Глава 169 - Я Король Чамборда
Сон Фей зітхнув, висловлюючи цим те чи ненависть, тобто власну вину.
Він обережно погладив хлопця по голові і повільно підвівся.
Побачивши обличчя цього молодого хлопця, але в той же час хороброго чоловіка Сун Фей дуже засмутився: кожне слово маленького Луки було наче безжалісна лялька. Раніше Сан Фей завжди вважав себе добрим правителем, він не міг захоплюватися собою... Але хто б міг подумати, що так багато « усиновлення народів» знаходяться в ворожій країні і зазнають катувань, балансують на межі життя та смерті і з нетерпінням чекають того часу, коли прийде великий новий правитель.
У цей момент по всьому тілу мимовільно виступив холодний піт, Сун Фей тільки зараз зрозумів, скільки промахів він дозволив під час свого правління, слова маленького Луки безжалісно виявили ту м'якість, яка була прихована в найглибших схованках його серця.
« Гей, хто ви такі? Прошу по-доброму не втручатися в цю справу, всім виродкам з Чамборда уготована смерть... Швидше здайте нам цього засранця, Роббі сьогодні добрий, не буде зводити з вами рахунки і відпустить ...» - інтонації маленького командира пом'якшилися, він нарешті виявив, що ті, хто перед ним є людьми великі сили, і з ними краще не зв"язуватися. Кілька воїнів Чорної фортеці побачили вдалині велике військо, озброєне списами. Очевидно, воно прийшло з цією семеркою і тихо штовхнуло його.
« Дядя, йдіть швидше, ці демони дуже страшні, вони насправді можуть вбити..." - чисті очі маленького Луки були повні тривоги, у кутках ока ще блищать сльози; забуваючи про своє становище, він інтенсивно вмовляв Сун Фея не думати про нього і йти якомога скоріше: "Ідіть швидше - його Величність правитель Чамборда обов'язково відімститься на мене!"
"Лука, ти хоробрий і мужній!" - посміхаючись, Сун Фей встав перед Лукою, його широка спина захищала цю дитину, як величезна гора. Він побачив розлютовані, майже спотворені від люті обличчя Лемпарда, Дроґби, Олега, нетерпіння в їх очах, злегка кивнув головою і кинув коротке холодне слово:
« Вбити!»
Це слово означало наближення смерті.
Наче злі демони зі своїм вою вирвалися з чарівної скриньки Пандори, лихо вже було на порозі Чорної фортеці.
Першим почав діяти найсильніший з шести майстрів, Френк Лемпард.
Потік білого сліпого світла хлинув з його міцно стисненого правого кулака, потім, як стиснутий до межі тропіків електричної енергії, кулак в одну мить розкрився, безмежний потік електрики наче запалив яскравий фейверк. У цей час всі були засліплені сильним світлом і не могли відкрити очі, але кожна людина чітко чув звук від кулаком, що ламають зброю, обладунки, кістки!
Блискучий кулак!
Цей удар був таким же швидким, як блискавка, наприклад світло, реакції звичайної людини було ніяк не достатньо, щоб помітити його.
З усіх присутніх тільки Сан Фей зміг чітко побачити, як бив кулаками Лемпард і з якою швидкістю. За короткий час руху струм цей перший майстер минулого Чамбрідда наніс не менше ста ударів, сила в кожному ударі дорівнювала силі здорового удару фахівця четвертого зоряного рівня початку.
У цьому полягала жах [молодий кулак].
Не тільки швидкий, але й сильний!
Третій, Петро Чех, зміг побачити лише невиразні тіні щодо начальника в’язниці Олега і двох хоронителів - молодого Торреса, то їхня сила на кілька порядк удавалася силі Лемпарда, і вони не могли знайти жодних слідів. Завдяки рухам ци в режимі Ассасину Фей зміг створити небачений раніше шлях руху енергії, через що кожен меридіан мав неймовірною силою. Особливою силою [молодого кулака] була сила і швидкість, сильний електричний струм у свою чергу позбавляв противника здатності до нервової реакції або знижував її швидкість.
Б-бах!
Підряд роздавався декілька глухих звуків, сорок людей миттєво немов перетворились на квіти лотоса і в небі стався вибух. Всі ці люди були простими солдатами, їм дісталося багато ударів від Лемпарда, страшна сила його кулака проникла в їх тіла, всі кістки, м'ясо давно вже перетворились на порошок, при найменшому русі він, природно, заливався кривавим дощем, все виглядало неймовірно і жахливо!
Олег, начальник в’язниці і його помічники зробили лише півкілість вперед, але вороги вже були знищені; вони переглянулися від безвиході. Лемпард почав діяти, і вони не встигли обідати.
З-за спини Сун Фея худий юнак Лука Модріч приголомшено дивився на сцену перед його очима.
Сорок дияволів справді померли?
Хлопець не міг повірити своїм очам.
« Усім на майдані, будуйся... Струнко!» - Сун Фей голосно крикнув, а потім раптово схопив обірваного юнака. Його тіло хитнуло, він піднявся і перетворився на неясну тінь. Коли його крик досяг у вухах людей, він зник разом з худим юнаком. Отримавши наказ, шість ремісників повернулися до колони і привели людей на площу, сто слугувальників та п’ятдесят священних воїнів оточили повозку й майно. Асі зберігали пильність.
"Ходімо до дядька Золя, про якого ти говорив."
Над вухом Луки Модріча пролунав спокійний, але повний ненависті голос Сан Фея. Юнака застиг на місці, він тільки бачив, як простір перед його очима стало швидко відступати назад, наче в польоті; вітер, який створив швидкий рух, був зупинено якою безформною силою менше ніж у метру від нього. Молодий чоловік ніколи не думав, що він може побувати в польоті. Його вразила сила, яку продемонструвала Суна Фей. Почувши це запитання, він показав напрямок — хитко рухаючи руками і ногами.
"Кого це принесло?" - солдат Чорнокаменська внизу виявив незрозумілого силача, що стрибнув з хмар і голосно закричав.
Сон Фей не звернув на це уваги і, подібно до блискавки, рухався у напрямку Луки.
« Воєнна фортеця, стороннім вхід заборонено»
"Поверніться, інакше ми випустимо стріли!"
Побачивши, що таємничі загарбники не звертають на них ніякої уваги, солдати Чорнокаменська поступово змінилися в обличчя; вираз обличчя командира змінювався, він віддав наказ, і лютий хмару стріл понеслася убік Сун Фея та його супутник.
"Вон!"
Його погляд був подібний до блискавки, ненависть просто рвалася назовні і він перемкнувся в режим Варвара й зробив кілька ударів. "Ба-ба-бах" - доносилися оглушливі звуки, повітря навколо потрясався від ударів, рівносильних десяткам тисяч кілограмів. Тиск повітря було настільки величезним, як ніби стався вибух, кам'яна стіна внизу здригнулася і впала, наче вона була зроблена з паперу, солдати, які стояли зверху, з відчайдушними криками впали вниз...
Побачивши це, солдати Чорнокаменська застигли від подиву.
Ця сила значно перевищувала силу, про яку їм було відомо, руки, які стискали зброю, почали тремтіти. Ніхто більше не сміявся стріляти, вони смертельно боялися і ненавиділи тих, що прилітали з неба, як духм, майстерів, кілька ударів перетворили їх у м'ясний соус.
Ту-ру-ру!
У місті пролунав шалений рев військових рогів, і всі солдати Чорнокаменську мінялися в обличчі, а звук рогів означав тільки одне — ворог уже у цьому містечку, усі війська повинні тягнутися й готуватися до вуличної війни. Всі негайно схопили зброю, одягли обладунки і приготувалися до жорстокої битви.
У той же час.
На правому схилі гори, до якої прилягала Чорна фортеця, розташовувалися міцне таємне приміщення, міцний багатій з золотим волоссям і бородою — правитель Чорнокаменська — пив вино й обговорював щось із одним таємничим незнайомцем. Почувши рев рогів, він раптово змінився в обличчі, швидко підійшов до дверей кам'яної кімнати, глянув вниз і якраз побачив десять з понадурочених Сун Феєм камінних укріплень та стін.
Х-р-я-сь!
Рюмка випала з рук і розбилася, правитель Чорноканменська здригнувся від злості: « Правитель Чамбольда, ти занадто високомірний!»
*
Десять секунд потому.
Під керівництвом тоючого Модрича Сун Фей підійшов до в’язниці позаду Чорної фортеці.
Усі три сторони гори були воші, понад 100 метрів заввишки. Під скелями було викопано канаву діаметром сто - метровий сотень, з якого йшла нетерпляюча бичка; там була схожа на маленьку гору — купа безліч мертвих тіл.
Більшість трупів були тіла померлих лише кілька днів тому, їх було вкрито безлічма ранами і тримали на собі алікі сліди крові; тіло виснажувалося й нагадувало мішки з кістками. У самому низу гори були тіла померлих від десяти днів тому до півмісяця. Хоча стояла осінь і було досить холодно, ці трупи розклалися до втрати знань про те, що відбувається, всюди коричнево смердючий гній та повзали незліченні білі личинки. Як же цей безглуздий білий полісмен міг почуватися в пеклі на землі!
« Він і є дядько Золя, швидше рятуйте його!» - юнак, вказуючи на те, що таке мумія, тіло, закричав у тривозі.
Сон Фей переключився на Друїда і простягнув руку. У небі з'явився великий ворон, він протяжно каркнув, спустився нижче, підхопив тою « мумію» і привіз на скелі; Сун Фей схопив Модріча, кілька разів підстрибнув, і, передихнувши декілька разів, виліз на вершину.
Тут дув вітер, і не було такого сильного нудотворного трупного запаху.
Сон Фей уважно подивився: цей п'ятдесятирічний старий, якого звали Золя, був при останньому вдиханні, пульс, біяння серця були майже непомітними, на обох ногах ноги нижче коліна були розбиті зуверським способом, язик відірваний, один очей вирваний, одна рука отрублена. Його стан був просто жахливим, крім того, він дуже довго не приймав їжі, і було очевидно, що старий не протягне.
"Дядя, спасіть його, прошу вас, порятуйте його а-а..." - при вигляді жахливого стану старого у Модріча сльози пітніли струмком, він кинувся на його тіло і заридав.
« А-а... Як боляче...Ти Лука? Дитинко, заспокойся, не плач. Ти молодий хлопець з Чамборда, не плач!"
Можливо, це був передсмертний спалах: до старого Золя загадковим чином повернулося свідомість, на обличчі з'явилася слабка усмішка. Він подивився на чоловіка, який схилився над ним і торкнувся Модріча висохлою старшою рукою. На обличчі з’явилися суперечливі почуття ненависті і миру, за допомогою половини мови він невторкований: « Дитинко, запам’ятай... Запам'ятай дядьку слова... - Треба обов'язково... Щоб вижити... Обов'язково треба дожити до того дня, коли з великою армією прийде правитель Чамборда і нас ... Всі наші біди і страхи... Ми розповімо його Величності, і він ... за... Відомстить за померлих в ненависть жителів Чамборда!»
« Дядя Золя, я знайшов того, хто врятує тебе, ти одужаєш і неодмінно поправишся.
Сон Фей переключився в режим Паладіна, і золоте кільце миттєво увійшло до тіла старого.
Старенький чоловік носив золоте світло, частина ран почала затягуватися. Однак пошкодження були настільки важкими, частина кінцівок була втраченою через крайню нестачу функцій організму. Навик паладина [молитва] не міг допомогти при таких ранах, Сон Фей трохи подумав і викликав з пояса бульбашок [знадоб’я повного зцілення], половину бульбашки він вилив на рани старого, другу частину влив йому до рота.
Сталося диво.
Рани старого чоловіка почали швидко затягуватися прямо на очах, зламана рука обросла м’ясом і кістками, де виколоте око поступово з'явилася новий, розбиті ноги відновились природним чином... За короткий час [зцілення, яке вважається найліпшим ліком у цьому темному світі] виліковувало цю цілком безжиттєву людину дуже легко.
Підув холодний вітер, і старий Золя повністю прокинувся.
Він у замішанні подивився на обидві руки, потрігався обидва очі, потім відчув дві ноги; він не міг повірити своїм органам відчуттів, як таке було можливо? Адже було очевидно, що до того він незабаром повинен був... Все-таки він мав незвичний життєвий досвід, дивлячись поряд і наляканого до того, що він втратив здатність говорити, маленького Луку, згадуючи те, як він відчував, коли впав у стан забуття, а також іншого, обраного і благородної, молодого чоловіка, Золя миттєво все зрозумів.
Цей молодий чоловік з незвичайними вчинками врятував його.
Дійсно, це чудо!
Неймовірно!
« Дякую великій людині за те, що врятували моє життя! » — впав на коліна і почав кланятися: « Будь ласка, запитайте мене, як вас звати? Я, житель Чамборда назавжди запам'ятаю виявлену Вами милість.
« Прошу вас, піднімайтеся швидше, я... Я - на обличчі Сун Фея пром'яв сором, в якийсь момент він навіть не смів дивитися у блискучі очі старого, помедлив трохи і тихо сказав: « Олександре, новий король Чамборда!»