Глава 235 — Старий книгарень Генріх (Часть 3).
Між двома бібліофілами була задовільна консенсуса.
Один з них був чарівником, а інший — вченим. Їхня професія була різною, але ці люди об’єднувалися одним — непереборним прагненням до нових знань.
Незалежно від того, наскільки кожна з книг була дорогою, баланс між « прочитаними» і "новими" схилявся в сторону останніх. Ці книги ще не бачили в Каргасі, а в їх ідеальному перекладі не виникало жодних сумнівів.
Таким чином, починаючи з « Книги Хлаків », обмін торкнувся десятків різних примірників.
Цей бартер був заснований виключно на суб'єктивних стандартах, повністю ігноруючи фінансові аспекти. Коли б під час цього процесу був присутній торговець, він схопився би від жаху за голову.
Щоразу, коли з’являлися нові обміни, одна сторона втрачала гроші. Крім того, втрати могли коштувати сотні золотих. Проте обидві людини без вагань продовжували обмінюватися книжками. Вони просто подивилися один на одного і прийшли до мовчазної згоди, що все гаразд.
« Це дідусь, хіба він не справжнє благословення для мене? »
« Рідко коли такі молоді люди потрапляють...»
Теодор і Генріх відчували взаємну спорідненість. Вони були готові відмовитися від будь-якої кількості грошей, якщо це була книга, яку вони хотіли отримати. Вони не побрезили б навіть підбіркою старих газет, тому що їх спрага не могла бути задоволена нинішнім рівнем знань.
Ця спорідненість повністю перекрила різницю у віці, яка становила майже п'ятдесят років; вони спілкувалися між собою так, ніби вже давно один одного знали.
- Сер Теодор.
Зрештою сонце почало клонуватися на захід, і голубе небо потемніло. Через кілька годин двоє людей залишили таємну бібліотеку і перейшли в приймальню.
Генріх відчув глибоку близькість з Теодором, і тому запропонував йому щось абсолютно безпрецедентне:
- Як Ви дивитесь на те, щоб залишитися в мене на ніч? За винятком слуг, я живу абсолютно один, так що в будинку досить багато порожніх кімнат. Цього повинно бути достатньо, якщо ви не плануєте затримуватися в Сіпото.
- Що ж, я дійсно не знайшов житло.
Через обставини Теодор намагався якомога менше показуватися на людях. У зв’язку з цим йому було б важко знайти відповідний заїжджий двір на заході сонця. Тож пропозиція Генріха була дуже своєчасною.
- З радістю прийму вашу відверту пропозицію, пане Генріхе.
– Ха-ха! Для мене велика честь, що в моєму скромному домі на ніч залишиться « герой ». Скажіть мені, якщо що-небудь знадобиться - розсміявшись і вимовив Генріх, після чого поплескав в долоні.
У приймальню, що очікувала зовні покоївка.
- Це мій улюблений гість. Будь ласка, проведи його в кімнату на третьому поверсі і переконайся, що він почувається комфортно, — сказав Генріх.
- Як накажете, пане.
- Ах, так, що б Ви хотіли на вечерю?
Теодор не був особливо одержимий культом їжі, а тому коротко відповів:
- Я б не відмовився від найпростішої вечері у своїй спальні. Мені довелося провести кілька днів у кареті, тому я просто хочу відпочити.
- Ох, я знову був занадто грубим.
- Ні, що Ви. Я навіть не знаю, як віддячити Вам за виявлену гостинність.
Потім двоє чоловіків побажали один одному доброї ночі і встали зі своїх місць. Теодор пішов за служницею, яка ввічливо сказала йому:
- Я проведу Вас у Вашу спальню. І скажіть, чи потрібно відвести ваш екіпаж у стайню?
- Ах, так, будь ласка, будьте такі люб'язні.
- До речі, а де кучер? Йому також належить кімната.
- З ним все гаразд. Він вже пішов і повернеться в особняку тільки завтра.
- Добре, тоді я просто подбаю про вашу команду.
Генріхова резиденція була досить великою, але вона нічим не відрізнялася від відомих королівських палаців і Башней Магії. Перекинувшись ще кількома словами з покоївкою, Тео нарешті дістався до своєї спальні.
- Я піду. Якщо вам щось знадобиться - просто дрейніть за цей шнур, — сказала покоївка, після чого зачинила двері.
Залишившись сам, Тео відразу впав на ліжко. Подорож у кареті справді його замучила.
Навіть за найкоротшою відстанню не слід забувати, що мова йде про гірські перевала і виття, а не рівною асфальтованої дороги. Хоч би якою була карета, її колеса все одно будуть трястися від їзди по нерівній поверхні. Таким чином, за останні кілька днів Тео так штовхав і не виспався. Крім того, у нього з’явилась морська хвороба і запаморочення.
Але результати були варті того.
- Але я й не думав, що побачу книжку Хмарів.
Фактично, у минулому Тео вже стикався з цією книжкою.
Звичайно, він не бачив оригінала, а рукописний клікат у Білій Башні. Проте символи і малюнки були занадто складними, частина манускрипту була переписана з помилками, а в словах містилася стільки шифрів, що більша половина тексту ставала незрозумілою. Але як щодо цього разу?
- Що ж, потрібно разок спробувати.
Тео поставив перед собою мету досягти 98% розуміння до того, як він досягне Мелтора. Коли він подумав про це, то розгорнув книжку.
- Якщо я не здамся, то обов'язково це зроблю!
Але ось, рівно 30 хвилин потому...
- Що таке...?
Він добре все це пам'ятав. У ній містилися формули та описи високого рівня складності, а також процеси магічного контролю, в яких неможливо було допускати жодної помилки. Теорія була тісно переплетена з потребою володіння практичним досвідом, а тому Теодору важко було зрозуміти написане навіть на 7-му Колосі.
Тим не менш, Тео кілька разів відкрив і закрив « Книгу Хлаків» дивлячись на неї спантеличеним поглядом. І це було не тому, що оригінал виявився занадто складним, а навпаки.
- Чому вона так легко читається?
Його початкове розуміння становило 32%, але тепер воно підскочило до 97 відсотків. Щоб подолати поріг у 98%, Теодору потрібно було лише прочитати його один-два рази. Це був великий успіх, але Тео відчував якусь пастку. Він працював з цією книгою менше полудня, але його розуміння вже становило 97%? Це було занадто добре, щоб бути правдою.
Усі незнайомі терміни стали йому відомі, а складні формули перетворилися на прості арифметичні операції. Це було схоже на те, що боги поділилися з ним своїми знаннями.
- Почекайте, боги?
У цей момент Теодор згадав про Мешку Айолоса, в якому містилася божественна сила вітру. Що, якщо цей артефакт підняв не тільки його близькість до вітру, але й розуміння магії вітрів? Це була лише недостовірна гіпотеза, але за обставин тільки вона могла хоч якось пояснити те що відбувається.
Окрім таланту, кожен маг мав свою схильність до певного магічного атрибута. Теодор мав дуже скромні здібності до магії вітру, але з Мешком Айолосом вони стали більш ніж достатніми.
Однак Тео лише похитав головою і простягнув руку.
- Що б я про це не думав, поки що це лише припущення. Думаю, швидше буде запитати про це залучену сторону.
Критерій для поглинання книги - це 95% розуміння, і в випадку з "Кнігою Хмарів" ця вимога вже була виконана.
Спочатку Тео очікував від цього примірника багато чого, але тепер він був сповнений глибоких підозр.
– Ешь.
- Хр-м-му, нарешті якістьна їжа.
Обжерливість прокинуться ще в той момент, коли відчула "Книгу Хлаків" і тепер з готовністю простягнуло свій язик.
Чвяк.
Магічна книга, яка мала лише дві копії на всьому континенті, зникла.
Ви поглинули книжку Хмарів.
Ваше розуміння книги дуже високе.
Ваша майстерність у використанні магії вітру значно зросла.
Близькість до вітру знаходиться на максимальному дозволеному значенні. За компенсацією користувач отримає додаткове збільшення майстерності у використанні магії вітру.
Ви набули знання, пов'язані з « сетеорологією ».
Поглинута оригінальна книга.
Перевіряє можливість синхронізації з об' єктом « Хіткліфф »... Рівень синхронізації відповідний.
Хіткліфф схвалив ваш запит і прийняв духовний зв’язок.
Починається синхронізація.
У ліжку Теодор відчув, як на його очі опускається завіса темряви. Його розум не міг протистояти від'єднанню свідомості і один за іншим Теодора почали покидати його почуття. Озираючись назад, пройшло досить багато часу з того часу, як він випробував Синхронізацію. Автори нещодавно з'їденими його оригінальними книжками були справжніми монстрами, які відмовилися від Синхронізації.
Звичайно, колишній Майстер Вежі теж не був одним з звичайних речей.
На кінець усміхнувшись, Тео відчув, як свідомість остаточно покинула його.
***
Він не знав, як і коли прийшов в себе. Тео просто відкрив очі і побачив перед собою небо. Знаючи, що на хмарах лежить саме той простір, Теодор зрозумів, наскільки чужими були його образи. Можливо, ці хмари були всього лиш безлічі водяної пари. А може, вони мали якісь сподівання і мрії?
А потім позаду Теодора пролунав гучний голос:
- Я вдячний за таку високу оцінку, але ти дієш злегка неввічливо, молодший.
Теодор повернувся на голос і побачив чоловіка середніх років в білій мантії.
Коли було встановлено синхронізацію, його думки були повністю відкритими для протилежної сторони.
Теодор нарешті згадав, навіщо він тут, і поспішно вклонився.
- Приношу свої вибачення.
- Гаразд, все гаразд. У будь-якому разі, я - мертва людина, а ти мій колега, маг. Тобі не обов’язково так формально поводитися.
— Як скажете, старший відповів Тео, подивившись на чоловіка, який стояв перед ним.
Хіткліфф був майстром Білої Вежі. За життя він був великим магом 8-го кола, а його репутація продовжувала жити і досі. Хай Хіткліф покинув Магічне повідомлення, але він все ще був одним з великих майстрів, якими Мелтор дійсно пишався.
Але коли Теодор сказав йому про це, Хіткліфф лише посміхнувся і махнув рукою.
– Ты... Ти досить красномовний. Я навіть не думав, що по смерті отримаю такі слова. Я знаю, що ця слава тепер провалилася, але звучить все одно непогано.
За чутками, Гіткліфф був відомим палієм життя і тому він почухав голову, ніби не звик до такої похвали, після чого присів поруч з Теодором. На відміну від непроникного Орти з його маскою і холодною атмосферою, Гіткліф уражав людину, яка в мить могла зблизитися з першим зустрічним.
– Добре! Радій, молодший. Я дам тобі три відповіді.
– А-а?
- Твоя перша відповідь я вже знаю, так що на нього спершу відповім.
Теодор швидко згадав те, про що думав, перш ніж з'їв книжку Хмарів. Його мучили певні сумніви, але екс-Мастер Білої башти дійсно знав відповідь.
- Як ти вже знаєш, божественна сила і магія відкидають один одного, тому ти не можеш зрозуміти, як вона впливає на мага. Я прав? - Хіткліфф почав говорити, веселившись.
– ... Так, все так.
- Перш ніж я почну пояснювати, тобі потрібно зрозуміти ось що. Божественна сила — це форма кола, яка є одним з кінцевих пунктів призначення для кожного мага. Це сила, яка може забезпечити матеріальний світ необмеженими можливостями.
Божественність — це втілення цього матеріального світу. Їхні сили були настільки великими, що навіть відбирали демонів з космосу. Після закінчення Епохи міфів їхні сліди зникли, але протягом тисяч років вони продовжували впливати на цей світ.
Магія наслідував цю силу.
- Кругом, якими володіють маги, дуже поступаються божественної сили, але в чому вони схожі, а саме у здатності контролювати процеси матеріального світу. Різниця всього лише в масштабах і могутності. Якщо порівняти можливості божества і силу, яку може виявити маг 8-го кола, то різниця між ними буде приблизно в три тисячі разів.
– Три тисячі разів...
- Я зовсім не перебільшую, молодший. Навіть серце дракона, яке за своєю енергоємністю набагато перевищує коло, в десять разів менш потужне, ніж повноцінна божественність. Божественна сила — це вища влада, яка може керувати матеріальним світом.
Хіткліфф пильно подивився на Теодора своїми яскраво-зеленими очима, після чого продовжив:
- І в тобі є остаткові сили відразу двох божеств. Одного з них звуть Айолосом, вірно? Бог вітру... Ця божественність неповна, але вона все ще дуже допомагає тобі. Як тільки ти досягнеш 9-го кола, то зможеш дивитися крізь нього; ти побачиш все, починаючи від основних принципів.
На цьому володар вітру і колишній Майстер Білої Вежі закінчив своє пояснення.
- Отже, давай перейдемо до другого питання. Твоє серце готове почути відповідь на нього?
– ... Про що ви говорите? - Перепитав порядком стурбований Теодор, побачивши дивний вираз обличчя Хіткліффа.
Що він збирався сказати Теодору?
Тео почав терпеливо чекати, і Хіткліфф нарешті заговорив:
– Ты... Ти знаєш, що скоро помреш?