Вдень надійшло повідомлення від Канта, який виступав в ролі інформатора. Офіцер Кріс без особливих роздумів поглянув на нього. У повідомленні Канта йшлося про те, що він має деяку оновлену інформацію, тож він просив зустрітися в їхньому звичному місці і в той самий час. Не надто переймаючись, офіцер Кріс попрямував до місця під мостом, почуваючись розслабленим і навіть курячи сигарету.
Прибувши на місце, він побачив, що Кант уже чекає на нього. Високий молодий чоловік обернувся, як тільки почув його кроки.
— О, ти вже тут?
— Так, що ти хочеш повідомити? Ти виглядаєш краще, ніж кілька днів тому. Вже не такий нещасний.
— Так, я вже не нещасний.
Офіцер Кріс був спостережливим. Він трохи нахилив голову, коли помітив рану на голові Канта, зморщив чоло і запитав:
— Що сталося з твоєю головою?
— О, ти про цю рану? У мене просто було невелике непорозуміння з моїм хлопцем. Він має запальний характер, і коли ми розмовляли, ситуація загострилася, тож він втратив самоконтроль.
— Твоїм хлопцем?
Офіцер Кріс глибоко затягнувся сигаретою. Кант широко усміхнувся, показуючи свої красиві білі зуби і тихо засміявся.
— Ти вже знаєш, хто це, кепе. Я привів його сьогодні з собою, він стоїть прямо за тобою.
Офіцер Кріс широко розплющив очі, миттєво обернувшись, але вже було запізно. Байсон завдав йому потужного удару по потилиці і великий офіцер впав на землю.
Кант підійшов, щоб подивитися, а потім підняв свої красиві очі на Байсона.
— Він же не помер, коханий?
— Звичайно, ні. Ти ж сказав, що потрібно, щоб він знепритомнів. А я вмілий у тому, щоб відключати людей.
Кант кілька разів кивнув головою. Коли він знову подивився на офіцера Кріса, його губи розтягнулися в усмішці. Це була його ідея задіяти Байсона. Спершу він хотів зробити все сам, але боявся, що якщо він його вдарить, офіцер не знепритомніє. Тож краще було доручити це професіоналу.
— Ти отримав по заслугах, кепе. Тобі завжди подобалось змушувати мене робити ризиковану і небезпечну роботу, тепер ти на своїй шкурі знаєш, як це, коли подібне трапляється з тобою.
Байсон роздратовано похитав головою. Він присів і перевернув офіцера Кріса на спину.
— Великий, як буйвол. Треба було взяти з собою Фаделя, тоді ви з ним могли б віднести цього офіцера додому. Але оскільки нас тут тільки двоє, мені доведеться знову напрягатися.
— Тоді, коханий, просто постій з боку. Я сам його понесу.
Кант підійшов до голови офіцера Кріса і просунув руки під його пахви, намагаючись підняти його. Їх завдання з Байсоном полягало в тому, щоб віднести офіцера Кріса до будинку вбивць. Фадель запропонував обговорити деталі і домовитися про все вдома. Однак вже це перше завдання здавалося Канту досить складним. Офіцер Кріс був неймовірно важким, і, незважаючи на всі його зусилля, він ледве міг зрушити масивне тіло чоловіка.
Байсон поклав руки на стегна, розчаровано закотивши очі. Він жестом вказав на Канта.
— Ти тягни з того боку, а я візьмуся за цей.
— Уф, мені справді треба трохи позайматися в спортзалі, щоб мати такі ж м'язи, як у Фаделя. Що скажеш?
— Ні, ні. Мені подобається твоє тіло таким, як воно є, не треба ставати ще більшим.
Побачивши, як Кант мучиться, Байсон вирішив перейняти тягу на себе. Хоча він був меншим за Канта, однак Байсон, здавалося, мав набагато більше сили. Він схопив правий зап'ясток кремезного офіцера і рвонув його вперед, миттю протягнувши офіцера Кріса на кілька метрів.
Кант впустив щелепу, але, відновивши самовладання, схопився за інший зап'ясток офіцера. З допомогою Байсона важке завдання перенести непритомного офіцера раптом стало набагато легшим.
Байсон не виглядав втомленим, на відміну від Канта, який важко дихав, коли вони нарешті посадили офіцера Кріса в машину. Хоча Байсон сказав йому не турбуватися про тренування, Кант все одно відчував, що йому слід більше займатися спортом і наростити м'язи.
— Ти справді втомився чи просто прикидаєшся? – запитав Байсон з серйозним обличчям.
Кант сором'язливо усміхнувся, важко дихаючи, від чого його обличчя виглядало досить кумедно.
— Я справді втомився.
— Тобі не потрібно ходити в спортзал, але я рекомендую трохи потренуватися, це піде тобі на користь.
Кант опустив голову, киваючи.
— Я знаю. Я теж думаю, що мені слід почати тренуватися. Останнім часом я був так зайнятий, що майже не використовував свою силу.
Байсон більше нічого не сказав. Він запустив двигун і швидко від'їхав від мосту. Кант спостерігав за робочою поведінкою Байсона і, з огляду на їхній спільний досвід, вирішив, що краще не дратувати його.
Його коханий міг легко знешкодити його. Для цього йому не потрібно було навіть діставати зброї, адже він міг зробити це одними лише голими руками.
— На що ти дивишся, Канте? Зі мною щось не так?
Кант похитав головою, прикусивши губу і трохи опустивши погляд, відчуваючи сором. Нарешті він відповів:
— Нічого. Просто ти виглядаєш дуже круто, коли працюєш.
— А...
— Я завжди вважав тебе маленьким і тим, кого варто захищати і любити, але тепер, коли я бачу тебе таким, я можу тільки думати, що саме я повинен покладатися на тебе, щоб ти піклувався і захищав мене. Твоє ім'я дуже підходить тобі, ти неймовірно сильний.
Байсон примружився, здивований дивними словами Канта. Він не відповів, бо не був упевнений, чи це довге речення було компліментом, чи образою. Коли він обернувся, щоб уважно подивитися на Канта, то побачив, що той дивиться на нього з коханням і захопленням. На мить Байсон не знав, як реагувати.
Схоже, це був комплімент, і це було добре... навіть якщо й трохи дивно.
Крім того, що Канту і Байсону довелося затягнути офіцера Кріса в машину, вони також мусили витягнути його, коли повернулися додому зі своїм важливим гостем. На той час офіцер Кріс все ще був непритомним.
Кант не міг не занепокоїтися, що Байсон, можливо, занадто сильно вдарив офіцера по шиї і випадково вбив його. Тому, допомагаючи коханому тягнути тіло всередину, він не втримався і легенько доторкнувся до кінчика носа офіцера Кріса. Коли він відчув, що офіцер все ще дихає, Кант зітхнув з полегшенням і продовжив тягнути його до кабінету, де на них чекали Фадель і Стайл, здавалося, у милій обстановці.
Вибачте, що перериваєм, але час працювати, чорт забирай.
Офіцер Кріс все ще не прийшов до тями. Фадель кивнув Байсону, щоб той поклав офіцера на диван. Двоє братів-вбивць здавалися спокійними, на відміну від Канта і Стайла, особливо Стайла, який нахилився, щоб перевірити, чи офіцер Кріс не мертвий.
— Як сильно ти його вдарив? Він непритомний і, здається, не прокидається.
— Я не вдарив його надто сильно. До речі, вдома залишилися якісь закуски?
— Не знаю. Ти з'їв усі закуски, які приніс?
— Ще ні. Треба поглянути, що залишилося. Я такий голодний... А ще я хочу соду. Хтось щось хоче? – запитав Байсон після того, як розібрався з офіцером Крісом.
Він сперечався з Фаделем про закуски і вирішив перевірити сам, оскільки не знав, яка їжа є в наявності. Однак, перш ніж він встиг вийти з кімнати, офіцер Кріс, який довго лежав нерухомо, почав рухатися, спочатку тихо стогнучи, а потім скотившись з дивана.
Бідний офіцер Кріс, незграбно приземлившись на підлогу, але ніхто не звернував на це уваги.
Фадель стояв, схрестивши руки, дивлячись вниз, а Стайл притиснувся до його спини, висунувши голову, щоб подивитися, що відбувається. Байсон пробурмотів щось незрозуміле, а Кант повторив за Фаделем, схрестивши руки, дивлячись на офіцера Кріса.
Офіцер Кріс все ще стогнав, але, здавалося, раптом згадав, що робив перед тим, як знепритомнів. Він підхопився, витягнувши пістолет з кобури, але був повільніший за Байсона, який уже націлив пістолет на голову офіцера.
Реакція Байсона була настільки швидкою, що, крім Фаделя, її, мабуть, ніхто не помітив. І, звичайно, він був справді готовий застрелити офіцера Кріса. Офіцер важко ковтнув, його кадик підскочив. Він мав намір витягнути зброю лише, щоб пригрозити їм, тоді як інша сторона була готова стріляти.
— Приберіть зброю, офіцере. Ми не збираємося тобі шкодити. Ми просто хочемо обговорити невелику угоду, – сказав Байсон.
Офіцер Кріс поглянув на Канта і тихо пробурмотів: «Зрадник». Кант вдав, що чистить вуха, чекаючи, поки офіцер повільно опустить зброю.
Байсон все ще тримав пістолет біля голови офіцера Кріса, піднімаючи брову в дражливій манері. Фадель вирішив втрутитись.
— Я чув, що ти шукаєш людину, яка стоїть за нами.
— Так, – відповів офіцер Кріс досить недружнім тоном.
Фаделю було байдуже, оскільки він і так не мав бажання мати дружніх стосунків з офіцером Крісом.
— Я теж хочу бачити цю людину за ґратами. Між нами виникла невеличка суперечка, і я хотів би дізнатися, чи не міг би ти допомогти здійснити наші бажання.
— Хто це?
— Лілі. Ти чув про неї, так?
— Лілі?
Офіцер Кріс повторив це ім'я і врешті зміг здогадатися, про яку Лілі говорить Фадель. Фадель залишався нерухомим, його вираз обличчя був таким же безвиразним.
— Лілі Аморн-Асаватханакул. Вона моя і Байсона прийомна мати, але ми нещодавно дізналися… Ми нещодавно дізналися, що Лілі вбила наших справжніх батьків, – сказав Фадель.
— Так, я хочу посадити її до в'язниці, і я подбаю, щоб ви теж потрапили туди, – відрізав офіцер Кріс.
— Ти впевнений, що у тебе є все необхідне? Чи справді поліція має достатньо доказів, щоб заарештувати Лілі? – спокійно продовжив Фадель.
Губи офіцера Кріса злегка затремтіли, бо він мусив визнати, що слова Фаделя містили правду. Досить згадати, що він знав, що Фадель і Байсон – вбивці. Він знав про це, але, незважаючи на бажання заарештувати їх, не міг нічого вдіяти, бо доказів було недостатньо.
Офіцер Кріс зумів трохи вгамувати гнів, відчуваючи легкий сором.
Фадель, молодший за нього, але набагато спокійніший, був його повною протилежністю. Офіцер Кріс відштовхнув пістолет Байсона і встав.
— То що ти хочеш, щоб я зробив? Ти привів мене сюди, сподіваюся, у тебе є план.
— У мене є план. Добре, що ти все розумієш. Ось докази щодо завдання, яке ми щойно отримали. Тут є записи про замовлення вбивства та переговори з основними клієнтами чи підрядниками.
Офіцер Кріс намагався не вихопити докази, хоча для нього вони були як ласий делікатес. Він стиснув зуби, стримуючи себе, і кивнув Фаделю, щоб той продовжував.
— За кілька днів буде день народження дружини міністра, і Лілі буде присутня на цьому заході. Загальний план такий: Байсон і я викриємо Лілі на вечірці, а ти приведеш поліцію, щоб її заарештувати.
Офіцер Кріс замислився на мить, дивлячись на документи, які все ще були в руках Фаделя, не впевнений, чи вони справжні. Але, на його думку, Фадель не віддав би йому ці документи просто так.
— Одначе я наполягаю на тому, що мушу заарештувати і вас теж. Якщо Лілі спіймають, ви будете арештовані разом з нею, – твердо заявив офіцер Кріс.
Кант зітхнув.
— Ну ж бо, кепе. Я знаю, що ти можеш з цим розібратися. Фадель і Байсон вирішили допомогти викрити тих, хто стоїть за вбивствами. Як ми можемо заарештувати їх?
Офіцер Кріс похитав головою, поглянувши на Канта з втомленим виразом обличчя.
— Цього разу я не можу з цим допомогти. Наказ заарештувати вбивць надійшов від вищестоящого керівництва, і я вже повідомив про них своїм начальникам. Незалежно від того, чи допоможуть вони з викриттям, чи ні, є тільки два варіанти: або я заарештую їх живими, або мертвими.
Байсон опустив зброю з незвичним собі спокоєм. Він знизав плечима.
— Мені все одно, аби тільки ми змогли зловити Лілі.
— Байсоне. Не кажи так, коханий.
— Гей, заспокойся, Канте. Фадель і я обговорили це. Якщо нам доведеться зіткнутися з наслідками, то ми це зробимо, і після цього я нарешті зможу жити своїм життям. Нормальним життям, без необхідності тікати чи ховатися.
Кант не знав, що сказати. Він дивився на Байсона з виром емоцій. Однак він знав, що не може зупинити його.
Байсон знову знизав плечима.
— Правда в тому, що я не люблю вбивати людей.
— Я знаю, наскільки ти насправді добрий, кепе... Якщо вони потраплять до в'язниці, скільки часу їм доведеться там пробути? – запитав Кант офіцера Кріса.
У цей момент офіцер здавався набагато м'якшим. Він похитав головою.
— Я не впевнений, але якщо ці документи справжні і ми зможемо зловити тих, хто стоїть за цим, то, думаю, це не займе більше кількох років.
Фадель примружився, дивлячись на документи у своїх руках. Його тіло, яке стояло твердо, злегка захиталося, коли Стайл міцно обійняв його ззаду. Він забув, що його щойно поранили? Рана на талії все ще сильно боліла.
— Стайле... Мені боляче.
Стайл послабив обійми, підтягнувши Фаделя до себе.
— Вибач, я не хотів зробити тобі боляче, але... чому ми ніколи раніше про це не говорили? Я справді на тебе злюся. Ти збираєшся мене покинути?
— Я не покидаю тебе. Я нічого не говорив, бо не знав, з чого почати. Я боявся, що ти злитимешся.
— Ти справді мусиш сісти до в'язниці?
— Офіцер сказав, що це буде лише на кілька років.
— Фаделю...
— Ну... нічого не поробиш. Якщо я хочу жити з тобою нормальним життям, це єдиний вихід, – відповів тихим голосом Фадель.
Стайл виглядав так, ніби ось-ось заплаче.
Офіцер Кріс провів пальцями по своєму короткому волоссю. Схоже, він був єдиним, хто залишився тут самотнім.
— Скажімо, я погоджуюся допомогти вам у затриманні Лілі, але мені потрібно побачити докази, щоб переконатися, що вона дійсно є головним організатором і насправді причетна до вбивств.
Офіцер Кріс холодно перервав цю милу сцену, навмисно говорячи голосно, щоб усі почули.
Фадель повернувся, подивившись на нього.
— Це не проблема. Я покажу офіцеру деякі докази. Потім ми зможемо знову обговорити план.
— Ти сам зібрав документи?
— Ні, є людина, яка робить цю роботу краще за мене. Але якщо офіцер не хоче померти, навіть не дізнавшись про це, я раджу не копати далі.
Байсон знизав плечима. Померти, навіть не дізнавшись про це, означало раптово отримати кулю в голову від снайпера. Він знав одного вправного снайпера, тож якщо хтось не хотів померти, навіть не усвідомлюючи цього, він би порадив, як і Фадель, триматися подалі від цього снайпера.