Розділ 132 — Поєдинок ставок (Часть 2).
Більшість відвідувачів, які відвідували головні пам’ятки Карґасу, підпільні аукціони Сіпото, часто залишали місто в той самий час.
Саме в цьому була одна з причин, чому аукціони були розташовані у прикордонному місті. Завдяки цьому учасники могли швидше повернутися додому, ніж було дозволено. Незалежно від того, наскільки добре працювали прикордонники, вони не могли переслідувати іноземців з інших країн за межами кордону. Це давало влада Каргаса сильне виправдання закривати очі на цей тіньовий бізнес.
Але цього року до звичного графіку додано ще три дні. Це сталося через те, що агент Компанії Оркус і невідомий молодий чоловік поставили все місто на вуха, оголосивши про « поєдинку ставок ». Навіть заможні гості та видатні люди з різних країн виявили зацікавлення цим.
- Поодинок? Коли востаннє таке було?
- Здається, років п'ять тому, коли Герцог Солдон кинув виклик королю найманців і виграв еліксир.
- Точно-то, було справу.
- Цього разу одна із сторін – агент Компанії Оркус. Буде весело.
Невеликий шум, який почався в аукціонному будинку, поширився по всьому Сіпото.
Дехто насміхався з безумства й божевілля молодого чоловіка, тоді як інші робили ставки на поєдинок у надії зірвати їжу. Результат був передречений з самого початку, а тому ті, хто поставили на перемогу Компанії Оркус, розуміли, що виграш буде невеликим.
А через три дні настав довгожданий день бою. Місцем його проведення був центральний аукціонний будинок. Кількість присутніх значно зменшилась в порівнянні з днями проведення аукціонів, але цей захід все одно вирішив відвідати величезну кількість людей.
Тим, хто мав гроші, владу та жінок, бракувало лише гострих відчуттів. Тому вони прийшли сюди насолодитися видом стіп людської крові.
Деякі з них повністю обговорювали ситуацію.
- ...! Людина в чорній броні, що стоїть біля агента Ісака, є той найвідоміший чорний Рицар!
Саме так і було. Тіло Чорного Рицаря було повністю заковане в чорні обладунки так, що не було видно ні шматка його шкіри. Це було настільки страшно, що дехто з них не наважувався покидати його. Чорний Рицар гордо стояв поруч з Ісаком, який сидів на розкішному стільці. Якби Чорний Рицар стояв у палаці або особняку, його можна було б порахувати за статую.
Натовп високо оцінював цього воїна.
- Від нього так і віє гідністю.
- Не бачу на ньому жодного вразливого місця.
– ... Може це всього лише мої фантазії, але мені здається, що він не живий.
Одні люди оцінювали його можливості і що панує навколо Чорного Лицаря атмосферу, інші просто базікали...
- Хотіла б я побачити його без зброї. Ніщо не сумніватиметься, що його обличчя теж виявиться красивим і буде відповідати йому.
- Графиня Дейл, немає ніяких гарантій, що Чорний Рицар — чоловік. Можливо, це жінка.
- Жінка зростання вище 190 см?
- Кажуть, що у південних варварів такий ріст цілком прийнятний для жінок.
- О, господи! Справді?
Вони обговорювали його зовнішність, тіло і походження. Це могло здаватися трохи незручно, але чорний Рицар стояв біля свого пана абсолютно мовчки. Цей тишин був немов палача, який чекав наказу на смертельний удар.
За їхніми словами, він убив двох вугор одним змахом свого меча. А ще ходили чутки, що він міг ударом кулака проломити скелю. Крім того, дехто стверджував, що Чорний Рицар був воїном і послав сотні своїх ворогів на той світ.
І всі ці чутки були правдою. Поглянувши на свого Чорного Ріцаря, Ісак посміхнувся. Його воїн справді був досить сильний, щоб одним ударом вбити граму, розбити кам'яну брилу і знищити сотні ворогів. Список жахливих речей, які він зробив, був справді великим. Ті, хто виходив на війну з ним, мали розуміти, що самі кладуть свою голову на ешафот.
А потім до вуха Ісака дійшов чийсь крик:
- Він іде! Той хлопець!
« Він, здається, знайшов воїна» — посміхнувся Ісак, подивившись на шум.
Агент Компанії Оркус був повністю упевнений у своєму Чорному Рицарі, а також він хотів на власні очі побачити, як помре цей зазнаний претендент. Звичайно, він не міг вбити свого опонента прямо тут, але це було б цілком можливо за межами Сіпото. Від цієї думки потемніли очі Ісака, і він повернувся до Теодора.
Теодор без найменшого поштовху зустрівся поглядом з агентом Оркуса і сказав:
- Три дні пройшло, агент Ісак.
– ... Ти не втік. У тебе справжній талант, якщо ти зміг здивувати мене більше, ніж один раз.
- Це не останній сюрприз, який Вас чекає.
- Ні, молодий чоловік. На цьому якраз все і закінчиться.
Тон Ісака був байдужий. Йому все одно, про що говорила друга сторона. Для нього Теодор та його супутники були вже мертві. Агент Оркуса рве голови ідіота, який прийняв пропозицію битися за нього, а потім закопує живцем і самого наглеца.
Секундант відчув гнітючу атмосферу і, зробивши крок назад, запитав:
- Ч-що ж, тоді через дві хвилини будемо починати. Агент Ісаак, Ваш воїн – Чорний Рыцарь, вірно?
– Да.
- Я розумію. Тоді хто ваш воїн, Тео?
- Твій вихід, капітан Рендольф.
– ... Ох, мене знову чекає порція страждань під початок молодого пана. Я сподіваюся, цього разу ти не плануєш зменшити ціну вдвічі?
Обличчя і тіло чоловіка з золотим волоссям були повністю покриті шрамами, які свідчили про те, що він жив зовсім не легким життям. Два фальчиона на його поясі м’яко поблювали в шкіряних ножнах. Це були ті самі клинки, які він отримав під час своєї пригоди з Теодором в Баронстві Міллерів. Два його карих очі, дикі, наче у вовка, наскволи Чорнорицаря.
Тим не менш, Чорний Рицар ніколи не зреагував на цей кривавий намір.
- Мій супротивник - та жинка? Який дивний хлопець.
- Ах, це Ви воїн? Як Вас звати? — запитав секундант.
- Ох, вибачте. Мене звуть Рендольф Кловіс. Я - воїн, який наймає цього молодого пана.
- Дякую.
Підтвердивши характер обох воїнів, секундант почав пояснювати правила бою.
Військові, які беруть участь у торгових загонах, братимуть участь в поєдинку доти, доки один з них не зможе битися. Воїни були мечами в торговому розумінні цього слова.
І ось два претенденти, кожен з яких вважав, що його воїн сильніший, розташувалися на своїх місцях у залі.
Від центру вільної площі залу до кутів було близько 30 метрів, тому діаметр арени становив 60м. Умілий списносець міг досягти ударної позиції всього за 2-3 кроки. Іншими словами на цій арені не було місця, щоб навіть перевести дихання.
- Це моє улюблене місце. Тут дешево, порівняно з Колізею в Андрасі, і водночас настільки замкнуто, що не втекти.
– ...
На відміну від Рендольфа, який скинувся, наче звір, Чорний Рицар мовчки витягнув свій меч.
– ... Ти?
Рицар був як штучний. І ось Рендольф відчув щось дивне в цій фігурі, і його брови здригнулися. Найменник ніколи раніше не зустрічав Чорно-Prifer, але його рухи здавалися йому знайомими. Справа була не в техніці і не у копальні. У Чорному Рицарі було щось таке, що змушувало найманця відчувати дискомфорт.
Крім того, лицар дійсно був абсолютно несприйнятливим до вбивств Рендольфа. Кожен мечник мав таку здатність. А думка Рендольфа була достатньою, щоб навіть майстер меча напружився і міцніше стиснув свій клинок.
Жодна жива людина не могла б залишатися байдужою до такого впливу.
Но...
- Можливо...
Рендольф закрався у голову підозрою, і він обговорив свої почуття. Коли найманець зосереджувався на розподілі аури навколо себе, його слух давав можливість почути навіть звук голки, що впала на пісок.
І ось, його почуття обернулися до межі, але Рендольф не почув, щоб Чорний Рицар дихав. Не було ні найменших ознак вдихів, ні видихів чи навіть затаного дихання.
Тепер Рендольф був на 100% впевнений у справжній особистості Чорно-Ріцаря.
- Молодий пане, це через "цего"?
– ... Він не жити, вірно?
Рендольф спілкувався з Тео за допомогою скручених Голосів, які дозволяли таємно передавати звуки манами через безшумні вібрації. Як тільки Теодор почув ці слова, його обличчя застигло і він надіслав відповідь магічним повідомленням.
Під час зіткнення зі Старим Лічем Рендольф бився з неживою людиною, яку він створив із трупа свого предка. Той воїн не ставився до вищого становища, і він не був « лицарем смерті », а навіть був дуже сильний.
Таким чином, перед Теодором з'явилося два варіанти подальшого розвитку подій. Тео міг зустрітися в бій і докорити лицарю смерті, який стояв перед Рендольфом. У разі успіху він зможе спробувати довести, що Компанія Оркус займається чорною магією.
Однак такий метод був надто небезпечним. Якщо б вони не змогли перемогти Чорно-Ріцаря, то агент Оркуса і сам Чорний Рицар, ймовірно, втекли б з Каргасу. І тоді Компанія Оркус використала би всю свою силу, щоб приховатися та помститися.
« Що ж мені робити? Що краще зробити в цій ситуації?», - відчайдушно почав думати Тео.
До початку бою залишалося менше хвилини. Коли Теодору було важко зрозуміти, що́ він думає про себе, йому потрібно було покладатися на свою інтуїцію. Чекати і вірити у перемогу Рендольфа, чи разом перемогти лицаря смерті та викрити агента Ісака?
Однак усі муки Тео розвів голос самого Рендольфа.
- Ну ось, я знову потрапив. Що ж, я погодився на все ще коли ти розповів мені про мою сестру.
- Рендольф...
- Ні, все гаразд. Я зобов'язаний молодому пану, і таким чином я зможу відплати за колишні приниження.
Фальчиони Рендолфа покинули ножини, які висять у нього на поясі. Синя аура потекла в краї леза, наче клики звіра, які наклали ворога на шию. І ця жахлива аура була неперевершеною з минулого року! Незважаючи на велику дистанцію між ними, Тео відразу почала покакати шию.
Це було попередження від його шостого почуття!
"Тільки не кажіть мені, що Рендольф вже...!"
Але ще до того, як Тео дійшов кінця думки, прапор у руці секунданта опустився на землю і став сигналом для бою.
Прямо зараз повинен був початися танець смерті, який не зупиниться ні на мить, поки один з них не буде переможений.
Як тільки дуель почав, мечі Рендольфа мітилися вперед, як блискавки.
Фсу-у-о-ву!
Дві сині смуги розірвали простір, наче маслом, і з неймовірною швидкістю опинилися прямо перед Чорним Лицарем.
Рухи Рендольфа були жахливо швидкими. Навіть зачарований зір Теодора, який був вищим за аури, не міг слідкувати за тим, що робив найманець. Протягом усього минулого року сила Рендольфа зростала, а швидкість його блискавичного меча вже була близько швидкості світла.
Але Чорний Рицар не запаникував і просто помахнув своїм дворучним мечем.
Вжу-у-ву-о!
Його меч покривала безбарвна аура, тиск якої викривляв саму атмосферу. Важливішим було не швидкість, а безконечна руйнівна сила цього меча.
Якщо Рендольф мав блискавку, то клинок Чорного Рицаря був схожий на зсув. Сильний меч проти швидких мечів...
І як тільки вони зіткнулися, пролунав гучний вибух.