Глава 234 — Старий книгарень Генріх (Часть 2).
Генріх був вражений таким несподіваним збігом обставин, але перш ніж ставити запитання, він вирішив позбутися Брамса.
Все ще непритомний виконт, що постраждав від Запечатування Колоів був занадто масивним, і тому його врешті-решт витягли та повикидали на вулицю, наче мішок з сміттям. Тепер, коли Брамс більше не був чарівником, його становище очевидно серйозно постраждає.
У всякому разі, Теодора і Генріха це вже не стосувалося.
Дзинь.
Перед Теодором було поставлено чашку чаю, і в ніс мага вдарив приємний аромат трав’яного напою. Після того, як Генріх приніс дві чашки чаю ручної гостини, вони нарешті заговорили серйозно.
- Отже, що привело Вас до цього старого?
У минулому Генріх був членом королівського двору, але про це мало хто знав. Проте він обірвав усі свої зв'язки і тепер нічим не міг допомогти зацікавленим у політиці. Отже, лише одна причина чому Теодор Міллер міг сказати це.
Тео теж це добре розумів, а тому сказав прямо:
- Можливо, ви вже здогадалися, але я дуже зацікавлений колекцією пана Генріха.
- Так, якщо мені не змінить пам'ять, адже ви також купували на підпільному аукціоні виключно книги.
Генріх думав про це знову, і тому вважав такі дії дещо дивними. Будь то оригінална копія або клікат, у Мелторі магічних книг було збутком. Тим не менш, Теодор вклав величезну кількість грошей у закупку книг на аукціоні. Чи цей молодий чоловік був колекціонером? Чи він робив це лише з цікавості?
З цікавості й обережно подивившись на Теодора Міллера, Генріхові очі були бриті. Проте Генріх не міг відповісти правильно, оскільки не знав про існування обжерливості.
- Спершу я хотів би дещо спитати, — сказав старий книжковий маніяк.
Теодор не був схожий на Брамса, але за довге життя Генріх мав дуже упереджене ставлення до людей.
- Ви, мабуть, будете люб'язно діяти. Але врешті-решт попросіть книжку за те, що я врятував своє життя?
– А-а? Я не збираюся цього робити.
- Зі мною можете бути чесним. Якщо Ви хочете щось з моєї бібліотеки, просто візьміть це.
Теодор відразу почав заперечувати таке припущення, але Генріх йому не повірив. Ні, старий вже втомився від усього цього. Він навіть не думав, що його захоплення як наукового колекціонування книжок призведе до того, щоб його почнуть прямо-таки переслідувати.
Генріх стомився від чарівників, які приходили за книжками і погрози його життя прямо посеред білого дня. Отже, якщо Теодор попросить книгу, то Генріх просто віддасть її. Однак Тео не був таким безсердечним.
- Хіба маг може так зневажати того, хто прагне мудрості? Якби я хотів чогось подібного, то просто чекав би, поки Брамс вас уб'є, а потім розправився б і з ним.
– Ну...
Це було справжньою правдою. Поки Теодор спокійно пояснював свою позицію, Генріх мовчав. Він був старою людиною, яка зовсім не вмів битися. Пам’ять про те, як йому погрожували, все ще переповнила його тіло.
- Ви дозволили мені купити кілька книжок під час торгівлі на підпільному аукціоні, тому я давно думав про те, щоб Вам подякувати. Проте, якби не деякі події, я навіть не знаю, коли б ми з Вами зустрілися, — спокійно додав Тео.
Генріх поступово почав заспокоюватися і його обличчя почервоніло. Може, у похилому віці він став занадто цинічним?
- Кхм-кгм, мої слова були занадто безсоромними. Будь ласка, сприйми це як звичайний старий дурня - ерзаючи на місці вибачився старий книжковий маніяк.
- А хіба Ви щось говорили? - Потиснув плечима Тео, після чого зробив ковток чаю і продовжив говорити. Сер Генріх, я знаю, що Вас цікавлять книги з багатьох областей і сфер.
- Так, моя цікавість не обмежується тільки до поточної епохи. У мене є тільки гроші, тому моє хобі - читати цікаві книжки.
- Вас також повинні цікавити книжки зі сходу?
- Кхм?
У зв’язку зі сходом на Схід очі Генріха широко відчинилися. Про існування східного континенту вже давно відомо, але подорожувати за океан і далі було досить важко. Тому інформація про східну культуру не часто потрапляла на захід.
Генріх намагався відновити своє самовладання, але Теодор вже встиг зафіксувати його реакцію. І ось, старий кілька разів кашляв, після чого відповів:
- Хм, вони мене цікавлять, але... Не так просто отримати правильно перекладені книги. Інтерпретація одного і тих же слів різниться, до того ж є безліч діалектів, які зрозумілі далеко не всім...
- Будь ласка, перш ніж відповісти, подивіться на це.
Теодор зрозумів побоювання старого книжкового маніяка і поспішно витягнув магічну книжку. Це була одна з книг, які він перевів під час свого перебування в особняку Беков.
Оригінал вже був з'їдений, але примірник із перекладом, який він здійснив в процесі збільшення свого розуміння, все ще залишився недоторканим. Цю книжку було інтерпретовано Теодором, який успадковував спогади та мовні навички Лі Юнсуна. І результат не міг зрівнятися з жодним завуальованим перекладачем.
Скептично настроєний Генріх взяв книжку. Тим не менш, занурившись в її вміст, незабаром він навіть забув як моргати.
« Добре. Все, як я і думав, - сумно посміхнувся Тео, відчуваючи, що це успіх.
Розмова між двома особами не поновлювалася, поки вже не охололо вміст чашок.
***
Пройшов час.
- Ох, приношу свої вибачення. Цей старий вже вдруге так грубо повівся зі своїм гостем...
Генріх прочитав книжку до середини і тільки тоді, коли дійшов дійсно важкого матеріалу, згадав, що зовсім забув про Теодора.
Цей гість... Хіба він не був найвідомішим героєм на континенті? Проте Генріх забув про правила пристойності. Якщо настрій Теодора Міллера погіршиться, він сам буде винен.
Однак Тео лише енергійно похитав головою і відповів:
- Ні, не вибачайся. Я сам хотів, щоб Ви ознайомилися з цією книгою. Краще скажіть, як вам переклад?
- О, переклад? Він чудовий! - Потрушивши магічну книгу, розсипався у похвалах Генріха.
Така поведінка була характерною лише для тих, хто щиро любив книжки.
- Я не знаю, що за талановитий вчений переклав цю книжку, але він чудово володіє китайською мовою. Я б навіть повірив, що він один з місцевих. Мати перекладати прислів'я, діалекти та дивні ідіоми... Цю книгу легко прочитає навіть людина, яка нічого не сенсує в магії.
Через таку похвалу Тео сором’язливо почухав свій ніс. Генріх не затаїв очей, і на його чола відразу полізли очі старших чоловіків. Невже цей молодий майстер оволодів заморською мовою і знанням...?
— Так, ви правильно здогадалися, — кивнув Тео з запитанням старого колекціонера.
– Боже... Скільки разів мені доведеться ще за сьогодні здивуватися?
Теодор цілком розумів замішання Генріха.
Китайська мова повністю відрізнялася від офіційної мови західного континенту. Щоб компенсувати цю різницю, потрібно було багато часу, досліджень і талантів. Щось подібне просто не могло бути характерним тому, кому ще не виповнилося й тридцяти років.
Як Теодор зміг зламати два мовні бар’єри і перекласти професійну літературу без будь - яких помилок? Рівень його роботи був навіть вищий, ніж у деяких вчених-східників з академічних кіл.
І Теодор дійсно не був би на це здатний, якби не Лі Юнсун.
- Я хочу ще щось вам сказати, — сказав Тео, показавши здивованому Генріху десять пальців, - у мене є десятки таких книжок.
- Хо-хо, — посміхнувся старий книжковий маньяк, зрозумівши наміри Теодора, – хочете обмін?
- Саме так.
- Що ж, це непоганий варіант. Заміна старих книг новими... Так звучить спокусливо, — сказав Генріх і запропонував Теодору піти за ним.
Підійшовши до масивної книжкової шафи, старий узяв з кута полиці одну з книжок. Роздався тихий скрип, і кілька стелажів повільно від'їхали в бік, обнаживши позаду себе секретну кімнату. Саме тут була справжня колекція книг старого колекціонера з Сіпото.
— Це може видатися надмірним, але непрохані гості так просто не знайдуть цього місця, — пояснив Генріх у таємній бібліотеці. Кожна книжка коштувала щонайменше 100 золотих доларів, і тому Генріх не хотів мати їх на увазі.
Це збірка поезії одного легендарного барда з його підписом, а також безліч інших оригінальних книг. Серед них була і « Книга Хлаков», яку так хотів дістати Виконт Брамс.
- Пан Теодор повинен був про неї чути.
— Так, — кивнув Тео, дивлячись на магічну книгу, яку витягнув Генріх. У неї була біла обкладинка з невідомого матеріалу.
"Книга Хмарів"... Книга, написана попереднім Майстром Білою Вежею".
Прості чари стали широко відомими завдяки Орті, але корінням Білої вежі завжди була магія вітру. І однією з знакових фігур у цій області був її попередній майстер, який досяг піку в метеорологічній магії і маніпулював кліматом.
- Так, є навіть одна кумедна історія про сніг, який випав посеред пустелі і як були висушені десятки кілометрів берегової лінії. Саме ця мудрість містить цю магічну книгу. Не дивно, що хтось на зразок Брамса так прагнув її дістати.
- Я чув, що у неї немає жодного дубліка?
- Верно. З якоїсь причини на цю книгу не працює магія дублювання. Дехто навіть вважає, що « Книга Хмарів » — це гримуар.
Коли Тео дивився на білу книжку, то не міг стриматися від думки про безглуздість таких людей. Будь - хто, кому довелося побачити справжній гримуар, повинен називати їх першою погубленою книгою.
Теодору ж довелося побувати в зловісному і бездонному пеклі, створеному гримуаром, а тому він розумів це краще, ніж будь-хто інший.
Після того, як він закінчив розглядати обкладинку книги, то звичайно поклав на неї свою ліву руку.
"Оцінка"
"Книга Хмарів"
Вона пояснює, що клімат, атмосферний тиск та погодні явища є правильними.
Автор, якого раніше називали Майстра Білої вежі Мелтора, пішов у відставку і відправився бродити по континенту, спостерігаючи за погодою. Через кілька десятиліть ретельних досліджень він досяг рівня, за допомогою якого міг відтворити майже всі погодні явища.
* Клас книги: дорогоцінна.
* Якщо людина поглинеться, то це дуже підвищить близькість до вітру.
* Якщо ви поглинете все це, то отримаєте знання про « метеорологію».
* У цій книжці фіксується наявність підказок до заклинання "Супер'яча". Щоб навчитися цієї магії, Ви повинні мати принаймні 8-им Колом або ж бути максимальною близькість з вітром.
Існувала всім відома приказка про бісеру і свинях, але ця книга виходила за рамки простого бісера, стаючи справжнім діамантом. Проліставши кілька сторінок, Тео зрозумів, що проблема і глибина мудрості цієї книги цілком подібні до просторової магії.
«... Чудово. Недарма я приїхав до Сіпото".
Звичайно, не всі книжки були схожі на книжку « Книгу Хмарів ». Тим не менш, Теодор не міг посміхнутися. Він добре розумів цінність цього видання, усю свою молодість провівши в бібліотеці і ставлячи набагато ліпше обізнаним у цьому питанні після того, як скорився Обжерству сотні книжок.
Це була таємна бібліотека Генріха... І її книгарні полиці, які вишикувалися вздовж просторого кабінету, висточали смачний аромат.
— Пане Генріхе, — сказав Тео, показуючи на « Книгу Хлаків », — Ви не заперечуєте, якщо ми почнемо з неї?
( Примітка перекладача: « Суперчачість» — це метеорологічний термін, який вказує на тип грозової хмари, що характеризується повітряним потоком середнього масштабу. Супер'ячники можуть мати перед собою понад 32 кілометри фронту і бути дуже небезпечними.