Усім привіт, сьогодні це знову я.
Останнім часом я дедалі більше відчуваю, що насправді нічого не вмію робити добре.
Насправді мої батьки завжди дуже мене балували. Вони були надзвичайно зайняті роботою, але навіть коли я був іще малим, не змушували мене відвідувати позакласні заняття й не стежили за моїми оцінками, як це робили батьки інших дітей. Вони просто хотіли, щоб у вільний час я займався тим, що мені подобається.
Але навіть попри це я все ще був незадоволений тим, що вони зайняті на роботі. Це був мій тривалий період бунтарства. Я відмовлявся телефонувати їм і розмовляти, скаржачись, що раніше їм до мене не було жодного діла, а тепер вони постійно мене повчають.
Тепер, думаючи про це, я дуже шкодую про свої вчинки.
Несправжній Цзе Ань цілком підкорив серця моїх батьків — настільки, що тепер, коли я їх бачу, мені стає трохи ніяково. Очевидно, вони віддають перевагу несправжньому Цзе Аню й до того ж дивуються, чому я так відрізняюся від колишнього себе.
Те, чого потребує Фу Шань… — це теж уже не друг, який тільки й уміє, що цілими днями дуріти. Тепер їй потрібна людина, якій вона зможе довіряти, яка зрозуміє її й допоможе, з якою можна буде поділитися своїми переживаннями.
Потім Цзі Цінь…
А, до речі, свою роботу я теж зіпсував.
Я й справді нікчемний. Можливо, це тому, що я проспав два роки й не встиг закінчити коледж. Тоді саме несправжній Цзе Ань допоміг мені отримати диплом. Він вивчав програмування, підробляючи вчителем малювання, і так добре виконував кожне завдання. А мені, після того як я знайшов роботу, довелося заново вивчати основи. Дійшло до того, що начальник щодня мене сварив.
Того дня я в заціпенінні дивився на тираду, яку надіслав мені начальник, коли пролунав дзвінок, на який я сам того не усвідомлюючи відповів. Людини, яка мені телефонувала, я не знав, але інша сторона, очевидно, знала мене дуже добре.
– Учителю Фане, ми давно з вами не спілкувалися. Як ваші справи?
Я одразу зрозумів, що дзвінок адресований не мені. У ту мить, коли я вже хотів покласти слухавку, співрозмовник швидко продовжив:
– Ви справді так подобаєтеся моїй дитині. Крім вас, він не сприймає всерйоз жодного іншого вчителя малювання. Він наполягає, що це маєте бути саме ви. Тому я хотів запитати: ви ще даєте приватні уроки? Щодо оплати можемо домовитися…
Як іронічно. Начальник не може дочекатися, коли я звільнюся, а всім так не вистачає несправжнього Цзе Аня. Мабуть, прірва між двома людьми й справді надто велика.
Я сухо усміхнувся й сказав:
— Вибачте, але останнім часом я дуже зайнятий…
— Усе гаразд, учителю Фане, якщо ви знайдете час, ми завжди можемо…
— У мене ще є справи, тож я кладу слухавку! — я справді більше не міг цього слухати, тому поспіхом повісив слухавку й знову відчув огиду до себе.
Ревнощі є ревнощами, а це почуття недобре.
Ревнощі роблять людей потворними.
… але я справді ревную.
Я попрямував до студії несправжнього Цзе Аня, де той зазвичай або сам малював, або навчав малювати інших. Цзі Цінь не впускав мене туди, але сьогодні його не було вдома.
Я теж хочу малювати картини, але в мене немає жодних основ. Я просто хочу… А раптом у мене є хоч трохи художнього хисту.
Студія несправжнього Цзе Аня наповнена картинами — олійними пейзажами та натюрмортами. Добір кольорів, поєднання світла й тіні й справді виконані дуже добре. Мені не досягти такого рівня.
Я хочу намалювати картину, але не хочу бути схожим на нього. Чому б мені не намалювати портрет… можливо, Цзі Ціня?
Мабуть, я поганий художник, але коли йдеться про портрети, на думку мені спадає лише він. Себе я малювати не хочу, мені зараз так погано.
Мої батьки, Фу Шань більше мене не люблять, ну і, звісно ж, Цзі Цінь теж мене не любить. Але Цзі Цінь принаймні мене впізнав. Хоча це й не принесло радості, та все ж дозволило мені відчути себе самим собою.
А тому, попри все, він завжди буде для мене особливим.
Іноді мені дуже хочеться запитати його, що він хотів сказати мені того дня, коли я потрапив в автомобільну аварію. Це було те, про що я думав, чи то була звичайна зустріч друзів?
Якщо випаде нагода… просто запитаю.