- Не лізь на рожен! Не потрапляй на головну лінію вогню і не намагаючись допомогти Грюму. Той і сам непогано справляється з охороною власного життя. Якщо блідолиций ублюдок зосереджується на тобі, то не виживе. - Емоційно шипів я, інструкцію Сиріуса, заодно витягаючи з гарячки бою трохи потріпаного Джеймса... Який теж прислухувався до моїх слів, дещо пом'якшив від того, з якою легкістю я розправився з його противником.
- Пропонуєш нам відступити від власної честі і атакувати сповіді, як які-небудь щури? - Трохи зволікаючи, уточнив в мене Сиріус, отримавши на відповідь впевнений кивок з мого боку. І навіть Джеймс, що показово підтримував мене в цьому питанні, чудово розуміючи, як бій Грюма і Воландеморта не мають жодного рівня. Сиріус, звичайно, сильніше Джеймса буде, але не так щоб набагато.
- Повір мені, якщо з вашою допомогою вдасться розправитися з темним лордом, ніхто не буде питати, як саме ви з ним боролися. Бо іншим жодні брудні трюки і фокуси раніше не допомогли. - Сухо рикнув я, тут же залишаючи закадичних друзів на самоті, буквально влітаючи у шалену битву... Я думав, що Ґрум був трохи сильнішим за мене.
Сам аврор, звичайно ж, не був рівну темному лорду, так і в магії той відверто плавав, але його знання захисних та променевий атакуючих закляків все одно прищеплювали. Та й прокляттями той плазував дуже впевнено, доповнюючи всю цю справу трансфігурацією... Небезпечний противник, один з яких може мати багато проблем у битві. Але в цій групі баталії вже були небезпечними. Однак це не стосувалося ситуації.
Він дуже зрадів, побачивши мене, Сиріуса і Джеймса. Добро, пожирачів на клич лорда прибуло не так вже й багато. Швидше за все, якась група швидкого реагування, зі стрибненням якої цілком собі сходили менш іменні члени ордену фенікса... Ну і Лонгботтом десь там міликав, показуючи досить непоганий арсенал палочової магії і щось з прийомів друїдів.
- Рхха! - Рикнув Воландеморт, сильний хвилі вітру намагаючись знести на нього чарівників. І якщо Джемс з Сіріусом дійсно в повній мірі відчули на собі подібну атаку, чи майже розлітаючись у різні сторони, то ось ми з Грюмом навіть увагу на щось подібне не стали... Дуже швидко підлаштовуючись під бойовий стиль один одного і намагаючись спільними зусиллями затиснути дедалі більше розпакувати некромант.
І навіть почали з'являтися якісь успіхи на цій кампанії, бо проти двох далеко не слабких чарівників навіть Волдеморту було досить важко боротися. Так у мене ще й тих, хто атакує закляття в палиці залишилося багато, через що я міг дійсно на повну викладатися в цій битві. Думаю, якби не раніше отримані мною поранення ми з Грюмом і зовсім змогли б загнати темного лорда в кут ... Ми навіть раз ранили того змогли, але нам все ж не пощастило.
Нашого напору не вистачило, щоб у відведений час розібратися з подібним противником. До пожирачів почав швидко прибувати підкріплення, очевидно з більш регулярних сил цієї організації... Ну а боротися з цілим натовпом чарівників, що все ще під командуванням Воландеморта, ні в кого із нас щось особливого бажання не спостерігатися. Довелося в невідкладному порядку відступати, поки нас просто не розірвали за рахунок вищого розміру...
Добро, жоден новоприбулий поїдач не зміг виставити собі легку антипараційний бартер. Через що навіть звичайні члени ордену фенікса змогли без особливих проблем втекти з поля бою, користуючись прикриттям Грюма і мене самого... Я не хотів, щоб моє тіло було в живих вже давно - це не просто звичайний порт-ключ, який мене і з чийогось роду поместить у теорії витримає.
От тільки оформитися власним побіжком мені не дозволили. Сиріус, від якого я очікував підлянки в останню чергу, якось непомітно підійшов до мене, хапаючи за руку і силою забираючи з поля бою ... І чесно кажучи, така несподівана апарація стала тим ще випробуванням для мого шлунка і вестибулярного апарату. І щось мені підказало, що подібні наслідки виникли не тільки через мою недоготовність до переміщення. Сиріус, схоже раніше не дуже то й практикувався в парній аппарації... За що він чисто по-людськи хотів дати в морду.
- Чорт! Сиріус! - Трохи зло прохрівав я, припадаючи на незнайомий підлогу разом з цим намагаючись повернути собі контроль над власним тілом і праною. Останнє - взагалі було завданням номер один, бо без якого або особливого опору з мого боку, прокляття лорда, яке вдалося мені пряміком у ліве стегно, продовжували знищувати мій організм, викликаючи надшвидкий некроз м'яких тканин по всьому організму.
Я буквально гнилий живцем... І щось мені не хотілося дізнатися, що станеться з моєю чоловічою гідністю, якщо до нього дійде ця гидота. Вилікувати то я себе, швидше за все зможу ... Але переживати щось подібне все одно не хочеться!
- Ти якого хріна вирішив силою перенести мене з поля бою? - Жасливо ковтнувши повітря, зло запитав я у брата.
- Вибач Рег, ти просто виглядав настільки захопленим битвою, що я вирішив підстраховуватися ... - Трохи винувато відповів мені Сіріус, чий голос кілька втрачався на фоні навколишнього гомона. Мабуть, у ордена фенікса було точно визначене місце, куди ті аппарують при смертельній небезпеці... І саме сюди мене вирішив притягнути брат, що особливого задоволення мені не додавало. - А ще тобі явно не завадить медична допомога! І тут ти її отримаєш! - Сховаючись на крик, оповів мене Сіріус, змушений перебивати шум, що виник через появи Грюма.
- Я сам впораюся зі своїми ранами. - Недвоше прошипів я, заставляючи себе піднятися і не соромлячись інших чарівників після того, як прослідкував глибше приміщення... Що на перший погляд схоже на звичайний приватний будиночок будь-кого, хто поважає себе чарівника. Будівля такого будинку займається однією з компаній, які належать мені особисто, так що я знаю про що кажу.
- Регулус! - Грозново озвучив моє ім'я брат, звертаючись за мною. - Не роби з себе Мерлін знає що! У феніксському ордені є досвідчені цілителі, що готові допомогти тобі... Тим більше, що ти у нас справжній герой цього вечора. З тебе навіть ніхто грошей не візьме. - Намагався переконати мене брат, отримуючи у відповідь лише насмішний фирк з мого боку.
- Щось я сумніваюся, що ваші цілителі зможуть допомогти мені з подібними прокляттями ... Ти краще притягнути мені більше води, базовий набір цільних зеленень і пляшечку хорошого вогнегасника. Після всього, що трапилося мені не завадить трохи випивки! - Прикрив я на брата, розвалившись на одному з кресел ... Щоб вже в наступну мить розпорити ритуальним ножем штанину своїх штанів, що, до речі, були непогано так зачаровані, через яке звичайний ніж ті не взяв би.
Ну та не суть, головне, що я отримав доступ до ураженого прокляття рукавичка плоті, тут же наносячи собі кілька глибоких порізів на тильному боці стегна. Мені потрібно було негайно позбутися зараженої кров'ю лімфи та бруду. І якщо на останню мені в цілому було плювати, нехай навіть позбутися зайвих рідин у тілі і полегшить подальше лікування...
Це те від зараженої крові потрібно було позбуватися дійсно в терміновому порядку. А те чистити її за допомогою прани стає вже проблематично, а без подібних викрадень ця зараза швидко поширюється по організму ... Добре, Сіріус мене не підвів, не ставши зайвий раз сперечатися зі мною і швидко знайшовши для мене всі необхідні зілля, дозволяючи мені з чистим сумлінням злити майже літр власної крові. Паралельно з цим шумерською магією позбуватися прокляття інших.
Справа то було нешвидке і далеко не найгарячіше, але в результаті сеанс самолікування все ж таки підійшов до кінця... Залишилося тільки знищити трансфігурований тазик з власною кров'ю, але разом із рештками цієї самої крові. Ну і штанину власну залатати не завадило б, а то деякі маги вже починають особливо дивно на мене поглядувати... Однак я не заважаю собі загоювати рани.
Хоча, тут вже в основному заслуга обраного мною крісла, що стояло у кутці кімнати без особливої уваги. Ну і загальна метушня в кімнаті звичайно ж грала свою роль. Бо на завдання зі мною відправилося майже три десятки магів і приблизно десяток з них так і не повернувся... Ну а ті, що все ж повернулися, прибували в зовсім не найкращому стані, через що пари колдомеків доводилося буквально носитися від одного пацієнта до іншого, не дозволяючи важкораним чарівникам відійти у світ інший.
- Знаєш, Блек ... Навіть якщо ти і той ще гівнюк, але повинен визнати, що в битві ти себе показав просто відмінно. Прийми мої вибачення за не найдобріші слова в твою адресу. - відносно непомітно підійшовши до мене, прошепотів Грюм, виблискуючи свіжим шрамом на обличчі, але при цьому без утихомирення схиляючи переді мною голову.
- Грюм... Ти навіть вибачаючись, не забув назвати мене гівнюком ... Але з мого боку буде козирством і тримати на тебе образу, якщо вже ти сам прийшов до мене вибачатися ... Вогнетривки будеш? - Відпивши з вже напівпустельної пляшки, уточнив я в чоловіка.
- У мене своє! - Досить видихнув Грюм, раз обполовинувши власну флягу. - Ось це вже інша розмова... Аж на душі тепліше стало. - Цикнув аврор, сумним поглядом озираючись заповнений людьми зал ... Більшість чарівників досі зализували свої рани, а дехто так і не прийшов до свідомості незважаючи на всю допомогу з боку колдомедів.
- Це алкоголь тобі стравохід випалює. - Невесело хмикнув я. - Але я зрозумів про що ти говориш... І тобі явно не завадить знайти власну пляшку вогнегасника. Поминки тих товаришів є дуже важливими і я б навіть сказав обов'язкові. Особливо для такого мага, як ти. - Протягнув я, до деякої міри навіть радіючи, що поблизу немає Сиріуса або Джеймса... Ця пара могла б зіпсувати всю атмосферу такої розмови.
- Ми взяли з собою дуже мало людей... Мені все ж варто було залучити до цієї операції своїх хлопців з аврорату. Упевнений, вони б пішли за мною, навіть без прямого наказу з боку міністерства. - Відвертно зло і сумно, простягнув чоловік, чіпляючи до себе вільне крісло з іншого кінця кімнати і тут же виснажено опускається в нього.
- Це навряд чи на щось сильно вплинуло. - Не бажаючи спостерігати за розкисаючим аврором, простягнув я, підтримуючи розмову. - Ну, принаймні, темного лорда у нас все одно навряд чи б вийшло завалити ... Тут потрібна була підмога серйозніше. Наприклад, той же Дамбльдор... - Доповнив я свої слова, заодно сподіваючись на те, що хоча б Грюм, як близький до старого людина, зможе мені хоч якось пояснити бездіяльність Дамбльдора ...
Після сутички з Волдемортом я майже впевнений, що директор Хогвортсу сильніший блідолицего виродка... Особливо я не розумію, чому він і далі ховається у замку про необхідність об'єднатися з усіма чарівниками, щоб « вигнати зло зі своєї землі» та іншу, майже релігійну, нісенітницю... Який у цьому сенс? Особисто я не дуже розумів його в цьому плані. Але сподівався знайти хоч якісь відповіді в цій спонтанній розмові з Грюмом.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek