- Угх!
Мене розчавили. Каллісто обійняв мене з такою силою, ніби намагався втиснути у себе. Його подих у мого вуха було похмурим.
'Виродок, ти що, плачеш?'
Я з сумнівом відпихнула його плечі.
- Відпустіть!
- Якщо я знову тебе відпущу...
- Почнімо говорити про щось крім мого ув'язнення. Наступного разу мене буде не так легко знайти.
Каллісто повертав і неохоче відпустив мене. Я відразу ж відступила на кілька кроків і повернулася до нього обличчям. На щастя, він не плакав. Але на його чолі виступив дивно холодний піт. На відстані він виглядав незадоволеним, але близько був хворобливо блідий. Як Дерік.
Я широко розплющила очі
- ... Ви поранені?
Добре це чи погано, але Каллісто відповів посмішкою.
- Коли я вибігав з конференц-зала, деякі перешкоджали моєму відходу.
- Седрик, мабуть, знову постраждав.
- Ха. Ти турбуєшся про нього більше, ніж про мене? Я хворий, Пенелопа Еккарт, думаю, рана відкрилася.
- Справді, хворий.
Так, його треба було негайно лікувати. Я відвернулася і вугромо поцікавилася:
- З вами... Все нормально?
- Так, я в порядку.
Після того, як Каллісто прокинувся, я завжди турбувалася про його здоров'я і лікування, хоча раніше навіть не уявляла, що буду турбуватися через це. Крпринц пробурмотів з ображеним обличчям:
- Як... як ти могла так зі мною вчинити?
Слабка провокація мене розсміїла.
- Я все ще злюся. І я серйозно про це думаю.
- Про що?
- Чи розстатися мені з вами і просто жити своїм життям чи прийти до угоди та повернутися в палац сьогодні?
- Пенелопа Еккарт! Ти дійсно...! - Роздратований заволав Каллісто від моїх останніх слів. - Я ж сказав, що помилявся. Поки я перевіряю цього одержимого божевільного, маркиза Верданді, я не можу захистити тебе ...!
- Тримайте дистанцію.
Коли Каллісто підійшов до мене, я відступила ще на кілька кроків.
- Я ж сказала, що все ще думаю. Зберігайте самовладання, давайте поговоримо про культурні люди.
Каллісто ледве залишився на місці, навіть якщо зволікав. Він потер обличчя обома руками, намагаючись зібратися. Потім червоні очі трохи прояснилися.
- Ви жалкуєте? - Раптом щиро запитала його.
(...) Іди до кронпринца і чітко скажи йому.
"Я, безсумнівно, попереджала вас вчора, не пошкодуйте про це."
Як я і попереджала, я втекла з спальні наслідного принца. Знайшовши голиш у бар'єрі Імператорського палацу. Звичайно, це було б неможливо без допомоги Мариен і герцога. Хіба мені щось заважає скористатися їх допомогою?
- ...
Каллісто зрозумів, про що я говорю, піднявши брови і кивнув. Наче хтось його змучив. Я підняла погляд.
- Тоді скажіть мені, що ви пережили з цієї ситуації.
- Я не можу утримати тебе, закриваючи в палаці.
- Ще раз.
- Що б я не робив у майбутньому, Я не можу перешкодити тобі робити те, що ти хочеш. Бо так було завжди.
Цього разу він потрапив в точку. Я трохи кивнула, заохочуючи його.
Безсилий Каллісто, який швидко читає мій настрій, глибоко зітхнув, коли напруження нарешті зникло.
- ...Ха. що ти можеш спілкуватися з герцогом.
- Мабуть, у вашій голові криється великий розум, раз ви змогли зв'язати моє зникнення з герцогом.
- Хіба справа в ній? Ти скаржилася на її балакучість, - крадькома запитав він, не звертаючи уваги на мій сарказм. Він говорив про Марієнн.
Я згадала, що коли вперше зустріла її, у мене мало крові з вух не текла від нескінченної похвали Марієнн і її захоплених вигуків про стародавню магію.
Не знаючи, що між мною і Мариенн мила точка дотику у вигляді нашої ноші "козлів випущення", Каллісто просто по помилково вирішив що Марієн мені не подобається.
- Я і уявити собі не міг, що ти зможеш викинути такий номер за короткий час чаю.
- Це все жіноча солідарність.
Я з посміхом схрестила руки на грудях.
- То це все?
- ...Насправді я до сих пір не знаю.
Після цього я помітила, що обличчя Каллісто раптом потемніло. Похитуючись, він приглушено відповів:
- Як я можу утримати тебе?
- Ви все ще говорите про це?
Я розчарувалася.
- Залиште вже думки про ув'язнення!
- Я люблю тебе, Пенелопа Еккарт.
Через раптове визнання в любові, я дивилася на нього широко розкритими очима.
- Я б тисячу разів схилив коліна, щоб подякувати тобі і сто раз, аби ти вибрала мене.
- ...
Але тепер, коли ти хочеш піти, я не знаю що робити.
- ...Ваше Високість.
- Я докотився до того, що вже не можу нормально спати, через те що боюся що ти зникнеш.
У результаті, визнаючи розлад сну, він тихо пробурмотів з злегка спотвореним обличчям:
- Ти не хочеш шлюбу, тобі не потрібен трон, тебе нічого не влаштовує навіть коли я роблю все, що ти просиш.
- ...
- У мене абсолютна влада і військова міць, достатні для знищення інших країн, але я ніколи не відчував себе більш безпорадним, ніж сьогодні.
Він з жахом посміхнувся.
Його раптове безсильне мовчання раптом викликало в мене спалах гніву.
- Коли це Ваше Високість робив все, що я просила?
- Я обіцяв, що перенесу всю Академію і руїни в Імператорський палац.
- Коли я просила вас про це? Ваше Високість, ви самі цього захотіли!
- Пенелопа Еккарт.
Каллісто раптом перестав посміхатися і перервав мене.
- Все, чого я хочу, це... щоб ти була поруч зі мною.
Я глянула на нього з легкою несподіванкою, почувши втомлений голос. Приваблива міцна гра з маскою пропала, і він відчайдушно втупився на мене, ніби міг впасти без відчуттів у будь-який момент.
Так само, як коли ми були в стародавній гробниці Лейла.
- У мене ніколи в житті не було нічого визначеного. Я знав, що все може забрати 2-й принц, тому не прив'язувався ні до чого.
- ...Ваше Високість.
- Все, що я сховав у своєму палаці - це пара речей моєї матері і те, які в мене було за тих днів, коли я вірив в її фінансове становище.
- ...
- Але ти інша. Я навіть не можу порівняти тебе з найкращими коштовностями, тому що ти завжди так яскраво сяєш. Всі намагаються тебе забрати.
Я була приголомшена його суперечливими словами.
- Що ви...
- Раб, який тебе врятував, і Вінтер Верданді - всього лише одні з багатьох
- ...
- Ти думала, я не знав? Я стримував бажання вбити їх, тому що ти, здається, проводиш межу самостійно.
Каллісто озирнувся в тому напрямку, де зник Дерік. Я мовчала, відчуваючи докори сумління. Хоча я припускала, що він про щось здогадується, я не знала, про це.
- Я хочу сховати тебе від чужих очей.
Він подивився на мене з білим обличчям, як ніби задихався, перестав придушувати емоції.
- Або оголосити, що ти моя кохана, всьому світу. Щоб ніхто і не подумав забрати тебе.
- ...
- Ці почуття для мене в новинку, так що я не знаю, що робити.
Він знову закрив обличчя двома руками, перш ніж додати:
- Якби я думав про це весь день на конференції... Ти б вважала мене жалюгідним?
Каллісто виглядав заплутаним, як людина, яка намагається знайти відповіді. Дізнавшись про його дитячі почуття, я пожалкувала йому. Я теж була розчарована і збентеженою.
- ...від чого, чорт візьми, ви намагаєтеся мене сховати?
- Від усіх, хто намагається забрати тебе у мене, включаючи тебе.
- Ха...
Почувши негайну відповідь, я в розпачі притиснула руку до лоба. Але мої думки зрозумілись. Думаю, тепер я знаю чому він поводиться як божевільний.
'Від тих, хто хоче забрати мене, включаючи мене ...'
Коли я трохи подумала, то прибрала руку і покликала його.
- Ваше Високість.
- ...
- Підійдіть сюди на секунду.
Чоловік, який стояв на кількох кроках від мене, широко розкрив очі.
- Що...
- Підійдіть сюди на секунду.
Він розгубився від несподіваного поклику. Його збентеження приголомшило мене.
'Ти завжди казав мені повернутися, поки ти не передумав.'
На щастя, наслідний принц без вагання підійшов до мене.
- ...Ось.
- Будь ласка, подивіться сюди.
Дивна тінь пробігла по обличчю Каллісто, коли він нахилився до мене, щоб зрівняти рівень наших очей.
Наблизившись до мене, Каллісто закрив очі. Що він наважився?
'Ідіот, на що ти розраховуєш?'
Я розсміялася і простягнула руки, наче збираючись поцілувати його. А потім.
Схопила його золото волосся.
- Эй.
Протягом багатьох століть Каллісто здригнулися і знову піднялися, відкривши рубінові очі.
- Ей...?
Я не знала, що сталося в його голові, але мені було цікаво.
- Я теж вас люблю.
Він був лише на три роки старший за мене.
'Не розумієш, чим ти заслужив таке жорстоке поводження?'
Я твердо відчепила кожне слово:
- Я теж вас люблю.
- ... Що?
- Думаєте, тільки ви тут переживаєте?
- ...Пенелопа.
- Я беспокоюсь і хочу вірити вам, залишитися тут. Я не знаю, що буде в майбутньому, я не розумію, як робити і куди рухатись.
- Ай!
Каллісто скрикнув, коли я дернула його за золото.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert