Глава 142 - між нами є секрети. Частина - 1
Поки я продовжувала дивитися на запис у повідомленні, мої очі почали боліти і я повернулася до своєї кімнати. У мене навіть голова закрутилася. У ці дні мої очі постійно пульсували, коли я дивилася на компактні літери.
- Я ще не прибралася в кімнаті, Ваше Високосте.
- Все в порядке.
Я відпустила служницю і лягла на ліжко. Вона прибирала кімнату тричі на день, і кімната завжди була чистою. Коли я притулилася до ліжка і заплющила очі, то помітила на підвіконні пір’я.
Хейнлі написав листа?
Це нагадало мені про Сина, який був іншим Королем. Я підійшла до вікна і на колінах уважно оглянула його. Єдина синя пташка, яка була в моїй кімнаті - це птах Гайнлі, але я її ніде не бачила. Замість цього я помітила щось червоне на стіні під вікном.
Кровь?
Моя власна кров, здавалося, застила, і я вагаючись простягнула пальці. Я доторкнулася до червоної плями. Як тільки я відчув вологість на кінчиках пальців, то швидко віддерла руку і знову подивилася на свої пальці.
Це кров. Вона навіть була свіжою!
Нет...!
Синя пташка постраждала, коли прилетіла сюди? Кілька днів тому Совішу попередив, що будь-яка пташка, яка наблизиться до мого вікна, буде застрелена стрілами. Я висунула голову з вікна і подивилася вниз, але ніяких тіл не було видно. Це не зменшило мого занепокоєння, і я поспішила вийти, обшукуючи західні палацові сади.
На майданчику під моїм вікном не було жодного птаха. Це просто збіг? Я повернулася до своєї кімнати, залишила вікно відкритим на всяк випадок і попросила Лору стежити за птахами.
Але на роботі я все ще не могла зосередитись.
- У вас втомлений вигляд, Ваше Високосте.
Навіть мій заступник порадив мені піти і відпочити. Я прийняла його пораду і поспішила назад до своєї кімнати після того, як закінчила всю основну роботу в якості імператриці.
- Леді Лора. Були якісь птахи, які летіли сюди?
Лора негативна похитала головою:
- Ні. Я весь цей час сиділа біля вікна, але ніхто не прилетів.
Може бути, я занадто гостро реагую? Лора встала і пішла, а я зайняла її місце у кріслі і виглянула у вікно спальні. Я не бачила лучників зовні, але це нічого не значить. Я впевнена, що люди Совешу ховаються спостерігаючи за околицями.
Мій погляд був прикутий до порожнього небу, і я раптом почула шум з вітальні. Я зачинила вікно і вийшла, але побачила тільки одного з слуг Совешу, який стояв у вітальні поруч із візкою для їжі. На ній стояла велика кругла тарілка зі срібною кришкою. Біля нього стояли графиня Еліза і Лора.
- Що тут відбувається?
Я повернулася до графіні Елізе, але слуга швидко відповів замість неї:
- Його Величність імператор наказав доставити це вам.
- Їжа?
Чому так раптово? Слуга посміхнувся і підняв кришку:
- Це...
На тарілці лежала смажена пташка. Як тільки кришка була знята, в повітрі рознісся аромат спецій.
- Вау! Це виглядає чудово!
Я почула, як Лора радісно захолола в долоні. Але в голові у мене було порожнеча. Мої очі бачили тільки сині пера, які прикрашали гаряче.
- ...
- Ваша Величність?
Сині пера... Спекотна пташка...
Вид темно-золотистої олії, червоних і зелених плодів ніколи не здавався таким огидним. Я подивилася на пухкі ноги і тіло птахів, і в мене стала жовтка до рота.
- Фу!
- Ваша Величність!
Я затиснула рота рукою, коли до мене підбігли фрейліни. Мій зір, здавалося, побіліло, і вигляд смаженого м’яса ніби закрутився перед моїми очима.
Сині пера, синє пір'я. Червона кров під вікном і синє пір'я ...!
- Нет...ах, нет!
- Ваша Величність!
- Докторе! Покличте лікаря! Швидше!
Звук дзвоника, хтось біжить, звук кроків звідки-небудь здалека, плескання дверей - все це було схоже на запаморочливий танець на вечірці ...
Хтось обняв мене і поплескав по спині, але мої почуття продовжували зникати, наче моя душа вже наполовину покинула моє тіло.
***
Птах?
Рашта йшла до Південного палацу, коли помітила маленьку істоту, що впала на лужейку. Тіло птаха було проколоно великою стрілою.
Тут хтось полює?
Вона нахмурилася. Її вчитель етикету сказав їй, що полювання на палац заборонено. Вона здивовано наблизилася до птаха.
- Бідолашна.
Рашта не дуже цікавилася птахами, але вона вперше бачила птаха з такими синіми пір'ям.
Якби Рашта виховала таку пташку в золотій клітині, то виглядала б дуже шляхетно.
Як герцог Елгі...
Що?
Чому вона вирішила, що виросте і стане аристократкою? Вона зрозуміла, що вже не вперше бачить синю пташку. Одна була з герцогом Елгі.
Ця схожа на ту птицю, що була тоді.
Рашта озирнулася, зробила крок до птаха і здригнулася, коли та відкрила очі й вибухнула сумним криком. Птах була жива. До того ж до її ноги була прив'язана маленька записка.
Це та пташка, яку герцог Елгі використовує як посильного?
Вона завагалася, простягнула руку і витягла листа. Якщо воно було для герцога Елгі, його потрібно доставити. Вона відкрила лист і прочитала, поки йшла в кімнату герцога.
«... якесь складне питання, через яке ти проходиш - думка про це розриває мені серце...
... Якщо ти поділишся зі мною своїми стражданнями, МакКенна витримає всю свою мудрість для тебе..."
Не схоже на щось важливе... але, це любовний лист.
Його прислала подруга герцога Елгі?
Рашта нахилила голову і, ввійшовши в його кімнату, передала йому листа.
- Що це?
- Рашта підібрала його по дорозі.
- Це дуже цікаво. - Він подумав, що вона просто жартує з ним, посміхнувся і розгорнув листа. Через мить він насупився і знову подивився на неї: - Де ти це знайшла?
- Воно було прив'язане до блакитної птиці.
Обличчя герцога затремтіло, і Рашта переконалася, що птах дійсно був призначений йому.
- Пташка?
- В неї потрапила стріла, і вона лежала на землі...
Герцог Елгі схопився на ноги перш, ніж вона встиг договорити. Він вибіг з кімнати, залишивши її позаду, і нарешті повернувся з пораненою пташкою на руках. Вона обережно подивилася на нього, впевнена, що птах скоро помре.
- Це герцогський птах?
- Ах. Так, це мій птах. Дякую.
Він поклав птаха на ліжко, взяв з полиці пляшку алкоголю і вилив його на рану птахів. Пташка взгнула і поспішила від болю. Зрештою він зупинився і винен повернувся до Раште.
- Я не можу лікувати птаха, коли ти тут. Ти можеш піти?
- А Рашта не може допомогти?
- Я можу про це подбати. О. І дякую тобі за те, що ти принесла листа і твою історію. Він трохи замовк, перш ніж продовжити: - Ти читала цей лист?
- О ... Я...
- Все в порядке. Якщо ти знайдеш листа, прочитай його на своє задоволення. - Рашта мило посміхнулася, і герцог Елгі змовник приклав палець до губ: - Держи зміст листа в таємниці. Я не хочу, щоб хтось знав, що у мене такі відносини з власником.
Власник? Хто ж це?. Раште зацікавилась, але вона кивнула і пішла. Повернувшись до своєї кімнати, вона покликала віконтесу Верді.
- Леді Верді. Хто такий МакКенна?
- МакКенна?
- Я думаю, що це хтось пов'язаний з герцогом Елгі.
Віконтеса Верді відповіла, що не знає, але тут заговорила Аріан — нова, проте досвідчена покоївка.
- МакКенна, зв'язаний з герцогом Елгі, ймовірно, помічник Гейнлі I.
- Хейнлі I? Король Хейнлі?
- Так. Він близький друг герцога Елгі і найближчий помічник короля Гайнлі.
Рашта згадала, як зустріла принца Гейнлі, коли він гостював у палаці. Тоді був ще один чоловік з синіми волоссям, що прилипнув до Гайнлі як магніт. Невже це він? Вона згадала слова герцога Елгі, які вона сказала раніше.
Тримай зміст листа в секреті. Я не хочу, щоб хтось знав, що у мене такі відносини з власником.
Ці слова постійно звучали в її голові. Лист, який здавалося, наштовхувався на любов і яким не можна поділитися...
Рашта збентежено прикрила рот рукою.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr