Через три дні Роланд виступив у театрі Фортеці Лонгсонг.
Для реклами промови він попросив Петрова заздалегідь розповісти всьому місту про подробиці повстання, а також доручив Меґі привести Ехо з Прикордонного міста.
Людей було менше, ніж він очікував. Хоча була вже весна, нескінченний сніг заважав людям виходити на вулицю.
На щастя, керуючись обіцянкою принца, що «солдати, які загинули в бою, отримають хорошу компенсацію», усі члени Другої армії та їхні родини прийшли до театру. Роланду було потрібно трохи часу, щоб заслужити довіру решти своїх підданих, але він вважав, що найкращий маркетинг — з вуст в уста. Як тільки насіння буде посіяне, воно поширить своє коріння до більшої кількості людей. Це була причина, чому він наполягав на армії, що складалася зі звичайних людей.
Вони були гострі, як мечі, неприступні, як фортеці, і ідеальні зразки для наслідування для реклами.
«Доброго ранку, мої піддані. Я лорд західного регіону Роланд Вімблдон. Я вважаю, що більшість з вас уже чули моє ім’я». Роланд оглянув присутніх і продовжив: «Перш за все, я хотів би висловити свій глибокий сум і скорботу за тими, хто був поранений або втратив життя під час повстання. Це була змова, спланована в Королівському місті. Щоб порушити мир західного регіону, Тімоті неодноразово намагався вести війну проти нас. На жаль, чотири родини західного регіону не стали на бік народу, а натомість допомогли нечестивим вчинити злі вчинки, спричинивши таким чином цю трагедію».
Принц не зупинявся на подробицях повстання. Порівняно з офіційною промовою людей зазвичай більше цікавили чутки, що поширювалися в тавернах, тому незабаром після короткого вступу він перейшов до більш популярної теми, а саме компенсації.
«Під час повстання 56 з 112 солдатів Другої армії були вбиті в бою. Крім того, повстанці грабували та спалювали резиденції, що призвело до 48 смертей серед мирних жителів і перетворило 12 будинків на попіл», — тихо сказав Роланд. «Я прошу вибачення за це у підданих у Фортеці Лонгсонг. Як володар території, я не виконав своїх зобов’язань».
Слова принца розбурхали присутніх, які, мабуть, ніколи не чули, щоб члени королівської родини вибачалися перед цивільними. Багато з них були вражені та ошелешені, але Роланд вважав, що саме так і повинен був поводитися володар території. Він не був настільки незбагненно зарозумілим, як інші дворяни, які завжди ставилися до звичайних жителів з презирством і поблажливістю. Історія навчила його, що правитель не буде по-справжньому прийнятий своїм народом, якщо він не розглядатиме його як собі рівного.
«Я обіцяю, що ці люди не загинули ні за що! Солдати, загиблі в бою, не лише отримають належне поховання, але й їхні сім’ї також отримають пенсію у розмірі п’яти золотих королівських роялів. Крім того, вони можуть подати заявку на їжу та деревне вугілля до мерії як додаткову компенсацію кожного місяця в майбутньому. Цей пенсійний план точно такий же, як і у Першої армії, і я запевняю вас, що піддані, які приєднаються до Другої армії відсьогодні, також отримають в майбутньому таку компенсацію!»
Мало хто зрадів обіцянці принца. Більшість з них, мабуть, скептично поставилися до нібито пенсійного плану Роланда. Корупція та хабарництво серед чиновників були звичайним явищем на цій території, тож навіть зимовий пайок іноді змішували з піском і листям. Як вони могли повірити, що отримають цілі золоті роялі?
Тим не менш, Роланд вже придумав рішення, щоб максимізувати ефект від своєї реклами. Він сплеснув у долоні, і на сцену зі стрибком піднялися двоє солдатів Першої армії, а за ними Петров і Залізна Сокира. «У мене є список солдатів, які пожертвували собою в цій битві. Далі керівник Фортеці Лонгсонг, Петров Халл, особисто роздасть допомогу сім’ям!»
Коли солдати висипали на стіл блискучі золоті роялі, глядачі нарешті трохи підсилилися.
«Аят, з першого гарматного батальйону Другої армії!»
«Чапітер, з першого гарматного батальйону Другої армії!»
«...»
Коли Залізна Сокира повільно зачитував імена зі списку, члени сімей солдатів один за одним підіймалися на сцену та з хвилюванням брали золоті королівські роялів, вклоняючись і стаючи на коліна в знак подяки. Деякий час у театрі панував такий хаос, що Роланд відчув, як Соловей поклала руки йому на талію.
На щастя, обійшлося без інцидентів. Коли всі отримали пенсії, був вже майже обід. Роланд махнув рукою, щоб змусити замовкнути шумну аудиторію. «Ті, хто втратив свої домівки під час війни, також отримають притулок і їжу. Їжу доставлятимуть вам призначені співробітники до закінчення місяців демонів».
«Ваша Високосте, а що буде після місяців демонів?» — запитав хтось гучним голосом. Звісно, «запитувача» створила Ехо.
«На той час мерія створить велику кількість робочих місць з конкурентоспроможними зарплатами та пільгами. Якщо ви готові наполегливо працювати, вам не потрібно буде турбуватися про їжу!» Роланд підняв праву руку та оголосив: «Західний регіон не забуде тих, хто зробив внесок у його розвиток, і я також!»
Цього разу його промова була тепло зустрінута, а аудиторія підняла руки у відповідь. Поки піддані аплодували промові, Роланд наказав своїм людям роздавати кашу, доводячи піднесений настрій людей до максимуму.
До обіду біля театру зібралося набагато більше людей. Оскільки всі місця були зайняті, багато хто сидів навпочіпки в коридорах, явно чекаючи, щоб подивитися на судовий процес.
Здається, усі люблять бачити, як ув’язнених карають, як у світі, в якому я жив, так і в нинішньому.
Роланд попросив Залізну Сокиру і Петрова провести страту, а сам сидів у ложі на другому поверсі театру як один із глядачів.
Вирок був винесений вже задовго. Полонених вивели на сцену і вишикували навколішки перед глядачами, а за ними урочисто стояли озброєні солдати. Залізна Сокира зачитав обвинувачення, а Петров вироки, після чого солдати відпровадили їх на площу для страти.
Побачивши ув'язнених, деякі з членів сімей жертв підходили до них, щоб з ними побитися. Поки бійки не загрожували життю, Перша армія просто стояла осторонь. Ніхто не жалів цих мерзотників, які повинні були знати подальші наслідки, коли вони вчиняли вбивство та грабіж.
Зрештою до страти було засуджено 132 в'язнів, шість з яких були знатними дворянами. Решта — найманці, охорона, слуги. Способи страти були різні. Оскільки кількість шибениць була обмежена, лише дворяни мали привілей бути повішеними, а інших розстрілювали. Це також був перший раз, коли вогнепальна зброя була використана для страти.
Інші 900 осіб, які брали участь у повстанні, але не скоїли вбивства, були ув’язнені в очікуванні відправки групами до шахти Північний схил.
Тепер Роланд відсіяв усіх дворян, які кинули виклик його владі в західному регіоні.
Наступного дня він скликав невинних дворян до зали замку.
Оскільки це був лише початок очищення, йому ще потрібно було зробити багато роботи, перш ніж він зможе справді керувати цим регіоном.
Найважливішим кроком було встановлення нового порядку.