Роланд влаштував для вельмож бенкет, щоб заспокоїти їх.
У центрі залу стояв довгий стіл, накритий білою скатертиною, на ньому було багато різноманітних делікатесів, чудових вин і гарно розставлених квітів. Дворяни сиділи обабіч столу один проти одного.
Випивши кілька келихів червоного вина, здавалося, що всі почуваються комфортніше та менше стресували. З огляду на те, що Жимолості та Лосі були прихильниками Роланда, а вся інша знать була розгромлена, ці дрібні дворяни навряд чи почнуть опиратися в подібній ситуації. Навпаки, під час розмови вони добровільно проявляли свої наміри стати на бік Роланда. За таких обставин Роланд знав, що настав час поговорити про свою нову політику.
Після того, як усі були нагодовані, він роздав кожному вельможі заздалегідь приготовлену книжечку.
Це була «маркетингова графічна книга», яку він ретельно розробив і склав.
«Ваша Високосте... що це?» Як він і очікував, невдовзі вельможі здивовано запитали: «Чому малюнки в цій книзі настільки реалістичні?»
«Так, вони виглядають настільки справжніми».
«Це не схоже на картину... жодна фарба не зможе передати настільки ніжних кольорів».
Вони були, безсумнівно, дворянами з великого міста, які вміли належним чином оцінювати мистецькі твори. Роланд сплеснув у долоні та з посмішкою відповів: «Вони справді проілюстровані художником. Єдина різниця в тому, що вона відьма, а фарби, якими вона користувалася, насправді є її магічною силою».
Усі вельможі були здивовані цими словами, не знаючи, відкладати їм книжечку, чи ні.
«Місцева церква вже давно тут свою владу. Що вас хвилює?» Принц сказав, піднявши брови: «Відьми нічим не відрізняються від нас. Я сам неодноразово в цьому переконувався».
«Кхе-кхе». Петров мало не поперхнувся. «Ваша Високість має рацію».
«Звичайно, Ваша Високість має рацію. Ха-ха...», — підхопили інші вельможі, спромігшись розсміятися.
«Гм... схоже, що я щойно сказав щось, що містить ненавмисне значення». Роланд зробив байдужий вигляд і, трохи подумавши, змінив тему. З тих пір, як він став принцом понад рік тому, він помітив, що його здатність залишатися незворушним під час змін рішуче покращилася — а точніше, він ставав дедалі сміливішим. «Суть полягає в історії всередині книги. Малюнки лише для того, щоб зробити її більш читабельною і цікавою».
Поки вельможі все ще були поглинені розповіддю, Аурелія, дівчина з сім’ї Лосів, різко підвела очі та запитала: «Це сімейна історія якогось вельможі?»
«Аурелія!» Рене нагадав їй, стишивши голос: «Ти повинна називати принца Його Високістю!»
«Правильно. Він колись був дворянином з західної території. Роланд жестом показав Рене, що все гаразд, а потім продовжив: «Дехто з вас, можливо, ще пам’ятає його».
«Ваша Високість... я його знаю», — відповів один лицар. «Його звати Тігуї Пайн. Ми раніше були сусідами, і його територія прилягала до моєї».
«Я теж колись його зустрічав», — згадував хтось інший. «Тоді він був просто бароном. Його батько був феодалом Джо Коля, але після того, як лорд Джо залишив західний регіон, його територія зменшилася».
«Віконт Тігуї зараз живе в Прикордонному місті». Роланд усміхнувся: «У графічній книзі записано, як ми зустрілися... а також те, що сталося пізніше. Як ви бачите, він шляхтич, що живе в суспільстві, яке регулюється новою системою. Зараз він займає час стрільбою з рушниці. Одразу після місяців демонів він візьме свою доньку та охоронців у Туманний Ліс, щоб там трохи пополювати. Наскільки я знаю, відколи він продав свою територію на схід від фортеці та оселився в Прикордонному місті, він не лише отримав вищий ранг, але й його власність збільшилася в кілька разів».
Страх виникав з невідомого. Те саме стосувалося змін у системі. Оскільки дворяни не знали, які наслідки спричинять усі ці зміни , вони ненавиділи все чуже чи незнайоме. Щоб зменшити їхній страх і опір, Роланд обрав Тігуі Пайн як живий приклад і попросив Сораю намалювати його життя у форматі малюнків. Порівняно з тими нудними біографіями, малюнки, мабуть, більш яскраво представили подробиці історії.
«Ви, мабуть, вже знали, що я планую побудувати місто в західному регіоні. Насправді я думав про це вже досить довго. Тоді Прикордонне місто, Фортеця Лонгсонг і вузька територія між ними об’єднаються в одне ціле, — продовжив Роланд, — хтось може запитати, як ці два міста, настільки віддалені одне від одного, можуть бути пов’язані. Я повинен пояснити, що об’єднання відбудеться в сенсі адміністрації. Інакше кажучи, нове місто керуватиметься тими ж законами та політикою, і саме тому я повертаю собі феодальні та законодавчі повноваження».
«Ваша Високість, але наші території...» — запитав хтось.
«Вони і далі будуть вашими», — перебив він. «Як я вже сказав, ви не втратите нічого, крім цих двох типів влади. Сама природа феодалізму полягає в тому, щоб надавати землі іншим людям, які далі стають тобі підлеглими, і таким чином розширювати свій вплив, спонукаючи нижчу знать до захисту від ворогів і боротьби за прибуток. Однак за нову систему буде відповідати професійно підготовлена армія, тож доки ви будете дотримуватись правил, ви отримаєте набагато більше переваг. Нарізати більший пиріг як-ні-як краще, ніж менший».
Поки вельможі мовчали, Роланд сьорбнув чаю, перш ніж продовжити переконувати. «Ви ніколи не були в Прикордонному місті, тому це цілком нормально, що ви не знаєте, скільки насправді можете отримати. Насправді, доходи міста за другу половину року досягли 30 000 золотих роялів. Могло бути навіть на 10 000 більше, якби місяці демонів не настали настільки скоро».
Дворяни всі ахнули. «30... 30 000?»
Роланд вже давно дізнався від Петрова річне фінансове становище фортеці. Річний дохід мерії становив не більше 30 000, а ці дрібні дворяни, очевидно, заробляли набагато менше. Сотня золотих роялів була б для них цілим багатством.
«Оскільки в майбутньому ви будете адміністраторами різних галузей, вам, безперечно, будуть добре платити». Роланд продовжив: «Повернемося до питання консолідації 一, окрім об’єднання адміністрації, два міста також стануть ближчими географічно. А саме, зараз мені потрібен один день, щоб доїхати від Прикордонного міста до Фортеці Лонгсонг. Після завершення будівництва головної вулиці міста, щоб пішки подолати цю відстань знадобиться менше дня, а на коні чи велосипеді — менше ніж півдня, не кажучи вже про інші швидші способи пересування».
«Що таке велосипед?» — з цікавістю запитала Аврелія.
«Пристрій верхової їзди з ручним керуванням, який швидко пересувається по рівній поверхні». Принц розмірковував: «Б’юся об заклад, що через п’ять років... ні, через три роки ми зможемо працювати в Прикордонному місті після того, як поснідаємо у фортеці». Оскільки головна вулиця королівства пролягала прямо між фортецею та Прикордонним містом, це зменшило відстань лише до 60 кілометрів, що дозволило б людям подорожувати між ними за півгодини на трамваї чи автомобілі.
Тим не менш, більшість дворян мало дбали про транспорт. Лицар, який назвався сусідом Тігуї Пайна, обережно запитав: «Ваша Високосте, тим, що ви щойно сказали, ви мали на увазі, що хочете, щоб ми керували фортецею?»
«І так, і ні». Роланд знизав плечами. «Як я вже сказав, консолідація двох міст буде обмежена лише адміністрацією. Фортеця стане районом міста, яким безпосередньо керуватиме мерія. Проте враховуючи те, що щоденна поїздка на роботу туди і звідти все ще звучить досить нереально, принаймні тимчасово, я створю другорядну міську раду в районі Лонгсонг, вона працюватиме так само, як і в Прикордонному місті, з кількома другорядними відділами, що будуть займатися місцевими справами».
«Другорядними... відділами?» — луною повторили вельможі з розгубленим виглядом.
«Керувати містом непросто. Хоча вам добре платитимуть, виконувати свою роль буде не так легко», — прямо сказав Роланд. «Тому мені потрібно, щоб ви приїхали зі мною до Прикордонного міста, коли ми відновимо тут порядок. Я хочу, щоб ви на власні очі побачили, як має виглядати добре функціонуюча мерія. Що стосується керівництва міста, то у вас є чому навчитися».