Розділ 170 — Кривава бійня
Я король Чамбріда.
Раніше, коли Сун Фей вимовляв цю фразу, він відчував себе особливо крутим, звучить фантастично, але він ніби мав легендарну божевільною силою поля. Він міг сказати це, коли весь світ стояв у його руках. Ці слова звучали набагато більше, ніж зразкова фраза « мій батько — Лі Ґан ». Але, невідомо чому, цього разу, промовляючи ці слова, він голову не смів підняти від сорому.
Старик Золя ж в цей момент явно втратив.
На його обличчі спочатку відбивалося здивування, потім подиву, нарешті, шалена радість; дуже швидко вона стала образою і веселощами. Він, немов ображена дитина, за яку всі вирішили піти батьки, обійняв руку Сан - Фея і заплакав.
"У-у-о..."
Це був несподіваний виплес пригнічених до крайнього ступеня почуттів.
Голос старого був хрипким і здатливим, як ніби його відрубаний язик ще не вирос, звук із важко видавався з гортань, наче вій вмираючої старої дикої звірини, що розносить вітер, неначе рев розкривається великою річкою греблі дамби, немов гуркіт обвалилася від потужного удару стометровою стіни, ярощий тріск проростає крізь величезний камінь старі лози. Сун Фей терпіти не міг чоловічих сліз, але цього разу, невідомо чому, він відчув, що через це складного і в той же час чистого звуку, проникав у вуха його очі зволожилися.
Молодий Модріч, який був дуже худий як щепка, зовсім знівечений.
Він правитель Чамборда?
Цей легендарний мудрий правитель, який прийняв святий кодекс?
Той неймовірний правитель, який, за розповідями дядька Золя, на чолі непереможної армії розбив союзне військо дев'яти держав?
Так, після роздумів Модріча з'ясувала: це точно він, помилки бути не може, крім нашого священного правителя Чамборда, можливо разом із майстрами спуститися з неба? Хто ж ще бажав би мати методичну й люту понищання диявольських вояків Чорнокаменську заради крихітної держави? Хто ще міг би за допомогою магічних прийомів негайно повернути до життя того, хто отримав серйозні поранення і стояв на краю могили дядька Золя?
Ніхто не міг, крім нього!
Хило тіло юнака відразу наповнило глибоке почуття щастя і завершеності.
« Ліпша Величність... Вы... Все-таки прийшли...» - це було перше, що сказав старий Сан Фею. Золя, очевидно, був дуже досвідченим і мудрим чоловіком, після короткого виплиття почуттів він швидко повернув холоднокровність. На покритій плямами та зморшками обличчя залишалися крапельки сліз. Він показав на купу трупів у канаві, і в очах з'явився вогонь люті та гніву: « Всіх, хто похований тут, — це жителі Чамборда...»
« Що? » — був приголомшений і наляканий, але він подумав: « Всі... Всі вони?"
У канаві під горою лежало не менше, ніж тисячі оночених тіл, вид їх був настільки жахливий, що неможливо було дивитися. Майже кожен з них був замучений до смерті, часто були відрубані ноги або руки, не було жодного цілого тіла... Сон Фей раніше думав, що це місце, куди складали тіла всіх втомлених або забиті до смерті рабів-шахерів, але з розповіді Золя слід було, щоб усі тіла належали жителям Чамборда? Коли ж тисяча більше працівників з Чамборда були викрадені в Чорнокаменськ?
« Протягом останніх років Чорнокаменські дії були поганими, якщо чесно підрахувати, то принаймні три-чотири тисячі молодих і міцної робочої сили з Чамборда було спіймано та перетворено на рабів у копальнях групами найманців, мисливців за рабами або захоплені в ході війни й продано на шахти хребту палючого сонця. Ті три-чотири тисячі людей, що потрапили сюди раніше, вже померли, ніхто не міг вижити три роки за відсутності сонячного світла, брак харчування і страшних побоювань з боку солдатів-наглядачів. Крім того, між Чамбордом і чорнокаменським існує смертельна ворожнеча, тому з рабами в Чембранда поводяться найжорстокіше й принизливо — а воїни Чорномесканську забивають їх на смерть. За останній місяць з невеликою славою про те, що Ваша Величносте знищив союзну армію дев'яти країн, рознеслася дуже далеко, це стало загрозою Чорнокаменську, і його правитель, розізлившись, став ставитися до рабів із Чамборда з запеклою жорстокістю. Тільки за минулий півмісячний період ці диявольські тварини знищили більше тисячі рабів з Чамбрідда!»
Хід думок старого Золя ставав все яснішим, він найпростішими і ясними словами розповідав повний страждання історію рабів-шахтерів з Чамборда; Сун Фей мовчки дивлячись на вже замерзлі тіла, як ніби бачив, наскільки багато жителів Чайборду, відчайдушно борючись і болісно крича, гинуть у муках. Він бачив наяву, невинні душі, які проливають перед ним криваві сльози та жалівають насилля над худорлявими. Вони ніби питали, де був їхній правитель Чамборда, коли вони відчайдушно боролися за своє життя?
Дух скарг негайно охопив всю Чорну фортецю.
У ясному раніше небі раптом спалахнув сильний вітер, потім з’явилися чорні хмари; небо миттєво заволокло і світло перетворилось на тінь, а тоді починалася жахлива буря.
- запитав Сан Фей, « Де вони? »
« НАЧЕРЕЧІ дня тому всі ті, хто вижив, були вбиті й ув’язнені у Чорній фортеці. Кажуть, правитель Чорнокаменську збирається вбити їх усіх щоб вилити свій гнів...» - при згадці про тих, хто залишився на обличчі Золя, стало занепокоєння.
Сон Фей міцно стиснув кулаки.
Коли він побачив, як під горою його око стало впевненим, то нарешті прийняв рішення: « Переможець Чорнокаменська, хм, заплатить за свої вчинки, і помститься кров’ю, а Чорник загине... Клянусь ім'ям правителя Чамборда Олександра!"
"Пішли!"
Сан Фей схопив Модріча і Золя, наче велетенського птаха, та зіскочив з стіни заввишки сто метрів. Коли до землі залишалося менше 20 метрів, він викликав крука з величезними крилами. Він обережно встав навшпиньках на спину ворона, скинув вагу, трохи почекав і плавно приземлився на землю.
Сун Фея Модріч, який раніше бачив силу, звик до таких сцен, але старий Золя в перший раз побачив такого майстра. З свистом дув вітер, подив Золя було важко описати словами; коли він думав про те, що цей молодий чоловік - двадцять п'ятий правитель Чамборда, то його серце не могло стримати від хвилювання. Легенди не врали: правитель Чамборда дійсно мав надзвичайну силу.
Пролетівши деякий час, Сун Фей повернувся на площу.
У цей час ситуація змінилася.
Було видно тільки, як зібралася армія Чорної фортеці, більше трьох тисяч повністю озброєних солдатів Чорнокаменська викинули з вулиць і переулків, подібно до хвиль, вони щільно оточили центральну частину міста загони Чамборда, войовничі крики злилися в єдиний гул. На передньому кряжі, де зіткнулися озброєні дротиками солдати, вже лежало багато тіл, але все це були одягнені в чорну броню воїни Чорнокаменську, їх бойовий клич потряс небо.
Без команди Сан Фея загони Чамборда стояли на місці і не атакували.
Навіть так, сто більше людей поводилися як той камінь проти течії річки. Вони тримались впевнено, чорні хвилі накочували його, але розбилися в дрібні шматочки; з розбитими головами, стіпаючи кров’ю, вони відступали назад.
"Умрить!"
Сон Фей видав крик люті, помахнув рукою; особливий елемент сили [сила хаосу], властивий Друїду, почав божевільним чином концентруватися, з руки пішло яскраво-червоне полум'я і вистрілив у хвилю солдатів Чорної фортеці.
Це червоне полум’я було розміром лише з долоню і виглядало непомітним, а також жодних рухів демонів. На вигляд воно не було жодної загрози, тому воїни Чорної фортеці спочатку нічого на нього не звертали і навіть розсміялися.
Але саме в цей момент відбулася зміна...
Коли до Землі залишалося не більше двох-трьох метрів, червоне полум'я незбагненним чином швидко збільшилося, миттєво воно перетворилося у величезний темно-червоний кам"яний шар діаметром близько трьох метра, його поверхня, як павутина, була покрита щільною сіткою зі тріщинки, кожна шпарина витворила страшне гаряче оранжеве вогнище. З гуркотом куля котився по землі, в одну мить він змив п'ять-шість не встигши сховатися воїнів Чорної фортеці.
Але страшний сон продовжувався.
Після того як полум’яна кам’яна куля приземлилася на землю, він покотився в бік скупчення людей; там, де вона котилась, текли потоки магми з каміння і запалювали стіну вогню у два метри заввишки. Страшне полум’я спалювало в прах солдатів, що опинилися поблизу, навіть їх обладунки і зброю перетворилися на розплавлене залізо...
Навик Друїда - [камінь магми].
Зібравши шалену силу елемента [сила хаосу], можна викликати величезний камінь магми, розчавити і спалити всіх ворогів. Це був один з двох магічних навичок Друїда, окрім зміни тіла і виклику предмета, якими оволодів Сун Фей, найбільш придатний для масової битви.
Пш-ши-ш!
Яскраві язики полум'я вирвалися з руки розлюченого Сун Фея і перетворилися на [камінь магми], вся кам"яна площа, за винятком того місця де було військо Чамборда, перетворилась у вогняне море, постійно доносилися відчайдушний крик воїнів Чорнокаменську!
Бах!
Сон Фей приземлився перед Лампардом і його людьми.
"Ваша Величність..." - шість майстрів швидко підбігли до нього, і, переконавшись, що з ним все гаразд, заспокоїлися.
« Воїни Чамборда, слухайте мій наказ... Знищіть місто!» - Сун Фей передав поряд воїнам Золя і Модріча, переключився в режим Варвара, положив у повітрі двома руками, мілинула спалах світла, і в його руках виявився фіолетово-зелений двобічний меч. Він вигукнув: « Убийте всіх! Не залишайте живими нікого в Чорній фортеці!"
У цей час [камінь магми] на площі вже зник, елемент хаосу розсіявся, полум'я погало. Жахлива атака магічного елемента друїдів призвела до того, що три-чотири сотні солдатів Чорної фортеці перетворилися на попіл, неймовірна сила змусила своїх воїнів Чорнокаменська злякатися до смерті, хоча вони і мали загальну перевагу. Їхній військовий дух впав, сумніваючись, що вони не зволікають.
Стояло Сон Фею, щоб наказ про те, як п’ятдесят священних воїнів під керівництвом шести майстрів розділилися на шість потоків і кинулися в бій. Якось вони викликали криваву бурю!