Розділ 143 між нами є секрети. Частина - 2
Я відкрила очі, побачила стелю наді мною, і на мить не могла зрозуміти, чому я лежу. Мій погляд залишався зосередженим вгору, і жодні інші думки не приходили мені в голову.
За винятком чогось дуже жахливого...
Я знову заплющила очі. У мене дуже боліли очі і я страждала від потилиць. Хтось схопив мене за руку, і я поверну голову, щоб подивитися, хто це.
Це був Совешу. Його очі розширилися від занепокоєння, і коли наші погляди зустрілися, він болісно стиснув мою руку.
- З тобою все гаразд?
При звукі його голосу в моїй голові знову спливли події минулого.
Синя пташка, та, яку на руках тримав Хейнлі, інша, що доставляла мені листи, ця, яка читала листи поруч зі мною, і те, чого опускала голову, щоб випити води з чашки...
А потім тіло смаженої птиці, золота кришталева шкіра, приправлена соусом, червона кров під вікном!
Мій шлунок зікрутило, і мені знову захотілося блювати. Совешу поспішно затиснув мені рот рукою і голосно закричав:
- Покличте палацового лікаря!
Я відштовхнула його руку і подивилася на нього так холодно, як тільки могла:
- Мені він не потрібен.
- Ти раптом знепритомнів. Ти стояла в якомусь очепенні і впала!
Почувши розповідь Солешу про події, я зрозуміла, чому в мене болить голова. Щось давило мені на лоб, і я підняла кінчики пальців, щоб знайти пов'язку навколо нього. Совешу знову спробував доторкнутися до мене, але я відштовхнула його.
Імператриця... Наяві...
- Йди і не називай мене по імені.
- Імператриця, я ...
- Уйди.
Я отверилась від нього.
Він попередив мене, що вб'є будь-яку пташку. Але щоб зайти настільки далеко, що підсмажити її і послати мені?
По моїй шкірі поповзли мурашки. Справа не в тому, що я не їла м'яса. Все по-іншому, так само як це буває, коли помирає людина, яку ти не знаєш, а не той, кого знала.
Те саме можна сказати і про птахів. У мене немає слів, щоб описати жахливу долю цієї чарівної пташки, яка виявилася жареною.
- Мені дуже шкода. Ти була в такому шокі...
- Хіба це не було твоєю метою?
Свішу стискувати губи і нарешті зізнався:
- Це зовсім інша пташка. Це не та, що летіла в твою кімнату.
- Не бреши мені.
- Це правда!
Брехня! А що сказати про синє пір’я на підвіконні чи крові?
- А як щодо пір'я навколо жаркого? Чи це пір’я іншого птаха?
Сині птахи були помітними і символізували небезпеку, тому їх не вирощували тут у Імператорському палаці. Як це може бути інший птах?
- Це правда, що синю пташку підстрелили. Її пір'я підібрали і використовували. Але м'ясо, яке тобі прислали, було не тією пташкою.
- Скажи мені брехню, в якій буде більше сенсу.
Я знову наказала йому вийти, і Совішу встав. Але він не пішов і весь час дивився на мене. Вираз його очей тільки роздратувало мене ще більше. Птах убитий стрілою, я впала від шоку, а Гайнлі втратив птаха. То чому ж саме Солешу дивиться на мене так, ніби він страждає?
Його вибачення і обман - суцільна брехня. Якби він жалкував про це, то не намагався б психологічно залякати мене! Як би він не ненавидів мене за те, що я листувався з Гайнлі, але якби він хоч трохи дбав про мене, то не зробив б нічого подібного. Він був би задоволений принаймні вбити птаха!
Я стиснула ковдру між кулаками, щоб не вдарити його подушкою.
- Убирайся!
Зрештою він відвернувся і вийшов з кімнати. Я повернулася на бік і натягнула ковдру на голову. Мої очі наповнились слізьми, і я заплакала в простирадла.
Через кілька годин я вирішила, що мушу розповісти про це Гайнлі. Я не можу сказати йому, що Совешу перетворив птаху в жарке, але ... Але я повинна дати йому знати, Що його пташка мертва.
Але без птахів я не зможу зв'язатися з Гейнлі.
Після недовгого роздумування я вирішила спочатку відвідати герцога Елгі. У нас завжди були незвичайні розмови, але це не схоже на те, що ми не помічали одне одного. Він друг Гайнлі, так що знає, як з ним зв'язатися. Я не знаю, чи зможу розповісти йому все до найменших подробиць, але принаймні повинна була повідомити йому про ці обставини.
Я виповзла з ліжка і увійшла в вітальню. Вони повернули голови в мою сторону.
- Ваша Величність!
Лора плакала від полегшення, і я почувалася винною за те, що змусила всіх непокоїтися.
- А ви всі хвилювалися?
- Ви раптом впали в непритомність... Це був такий переляк ...
- Мені дуже шкода. Не плачте, леді Лора.
Я запевнила придворних, що мій стан не серйозна і просто втомилася. Дами намагалися піти за мною на вулицю, не бажаючи залишати мене без нагляду. Але я сказала їм, що зі мною все гаразд, і взяла з собою сера Артину.
- Я дуже турбувався, Ваша Величносте.
- Я поводилася не найкращим чином на очах у всіх.
- Я сподіваюся, Ваша Величносте, що ви зосередьте увагу на своєму здоров'ї. Останнім часом ви дуже бліді.
- Не хвилюйтеся. Я просто відчувала себе ... не в своїй тарілці.
Сер Артіна, як правило такий мовчазний, був схвильований тим, що я знепритомніла і мучив мене всю дорогу до Південного палацу. Я безупинно посміхалася, щоб заспокоїти його, і нарешті ми дісталися до кімнати герцога Елгі.
- Ви не могли б трохи почекати тут?
- Ви зустрінетеся з герцогом Елджі наодинці?
Сер Артіна виглядав дуже стурбованим, але слова, які я повинна була сказати герцогу, були абсолютно секретними. Я повторила свій наказ серу Артіне і підійшла до дверей. Я почула слабкий стон, коли стояла перед дверима кімнати.
Дюк поранений?
Цей голос був повний болю. Коли я постукала у двері, то помітила на траві синє перо. Якийсь час я мовчки дивилася на нього, потім повільно відійшла від дверей і підійшла до вікна. Завіска була затримана, але в ній був маленький щілину, так що я змогла зазирнути всередину. Я нахилилася вперед і подивилася туди, звідки доносився цей звук.
На моє здивування, помічник Гайнлі МакКенна лежав голим у кімнаті.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr