Глава 77.
– Вау...
- Вау!
Три товариші затремтіли від захоплення. Вони вперше бачили таку сліпучо гарну зброю.
« Він справді дивовижна людина, яка може подбати навіть про каньйонний павук»
« Здається, що він недосвідчений і має високий рівень! Просто вражає. Коли вже ми такими станемо?»
Захоплений захопленням, Шін Янґ розірвав павутину зі стіни.
- Ви так легко розбилися з павутиною, в той час як ми її навіть подряпати не змогли...
— Справді, будь - яка людина, що не може впоратись з цією павутиною сьогодні, просто є безкомпетентною та жалкою, — потиснув плечима і відповів Янґу.
– ...
Це був викликаючий і вкрай неприємний тон, який обурився Юнґо та Ківіна до глибини душі. У звичайній ситуації Лі Юнхо відразу б розтрощив прокляття, але зараз йому довелося утриматися від якихось їдких коментарів.
- Ха-ха, ми — прості низькорівні гравці... І нам все ще важко впоратися з сітями каньйонних павуків. Будь ласка, допоможіть нам. Якщо Ви нам не допоможете, ми не зможемо вибратися звідси і в кінцевому підсумку помремо — з посмішкою на обличчі проговорив Юнхо.
У такому образі свого друга Янґа бачив вперше.
« Хіба цей хлопець не народжується напівбогом? Чому ж він зараз просить про допомогу? ", - подумав Янгу, після чого повільно похитав головою і сказав:
- Хм, і навіщо мені вас рятувати? Яка мені з цього вигода? На щастя або на жаль, я ненавиджу такі речі, як безкоштовний сервіс.
Людина в шоломі відкритим текстом просив винагороду за свої послуги! Лі Юнхо зрозумів, що перед ним стоїть якийсь безсовісний вимагання.
- Ми витратили більшість своїх грошей на зілля, так що у нас залишилося зовсім небагато.
- Невже? Але ви не цінуєте свого життя.
– ... Як ви знаєте, ми не високорангові гравці, а тому у нас ніколи і не було великих грошей.
- Спираючись на вашу екіпіровку, хіба ви не 80-их рівнів? Думаю, якщо ви скинетеся, то зможете зібрати круглу суму.
- Якщо ми все віддамо, то на що ж нам тоді жити? Будь ласка, змилуйтеся над нами.
Почувши, як Лі Юнхо почав благати його, Янґ відчув справжнє задоволення. Це як якби він сходив до туалету після десяти років запори.
« Він завжди поводився зі мною, як з безпритульною собакою... О, чудово! Сьогодні мені випала чудова нагода віддати йому за заслугами. Ярність Кузца!»
Ярність Кузца активована.
Ваша сила і швидкість атак на наступні 20 секунд будуть значно збільшені.
Шин Янгу хотів змусити його відчути як це, коли над тобою знущаються. Отже, він просто підійшов до Юнхо і почав без будь-яких попереджень бити його!
Бум-бум!
- Ку-а-А- а-ак! - Заволив Юнхо. Хоча його били голими руками, кожен удар був важчим від залізного молота. І це було зовсім не перебільшення. Незважаючи на те, що Шин Янгу мав лише 86-ий рівень, його Сила перевищувала 700 пунктів. Крім того, він активував Ярість Кузца.
Навіть якщо у Шин Янгу не було легендарного класу і високих характеристик, Лі Юнґо був звичайним воїном 88-го рівня, який вклав більшу частину очок розподілу не в виносливість, а в Силу, але тому навіть голі кулаки Гріда для нього були справжньою загрозою.
Лі Юнхо не був екіпірований в залізне озброєння, так що пари сотень таких ударів було б цілком достатньо, щоб звести до нуля весь запас його здоров'я. Вдарити двісті раз абсолютно беззахисної людини було простіше парної репи.
- Чому?
- Ти ж не збираєшся давати мені гроші і при цьому просиш про спасіння? Як же це погано! — З усмішкою, яка нагадує демонічний оскал, відповів Грід.
Бум-м!
- Ай-а-ак!
Цього разу кулак Янґу вибрав для себе живіт Лі Юнхо, від чого той закаштував кров’ю. Наступною на черзі була його щелепа, після чого — грудна клітка.
Бум! Бум! Бум!
- Кха! Стійте! У нас дійсно мало грошей!
- А як щодо ваших зелень?
- Ви дійсно хочете, щоб ми віддали вам всі свої заощадження?
- Так, чортів виродок!
Бум! Бум!
– Ай! Почекайте! Стійте! Ви хочете, щоб ми віддали вам всі свої заощадження тільки за те, що ви перерізали павутину?
– Якусь? Що ж, все вірно. Це для мене вона « якась павутина». А для вас - в'язниця, де ви всі помрете.
Бум! Бум! Бум!
- Акх, я... Я прошу вибачення! Я допустився помилки і віддам вам все, що у мене є!
– Пізно.
- А-а!
- Мені не потрібні твої смердючі зілля.
- Це... Це був жарт? Ха-ха-хо! Ха-ха-хо! Гей, Ви дуже кумедний. Мабуть, Ви вирішили так розіграти нас!
- Який ще розіграш? Я що, схожий на клоуна?
- Що? Але хіба Ви не сказали, що звільните нас, якщо ми віддамо Вам своє золото чи зілля?
- Звідки мені знати, що ви дійсно віддасте мені всі свої заощадження? У вас може бути 100 золотих, але ви віддасте мені п’ять срібняків і скажіть: « Вибачте, це все що у нас є".
- Ні! Я б ніколи так не вчинив!
- Ні вже. Тепер я вас вже точно не звільню.
- Але чому?
- Я ненавиджу неввічливих людей!
Бум-бум!
Група Юнхо могла лише мовчки спостерігати, як його лідер поступово падає. Це викликало в Чансуна і Кайвана сильний жах, оскільки вони вперше бачили, як здоров’я воїна падає від простих ударів кулаками!
« Унхо вніс більшу частину своїх окулярів у Силу, але нагромаджене здоров’я всіх воїнів... Який же він таки сильний! Не дивно, що він може полювати на каньйонних павуків! Проте..."
"Чорт, це якесь божевілля!"
Товариші просто не розуміли: навіщо вдаватися до насилля проти того, хто просить про допомогу? Якщо бажання допомогти відсутні, то завжди можна пройти повз когось і не робити цього.
Бум! Бум! Бум!
Лі Юнхо був побитий, наче дворовий собака, прив’язаний до дерева на задньому дворі. Обидва товариші не любили Юнґо, але в такій ситуації вони просто не могли залишатися осторонь.
- Гей! Чому ви вбиваєте людей? Ми ж не зробили вам нічого поганого, зробив Сім Ківан.
У відповідь Янґу повернувся до своєї нової жертви, від якої та ненавмисно здригнулася.
« Цей погляд... Він не такий, як звичайна людина!»
Здавалося, що очі Шин Янґу були в шоломах і сяяли справжнім божевіллям.
Бум! Бум! Бум!
– Ку-а-ак! Ай-а-ак!
На відміну від Лі Юнхо, Сім Ківан був магом і тому максимальний запас його здоров'я був значно нижчим. Отже, лише після кількох ударів чарівник втратив половину свого життя.
Товариш Юнхо хотів брудно вирубатися, але просто не наважився зробити цього.
- Пощади м-мена...
Від цього очі Шин Янгу прямо-таки полізли на лоб.
- Що? Пощадити? Ха-ха-хо! Хочеш жити? А-а? Хочеш жити, питаю? Пу-ха-хо! От так анекдот!
– ...
Тим часом Чой Чансун, який спостерігав за цією ситуацією, щиро молився, щоб усе відбувалося сном. Чоловік, якого вони попросили про допомогу, виявився божевільним і прагнув смерті! Як таке могло статися?
« Може, він професійний ПКШник? (Сміх)п/п: відангл. PK - player killer.
В «Satisfy» існувала категорія гравців, яка навмисно вбивав інших з метою виконання замовлення або крадіжки їх екпіровки. Тим не менш, кількість ПКШників була невисокою через обилення штрафів. Таким чином, звичайний середній гравець рідко коли зустрічався з представниками цієї категорії. Але тепер перед ними стояв справжній ПК! Але що ще образніше, він зустрівся їм не де-небудь на торговому шляху, а посеред якоїсь діри!
– ... Виродок, - раптово зробив Лі Юнхо.
- Що ти зараз сказав? - Перепитав Грід, що зайнятий побиттям Кивана.
- Я сказав, що ти – виродок! - Що є сечі проорал Юнхо, від чого на голові присутніх покидала маленька крихта.
Сім Ківан знав, що сталося. Його товариш використовував Вільний Клич, що у свою чергу, напевно означало наявність якогось плану.
«Давай, Юнхо. Накажи цього психопата! Я вірю в тебе!
Сім Ківан завжди намагався наслідувати Лі Юнхо. Тим часом сам Лі Юнхо був народженим бандитом. Він не боявся нікого і нічого. Ходили чутки, що навіть його батьки не сміли йому перелічити.
Сім Ківан вже багато років знав його, тому був добре поінформований і про насильницьку особистість свого товариша. Ось чому він подумав, що Юнхо якимось чином зможе впоратися з цим божевільний у шоломі. Но...
- Хто там гавкає? А-а, це ти, шматок лайна?
Бум! Бум!
- Виродком він мене назвав... Якщо я покидьок, то ти справжній некомпетентний відкид!
Бум-бум, бум!
Можливо, Лі Юнхо був досить сильним чоловіком у реальному світі, але зараз він перебував в «Satisfy ». І, на жаль, реальна м'язова сила тут не мала абсолютно ніякого ефекту. Тут були свої параметри і власні характеристики, в яких Шин Янґу набагато перевищував всіх трьох товаришів.
Бум-бум.
Деякий час Лі Юнхо продовжував боротися з павутиною, після чого втупився на Янгу і проговорив голосом, що підрався від гніву:
- Эй, кретин. Ти де живеш? У тебе вистачить хоробрості зустрітися зі мною в реальності? Скажи мені, де ти живеш! Я приїду і вб'ю тебе!
Слова Юнхо справді були сповнені кривавими намірами. Шін Янґу розумів, що в дійсності він може бути небезпечним. Але вже в наступну секунду він згадав, що Лі Юнхо ніколи не вирахує його справжню особистість, а тому безмовно відповів:
- Я? В Аргентіні, виродок.
Аргентина! Незважаючи на те, що ця держава була восьмою за величиною, її сукупність населення була нижча ніж у Південній Кореї, яка зайняла лише 109-е місце. Країна, відома своїми футбольними талантами і унікальними стравами! Але набагато важливішим було те, що Аргентина лежала на іншій стороні планети.
Бум-бум!
Коли Лі Юнхо дізнався, що цей божевільний живе на прямо-протиполучному кінці земної кулі, він зрештою змінив своє ставлення.
– Мне... Мне жаль. Я був неправий, тому будь ласка, зупиніться... Я просто посперечався. Мені дуже шкода. Будь ласка, пробачте мене. Я ж дійсно помру...
На відміну від Грида, який міг полювати на високорангових монстрів завдяки своїм предметам та високим характеристикам, Лі Юнхо був звичайним гравцем. А звичайні гравці мусили витратити багато годин, щоб відновити втрати після смерті гравця. Крім того, при смерті була можливість втратити ту чи іншу частину своєї екпіровки.
Саме тому Лі Юнхо не хотів помирати. Цей чоловік був типовим бандитом, який знущався над слабкими і плазував перед сильними. А тому Грід був упевнений, що не окажися Юнхо в павутині, він би благав його про милість, стоячи на колінах.
- Шкода, значить? Добре. Гавкай, як відданий пес, і тоді я відпущу тебе.
- Справді?
– Да.
– Добре... Г-га...
Але тоді, коли Лі Юнхо зібрався оголосити всі околиці першокласним лаєм, пролунав голос Чансуна:
- Юнхо, ти дійсно збираєшся це зробити?
Чой Чансуну не дуже подобався Лі Юнхо. Тим не менш, він був його другом, а тому Чансун просто не міг не заступатися за нього.
- У смерті немає нічого критичного. Крім того, де гарантії, що він пощадить тебе якщо ти виконаєш його наказ.
Почувши тихий голос Чансуна, Янґан переконався: « Він справжній сірий кардинал! Це він негласно командував всією бандою!»
А раз так, настав час зайнятися самим главою.
Бум-бум!
У Чансуна теж було небагато здоров'я, а тому він отримав найбільший урон. Тим не менш, Чой навіть не думав благати про милість.
- Давай, вбий нас. Краще померти від руки якогось психа, ніж бути їстівним павуком.
- Це...
Шин Янгу зовсім не збирався вбивати групу Лі Юнґо. Він просто хотів як можна сильніше принизити їх і змусити відчути розпач. Він хотів, щоб вони на своєму шкурі відчули біль, якого він зазнав. Він хотів, щоб Лі Юнхо благав його. Але ось, знайшовся чоловік, у якого вистачило гордості чинити опір цьому плану.
– Вот же ублюдок! Ти дійсно не боїшся смерті? Чи тобі теж не страшно через втрату досвіду та предметів? Може, скажеш, що помирати і зовсім не соромно?
Ігрова система «Satisfy » використовувала найпереконливіші технології, які дозволяють відтворювати всі людські почуття. Тут люди могли відчувати не лише радість, але й біль. Однак больові відчуття були занижені більше ніж у 12 разів, а отже удар ножем здавався не сильніше іголкою.
Коли гравець втратив більшу частину своєї здоров'я, він відчував щось на зразок алкогольного сп’яніння. Поле зору мутнело, а голова починала шуміти.
Разом з цим, "Satisfy" позиціонувала себе як відновлення реальності, і тому деякі гравці відчували справжній психологічний шок, коли помирали або бачили кров.
Однак у Чансуна був сильний характер. Він добре розумів, що це всього лише гра, і тому залишався спокійним навіть не дивлячись на вигляд своєї власної крові. Він не боявся Шин Янгу.
- Вбивати себе своїми ж руками ще ганебніше. А тепер вбий мене. Це неважливо. Роби, що тобі подобається.
- Це справді схоже на відповідь фінального боса...
– Фінального боса? - Перепитав того, хто здивував Чой Чансун.
"Чорт, з таким відношенням я не отримаю задоволення від своєї помсти" - порядку залагодившись і подумав Янґу.
Тим часом Лі Юнхо і Сім Ківан зрозуміли, що слова їхні товариші якимось чином зупинили жахливий імпульс цього безумця, а тому почали тихо перешіптуватися:
- Гей, я не впевнений, але... Схоже, цей ненормальний більше не хоче нас вбивати.
- Здається так. Спочатку психопати одержимі певними речами ...
- Значить, він звичайний психопат, який хоче почути, як люди благають його про пощаду?
- Схоже на те...
- Чудово!
Обміняючись поглядами, обидва товариші відразу закричали:
- Так, вбий нас! Ми швидше помремо, ніж будемо плазувати перед тобою!
– ...
Тепер ця пара почала діяти як Чой Чансун, і Ґрід глибоко задумався: « Чорт, що ж мені робити... Може, мені справді їх убити? Нет, нет. Тоді я стану ПК, втрачу репутацію і потраплю за грати. Прокляття!»
І ось, через деякий час він прийняв рішення.
- Ну і чорт з вами. Можете тут вигнати, - оголосив Грід, після чого залишив печеру.
Це було настільки несподівано, що Трійця прямо-таки запаникувала.
– ... Це не те, що ми хотіли.
- Тьху! Не було жодної гарантії, що він врятує нас, але й убивати не став!
Зрештою, все повернулося до самого початку. Три товариші мали вибрати: або померти з голоду, або покінчити життя самогубством.
Так чи інакше, їх все одно чекала смерть.
– Дерьмо! Якщо цей божевільний не збирався нас вбивати, тоді навіщо він побив нас? Чорт забирай! І чому з двох мільярдів гравців нам потрапив якийсь псих? – вигукнув Юнхо.
Юнхо і Киван благали його про милість. Зокрема, Юнхо і зовсім збирався гавкати, як собака. Це було ганьбою для них ціле своє життя.
Тим часом, Шин Янгу вийшов з печери і ...
- А куди всі павуки поділялися? Треба відловити одного і випустити в цій печері. Ці покидьки повинні знати, що таке бути з'їденими.
Шин Янґу не хотів пропустити нагоди помсти, який дав йому небо. Ось чому, виявляючи певнуноровку, він все-таки відшукав каньйонного павука. Але навіть перемогти цього монстра в бою « один на один» було не так просто, не кажучи вже про те, щоб відловити його.
Зрештою син Янґу так і не зміг зловити павука, що група Лі Юнхо померла від голоду.
- Я упустив золоту можливість для помсти! Чо-о-О- о-йо-орт! - Стоячи під місячним світлом, прокричав Грід, очевидно ризикуючи розбудити абсолютно всіх каньйонних монстрів.
У пошуках павука Ґріду довелося знищити багато монстрів, і його рівень піднявся до 92-го. Тому, коли йому назустріч з’явилася п’ять каньйонних вовків, він зовсім не злякався.
- Гр-р, гав-гав!
- Заткнись, псина!
– Гав!
Після запеклої боротьби п’ять вовків були вбиті, а голодний Грід підкріпився їхнім м'ясом.
« Вже пізно, тому я мушу лягати спати... А завтра я закінчу завдання".
Північна скеля вже була близько.