Розділ 32.
- Гей, ти...
Але в той момент, коли я збирався висловити Хурою все про нього думаю, Хан поклав мені руку на плече і вимовив:
- Залиш це мені.
Мені нічого не залишалося, крім як поступити старому ковалю. Однак...
- Ты прав. Це було б добре, якби ми мали справу з великою торговою компанією.
Те, що зробив Хан, змусило мене сумніватися в виправленні власного слуху. Чоловік, який лише кілька хвилин тому найбільше обурювався діями пожадливої компанії, прийняв сторону її захисника!
Звичайно, всі присутні відразу приковувалися до старого коваля.
- Якби Дерівня Уїнстон не належала графу Стеймові, ми б дійсно вирішили піти на компроміс.
- Якби село не належала графу Стеймові...? - Перепитав неуважного Хуроя.
- Саме так. Те, що вона знаходиться під юрисдикцією нашого глибоковаженого графа, має важливе значення. Не знаю звідки ти родом, але в наших краях є закон, який називається "Правом народу". Цей закон був розроблений особисто графом Стеймом, оскільки він не настукає на своїх підданих. Ось що він каже: « Люди, які живуть на території графа Стейма, повинні бути першими поінформованими про плани».
Після того як Хан закінчив говорити, він на короткий час замовк і дав незнайомцю можливість перетравити почуте. Потім додав:
- Ні для кого не секрет, що на півночі поганий клімат і занадто багато монстрів. Але що стається, коли першопрохідці відкривають нові землі?
– ... Це сильно впливає на сусідні міста й села.
- Верно. Що призвело до такого швидкого розвитку Уїнстона? Раніше тут не було ні доріг, ані каретного повідомлення. Чому органи влади вирішили побудувати дороги і вдосконалити інфраструктуру? Вірно, тому що неподалік були відкриті нові землі. І Вінстон мав стати мостом між цими новими землями і столицею. Північ постійно змінюється, і в першу чергу ці зміни впливають на людей, які живуть тут.
Мало-помалу, пазл починав складатися воєдино.
— Саме тому граф Стейм прийняв закон, що місцеві жителі повинні бути першими поінформованими про майбутні зміни в області свого проживання. Це правило повинно допомогти людям підготуватися до раптових змін: мінімізувати збитки або максимізувати прибуток.
- Отже, спочатку вважалося, що від активізації цього регіону повинні були виграти мешканці Уїнсто, а не Компанія Меро? Але купці першими дізналися про це, що суперечить волі графа Стейма і ви понесли збитки... І тепер вам доводиться протистояти тиранії Компанії Меро, а також лорду Уїнстона, який передав важливі відомості не своїм власним жителям, але торговій організації ... Я правильно зрозумів? – запитав Хурой.
- Так. Ось чому ми не повинні йти на компроміс з Компанієм Меро. Це не тільки може зашкодити нам ще більше, але й порушить волю графа Стейма. Якось ми повинні повідомити графу про наше скрутне становище і попросити його втрутитися, оскільки дії Компанії Меро та лорда прямо порушили його наказ.
Тепер все встало на свої місця, і навіть тихі люди знову розпалилися енергійними криками та оплесками. Вони знову вирішили протистояти Компанії Меро.
- Інформація про злі вчинки лорда і Компанії Меро повинна бути доведена до інформації графу Стейма! Але ви перебуваєте під наглядом лорда і не можете подати апеляцію до графської резиденції. Що ж, дайте це мені! Я виконаю свій цивільний обов'язок і повідомлю графу Стеймові про події в Уїнстоні! Ради Уинстона! Ради вас! Заради порятунку честі графа Стейма я висуну проти лорда Вінстона звинувачення! - Викрикнув Хурой.
- Дякую. Ми будемо вірити і чекати.
Все зрозуміло. Тільки що Хурой отримав від Хана нове завдання. Але хіба це не виглядало якось дивно? Зазвичай НПС самі пропонували завдання. Гравці мали діяти пасивно і чекати слушного моменту. Але зараз все виглядало так, ніби Хурой навмисно спровокував Хана видати йому завдання.
« Та це ж неможливо...» — подумав я і поспішив слідом за Хуроєм, гордо покинутим кузні.
- Гей, гей!
У відповідь Хурой окинув мене таким цинічним поглядом, що я навіть замислився, чи я помилився у своїх припущеннях.
- А, так це ти весь час мусолив мені очі. Чого ти хочеш від мене? Я зайнятий.
Мусолил очі?
« О, так. Зараз я виглядаю повним новачком".
За винятком справжніх альтруїстів, досвідчені гравці рідко коли добровільно допомагали своїм початківцям. Новонавернені нічого не знали про світ «Satisfy », тому часто ставили дурні запитання, а іноді навіть попрошайничували.
Таким чином, мені відразу ж потрібно було перейти до справи, поки Хурой остаточно не послав мене до всіх чортів.
- Хіба ти прийшов сюди не тому, що отримав завдання від Компанії Меро? Твій початковий план був переконати жителів Вінстона співпрацювати з торговцями? Чому ж тоді ти відмовився від цього?
- Хо-хо, — посміхнувся Хурой, очевидно не очікував від мене такої солідарності, - отже ти не новачок? Що ж, я просто вирішив вибрати рибу покрупнішою. Ти б на моєму місці відмовився від такої щедрої пропозиції?
Гравець « Хурою» пропонує переглянути інформацію про своє завдання.
Хочете прийняти запит?
Я погодився, і перед моїми очима відразу спалахнула інформація про завдання Хуроя.
"Раді Жител Уїнстон"
Складність: А.
Мешканці Уїнстону дуже постраждали від дій торгової Компанії Меро. Спочатку Вас найняли для того, щоб захистити саме її інтереси, але Ви не змогли залишити на довільному боці бідних жителів прикордонної сіли і погодилися допомогти їм.
Вам доведеться уникнути переслідування Компанії Меро і, прибувши до столиці кордонів графа Стейма, міста Ругонного, розповісти йому про все, що відбувається в Деревні Уїнстон.
Умови:
Зустріч з графом Стеймом.
Нагорода:
Титул « Апостол правосуддя».
Максимальна близькість з мешканцями Уїнстону.
Максимальна репутація в Деревні Уїнстон.
Подарунок від Графа Стейма.
* « Апостол Правосуддя»:
- Відкриється нова характеристика "Можество".
- Всі характеристики збільшаться на 10.
- Ви навчитеся умінням — « Неперервне правосуддя ».
Штраф за провал завдання:
Рівень: -1.
Ваша близькість з мешканцями Уїнстону істотно зменшиться.
Ви не зможете потрапити в Уїнстон, поки посада місцевого лорда не займе інша людина.
"Ч-що це за баснословна нагорода?"
Оскільки в селі був високий рівень репутації та близькості, гравець міг отримувати якомога більше товарів і отримати приховані завдання. Крім того, подарунок від людини з найвищим двоянським титулом повинен був мати як мінімум епічним рейтингом.
Крім того, успіх завдання гарантував отримання нових навичок і відкриття нової характеристики. Це було настільки рідкісним явищем, що навіть мені важко конвертувати вартість такого придбання.
Це, безперечно, було приховане завдання.
Я вважаю, що це краще за те, яке я отримав!
« Щось мені не добре...».
Від ревнощів у мене розболілася голова, а в животі з'явилося таке відчуття, ніби хтось розбив там килим.
- Хіба це не дивовижне завдання? Давненько мені нічого вартий не потрапляло, і ось ...
Я просто-таки кипів від заздрості, але моя гордість не дозволяла показати це.
- Хм-м, вражаюче? Приховані завдання не мають великого значення! Звичайний сміттєво! Я не бачу в жодній з цих нагород нічого неймовірного. Жодної!
– ... Правда?
- Ні! Да!... І я не заздрю! Так що перестань хвалитися і розповідати мені, який ти молодець! Якщо я не помиляюся, ти примусив НПС дати тобі завдання. Верно?
Гурой відповів:
- Верно. Ну, багато хто вже і так про це знає, так що скоро ця інформація стане відомою. Немає ніякої цінності тримати її в секреті, і я вже отримав приховане завдання, а тому й бути, розповім тобі.
Потім я почув щось шокуюче.
- Степінь свободи в "Satisfy" практично необмежений, і я отримав завдання за допомогою цієї свободи. Я не чекаю, поки НПС дасть мені завдання. Я намагаюся вимовити слова, які заставляють НПС дати мені його. Простий приклад. Якщо я скажу власнику таверни: « Я швидкий і старий, коли справа доходить до доставки", то з великою ймовірністю він запропонує мені взяти завдання, пов'язане із доставкою.
- П-поразово... Вперше про таке чую... І багато людей знають про такий спосіб? Скільки ж, виявляється, часу я витратив ...
- Не знеохочуйтесь. За винятком першої хвилі гравців, які в «Satisfy» вже більше року, більшість інших людей не мають достатньо розуміння ігрової механіки. Як правило, гравці ставляться до отримання завдання досить пасивно, так що ви майже нічого не втратили. На цьому виграє лише невелика кількість ранніх гравців. Крім того, ця інформація вже почала з'являтися на різних форумах, так що скоро в ній не буде нічого надприродного.
– ...
- Гей, чого ти так зблід? Тобі що, погано?
– ... Я один з таких гравців...
- ...?
– ... Я в "Satisfy" вже більше року...
- Що? Пф-т! Пу-ха-хо! - Ховаючись за живіт, розсміявся Хурой. Він сміявся так голосно, що мало не впав на землю. Врешті-решт, зупинившись, він підняв великий палець і проголосив:
- Це одна з найсмішніших жартів, які я коли-небудь чув. А може, ти в реальному житті якийсь стенд-апер? Хочеш дружити?
– ... Йди до біса.
Це був зовсім не жарт. Я був одним з перших гравців, які отримали доступ до «Satisfy». Для того, щоб проводити якомога більше часу в грі, я навіть взяв академічну відпустку. Але я не мав жодного уявлення про щось подібне...
Чи міг я виявити свою ноту-хау, провівши у «Satisfy» більше року?
Ні.
Я завжди покладався на загальнодоступну інформацію, яку кожен міг отримати на основних веб-сайтах, присвячених грі. Моє розуміння "Satisfy" було настільки низьким, що навіть цей незнайомий мені чоловік засумнівався у моїх словах.
« Я дійсно жалюгідний... Як же мені соромно за себе!" - подумав я, відчуваючи на очі сльози.
– Чёрт побери! Чорт! Вихід!
– Э-эй! Що з тобою? - Він вигукнув Хурой, але я вже був у відставці.
***
- Та що з ним таке...? - Пробурмотів порядком ошеледжений Хурой.
Ця людина точно була азіатським гравцем, та до того ж мав непогане почуття гумору, а тому Хурой дійсно був не проти з ним подружитися. Однак...
- Пф-т. Бред якийсь.
Грид представився одним з перших гравців, але навіть не знав, як створити завдання.
- Але чому він мусив прикидатися до одного з них? Дивний хлопець. Гаразд, пора висуватися, — пробурмотів Хурой, подумавши, що у світі повно диваків. У нього були свої турботи, і хоч би якою веселою ця історія йому не здавалась, він був упевнений, що незабаром зовсім про неї забуде.
Проте доля вважала інакше.