, переконливо одягнені як технічні працівники, швидко вивели з приміщення сторонніх співробітників, вдаючи, що виконують технічне обслуговування. Інші співробітники, включаючи охорону, не хотіли заважати «ремонту». За кілька хвилин їм вдалося знову запустити ліфт. Однак Байсон все ще не дозволяв нікому ним користуватися.
Він ввічливо попросив охоронця поки що не пускати нікого до ліфта.
— Дайте мені трохи перевірити ліфт. Як тільки він буде безпечним, я вам повідомлю. А поки що, будь ласка, допоможіть тримати людей подалі, – попросив він.
Завдяки своїй приємній зовнішності, а люди часто судять за зовнішністю, брехня Байсона була дуже ефективною. Двоє братів-вбивць занесли своє спорядження в ліфт, натиснули кнопку поверху, де знаходився офіс Луерата, і підготували свою зброю, поки ліфт піднімався.
Як тільки двері ліфта відчинилися, Фадель підняв пістолет і зробив попереджувальний постріл. Постріл пролунав по всьому поверху, вселяючи страх у всіх присутніх. Пролунали крики, а охоронці Луерата кинулися вперед, щоб зупинити їх.
Однак ні Фадель, ні Байсон не мали наміру вбивати когось, і більшість пострілів, які вони зробили, були з транквілізаторів. Справжні кулі вони залишили тільки для своєї цілі.
У мить ока Фадель і Байсон знешкодили секретарку і охоронців Луерата. Закінчивши, вони відчинили двері офісу магната.
Кімната була порожня. Байсон заплющив очі, активувавши загострені чуття, які він тренував роками.
Він почув нерівне дихання, що долинало з-під столу, і подав знак Фаделю.
Старший брат стрибнув на розкішний стіл, випроставшись і направивши пістолет під нього.
Нерівне дихання стало гучнішим, коли Луерат, злякавшись, почав хапати повітря. Фадель мовчав. Він рідко говорив під час місій. Зазвичай цим займався Байсон.
— Виходь, старий. Ми втомилися грати з тобою в хованки.
— Б-будь ласка... не вбивайте мене. Чого ви хочете? Скільки б не платив ваш бос, я можу запропонувати більше... будь ласка, не кривдьте мене.
— Я? Я не хочу грошей. Особливо тих, які ти вкрав у інших.
— Що... що ти маєш на увазі? Чиї гроші я вкрав? – заїкаючись, запитав Луерат.
Порушивши власне правило мовчання під час місій, Фадель натиснув на нього питанням.
— Ти пам'ятаєш Empire Estate and Property? І Kesemsan Company?
Луерат вирішив мовчати, все ще ховаючись під столом.
— Чому ти вбив наших батьків? – повільно і чітко запитав Байсон.
Луерат широко розплющив очі.
Фадель і Байсон стрималися, чекаючи на відповідь. Замість того, щоб відповісти, Луерат поставив своє питання.
— Ви двоє... ви сини Бурана і Пхая?
— То ти пам'ятаєш їхні імена? Тоді скажи мені, виродку, чому ти вбив мою родину?
Байсон, охоплений гнівом, підніс пістолет до скроні Луерата, але Фадель стримав його, відштовхнувши зброю. Його гострий погляд впав на документи на столі Луерата.
Магнат поспішно почав пояснювати.
— Ні! Я їх не вбивав. Це зробила Лілі. Хіба ви не знаєте? Я весь цей час шукав вас обох. Мені пощастило, що ви ще тут. Давайте... давайте обговоримо це.
Фадель опустив пістолет, але Байсон продовжував тримати його націленим. Він виглядав здивованим поведінкою Фаделя, який раптом зійшов зі столу і почав гортати документи. Фадель зітхнув з полегшенням.
— Я готував ці документи, – продовжив Луерат, — щоб залишити компанію вам обом. Ваші батьки довірили її мені, коли зрозуміли, що їх переслідують. Я думав, що після тієї вечірки я буду наступним, тому почав готувати заповіт. Я навіть не знав, чи знайду вас, але сподівався на це.
Байсон виглядав збентеженим. Фадель вручив кілька аркушів паперу своєму молодшому братові. Луерат не брехав. Документи дійсно були підготовлені як частина заповіту. Серед них були документи, які свідчили, що батько Байсона передав частину акцій Луерату з умовою, що вони мають перейти до його спадкоємця. Схоже, Луерат був готовий передати власність законним спадкоємцям, якщо з ним щось трапиться.
— Старий... чи, може, краще називати тебе «дядьком»? – запитав Байсон, голос якого був сповнений збентеження.
— Я... Я був молодшим твого батька, – схвильовано відповів Луерат.
— Можеш повторити? Хто вбив моїх батьків?
— Лілі. Лілі Аморн-Асаватханакул.
Байсон поклав документи, які тримав у руках, і, відчуваючи слабкість у колінах, сперся на стіл. Він підвів погляд на Фаделя, на його обличчі відбивалися полегшення і смуток, ніби він вагався між усмішкою і сльозами. Тим часом Луерат повільно підвівся з великою обережністю.
— Хто послав вас сюди, щоб убити мене? – запитав Луерат тремтячим голосом.
Байсон відповів ледь чутним голосом:
— Лілі Аморн-Асаватханакул... наша прийомна мати.
Після відповіді Байсона в просторому кабінеті запала тиша. Луерат почав наближатися до Байсона, але перш ніж він встиг до нього дістатися, Фадель відштовхнув його ногою, і магнат впав на підлогу.
Ще до того, як Луерат встиг усвідомити, що сталося, куля, випущена з відстані, розбила вікно офісу, порушивши тишу гучним гуркотом. Куля ледь не влучила в нього, влучивши у вазу в офісі.
Команда Фаделя пролунала чітко і ясно.
— На землю!
Байсон зреагував досить швидко, захистивши себе, але Луерату не пощастило. Він був старший і не мав навичок самооборони. Коли пролунали ще кілька пострілів, які, здавалося, були спрямовані на нього, Фадель вчасно витягнув його з небезпечної зони, врятувавши від неминучої смерті.
Побачивши жахливу ситуацію, Байсон перетягнув важкий стіл, щоб сховатися за ним, присів і поповз до Фаделя.
— Фаделю... Фаделю, тебе поранило?
— Це лише подряпина. Нічого серйозного.
— А старий? Його поранило?
— Ні... Я в порядку, – зумів сказати Луерат, збентежений, але неушкоджений.
Байсон тихо вилаявся, помітивши, що віддалені постріли нарешті припинилися.
Він підтягнув до себе сумку зі зброєю, що лежала на підлозі, шукаючи підходящу для контратаки. Коли він знайшов гвинтівку, придатну для стрільби на великі відстані, він поглянув на Фаделя.
— Ти приніс із собою снайперську гвинтівку?
— Просто... тримав її при собі на всяк випадок, знаєш, – недбало відповів Фадель.
Підготувавши зброю, Байсон прицілився в напрямку, звідки летіли кулі. Він помітив снайпера, що ховався в сусідній будівлі, і вистрілив у відповідь, не тому, що сподівався влучити, а щоб показати, що він не з тих, хто легко здається.
Потім Байсон відкинувся на спинку стільця, поглянувши на Фаделя і Луерата.
— Здогадайся. Хто насправді прийшов, щоб убити старого?
— Хто? Кін? – відповів Фадель, використовуючи кодове ім'я.
— Так, а хто ж іще? Бісовий зрадник.
— Може, він тут, щоб убити нас.
— А з тією травмою зап'ястя... хіба він взагалі може влучно стріляти? – пробурмотів Байсон, скептично дивлячись на рану на талії свого брата.
Фадель злегка затремтів від болю. Він не був непереможним, він відчував біль, як і всі інші.
— Байсоне, вимкни світло, – наказав Фадель.
Байсон миттєво підкорився. На роботі він рідко сперечався з Фаделем. У мить кімната занурилася в темряву. Фадель підвівся на ноги, хоч і трохи хитко.
— Затуліть вуха. Буде гучно і сліпуче, – попередив він.
Фадель почав стріляти навмання. Темна кімната наповнилася оглушливим шумом і спалахами світла. Луерат, сидячи з руками на вухах, був збентежений діями Фаделя. Тільки коли магазин спорожнів, Фадель зупинився, важко дихаючи, і заморщився від болю в рані.
— Луерате... Дядьку, у мене є план. Але тобі доведеться деякий час прикидатися мертвим.
Байсон тихо усміхнувся, коли Фадель дістав свій телефон, набрав номер і увімкнув гучномовець.
Пролунав лише один гудок, перш ніж хтось підняв слухавку.
[Алло?]
— Що ти, в біса, коїш, Кіне? – запитав Фадель.
[Ну, ви не закінчили роботу. Мати втрачає терпіння,] – відповів Кін.
— То вона послала тебе прибирати за нами?
[Ні, не зовсім.]
Кін засміявся на іншому кінці дроту. Якби він був поруч, Байсон із задоволенням вцідив би йому в обличчя. Посміявшись, Кін продовжив.
[То ви закінчили роботу чи ні? Це був повний магазин, тож ти не міг промахнутися.]
— Я не промахнувся. Хто наступна ціль? Скажи мені, – вимагав Фадель.
Кін знову засміявся, ніби вся ця ситуація була для нього жартом.
[Хто потрапить під кулю, той і буде наступним.]
— Ти робиш це навмисно?
[Мені достатньо і цього, щоб повернутися і повідомити, що я промахнувся. Якщо ти отримав лише невелику подряпину, не роби з себе жертву,] – глузував Кін.
— Ти клятий виродок, – просичав Байсон, киплячи від гніву. Він стиснув кулаки, як ніколи бажаючи вдарити Кіна по обличчю.
Кін знову засміявся, явно насолоджуючись цим, поки нарешті не заспокоївся.
[Наступні цілі – ви двоє. Мати послала мене прибрати, навіть якщо мені доведеться вбити Луерата. То що скажеш, Фаделю? Я впевнений, що такий розумний хлопець, як ти, розуміє. Ти на гучномовці, так? Байсоне, ти тут? Бо... я йду вбивати вас обох.]
— Давай, ти, шматок сміття! Я першим розрубаю тобі голову сокирою, клятий Кіне! – крикнув Байсон, втративши терпіння.
Фадель глибоко вдихнув.
— Отже, коротко кажучи, наступними цілями є ми всі троє. Мати послала тебе вбити нас, але якщо ми вб'ємо тебе першими, нікому не буде до цього діла, – підсумував Фадель.
[Саме так. Ми всі – цілі. Мати Лілі вважає, що ми вже не потрібні. То який твій наступний крок?]
Фадель заплющив очі, потираючи скроні, намагаючись опрацювати всі заплутані деталі.
— Я думаю, у мене є план, але ти і Байсон повинні його підтримати.
[Гаразд. Давай послухаємо.]
— Але спочатку, чому ти збрехав про своє поранене зап'ястя?
Байсон уважно слухав відповідь. Він почув тихий, тривожний сміх Кіна, сміх, якого Байсон ніколи раніше не чув від нього, ніби той збожеволів.
[Я колись пообіцяв декому, що більше нікого не вбиватиму,] – відповів Кін.
— Справді? То ти все ще такий же влучний, як і раніше? – скептично запитав Фадель.
[Те, що я тебе не вбив, має бути достатнім доказом. Це була лише розминка.]
Фадель не став наполягати. Натомість він жестом попросив Байсона наблизитися і тихо виклав свій план. За мить двоє братів-вбивць безслідно зникли з офісу Луерата.
Після їхнього відходу Луерат сів у своє крісло, намагаючись опанувати себе. Його підлеглі увірвалися до кімнати, оглядаючи руїни, але було очевидно, що з Луератом нічого не сталося.
— Босе... ви в порядку? – запитав один із його підлеглих. Луерат зітхнув і ледь кивнув головою. План Фаделя вимагав його співпраці, і Луерат був більш ніж готовий погодитися.
— Опублікуйте новину про те, що мене вбили, – наказав Луерат. — І... обов'язково зв'яжіться з найкращим адвокатом, якого зможете знайти.
Хоча його підлеглі були здивовані, ніхто не наважився заперечити. Побачивши, як він відкинувся на спинку крісла і подивився у вікно, вони могли лише слухняно кивнути.
— Так, сер. Ми все зробимо, як ви наказали. А нападники?...
— Залиште їх поки що. Просто робіть, як я сказав.
***
Тіло Фаделя було з плоті і крові, тож кульове поранення могло сильно йому зашкодити. До того часу, як Байсон довіз його додому, він був весь у поту. Це було не перше кульове поранення, тож він намагався приховати біль, пішовши в душ і промивши рани. Повернувшись у спальню, Фадель побачив, що Байсон уже чекає на ліжку з великою аптечкою.
— Я вже подзвонив Стайлу, – сказав Байсон.
— Чому ти йому подзвонив?
— Думав, тобі знадобиться моральна підтримка.
— Це лише подряпина.
— Тоді я подзвоню йому і скажу, щоб він не приходив.
— Не потрібно.
— Ха, зізнайся, що тобі потрібна моральна підтримка.
Байсон усміхнувся. Фадель зітхнув, але дозволив йому продовжувати обробляти свої рани. За мить Фадель перейшов на більш серйозний тон.
— І ти згоден, так? З нашим планом викрити матір Лілі?
— Ти все ще називаєш цю стару відьму «матір’ю»? Мене від цього нудить.
— Я більше так її не називатиму. Просто Лілі, добре? – запитав Фадель, ще раз підтверджуючи.
Він зняв сорочку і сів, чекаючи, поки брат перев'яже його рану.
— Гаразд. Мені спочатку треба поговорити з Кантом. Після всього цього ми потрапимо до в'язниці, чи не так?
— Так, схоже, нам не уникнути цього.
— Дай я перев'яжу цю рану... якщо ти не хочеш, щоб це зробив Стайл.
— Зроби це. Я боюся за своє життя, якщо він це зробить.
— Зрозуміло. – Байсон скривив обличчя і швидко взявся за перев'язку рани Фаделя. Він незліченну кількість разів перев'язував свого старшого брата, тож був у цьому дуже вправним. Менш ніж за десять хвилин Байсон закінчив.
Фадель почав розмовляти, поки йому надавали допомогу.
— Ти ж знаєш, де Кант, Байсоне?
— Звичайно. Я сам його зв'язав і зачинив. Коли Стайл приїде, щоб скласти тобі компанію, я піду до нього. Але я не впевнений, чи він ще там.
— Чому б йому бути не там?
— Хоча я називаю його дрібним злодієм, мушу визнати, що Кант досить вмілий у звільненні. Я не дуже міцно зв'язав йому зап'ястя. Тож він, мабуть, вже на волі. До того ж, перед тим, як піти, я сказав йому, що збираюся декого вбити. Хтозна, може він вже втік, щоб повідомити про це свого приятеля-поліцейського.
— То ти навмисно не зв'язав його надто міцно. Це означає, що ти насправді мав намір відпустити його.
— Так... якщо Стайл є доказом того, що такий вбивця, як ти, має серце, то Кант може бути доказом того, що я теж його маю.
Байсон продовжував обробляти рану з вправністю професіонала. Закінчивши, він трохи відступив.
Коли Байсон прибирав медичні приладдя, Фадель злегка нахмурився, почувши гучний удар знизу.
— Ось і твоя моральна підтримка.
Перш ніж він встиг закінчити, Стайл побіг сходами. Байсон з самого початку не замикав двері будинку. Зрештою, для Стайла в цьому місці більше не було жодних таємниць.
— Байсон сказав... хех... сказав... хех... що тебе майже вбили! Чому ти не пішов до лікарні?
Стайл важко дихав. Фадель здивовано кліпнув очима і подивився на свого брата, який задоволено усміхався. Байсон поплескав Стайла по плечу, коли вони розминалися.
— Я просто пожартував. Це була лише подряпина. Вона не смертельна. Просто доглянь за Фаделем, добре? Мені треба дещо владнати.
— ...Що? – вигукнув збентежений Стайл.
Він поспішив до Фаделя в паніці, бо Байсон сказав, що той на межі смерті, але, здавалося, його просто розіграли. Фадель сидів, спершись на ліжко, і дивився на нього ясними очима.
Він не помер, але в смітнику лежали ватні диски та бинти, заплямовані кров'ю, що означало, що він дійсно був поранений.
— Зачекай тут, – сказав Байсон своєму братові.
Фадель кивнув на знак згоди, дивлячись, як той йде, поки Байсон не зник з поля зору. Стайл також провів поглядом Байсона. Коли чоловік пішов, Стайл зачинив двері і підійшов до свого коханого, який напівсидів, напівлежав на ліжку, заспокоюючи свою попередню паніку.
— Де ти поранений? Болить?...
— Не болить, – відмахнувся Фадель, піднімаючи сорочку, щоб показати Стайлу рану на талії, яка вже була перев'язана, даючи зрозуміти, що він не в серйозній небезпеці. Стайл швидко кивнув і зітхнув з полегшенням.
Побачивши, що Стайл сидить нерухомо, Фадель дещо усвідомив. Що зробить Стайл, якщо він зізнається, що йому боляче? Тому він змінив свою відповідь.
— Насправді я брешу. Мені дуже боляче.
— Дуже болить, так? Ти приймав ліки?
— Мені треба приймати ліки?
— Якщо ти приймеш ліки, то не буде боляче. Так не піде, я повинен приготувати тобі рисову кашу.
— Ти вмієш готувати?
— Ні.
— Тоді просто замов.
Стайл моргнув, діставши телефон, щоб замовити їжу.
— Ти ще нічого не їв, так?
Фадель похитав головою.
— Ще ні.
— Що ти хочеш їсти? Я замовлю тобі.
— Рисову локшину.
— У якому ресторані?
— У тому, де ти купував тоді... вона була смачна.
— Ти її з’їв? Я думав, ти її викинув.
Стайл усміхнувся і підвів погляд на Фаделя. Йому потрібно згадати, який це був ресторан. Він не думав, що Фадель насправді її з’їсть, оскільки тоді той поводився так, ніби ненавидів його.
— Я не викинув. Я все з'їв.
— Ти будеш їсти те саме, що й минулого разу?
— Так, те саме, що тобі подобається.
— Тобі теж подобається, так?
— Мені подобаєшся ти.
— О, припини! Я зараз перекручуся у вісімку! Не будь таким солодким, у мене від цього серце калатає.
Стайл кинув телефон на ліжко після того, як замовив їжу. Потім він впав на нього, покотився і поклав голову на коліна Фаделя, дивлячись на пораненого чоловіка.
— Я завжди хотів поспати у тебе, – сказав він.
— Тоді спи, – відповів Фадель.
— Ні.
— Чому ні?
— Якщо я спатиму тут сьогодні вночі, ти не зможеш відпочити.
— Але Байсон може не повернутися. Я не хочу спати сам.
— Ти брешеш. Я бачу, що ти брешеш. Ти можеш спати сам, просто зроби це.
— Стайле, будь ласка, я хочу поспати тут з тобою.
Фадель надув губи і потер біля ока кінчиком пальця. Невже дійшло до того, що він мусить благати Стайла? Але потім він сказав:
— Будь ласка... ти можеш поспати зі мною тільки цього разу?
Стайл не відповів, але сором'язливо перевернувся на ліжку... Фадель глибоко зітхнув. Якщо б його запитали, чи це було мило, він би визнав, що це було дуже мило. Але біль від травми заважав йому рухатися (щоб обійняти Стайла).
Почекай, поки я одужаю. Коли мені стане краще, я точно притисну цього великого та м'якого Стайла до ліжка!