Глава 168 - ЧЕРВИЙ Цар чекає нового великого правителя
Слідом за цим стоном, через якого люди відводили в жахі погляд, Вдалеку показався відчайдушно відбивався худий молодий чоловік; кілька воїнів Чорної фортеці безжалісно зав’язали величезний іржавий гак за його лопатки і тягли хлопця по землі, нещасний юнак відчував пекельний біль, від його стенони душа розривалася на частини. Але не було жодної користі від ринків, сліз і плачу. А от у очах цих воїнів, які нагадували тигрів та вовків, їхня жорстокість лише посилювалась.
Бідного хлопця протягли по землі 20 з більше метра, на його тілі залишився довгий кривавий рубець, дуже швидко кров і тіло стали байдужі, він став задихатися.
Коли вони прийшли на кам’яну площу, солдати з лютими обличчями дуже швидко зв'язали хлопця ланцюгами із шипами і жорстоко прив"язували його до стовпа; ланцюжки боліли в тіло молодого чоловіка, після чого один з них, на вигляд командир, зі свистом помахнув кілька разів бичем, а ті маленькі ділянки шкіри повністю відділилися від тіла. У цей момент бідолаха, очевидно, майже втратив сили і свідомість. Ці удари батогом тільки викликали кілька інстинктивних судоріг, у нього не було сил навіть на стогін...
Сун Фей нахмурився ще сильніше.
І в цей час...
« Ха! Дешевка з Чемборда, яку варто було б згодувати собакам, він ще сміє лінитися, дивися, я спущу тебе шкуру!» - маленький військовий, який був за головного, заснув рукави і запеклим вдарив кілька разів битвою, побачивши, що із рота й носа хлопця пристала текти кров, сплюкав і з радістю вирубався.
"Старина, цього маленького засранця теж пригнали з Чамборда?" - запитав солдат.
« Півроку тому його привели найманці Кривавого ножа, кажуть, він з Чамборда... Я ніби сліпий тоді, побачив цього заморочі і пошкодував, дозволив йому залишитися в місті підмітати табір. Хто б міг подумати, що цей засранець посміє красти мої речі, всі ці виродки з Чамборда такі ж дешеви. Кажуть, їх ідіот-правитель повернувся до нормального стану, думаю, його давно слід було б відправити в шахти...» - командир розізлився лайкою.
У той час, коли Сун Фей був ще далеко від нього, в його обличчі змінився дух люті.
Город Чемборда?
Цей хлопець - житель Чамборда?
Сун Фей був ошелешений.
У Петро Чеха, Лемпарда та інших майстрів був гострий слух, природно, вони також почули розмову солдата Чорної фортеці вдалині, у їхніх душах одночасно спалахнула лютий вогонь люті. Їхні серця торкнулися до глибини душі, вони відразу зрозуміли, що щось станеться. З того часу як Величність відновив свій розум, його справедливо називали справедливим, гуманним і неперевершеним. Але він був відомий тим, що завжди захищав своїх. На початку бенкету на честь перемоги над чорною армією він посміяв заради кількох простих хлопців перед лицем принців імперії жорстоко вбити вершників і командира імперських верхівців. При вигляді цієї сцени і думати було не треба, його Величність, природно, не буде дивитися на захисних Чорну фортецю тяжкоозброєних солдатів, і виллє на когось свій гнів, хтось обов'язково поплатиться.
В-ж-н-и-к!
Роздався звук відпущеної тевіти, чотири гострі стріли майже одночасно вразили цих воїнів. Командир стріла вдарила у зап’ясті руки, де він тримав батогів, і прибилася до стовпа, а решта кілків пробили коліна, розлетілися бризки крові, воїни мимовільно впали на землю.
Але стріляв зовсім не Сан Фей.
А відданий його гвардеєць, сердитий юнак Фернандо Торрес.
Цей гвардеєць Сун Фея був старанним і ретельним у навчанні, після того як він провів тренування [зеля Халка] вони не тільки оволодів войовничістю другого зоряного рівня, доклавши багато зусиль; одночасно з цією наївною жінкою-воіном Елєни, яка володіє могутньою силою, здобув чарівну техніку стрільби. Тоді він мало не втратив життя в « добірці за справедливість», був помічений Сун Феєм і піднесений до особистого гвардійця. Звичайно, він не міг дивитися на те, як його людей принижують, якщо говорити про нього, то за характером він був ще більш схильний захищати своїх, ніж правитель Сун Фей. Проте, на даний момент Торрес продумав все більш ретельно: він розумів, що якщо дозволити йому Величності самому розібратися з цими грубими-солдатами, то це було б принизливо; тому він вирішив діяти першим, причому працював досить делікатно. Він тактовно випустив чотири стріли і лише поранив кількох людей, а не вбив їх відразу.
Сон Фей досить кивнув Торресу головою, потім помахав рукою і показав іншим залишатися на своїх місцях та тримати оборону, сам він разом з Лампардом та іншими майстрами швидко підійшов до кам’яних стовпів.
Він покликав фіолетовий меч; лезо меча затряслося, Сун Фей успішно розрубав кайдани з шипами на тілі юнака. Не пошкодивши брудом і кров'ю, він підтримав хлопця та переключився в режим Паладіна, а потім, за допомогою Молитви, з його рук клубами піднялися потоки світло-золотистої енергії і увійшли до тіло юнака.
У той час Паладін Сун Фея наближався до 34 рівня, у використанні [молиц він досяг досконалості.
У темному світі руйнування парфумів - це золота кільце після змін, які зробив своєю [молодою] Сон Фей на 10 секунд збільшувало здоров'я на 100 одиниць; в реальному світі дія персня не могла бути виражена у цифрах, але його лікувальний ефект був очевидним. Як тільки кільце потрапило в тіло юнака, його тіло почало випромінювати слабе золото, рани затягувалися, рубці і рубців зрубувались, а потім сходили, навіть дві рани на лопатках, товщині у руку залізними гаками, поступово припинили кровоточити й почали тягнутися.
У слабке тіло, схоже, повернулася здатність відчувати, з уст юнака донісся крик болю, потім, наче в кошмарному сні він почав тремтіти всім тілом, не відкривши очей, незчучи бормоча молитви про милість...
"А-а! Звідки прибігла ця бродяча собака? Їй жити набридло? Хтось сміє виступити проти мене, Роббі? Смерті шукає, не інакше!» - молодий командир з виглядом начальника розсердився, витягнув стрілу, яка впала в зап'ясті; погляд його був шалений, він обернувся і у скажені крикнув: « Тайлор, Едді... Де ці засранці? Вашу матір, валить швидше, вбийте мені цих недостойних і смерті собак!»
Тридцять — сорок солдат Чорної фортеці з гострими ножами в руках, вигукуючи з далекого кінця фортуни, виглядав дуже самовдоволеним.
Сан Фей навіть не підняв очей, і в його руці знову виявилося золоте кільце, яке він направив у тіло юнака.
Цього разу це було не для того, щоб вилікувати його фізично. Очевидно, у той час він був збентежений і дуже жахався. Чарівна енергія могла розвіяти жах і прогнати злих демонів, привести в порядок думки та почуття.
І справді, після того як кільце потрапило в слабке тіло юнака, він зрештою перестав тремтіти.
"А-а... Це... Нет... Уходите! Ідіть швидше! Не звертайте уваги на мене!"
Молодий чоловік відкрив очі, мав дуже ясний погляд на чисті та прозорі води гірської річки восени; коли побачив рани від стріл на тілах воїнів Чорноїрської фортеці, то відразу зрозумів, що́ сталося. Сон Фея та шестеро майстрів були здивовані, коли не просили допомоги або намагалися сховатися. Хоча його худорлявість, як сірника, тіло знову почало тремтіти від холоду, він першим замислився не про себе, а над тим, щоб змусити Сун Фея та його людей негайно піти: « Добрі люди, йдіть швидше, ніж думайте про мене, ці демони можуть вас вбити."
« Уходите? Запізно! Шестеро покидьків, Роббі сьогодні розтопче вас, ви будете молитися про смерть!" - отримавши підкріплення, командир загордився ще більше, сорок з більшою кількістю солдатів оточили Сун Фея та його людей — « На коліна, швидше просите у Робби пощади, може, отримаєте на один удар менше!"
Погляд Сан Фея став дуже суворим, наче два холодних гострих меча встромилися у шию маленького командира, від нього виходила жорстока військова енергія, за одну мить сорок з більше ніж достатньо солдатів не сміли зробити вперед і крок.
Сон Фей злегка похлопав худого юнака по плечу, присів на кісточки і обережно запитав: « Татку, не бійся, скажи мені, як тебе звати? »
«Лука... Мене звати Лука Модріч, я син Карлоса!"
У цей момент хлопець, здається, щось зрозумів, він уважно подивився на Сан Фея і шістьох молодих людей поруч з ним. Він виявив, що рани на його тілі невідомі коли майже затяглися і не хворіли вже так сильно; люди, які були перед ним, давали йому відчуття сили та теплоти, він обережно притулився до Сун Фею і тихо відповів.
"Добре, Лука, скажи мені, чому вони тебе так побили?" - терпляче питав Сан Фей.
« Дядько Золя зламав ногу... Травма була занадто важкою, і він не міг спускатися в шахту працювати... Ніхто не звертав на нього уваги... Вони кидали його в камеру смертників, дядько помирав від голоду... Я... Я вкрав і приніс йому маленький шматочок чорного хліба, і командир Роббі це дізнався... - розповідаючи про це, хлопець мимовільно здригнувся, його мова стала беззв'язливою.
« Тільки через шматок чорного хліба? » — здивувався Сун Фей.
« А ще через те, що я з Чамборда...» - хлопець опустив голову, але міцно стиснув кулаки, Сун Фей ясно побачив в очах хлопця мілину надії і гордість: « Солдати Чорнокаменська ненавидять та бояться Чемборга, дядьок Золя теж був із Чамбрідду. Кажуть, що в Чамборді з’явився далекоглядний правитель і зміг знищити навіть союзну армію дев’яти країн. Дядюшка Золя розповідав викраденим з Чамборда рабам-шахтерам про нового правителя, вселяв у них нові надії; він говорив, що рано чи пізно прийде день і його Величність на чолі непереможного війська вб'є цих проклятих демонів, прийде сюди та звільнить нас, тому вони поламали йому ноги, кинули в камеру смертників...» - розповівши до цього місця, молодий чоловік знову затурбувався: « Не знаю, коли його Величність прийде з переможною армією і випустить нас як сказав дядько Золя, Надто багато людей померло, дядьку Тангу, тітку Кара, маленький Родик, всі вони були забиті живцем цими дияволами...» - розповівши все, молодий чоловік згадав про те, що його засмутило; він набрався сміливості і показав пальцем на солдатів Чорнокаменську, сльози звихнули з його очей, і він закричав у голос.