Глава 53 — Голоси, які кличуть його (Часть 2).
Мелторова залізна структура дуже відрізнялася від інших королів. Королівство Мелтор було засноване великим чарівником і процвітало завдяки магії. На даний момент центром національної влади вважалися башти магії.
Отже, палаци були просто хоронителями багатства і статусу. Справжня влада в королівстві була зосереджена на руках старших магів. Звичайно, родина королівської родини піднялася на трон завдяки підтримці башт магії.
Наприклад, Майстра Красної Вежі та Майстер Синей башти вважалися більш високоранговими, ніж інші майстри башт. Ніхто не міг перевершити їх за чином, хіба що самого короля. Іншими словами, Теодор був викликаний трьома чоловіками на вершині влади в Королівстві Мелтор.
Після розмови зі старійшиною Шуґелем Теодор негайно повідомив про це родині. Інвентар не мав жодних клопотів з збиранням багажу, але йому треба було попрощатися зі своєю сім’єю.
– ... Власне, ось що трапилося, а тому я повинен негайно повернутися до столиці.
Коли він розповів членам своєї сім’ї про ці новини, на їхніх обличчях з'явилися порожні вирази. Його Величність і два майстри бешт...? Це було дуже важливим для сім’ї, яка володіла лише маленьким селом. Першим згадався його батько Деніс, тоді як мати була зайнята піклуванням про свого молодшого брата.
– Так... Якщо вас покликав Його Величність, то нехай не бариться!
Він думав, що Тео залишиться на кілька днів, але ось, пішов несподіваний наказ повернутися. Це призвело до серйозної атмосфери в його домі. Деніс, будучи сільським палацом, нічого не зробив крім того, що успадкував свій титул.
Деніс підійшов до свого сина, який став набагато більшим за нього і сказав:
- Тео, в майбутньому ти повинен жити заради себе.
- ...А?
- У минулому я думав по-іншому. Але ми були сліпі. Я, як і жителі села, поклав на тебе занадто багато очікувань... Ми чекали, що ти станеш важливою людиною і збільшиш добробут цього села.
Теодор намагався щось сказати, але не зміг.
Він ніколи не вважав, що їхні очікування безглузді або дратівливі. Він вважав, що може стати особливою і видатною людиною. Саме через них він вирішив піти до Академії Бергена, яка була далеко від його будинку.
Але інколи це було тягарем. Були дні, коли він не хотів повертатися додому і виглядати жалюгідним, а тому змушував свої ноги рухатися вперед.
Тепер він відчув, що його розв’язав вузол.
- Якби не ти, то цього села б більше не існувало. Ні, більше того, з грошима, які ти дав нам, хворі та бідні зможуть провести теплу зиму. Принаймні, тепер ти набагато більша людина ніж усе наше маленьке Баронство Міллерів.
– ... Отец.
- Отже, я з нетерпінням чекаю цього. Піди до потрібної точки і повертайся, коли захочеш відпочити. Цього буде достатньо для нас.
Ладонь його батька була гарячою.
Замість того, щоб відповісти, Тео зміг тільки кивнути. У своєму серці він завжди думав, що є сам, але тепер його батько поділив з ним цей біль.
Те саме стосувалося і його матері, яка проговорила:
- Твій батько вже сказав все, що я сама хотіла сказати тобі. Деннис, і коли тільки до тебе все це дійшло? Ти так казав, ніби просвіт знизився тільки сьогодні.
- Кха-кха! - Закаштував Деніс, почувши слова своєї дружини.
Його мати поцікавилась батьком і посміхнулась, обняла Теодора.
- Тобі не треба бути великою людиною і заходити надто далеко. Бережи себе і будь здоровим. І будь ласка, пам'ятай, що з тих пір як ти народився, ми мріяли тільки про те, щоб наш син виріс хорошою людиною.
– ... Так, я буду пам'ятати про це.
– І ця Сильвія... Мені вона подобається.
Зрештою, вона поцілувала його в щоку і знову обняла свого молодшого сина. Дитина, яку звали Лео, помахала маленькими пестощами своєму значно більшому братові. Коли Тео взяв ці маленькі ручки, він подумав про те, ким хоче його бачити, коли той стане старшим. Магом або лицарем... А може, він просто хоче стати фермером.
Тео вийшов зі свого дому, переповнений сподіваннями на той день. Прийшов час повернутися у великий світ.
- Що, вже збираєшся, молодий пане? - звернувся до нього чоловік, який притулився до стіни будинку.
– ... Рендольф.
- Ми теж скоро йдемо. Я хотів попрощатися до того, як ти підеш.
Рендольф поправив два клинка, звисаючи з пояса, і насмішним тоном додав:
- Звичайно, це ганьба з 200 золотими, але час для молодого пана був дуже веселим. Якщо захочеш найняти мене наступного разу, то я погоджуся на половину вартості.
- А може, плата буде менше половини вартості?
- Ах ти гнилий наймач! Але щоб мене обманути двічі? Ха!
З цими словами він пішов своєю звичайною легкою ходою.
Рендольф поставив своє життя на леза своїх мечів і часто спокушував долю, заходячи в небезпечні місця. Йому це подобалось і, можливо, життя найманця було більше підходящим до нього, ніж доля нащадка воїна.
« Колись я знову зустрінуся з ним», — подумав Тео і розвернувся в протилежному напрямку.
Двоє чоловіків пішли кожен у свою сторону, але вони обидва сподівалися коли-небудь побачитися знову.
***
- Добре, ви готові? - Поглянув на них старійшина Шугель, закінчуючи малювати магічне коло в околиці села.
– Да.
- Готова.
Обидва чоловіки без вагань кивнули. Тео попрощався зі своєю сім’єю, і Сільвія швидко закінчила свої приготування.
Запевнившись, що все гаразд, Шугель повільно кивнув і звернувся до інспектора, який прибув разом з ним.
- Ми повертаємося до столиці. Навчіть остаткову чорну магію і по поверненню повідомте про це Магічному товариству.
- Буде зроблено!
– Що ж... Тоді ми пішли.
Коли він закінчив говорити, піднялася хвиля магічної сили.
Вшу-у-ву-о!
Біле волосся Шугеля і навіть його борода були вкинуті вгору потужним потоком енергії. Це відрізнялося від важкої магічної сили Теодора і холоду Сильвію. Магічна сила прайм-мага, який все своє життя взаємодіє зі стихією вітру, наповнювала оточення, наче справжня буря, а магічне коло, намальоване на землі, засяяв срібним кольором.
З'явилася туман, і простір навколо них почав підрогати.
- Затримайте дихання... - Від голосу Едуарда Шугеля.
Незважаючи на те, що він говорив чітко, то звукові хвилі не передавалися належним чином. Це стало наслідком спотворення простору всередині магічного кола.
Тео і Сильвія одночасно затримали подих. Прості чари були відомі не лише своєю складністю, але й небезпекою. Вони не хотіли бачити жахів, які можуть статися, якщо вони не отримають його поради.
Шугель швидко закінчив магічне заклинання і кинув його в центр кола.
- Масова телепортація!
Троє людей були перекручені, а потім зникли.
« Ух...!», — ледь не видунув Тео, злякавшись такої різкої зміни. Коли магічне коло було активовано, його інстинкти почали чинити опір.
Спершу кольори зникли, а потім розчинилися і всі форми. Коли п’ять відчуттів Теодора здригнулися, він відчув запаморочення і нудоту. Вони подорожували крізь дірку в часі та просторі, у які не допускалися живі істоти, а тому було неминуче, що магам було дуже не по собі.
Він не знав, скільки часу пройшло: хвилина чи лише кілька секунд.
- Ху-у-о!
- Ха...!
Теодор і Сільвія були здивовані, коли відчули, що їхні перші почуття повернулися. Теодор зробив маленький паузу, щоб відновити рівновагу і після чого озирнувся.
« Це місце...?»
Це була широка порожня кімната, начисто позбавлена меблів. На підлозі виднівся магічний круг, схожий на той, через який щойно пройшов Тео.
Шугель помітив його цікавість і, відновивши своє дихання після просторової магії, пояснив:
- Просте переміщення потребує порожнього простору, подібне до цього. Якщо з іншого боку будуть якісь об'єкти або люди, то я не зможу гарантувати безпеку групи.
Тео переконався в цьому, коли Шугель відразу пішов до дверей. Прості маги були небагато, але було абсолютно нерозумно занадто довго залишатися в кімнаті переміщень. Правда, ймовірність того, що хтось телепортується прямо зараз і прямо на їх місце була схоже удару блискавки в одну й ту ж точку.
- Я відведу вас до приймальні. Перш за все, мені потрібно відвідати Його Величність і доповісти йому про цю справу.
Вони вийшли з кімнати переміщень, і Шугель повів їх по коридору. Тео мало часу провів у Магічній службі, але знав, що його внутрішня структура добре охороняється і засекречена. Це було пов'язано з тим, що просторові маги зазвичай вирушали на надзвичайно важливі місії.
Але незабаром він зупинився, побачивши ще одну людину.
- Ви...?
Це був чоловік з темно-каштановим волоссям і в червоному мантії, символізована Червоною Башня. Теодор виглянув з-за спини Шугеля і побачив, ким є ця людина. Його очі відразу наповнилися подивом, цікавістю і радістю.
- Учителю! - Прокричав Тео, ще не встиг це зрозуміти.
Обличчя, з яким зіткнулась група Теодора, було Вінсом Хайделем.
Зрозумівши, хто це, Шугель прищурився.
- Винс... Да-да. Вони зв'язалися з Вами, як із вчителем Теодором? Інакше Ви б не знали, що ми повернемося саме в цей час.
Перевищення просторових магів завжди зберігалися в секреті. Вони були цінними фахівцями для Королівства Мелтор, і тому їх приховували. Окрім трьох осіб і Майстра Білої Вежі, ніхто інший не мав доступу до інформації про завдання мага.
Однак Вінс залишив це питання без уваги. Він тепло подивився на Тео, але професору було некомфортно перебувати в цьому місці, а тому він вирішив у ньому зізнатися:
- Ху-у, старійшина Шугель, я звичайно Вас зупинив, але сподіваюся, Ви не думаєте, що я зможу сам вам все пояснити.
- Е-е? Що це означає?
Загадкові слова Вінса ввели трьох людей в дійсну помилку.
"К-кхек!"
Але тут позаду Тео з'явилося чиєсь настільки потужна присутність, що його хребет просто скував холодом.
Воно разюче відрізнялося від старого Лича і сприймалося зовсім по - іншому в порівнянні з підходом Майстра Сіней Вайда. Це був тиск, який хотів влучити його у землю. Можливо, ця людина і не збирався робити нічого подібного, але навіть просто стоячи на місці він, здавалося, ось-ось розгромить все навколо себе.
Це була сильна людина, яку неможливо було приховати!
- І що, цей маленький хлопець наш новенький? - Видався солодкий і глибокий голос, подібний до старого вина. А потім перед Теодором та Силвієм з'явився сам власник цього голосу.
У неї було яскраво-але волосся і золоте очі, що сяяли, немов сонце. Її одяг був темно-червоний і ледь міг називатися мантією, прикриваючи лише частину жіночого тіла. Але ніхто не наважився б навіть подивитися на цю жінку.
« Віздух... Буде гаряче?»
Це була не галюцинація.
Це була жахлива магічна сила, яка змушувала ману в повітрі реагувати, піднімаючи температуру навколишнього середовища. Незважаючи на холодну погоду, шкіра Теодора защекочувала тепло. Був лише один чоловік, настільки незвичайний, що міг змінити навколишнє середовище і виглядати при цьому дуже творчо.
— Що ж, досить красивий хлопець, — сказала Майстер Червоної Вежі, взявши Тео за підборіддя, - з цього моменту його поведё Вероніка.
Майстер Червоної Вежі, Вероніка.
