- Не так і страшний темний лорд, як про нього говорять чутки! - Проорал я, у темпі вальса покидаючи другий поверх палаючого будинку, з деяким шоком спостерігаючи за тим, як літає вниз уламки даху безсилно звертаються до білого пар під дією трансфігурації Воландеморта. - Думаю, мені навіть допомога не знадобиться, щоб обірвати твоє жалюгідне життя! - Рикнув я, відсилаючи в свого ворога могутню блискавку, заодно намагаючись перешкодити чужому трансфігурації і тиснутиментальну магію на чужий захист розуму ...
- Блэков выродок, я завжди знав, що від вашого роду варто очікувати неприємностей. - Холодно прошипів чоловік, мовчазно відсилаючи в мій бік потужний вал вогню, за яким ховалося не менш потужною дюжину бомбард... І якщо вогонь з легкістю відвели в сторону мої духи, то ось від бамбард мені довелося захищатися самостійно, на ходу створюючи кілька магічних щитів. Один від прямих попадання вибухівного закляття, парочку від уламків і фізичних атак, ну і оглушливих звуків теж довелося виставляти бар'єр...
І, чесно кажучи, я буквально на межі вивозив одночасно подібне використання заклинань. При цьому, все одно втрачаючи пару особистих захисту через прилетілих у слід за бомбардами проклять. При цьому щоб з головою не йти в оборону, я ще і заготовлені закляття зі своєю аури активував, відсилаючи у бік Воландеморта горизонтально закручений ураган ... За яким слідувало закляття крижаного тарану з магії льоду, в структурі якого я ще й проклятня слабкості сховати умудрився.
От тільки такі атаки все одно не змогли серйозно зачепити мого противника. Хоча, Воландеморт, звичайно, дуже здивувався подібним закляттям з мого боку, що до того ж трансфігурацією розв'язати було не можна... На чужі стихійні чари дуже важко впливати, особливо коли ти не маєш достатньо сильних природних духів... Які, до слова, зараз були під контролем Ворона, чекаючи зручного моменту для атаки.
- У тебе цікава магія, Блек! Я обіцяю, що сьогодні ти не помреш так просто... Я відірву тобі всі кінцівки і буду годинами копатися у твоїй черепашці, поки не вивжу з тебе все твої знання! - Погрожував мені темний лорд, не припиняючи поливати мене заклять і намагаючись вразити власного трансфігурації. - Мені цікаво, де ти вивчив подібну магію! - Рикнув виродок, розбиваючи величезну скляну вітрину і відсилаючи в мою сторону тисячі осколків скла...
- Дихання стукай! - На видохі прошипів я, на межі своєї швидкості від скляного дощу, заодно надсилаючи в лорда потужну хвилю льоду і крижаних уламків, тим самим прикриваючи спільну атаку моїх духів ... Що було більш ніж ефективним методом ведення бою. Тому що варто було тільки лорду трохи відволіктися на мою атаку, як зверху на того обрушився потужний вал вогню ... Двоє молодих людей, молодий дух вітру і двоє хлопців-близнюків, які керують гравітацією, що з'явилися в мене зовсім недавно, створили дійсно потужне закляття.
Нещодавно я і сам відчув щось подібне на собі, повністю відчуваючи наскільки складно захиститися від « важкого вогню» що до того ж має зовсім не малі температури. Так само і я не збирався залишатися осторонь, користуючись замком лорда та відсилаючи в того потужне заклинання на стиці магії води й магіЇ льоду, тим самим породжуваючи справжній температурний вибух у місці, де зійшлися два стихії...
Ось тільки щити Воландеморта все одно витримали подібний натиск, хоча навіть самого некромана і знесло в найближчу стіну... Що повинно бути не надто приємно, тим більше що я не збирався давати своєму противнику надмірний час зібратися з силами і відразу ж відправляти тому задогонку потужною блискавкою. Отримавши в відповідь яскравий звук бітового скла, що іноді виникає під час знищення магічних артефактів і серії сильних проклять у свою сторону.
- Ну і де ці виродки, коли вони так потрібні? - Тихо рикнув я, але не зумівши захиститися від парочки проклять, заодно втративши останній особистий захист ... Не встигши зреагувати на небезпеку, через що зараз і був змушений в невідкладному порядку знову « заводити» своє серце та зупиняти некроз власної плоті, блокуючи чужі магічну силу за допомогою прани. Мої захисні артефакти точно не були розраховані на закляття такого рівня... Некромантія на стиці з чимось зі школи проклять, це взагалі дуже небезпечно.
- Якщо ти про покидьків з ордену фенікса, то вони не прийдуть. Вони зараз займаються моїми підчиненими! - Холодно простягнув мій противник, впевнено виходячи з піднято хмари пара і пилу ... І я б навіть злякався легкості, з якою він це кричав, якби правдивий зір не бачив, що самому лорду також дісталося. Нехай той і намагався це приховати, явно сподіваючись придушити мій бойовий дух ... Але переломні ребра і всохла під зачарованим одягом тіло не залишали сумнівів, що моя остання атака напала блідолицего виродка.
- Вспел покликати своїх шавок за допомогою мітки? - З повною байдужістю уточнив я в мага, без труднощів витягнути його тиск на свій розум. - Що ж, це було вельми очікувано. - Зосередившись на навколишніх звуках, тим самим переконуючись в тому, що за межами будівлі дійсно йде дуже активний бій, простягнув я.
- Пусті слова. Я чітко відчуваю твій страх, Блек ... І він не марний, бо прийшов твій час помирати. - Продовжуючи будувати з себе гордого і величного темного мага, пророкал Воландеморт... Отримавши у відповідь лише насмішку посмішку і потужний вал вогню, що на мить приховав мене від чужого погляду, таким чином дає мені можливість кинути на себе закляття невидимості. Не те щоб воно дуже допомогло мені, але на мить лорд дійсно втратив мене з уваги, чого було все ж достатньо для підготовки ще кілька стихійних механізмів, заодно допомагаючи духам гравітації підточити носителі речі біля палаючого будинку ...
І хоча будинок був збудований магією, я все ще витримую гравітацію, а потім посилив парочку духів своєї магії та духовної сили. А тому, вже через пару мигань несміливо задні почали клонувати в сторону... А після того, як ми з Воландемортом полетіли до кінця другого поверху і частина все ще горить дахом. І чесно кажучи, якби не захист моїх духів, а також моя готовність до подібних наслідків своїх дій я міг би і померти під завалинами.
Але коли на тебе падають багатотонні шматки сталі, бетону та дерева - це страшно... І навіть дуже сильний маг може спокійно упокоїти таку катастрофу. Шкода, що Волдеморт про це, мабуть, не знав, в останній момент умудряючись захистити себе чарами, заодно знищивши частину літаючих в нього маси завдяки трансфігурації ... Ну та це нічого, я спочатку і не планував ось так просто позбутися лорда. Куди важливіше був той факт, що стіни, які розділяють мене з орденом феніксу, впали, а сам я можу більше не турбуватися про те що на мене щось рухне з стелі під час битви в замкнутому просторі ...
- Ворон, займи цю тварюку ненадовго... Мені потрібно полатати власну тварюку. - Одними губами прошепотів я, посилаючи ментальний посил в бік власного духу ... З цим починається зцілення власного тіла, в чому мені активно допомагав дух життя, борючись з некрозом і намагаючись заспокоїти серце. Хоча навіть у мене і вийшло дещо привести те в норму після фактічної зупинки, але стабільно працювати після чужого прокляття серце все одно відкладали.
Через що мене так сильно непокоїло, а сам я хіба що в позі ембріона не катався, намагаючись впоратися зі спазмами і болем у грудях... Лише сила волі та навики у керуванні власною життєвою силою рятували мене, дозволяючи рухатися навіть при подібних пошкодженнях. Правда, вести нормальний бій з темним лордом в такому стані було кілька проблематично. Занадто великий ризик, зосереджений на боях, надто сильно запустити ситуацію... А помирати мені поки що не хочеться.
- Регулус!? - Шокований гукнув мене рідний брат цієї тушки, відразу ж наближаючись до мене і відганяючи один зі своїх противників. - З тобою все нормально? - Обертаючись спиною до мене, уточнив хлопець, продовжуючи свій бій відразу з кількома чарівниками, що дійсно носили на собі атрибути пожирачів смерті.
- Жити буду. - Тихо рикнув я, відсилаючи в противників брата по парочці забійних проклять так підгадуючи момент, щоб ті не мали і шансу уникнути смерті ... Так, після битви з Волдемортом звичайні чарівники здаються сонними мухами. - Але краще тобі приготуватися до зустрічі з темним лордом. Мої помічники надовго цього не зупинять. - Важко зітхає, простягнув я, прикривши повіки через плавучих чорних плям перед очима.
- Виглядаєш відвертно... Ти точно не збираєшся помирати найближчим часом? - З очевидним побоюванням уточнив в мене Сиріус, повністю проігнорувавши мої слова про темного лорда. Мабуть, мій зовнішній вигляд дійсно зумів того застрелити.
- Не турбуйся про це. Я навіть з пробитим серцем ще буду деякий час чинити опір. Краще геть крикни своєму начальнику і друзям, щоб сверталися швидше... Ну, якщо ви звичайно не збираєтеся одночасно битися і з Воландемортом та його псами. - Прошипів я, старанно збираючись із силами ... - Ам ні, пізно вже кричати. Я відчув, як декілька моїх духів повертаються в намиста.
- Цей виродок... - Рикнув Сиріус, спостерігаючи за тим, як темний лорд, мабуть все ж втративши мене з виду, налітає на бійців Грюма... І нехай сам аврор дещо вмудряється стримувати його тиску, але про відгукних атак мовлення поки що не йде.
- Він поранений. - Тихо шикнув я. - Не смертельно, але навіть без справжнього зору відмінно видно, скільки неприродні його рухи в даний момент ... Одна з моїх останніх атак змогла пробити його щити. У того зараз як мінімум зламані ребра і відбиті деякі внутрішні органи. А ще, замість грудей у нього зараз один великий ожег ... - Все так само не підвищуючи голосу, цедилав слова я, заодно допомагав братові відбиватися від націлованих на нас поїдувачів.
Добре, що на заклик свого господаря відгукнулося не так вже й багато магів, через які банально зачавити нас числом ця падала не могла. Якщо б ні, компанія Сиріуса перетворилася би на трупи ще до того, як я вирішив обвалити будівлю.
У теорії, цим можна скористатися, тим більше що магічні сили у цього творця теж не нескінченні... Але якщо ми не додамо цього монстра, нам буде трохи проблематично. - Додав я про себе додаючи, що важко втекти буде саме друзям Сіріуса. Себе, та брата, я з цієї завари майже напевно зможу витягнути.
- Будем пробувати! - Речонув хлопець, як ніколи нагадаючи свою аніматичній форму ... Але його ставлення до мене було таким, що я сам не хотів відступати. Та й сили на ще один раунд у мене були... Головне не перенапрягатися особливо і стежити за рівнем життя. А то разом позбутися чужого прокляття не дуже-то і вийшло ...
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek